Постанова

від 26.11.2024 по справі 216/6869/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5987/24 Справа № 216/6869/23 Суддя у 1-й інстанції - ОНОПЧЕНКО Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 216/6869/23

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2024 року, яке ухвалено суддею Онопченком Ю.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 28 березня 2024 року, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Центрально-Міської районної ради, про визначення місця проживання дитини.

В обґрунтування позову зазначив, що, у період з 24 вересня 2005 року по 29 червня 2023 року, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі та мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з грудня 2022 року сторони проживають окремо, позивач самостійно утримує дитину.

Судовим наказом Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2023 року стягнуто з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини всіх видів її доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.04.2023 і до досягнення дитиною повноліття.

Позивачу належить на праві власності домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має накопичення грошових коштів на рахунку в АТ «Перший Український Міжнародний Банк АТ «ПУМБ».

Посилаючись на вищевказані обставини, позивач просив суд визначити місце проживання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним.

Рішенням Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, а також невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність між сторонами спору щодо визначення місця проживання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 постійно хоче забрати доньку на кілька днів до себе, що викликає у позивача занепокоєння щодо можливого вивезення дитини за межі України. Також, вказує, що, на час обстеження умов його проживання службою у справах дітей, він з донькою перебував на відпочинку у місті Чернівці і приїхав до міста Кривого Рогу лише на один день. Просить врахувати суд апеляційної інстанції й ту обставину, що донька бажає проживати саме разом із батьком.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися та про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Як установлено судом і підтверджено матеріалами справи, з 24.09.2005 по 29.06.2023 сторони перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданого Центрально-Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 608, та рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 29.06.2023.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають спільну доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що встановлено свідоцтвом про народження, виданого Центрально-Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 990.

Судовим наказом Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 квітня 2023 року стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів її заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 04.04.2023 і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно Акту обстеження умов проживання від 20.10.2023 Служби у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено, що умови проживання задовільні, за вказаною адресою проживає ОСОБА_1 , на момент перевірки дитина ОСОБА_3 перебувала у м. Чернівці.

Актом квартального комітету № 77 від 04.04.2023 встановлено, що ОСОБА_1 мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , зі своєю донькою ОСОБА_3 з грудня 2022 року по теперішній час. Мати дитини - ОСОБА_2 разом з ними не мешкає.

ОСОБА_1 належить на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено витягом про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізького бюро технічної інвентаризації» від 28.05.2011.

Листом Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради від 15.03.2024 встановлено, що 20.10.2023 під час обстеження працівниками служби у справах дітей виконкому районної у місті ради житла за адресою: АДРЕСА_1 , малолітньої ОСОБА_3 вдома не було, оскільки дитина разом з бабою ОСОБА_5 тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до пояснень наданих в електронному вигляді матір`ю дитини, ОСОБА_2 , вона проживає у Республіці Польща та, за усною домовленістю з колишнім чоловіком, підтримує зв`язок з донькою, не заперечує проти визначення місця проживання дитини за її згодою, разом з батьком. Виконком районної у місті ради не має законних підстав для надання висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, через відсутність спору між батьками, оскільки вони дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з положеннями статті 161 СК України та статті 4 ЦПК України, вирішення судом питання місця проживання дитини допускається у разі відсутності між батьками такої згоди, тобто за наявності спору. Проте, на переконання суду, матеріали справи не містять доказів того, що питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків є спірним та це питання не врегульовано між сторонами. В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо чинення відповідачкою перешкод у проживанні дитини з батьком. Звертаючись до суду із позовною заявою, позивач не вказує про обставини, які слід кваліфікувати як наявність його порушеного права, а тому суд дійшов висновку, що спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини відсутній.

Колегія суддів погоджується з остаточним висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовнихвимог, однак не може погодитись з мотивами задоволення позивних вимог, з огляду на наступне.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У відповідності до статті 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

У відповідності до частини другої статті 54 СК України усі найважливіші питання життя сім`ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім`ї.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Приймаючи рішення в інтересах дитини суд має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати інтереси батьків.

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (зокрема, постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування.

При вирішенні спорів про визначення місця проживання дитини суди враховують спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; стосунки між дитиною і батьками в минулому; бажання батьків бути опікунами; збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання, школу, друзів; бажання дитини; безпекові питання. Органам державної влади слід враховувати чи страждатиме дитина через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки одного з батьків.

