Постанова

від 26.11.2024 по справі 336/2397/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 26.11.2024 Справа № 336/2397/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/2397/24

Провадження №22-ц/807/2085/24

Головуючий в 1-й інстанції Звєздова Н.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.суддів:Онищенка Е.А., Трофимової Д.А.секретарВолчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої та невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої та не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якій просила стягнути з відповідача на свою користь: нараховану, але не виплачену заробітну плату та нараховані виплати при звільнені у сумі 29760,14 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.10.2023 року по 11.03.2024 року, включно у розмірі 83 660,04 грн. В обґрунтування позову зазначено, що з 10.10.2022 року по 02.10.2023 року позивач перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», у якому працювала на посаді завідуючої складом магазину та товарознавцем філії №2 департаменту з роздрібної торгівлі. 02.10.2023 року позивач була звільнена з ТОВ «ДІЄСА» за угодою сторін. Позивач отримувала заробітну плату не в повному обсязі. Станом на дату звільнення, а саме 02.10.2023 року заборгованість відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати склала 29 760,14 грн. В день звільнення заборгованість з заробітної плати позивачу виплачена не була. Тому позивач змушений звертатися до суду з позовом про стягнення заборгованості з заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 серпня 2024 року, позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення нарахованої та не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати у розмірі 29760 (двадцять дев`ять тисяч сімсот шістдесят) гривень 17 копійок.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 02.10.2023 року по 12.03.2024 року у розмірі 111146 (сто одинадцять тисяч сто сорок шість) гривень 56 копійок.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь держави судовий збір у розмірі 1134 (одна тисяча сто тридцять чотири) гривні 20 копійок.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство зобмеженою відповідальністю«ДІЄСА»подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про часткове задоволення вимог позову в частині стягнення 29760,17 грн. заборгованості з заробітної плати без утримання податків та обов`язкових платежів, а в іншій частині позову відмовити.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що судовими рішенням у цивільних і господарських справах доведено знаходження відповідача під дією обставин непереборної сили, що спричинило неможливість своєчасно розрахуватися при звільненні позивача. Вказані обставини виключають відповідальність відповідача за несвоєчасний розрахунок і є підставою для відмови у задоволенні вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини, відповідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 10.10.2022 перебувала у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», що підтверджується записами у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .

Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» від 02.10.2023 №Z00/29/09/002 ОСОБА_1 з 02.10.2023 за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України, звільнено з займаної посади.

При звільненні, відповідач станом на 02.10.2023 не виплатив позивачці заборгованість по заробітній платі в розмірі 29760,14 грн., що підтверджується розрахунковим листом відповідача за жовтень 2023 року.

Факт існування даної заборгованості відповідачем не заперечується, як і не заперечується безпосередньо сума заборгованості.

Таким чином, наданими належними письмовими доказами встановлений факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем по виплаті заробітної плати, що складає 29 760,14 грн. та підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .

Позивач звільнена відповідачем 02.10.2023, у зв`язку з чим виходячи з позовних вимог та встановлених обставин підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2023 по 12.03.2024 (дату звернення до суду згідно штампу на конверті).

Суд першої інстанції відхилив розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку, здійснений позивачем, оскільки він проведений не у відповідності до Порядку №100 - середньоденна заробітна плата розрахована, виходячи із заробітку за травень-червень 2023, а не за два останні місця роботи позивача перед звільненням серпень-вересень 2023. У зв`язку з цим суд здійснив власний розрахунок вказаної суми.

При здійсненнірозрахунку суд врахував довідкувідповідача від30.06.2024про розмірзаробітної платипозивачки засерпень-вересень2023року.

Так, згідно довідки ТОВ «ДІЄСА» про середній заробіток №Z0000000049 від 30.06.2024, середньоденна заробітна плата позивачки за серпень-вересень 2023 року склала 941,92 гривні.

З даним позовом позивачка звернулася до суду 12.03.2024 (згідно штампу на конверті) і просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку з 02.10.2023 (день припинення трудових відносин) по 12.03.2024 (день подання позовної заяви поштою) (а.с.16), що за щотижневим п`ятиденним графіком роботи становить 118 робочих днів, а не 162, як розраховано позивачкою. Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, складає: 111146,56 гривень = (941,92грн. х 118днів).

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується частково, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів звертає увагу, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ДІЄСА» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем у порушення статті 116 КЗпП України позивачу не було проведено всіх виплат, які належить йому виплатити при звільненні, тому відповідно до статті 117 КЗпП України з відповідача має бути стягнутий середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який відповідачем не спростовано.

Колегія суддів не повністю погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

При звільненні, відповідач станом на 02.10.2023 не виплатив позивачці заборгованість по заробітній платі в розмірі 29760,14 грн., що підтверджується розрахунковим листом відповідача за жовтень 2023 року.

Матеріали справи містять копії сертифікатів Київської торгово-промислової палати, видані ТОВ «ДІЄСА», про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) щодо певних обов`язків (зобов`язань).

На підтвердженням скрутного фінансового становища сторона відповідача посилалась на процедуру затвердження плану санації до відкриття провадження про банкрутство, що розглядається Господарським судом м. Києва у справі № 910/12677/23.

Відповідачем надані звіти ТОВ "ГЕО ФІНАНС ГРУП" про оцінку збитків, завданих ТОВ "ДІЄСА" внаслідок втрати необоротних активів (основних засобів), що обліковувалися на субрахунках 103, 104, 106, 1121, оборотних активів (товарів) та упущеної вигоди від неодержаного прибутку внаслідок втрати товарів, які зберігалися за адресами: Запорізька область м. Бердянськ (сума збитків 892 366,08 дол. США); Донецька обл., м.Маріуполь, вул.Запорізьке шосе, буд.2 (сума збитків 680 376,14 дол. США); Донецька обл., м.Маріуполь, просп. Леніна, буд. 149 (сума збитків 600 687,25 дол. США); Донецька обл., м.Маріуполь, просп. Металургів, буд. 100 (сума збитків 719 854,33 дол. США); Донецька обл., м.Маріуполь, просп. Перемоги, 21 (сума збитків 666 907,08 дол. США); Херсонська обл., м.Херсон, просп. Ушакова, 43 (сума збитків 608 037,72 дол США); Харківська обл., м.Харків, пл.Захисників України(площа Повстання), буд 7/8 (сума збитків 461 580,51 дол США); Херсонська обл., м.Херсон, просп. 200 років Херсона, буд.30 (сума збитків756 118,08 дол. США); Харківська обл., Харківський р-н, с.Циркуни, вул.Кутузівська, 19-б (сума збитків 664 642,66 дол США); АДРЕСА_3 (сума збитків 506 011,96 дол. США); Київська обл., м.Ірпінь, вул.Т.Шевченка, буд.7 (сума збитків 355 457,91 дол. США); м.Київ, пр.Правди, 47, БТРЦ "RETROVILLE" (сума збитків 662 454,84 дол. США); Херсонська обл., м.Херсон, вул.Залаегерсег, 18 (сума збитків 1 197 921,83 дол. США); Київська обл., м.Буча, бульв. Л.Бірюкова, буд.2 (сума збитків 564 338,81 дол. США); Київська обл., Броварський р-н, с.Квітневе, вул.Гоголівська, 1-А (сума збитків 17 245 920,75 дол. США).

Із долученої відповідачем постанови Солом`янського районного суду міста Києва від 24 січня 2024 року у справі №760/29187/23 за фактом вчинення генеральним директором ТОВ «ДІЄСА» адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 41 КУпАП (щодо додержання вимог законодавства у сфері оплати праці) вбачається, що за результатом розгляду адміністративних матеріалів судом закрито провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

При визначенні розміру середнього заробітку, належного до стягнення з ТОВ «Дієса» на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції не взяв до уваги доводів відповідача про відсутність вини підприємства у невиплаті належних звільненому працівникові сум в день звільнення у зв`язку із існуванням форс-мажорних обставин.

Проте колегія суддів вважає такий висновок помилковим.

За ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно дост.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на час ухвалення цього рішення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у день звільнення. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена ст. 117 КЗпП України.

Однак колегія суддів вважає частково слушними доводи апеляційної скарги щодо дії форс-мажорних (непереборних) обставин і скрутного фінансового становища і вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який слід стягнути з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 , до розміру нарахованої їй, але не виплаченої заробітної плати, тобто, до 29760,17 грн. з огляду на таке.

Установивши, що в порушення вимог статті 116 КЗпП відповідач не виплатив усі належні до виплати позивачу суми при звільненні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Верховним Судом було вироблено підхід, при якому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до положень ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 359/4305/20 зазначено, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо. Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Порядок, підстави та строк видачі Сертифікатів про настання форс-мажорних обставин встановлений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженим рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 № 44(5).

Відповідно до п.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, податковим та/чи іншим зобов`язанням, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Загальновідомою обставиною і такою, що не підлягає доказуванню, є введення в Україні з 24.02.2022 воєнного стану у зв`язку із збройною агресію рф проти України, який діє до теперішнього часу.

Згідно з листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України цим листом засвідчила форм-мажорні обставини (обставини непереборної сили) військову агресію рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24.02.2022 та підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарювання та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контакту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Згідно з наданими скаржником сертифікатами №3000-22-0457 від 25.07.2022, №3000-22-0752 від 06.09.2022, №3000-22-0654 від 25.08.2022, №3000-22-0556 від 10.08.2022, №3000-22-0460 від 25.07.2022, виданими Київською торгово-промисловою палатою, остання засвідчила наявність у ТОВ «ДІЄСА» форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) військової агресії рф проти України, що стало підставою введення воєнного стану в Україні, в частині обов`язків ТОВ «ДІЄСА» при здійсненні господарської діяльності в орендованих приміщеннях в м.Херсоні, м.Маріуполі, м.Кременчузі, с.Квітневе Броварського р-ну Київської області за відповідними договорами оренди/суборенди.

Відповідно до наданого представником відповідача сертифіката №3000-24-0827 від 23.04.2024 Київська торгово-промислова палата засвідчила наявність у ТОВ «ДІЄСА» форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - збройна агресія рф проти України, що стала підставою введення воєнного стану в Україні, відсутність доступу та/або знищення активів через тимчасову окупацію та активні бойові дії на території України, що призвело до неможливості відновлення господарської діяльності підприємства у повному обсязі, щодо обов`язку вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати відповідно до ч.2 ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» з 12.03.2022 за ст.94 та 115-117 КЗпП, ст.1 та 24 Закону України «Про оплату праці», з урахуванням ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» перед Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків та Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці.

Хоча за наявними у справі відомостями можна дійти висновку, що до липня 2023, тобто півтора роки з моменту введення воєнного стану та проведення бойових дій позивачу своєчасно та в повному розмірі виплачувалась заробітна плата, що вказує на те, що трудові відносини з ним тривали і не були призупинені згідно з вимогами Закону України «Про особливості трудових відносин в умовах воєнного стану», він не перебував у простої, відпустці без збереження заробітної плати тощо, з огляду на встановлені обставини скрутного фінансового становища відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат до розміру нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, та вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який слід стягнути з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 , до розміру нарахованої їй, але не виплаченої заробітної плати, тобто, до 29760,14 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Апеляційна скарга ТОВ «ДІЄСА» підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення вимог позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і ухваленні в цій частині нового рішення про задоволення вимог позову частково в сумі 29760,17 грн.

Відповідно розмір судових витрат підлягає зміні і з ТОВ «ДІЄСА» на користь державі підлягає стягненню 595,20 грн.

Між тим, враховуючи, що апеляційна скарга задоволена частково, ТОВ «ДІЄСА» має бути відшкодовано витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1220,78 грн.

Таким чином, у відповідності до вимог ч.ч.7,10 ст. 141 ЦПК України, понесені відповідачем витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 625,58 грн компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районногосуду м.Запоріжжя від28серпня 2024рокуу цій справі в частині вирішення вимог позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та розподілу судових витрат скасувати. Прийняти в цій частині нову постанову наступного змісту.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.10.2023 року по 12.03.2024 року у розмірі 29760 (двадцять дев`ять тисяч сімсот шістдесят) гривень 17 копійок.

В решті рішення суду першої інстанції не переглядалося.

Понесені Товариством зобмеженою відповідальністю«ДІЄСА»витрати по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 625,58 грн компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 27 листопада 2024 року.

Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар

судді: Е.А. Онищенко

Д.А. Трофимова