Постанова

від 12.11.2024 по справі 396/223/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 листопада 2024 року м. Кропивницький

справа № 396/223/24

провадження № 22-ц/4809/1348/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, доповідач), Єгорової С. М., Письменний О. А.,

за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 й ОСОБА_2 , від імені яких діє представник адвокат Боруш Андрій Олександрович, на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області (суддя Русіна А. А.) від 03.07.2024 та додаткове рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області (суддя Русіна А. А.) від 18.07.2024,

ВСТАНОВИВ:

1.Короткий зміст позовних вимог

1.1) 02.02.2024 ОСОБА_1 , від імені якого діє представник - адвокат Боруш Андрій Олександрович, звернувся до ОСОБА_3 з позовом про стягнення грошових коштів в сумі 290 200,00 грн, а також судових витрат.

Вимогу позивача обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у загальній сумі 580 400,00 грн за земельну ділянку площею 21,6 га, яка розташована в с. Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області, що підтверджується розпискою від 08.02.2020. Згідно з розпискою відповідач, отримавши вказані кошти, залишає вищевказану земельну ділянку строком до 2033 року включно.

Передаючи грошові кошти відповідачу, позивач покладався на усну домовленість між ними щодо користування вказаною земельною ділянкою з укладенням надалі відповідного договору, а також у майбутньому договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки.

Однак, відповідні договори у належній формі не укладені з причин, не залежних від позивача. Як стало відомо, станом на 08.02.2020 відповідач не був власником вказаної земельну ділянку площею 21,6 га, а являвся її постійним користувачем, тож не мав права укладати будь-які правочини щодо земельної ділянки площею.

З огляду на це отримані відповідачем згідно з розпискою від 08.02.2020 грошові кошти є безпідставно набутим майном, яке підлягає поверненню.

Добровільно відповідач не повернув безпідставно отримані ним кошти, зокрема не повернув позивачу ОСОБА_1 290 200,00 грн.

2.2)02.02.2024 ОСОБА_2 , від імені якого діє представник - адвокат Боруш Андрій Олександрович, звернувся до ОСОБА_3 з аналогічним позовом про стягнення грошових коштів в сумі 290 200,00 грн, а також судових витрат.

Ухвалою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області ввід 13.03.2024 ці дві справи об`єднано в одне провадження.

2.Короткий зміст рішення суду

2.1) Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 03.07.2024 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги позивачів про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 580 400,00 грн не підлягають задоволенню оскільки у сторін виникли правовідносини з приводу договору позики, а тому вимоги позивачів на підставі ст. 1212 ЦК України є необґрунтованими, оскільки норми цієї статті Кодексу не застосовуються до договірних правовідносин.

2.2) Додатковим рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 18.07.2024 стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені витрати на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн, з кожного по 6000,00 грн.

Суд констатував, що заявлена до відшкодування сума 34000,00 грн витрат відповідача на професійну правничу допомогу є необґрунтованою повною мірою, неспівмірною складності справи та наданому адвокатом обсягу допомоги.

3.Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

3.1)ОСОБА_1 й ОСОБА_2 , від імені яких діє представник адвокат Боруш Андрій Олександрович, звернулися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в якій просять скасувати рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 03.07.2024 й ухвалити нове судове рішення про стягнення з ОСОБА_3 на їх користь грошових коштів в сумі 580400,00 грн та судових витрат у справі.

Рішення суду оскаржується позивачами з підстав невідповідності висновків викладених у рішенні, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Апелянти вважають, що місцевий суд правильно встановив факт отримання відповідачем грошових коштів від позивачів у справі в сумі 580400,00 грн, проте неправильно кваліфікував виниклі між сторонами правовідносини як позику, відповідно неправильно застосував норми матеріального права.

Сторони у справі не укладали між собою договір позики грошових коштів, а наявна у справі розписка відповідача про отримання коштів від позивачів не містить згадки про його зобов`язання повернути отримане.

Будь-яких договорів між сторонами, на виконання яких позивачі могли б передати відповідач грошові кошти, укладено не було, зокрема договорів оренди чи купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідач без будь-якої правової підстави набув грошові кошти, які належать позивачам, а тому зобов`язаний повернути їх відповідно до ст. 1212 ЦК України.

3.2)ОСОБА_1 й ОСОБА_2 , від імені яких діє представник адвокат Боруш Андрій Олександрович, звернулися до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на додаткове рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 18.07.2024 в якій просять скасувати його, а вимоги ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 й ОСОБА_2 солідарно витрат на професійну правничу допомогу в сумі 34000,00 грн залишити без задоволення.

Додаткове рішення суду оскаржується позивачами з підстав його незаконності та необґрунтованості.

Апелянти вважають, що відповідач не надав переконливих доказів реальності адвокатських послуг відповідачу та здійснення останнім витрат на таку допомогу, а заявлена сума витрат необґрунтована, завищена та не співмірна з часом, який витратив адвокат на надання послуг та їх обсягом.

Відповідач супереч ч. 1, 2 ст. 134, п. 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України у відзиві на позовну заяву не навів попереднього розрахунку своїх судових витрат, тож на підставі ч. 2 ст. 134 ЦПК України суд міг відмовити відповідачу у відшкодуванні судових витрат.

Суд не звернув увагу на обґрунтовані заперечення представника позивачів проти клопотання відповідача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, зменшення суми компенсації.

4.Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від відповідача не надійшов.

Проте, згідно з ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

5.Короткий зміст пояснень учасників справи у судовому засіданні 12.11.2024

Апелянти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи, але особисто у судове засідання не з`явилися.

Їх представник - адвокат Боруш Андрій Олександрович апеляційну скаргу підтримав та надав суду пояснення щодо обставин цієї справи й доводів апеляційної скарги.

Відповідач ОСОБА_3 повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, але особисто у судове засідання не з`явився.

Його представник - адвокат Долгоєр Валерія Григорівна доводи та вимоги апеляційних скарг позивачів не визнала, просила суд відмовити в задоволенні скарги, надала усні пояснення стосовно обставин справи.

6.Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

ОСОБА_3 є засновником та керівником Фермерського господарства «Артем», державна реєстрація якого відбулася 07.12.1992, дата запису у Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 30.03.2011, номер запису: 14351200000000755.

На підставі рішення двадцятої сесії 21 скликання Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області від 12.05.1995 № 132 ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 36,2 га (14,6 га, 21,6 га), що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серія КР № 47. Земельну ділянку надано для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до державного акта на право постійного користування землею серія КР № 47, виданого Новоукраїнською районною радою 12.05.1995, ОСОБА_3 на підставі рішення Новоукраїнської районної ради Кіровоградської області від 12.05.1995 № 132 надано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 36,2 га, яка складається з двох ділянок площею 14,6 га й 21,6 га, відповідно, на території Глодоської сільської ради для ведення селянського (фермерського господарства).

08.02.2020 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надали ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 580400,00 грн, що підтверджується розпискою, яка написана ОСОБА_3 власноруч.

Згідно зі змістом розписки ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 580400,00 грн. За взяті кошти зобов`язався залишити земельну ділянку 21,6 га, розташовану в с. Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області строком до 2033 року й не мати матеріальних претензій за земельну ділянку до 2034 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12.12.2022 ОСОБА_3 на підставі рішення Глодоської сільської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області від 08.07.2021 № 485 на праві приватної власності належать земельні ділянки загальною площею 7,8395 га; кадастровий номер: 3524080600:02:003:1203 площею 1,7117 га для ведення фермерського господарства; 3524080600:51:000:0642 площею 1,19 га для ведення особистого селянського господарства; 3524080600:51:000:0660 площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд; 3524080600:02:003:0941 площею 4,6878 га для ведення фермерського господарства.

Згідно з інформацією з того ж Державного реєстру право оренди земельної ділянки з кадастровим номером: 3524080600:02:003:0941 площею 4,6878 га для ведення фермерського господарства, належить ФГ «Артем» до 14.12.2071.

7.Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межахдоводів тавимог апеляційноїскаргизанаявними уній доказами,колегія суддівапеляційного судудійшла висновку,що рішення судупершої інстанціїне відповідаєзазначеним нормамзакону,а томувимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню.

8.Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

8.1.Норми права та їх джерела

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (ч. 1 ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України).

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

8.2.Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

З наведених норм ЦК України вбачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави, або підстава набуття майна (коштів) згодом відпала, зобов`язана повернути набуте потерпілому.

Таке зобов`язання в особи виникає з моменту безпідставного набуття або з моменту, коли підстава набуття відпала.

У пунктах 73 84 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21, які підлягають врахуванню відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, надаючи характеристику правової природи кондикційних зобов`язань суд вказав: «Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення. Традиційно в доктрині цивільного права зобов`язання, які є наслідком безпідставного збагачення, іменуються кондикційними (з лат. «condictiosine causa» - повернення збагачення, одержаного без правової (справедливої) підстави). Приписи глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача такого майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України). Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Кондикційні зобов`язання виникають тоді, коли дії особи або події призводять до неправового результату у виді юридично безпідставного майнового блага, що перейшло до набувача та сприяло його безпідставному збагаченню.Безпідставне збагачення може полягати як у так званому «фактичному» збагаченні, коли набувач, не отримуючи права на річ, фактично володіє і користується нею, так і в «юридичному» збагаченні, коли набувач отримує суб`єктивне право на предмет збагачення. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15). Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18). Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19). Договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Якщо майно набуте на підставі правочину, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або її не було взагалі. Винятком є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку із зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, за загальним правилом, кондикція у її класичному розумінні є самостійним позадоговірним зобов`язальним способом захисту права власності або іншого майнового права, спрямованим на повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, тому учаснику цивільних відносин, за чий рахунок відбулося таке неправомірне збагачення».

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (речення перше ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Визначення предмета і підстав позову право позивача

Предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного інтересу

Правові підставипозову це визначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, яка не є обов`язковим елементом позову та якої може не бути у позовній заяві.

Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, суд першої інстанції, встановивши обставини, якими позивачі обґрунтували свої вимоги, не погодився з правовими підставами позову, які вказані позивачами у позовних заявах зобов`язання з набуття майна без достатньої правової підстави (ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України).

Натомість суд вважав, що між сторонами у справі існують правовідносини позики.

До такого висновку місцевий суд дійшов з урахуванням змісту розписки від 08.02.2020, яку склав і видав ОСОБА_3 (відповідач у справі) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (позивачам у справі).

Вказана розписка про таке: «Я, ОСОБА_3 , проживаю […] позичаю гроші в кількості 580400 (п`ятсот вісімдесят тисяч чотириста) гривень у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , які проживають […]. За взяті гроші залишаю земельну ділянку 21,6 га, яка знаходиться в с. Глодоси Новоукраїнського району строком до 2033 року включно

21,6 х 2000 = 43200

580400 : 43200 = 14 років.

Ніяких матеріальних претензій за земельну ділянку 21,6 га, яка знаходиться в с. Глодоси до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мати не буду до 2034 р.

8.02.2020 підпис ОСОБА_3 »

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких підстав.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1046 ЦК України).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що підтвердженням укладення договору позики може бути не будь-яка розписка, а лише та, яка засвідчує факт отримання грошових коштів в борг і містить умови про їх повернення.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заперечував отримання грошових коштів (посилався на безгрошовість виданої ним розписки), але місцевий суд встановив, що грошові кошти у відповідній сумі були передані позивачами відповідачу.

Відповідач рішення суду, зокрема в частині встановленої судом обставини - отримання ним у відповідачів грошових коштів у зазначеній у розписці сумі, не оскаржив.

За відсутності апеляційної скарги на рішення суду в цій частині суд апеляційної інстанції не має підстав для сумніву у правильності встановлення цієї обставини, а тому усні пояснення представника відповідача про безгрошовість розписки до уваги не бере.

З тексту виданої 08.02.2020 ОСОБА_3 розписки вбачається те, що він отримав в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 580400,00 грн, натомість зобов`язався залишити земельну ділянку 21,6 га, розташовану в с. Глодоси Новоукраїнського району Кіровоградської області строком до 2033 року і не мати матеріальних претензій [до позивачів у справі] стосовно цієї земельної ділянки до 2034 року.

Хоча в розписці відповідач вказав «позичаю», цього недостатньо для висновку про укладення між сторонами у справі договору позики так, як в розписці відсутня умова щодо обов`язку відповідача повернути отримані кошти.

Наведений нижче тексту розписки і підпису відповідача в ній напис «Далі з 14 га зароблених грошей погашаю борг любими частинами, наприклад 43,200 за 2033 рік» підписом відповідача не посвідчений.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

З огляду на це напис, який зроблено нижче основного тексту розписки та не містить підпису відповідача не може вважатися умовою отримання відповідачем грошових коштів за розпискою (зобов`язанням).

Крім того, місцевий суд не врахував пояснення сторін про обставини цієї справи, якими вони обґрунтовували свої вимоги та заперечення.

Так, позивачі вказали у позовних заявах, що вони передали відповідачу вказану в розписці суму грошових коштів (580400,00 грн) у рахунок майбутнього укладення договору оренди земельної ділянки та подальшої її купівлі-продажу.

Натомість відповідач у своєму відзиві на позовну заяву пояснив суду, що розписка була видана ним на вимогу відповідачів як умова внесення ними плати за користування належною позивачу на праві постійного користування земельною ділянкою площею 21,6 га за 2019 рік, якою позивачі користувалися з 2012 року.

Хоча пояснення сторін у цій справі щодо підстав видачі відповідачем розписки від 08.02.2020 відрізнялися в деталях, проте сторони одноголосно і категорично стверджували суду, що договір позики грошових коштів між собою не укладали, а тому договірний обов`язок відповідача повернути отримані грошові кошти в строк до 2034 року (як вважав місцевий суд) відсутній.

Суд першої інстанції не навів достатніх аргументів неприйняття пояснень сторін щодо обставин цієї справи, стосовно яких спір між сторонами відсутній.

На користь пояснень сторін у справі про існування між ними домовленості про передачу відповідачем позивачам належного йому права постійного користування земельною ділянкою площею 21.6 га для ведення фермерського господарства за плату вказує зміст розписки, а саме взяте відповідачем на себе зобов`язання за отриманні у позивачів грошові кошти залишити їм земельну ділянку на строк до 2033 року включно, що становить 14 років з віднесенням рівних частин отриманої суми грошей за кожен рік користування з розрахунку 2000 грн/га/рік: 580400 6 (21.6 х 2000) = 14 (згідно з розрахунком, наведеним у розписці).

З урахуванням пояснень сторін та змісту розписки, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про правову кваліфікацію відносин сторін та правові норми, які підлягають застосуванню для вирішення спору, не ґрунтується на обставинах справи, установлених судом під час її розгляду.

Враховуючи, що договір оренди земельної ділянки між сторонами у справі укладено не було, як і будь-який інший договір щодо землі, не залежно від причин їх не укладення, відповідне право у позивачів не виникло, тому колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що перехід прав на вказані у розписці грошові кошти від позивачів до відповідача не ґрунтується на законі, або договорі.

Отже, відповідач збагатився за рахунок позивачів поза правовою підставою, до правовідносин сторін застосовується норма ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України відповідач зобов`язаний повернути позивачам (потерпілим) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 580 400,00 грн.

Враховуючи, що позивачі спільно передали відповідачу кошти, кожен з них, як солідарний кредитор, відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 542 ЦК України має право пред`явити відповідачу вимогу у повному обсязі з наступною передачею іншому солідарному кредитору рівної частини отриманого виконання, або вимагати виконання обов`язку боржника у відповідній частині.

З огляду на те, що кожен із позивачів, як солідарний кредитор, пред`явив свою вимогу на належну йому частину зобов`язання, то вимоги обох позивачів підлягають задоволенню.

9.Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Місцевий суд не перевірив належним чином аргументи сторін, не дотримався правила дослідження доказів, встановленого ч. 3 ст. 89 ЦПК України, неправильно визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, по суті спір не вирішив, дійшовши помилкового висновку про відмову у задоволенні позову.

Доводи позивачів, викладені в апеляційній скарзі, щодо недоліків оскаржуваного рішення суду першої інстанції знайшли своє підтвердження й своєю чергою привели до ухвалення судом неправильного рішення.

Згідно з приписам ст. 376 ЦПК України встановленні апеляційним судом вади оскаржуваного рішення суду є підставою для його скасування з ухваленням протилежного за змістом судового рішення про задоволення позовних вимог.

За змістом ст. 270 ЦПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта (рішення суду), є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й судове рішення, являється засобом усунення неповноти основного рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про розподіл судових витрат. Отже, скасування основного судового рішення за результатом розгляду апеляційної скарги є самостійною підставою для скасування й додаткового судового рішення про судові витрати.

10.Про судові витрати

Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За правилами ч. 1ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Уразі задоволенняпозову іншісудові витратипов`язані зрозглядом справи,покладаються на відповідача (п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч. 13ст. 141 ЦПК Україниякщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у цій справі суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції й ухвалює нове судове рішення про задоволення позовних вимог, підлягає скасуванню й додаткове рішення, а всі судові втрати, які поніс відповідач у зв`язку із розглядом справи в судах першої та другої інстанції (витрати на професійну правничу допомогу, Т. 1, а. с. 171 - 179) покладаються на нього.

Судові витрати позивача ОСОБА_1 у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції складалися з судового збору в сумі 2321,60 грн (Т. 1, а. с. 20). Крім того, в позовній заяві він вказав, що за орієнтовним розрахунком очікує судові витрати в сумі 35000,00 грн, зокрема на професійну правничу допомогу, проте доказів понесення витрат на послуги адвоката до суду першої інстанції не подав.

У зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 поніс витрати зі сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги в сумі 3482,40 грн (Т. 1, а. с. 228), які за принципом ч. 1ст. 141 ЦПК Українипідлягають компенсації коштом відповідача. Крім того, в апеляційній скарзі вказано про очікувані витрати на професійну правничу допомогу, але за заявою його представника, зробленою до завершення судових дебатів, відповідні докази будуть подані ним до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тому питання розподілу цих витрат колегія суддів апеляційного суду не вирішує.

Таким чином з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню компенсація за сплачений судовий збір в сумі 5 804,00 грн (2321,60 + 3482,40 = 5 804,00).

Судові витрати позивача ОСОБА_2 у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції складалися з судового збору в сумі 2321,60 грн (Т. 1, а. с. 73). Крім того, в позовній заяві він вказав, що за орієнтовним розрахунком очікує судові витрати в сумі 35000,00 грн, зокрема на професійну правничу допомогу, проте доказів понесення витрат на послуги адвоката до суду першої інстанції позивач не подав.

У зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 поніс витрати зі сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги в сумі 3482,40 грн (Т. 1, а. с. 227), які за принципом ч. 1ст. 141 ЦПК Українипідлягають компенсації коштом відповідача. Крім того, в апеляційній скарзі вказано про очікувані витрати на професійну правничу допомогу, але за заявою його представника, зробленою до завершення судових дебатів, відповідні докази будуть подані ним до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, тому питання розподілу цих витрат колегія суддів апеляційного суду не вирішує.

Таким чином з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню компенсація за сплачений судовий збір в сумі 5 804,00 грн (2321,60 + 3482,40 = 5 804,00).

Керуючись ст.ст. 367,374,376,382-384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційних скарг ОСОБА_1 й ОСОБА_2 , від імені яких діє представник адвокат Боруш Андрій Олександрович, задовольнити.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 03.07.2024 та додаткове рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 18.07.2024 скасувати й ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 290200,00 (двісті дев`яносто тисяч двісті) грн безпідставно набутих грошових коштів.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 290200,00 (двісті дев`яносто тисяч двісті) грн безпідставно набутих грошових коштів.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 5 804,00 (п`ять тисяч вісімсот чотири) грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) 5804,00 (п`ять тисяч вісімсот чотири) грн судового збору.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 25.11.2024.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. М. Єгорова

О. А. Письменний