Таким чином, обставини, встановлені у результаті детальної та поглибленої оцінки конкретної сімейної ситуації та фактори фактичного, емоційного, психологічного, матеріального та медичного характеру приводять правила щодо визначення місця проживання малолітньої дитини судом в дію.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив виключно з власного переконання про відсутність спору між сторонами та, відповідно, права, яке підлягає судовому захисту.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції про те, що в цій справі відсутній спір між батьками з приводу визначення місця проживання дитини та зауважує, що: по-перше, у випадку, коли суд уважає, що в справі відсутній предмет спору, то своєю ухвалою закриває провадження в справі (пункт 2 частини першої статті 255 ЦПК України), а не відмовляє в задоволенні позову; по-друге, відсутність спору характеризується тим, що між сторонами не залишається неврегульованих питань, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача за такої ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, які вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

Натомість у справі, яка переглядається, саме по собі пред`явлення позову про визначення місця проживання дитини з батьком дає підстави для висновку, що між сторонами наявні неврегульовані питання щодо визначення місця проживання дитини. Відповідачка в суді першої інстанції наголошувала на тому, що не заперечує проти проживання дитини разом з позивачем, проте, позивач зазначав про неможливість врегулювання з відповідачкою питання щодо визначення місця проживання дитини та неможливість у зв`язку з цим виконувати певні дії стосовно малолітньої дитини, у зв`язку з чим він й звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів наголошує на тому, що відсутність заперечень з боку відповідачки щодо проживання дитини разом із позивачем, не дає підстав стверджувати про відсутність предмета спору у справі.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19-ц (провадження № 61-1807св20), на яку посилалась заявник у касаційній сказі.

Наведене свідчить про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 з мотивів відсутності предмета спору.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладені норми, які регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має з`ясувати, чи довів позивач ОСОБА_1 , що проживання дитини з ним відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Судом встановлено, що, звернувшись до суду з позовом щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, позивач ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів про те, що проживання дитини з ним відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Зокрема, згідно Акту Служби у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради щодо обстеження умов проживання від 20 жовтня 2023 року, проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , та встановлено, що умови проживання задовільні, за вказаною адресою проживає ОСОБА_1 , на момент перевірки дитина ОСОБА_3 перебувала у м. Чернівці.

Вказаним Актом не встановлено чи створено належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини; чи забезпечена дитина необхідними засобами, згідно її віку та потреб.

Крім того, листом Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради від 15.03.2024 встановлено, що 20.10.2023 під час обстеження працівниками служби у справах дітей виконкому районної у місті ради житла за адресою: АДРЕСА_1 , малолітньої ОСОБА_3 вдома не було, оскільки дитина разом з бабою ОСОБА_5 тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до пояснень наданих в електронному вигляді матір`ю дитини, ОСОБА_2 , вона проживає у Республіці Польща та, за усною домовленістю з колишнім чоловіком, підтримує зв`язок з донькою, не заперечує проти визначення місця проживання дитини за її згодою, разом з батьком. Виконком районної у місті ради не має законних підстав для надання висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, через відсутність спору між батьками, оскільки вони дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України, Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком Органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У справі, що переглядається, вимоги статті 19 СК України не виконано, письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, суду не надано.

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави - учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Під час визначення місця проживання дитини, зважаючи на вікову категорію дитини, необхідно проводити бесіду з останньою, головним завданням якої є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та з`ясування думки щодо бажання дитини проживати з одним із батьків.

Оскільки, ані судом першої інстанції, ані Службою у справах дітей Виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради, не було з?ясовано думку малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, на теперішній час, досягла 12 річного віку та може висловити свою думку щодо визначення її місця проживання та ставлення до батьків, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 жовтня 2024 року зобов`язано позивача ОСОБА_1 забезпечити участь у судовому засіданні, яке призначене на 12 годину 10 хвилин 22 жовтня 2024 року, малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В судове засідання, призначене на 22 жовтня 2024 року, позивач ОСОБА_1 не з?явився та не забезпечив участь у ньому малолітньої Дар?ї, надавши суду заяву про залишення його апеляційної скарги без розгляду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року заяву позивача ОСОБА_1 про залишенння без розгляду його апеляційної скарги на рішення Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2024 року - залишено без задоволення, оскільки суд апеляційної інстанції після відкриття апеляційного провадження не має правових підстав для залишення апеляційної скарги без розгляду..

Разом з тим, вказана заява ОСОБА_1 , у сукупності із іншими встановленими судом обставинами, свідчить про відсутність у останнього зацікавленості у вирішенні по суті спору та визначення із ним місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином, позивач ОСОБА_1 , будучи ініціатором судового спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, ухилився від виконання своїх процесуальних обов?язків та не надав суду відомостей, на підставі яких суд може визначити, що місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком буде відповідати її інтересам, а тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

За таких обставин, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Центрально-Міської районної ради, про визначення місця проживання дитини, вважає за необхідне змінити мотиви задоволення цих позовних вимог, у зв`язку з чим частково задовольняє апеляційну скаргу, а рішення суду, на підставі п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, в зв`язку з порушенням норм процесуального права, змінює в частині мотивів відмови у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому підлягає залишено без змін.

Керуючисьст.ст. 367, 374, 375, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Центрально - Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28 березня 2024 рокузмінити в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Центрально-Міської районної ради, про визначення місця проживання дитини, виклавши їх у редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: