Ухвала

від 18.11.2024 по справі 947/22722/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1173/24

Справа № 947/22722/23 1-кс/947/7101/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

секретаря судового засідання ОСОБА_5

за участю прокурора ОСОБА_6

представника власника майна ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси 28.05.2024 про арешт майна у к/п №12023160000000021 від 10.01.2023 за підозрою ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 та за фактом ч. 2 ст. 332, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 364 КК України,

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах к/п № 12023160000000021 від 10.01.2023 було задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 та було накладено арешт на офіс-магазини, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , номер об`єкта РПВН 13250093, загальною площею 175,7 кв.м., РНМ 1921228951101, зареєстровано право власності на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2019; паркомісце АДРЕСА_2 , загальною площею 17 кв.м., РНМ 1894520051101, зареєстроване право власності на підставі акту прийому-передачі від 30.07.2019; паркомісце №20 за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 16.2 кв.м., РНМ 1894475051101 зареєстроване право власності на підставі акту прийму-передачі від 30.07.2019; дачний будинок за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 184,9 кв.м., житловою площею 102.2 кв.м., номер об`єкта в РПВН 36724255, РНМ 1614281451237, зареєстровано право власності на підставі договору купівлі-продажу від 29.10.2012; земельну ділянку з кадастровим номером 51237558000:02:008:1385площею 0.0127 га за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстровано право власності на підставі свідоцтва про право власності від 12.02.2015; нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 42,4 кв.м., РНМ 441377751101, зареєстроване право власності на підставі договору купівлі-продажу від 15.04.2016;.квартиру за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 157.7 кв.м., жтловою площею 40.5 кв.м., РНМ 76058951101, зареєстроване

право власності на підставі свідоцтва про право власності від 05.06.2013 шляхом заборони будь-яким юридичним та фізичним особам розпоряджатися, відчужувати та здійснювати будь-які реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (в тому числі поділу, об`єднання, виділу частки).

Обґрунтовуючи прийняте рішення слідчий суддя вказував на те, що метою накладення арешту є необхідність запобіганню його відчуження за забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання та спеціальної конфіскації.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

Не погодившись із ухвалою слідчого судді представник ОСОБА_8 ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою з таких підстав:

- прокурором до клопотання надані недостовірні дані з приводу подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Так, прокурор зазначає, що майно набуте ОСОБА_8 є об?єктом спільної сумісної власності подружжя з 2020, що не відповідає дійсності, оскільки таке майно придбано останньою набагато раніше та на нього не розповсюджується правовий режим спільної сумісної власності. Водночас, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ще 04.10.1991 уклали шлюб, про що видано свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 . У подальшому, рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 21.08.2017 по справі № 523/9799/17 шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 розірвано. 12.06.2020 між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 повторно укладено шлюб, що підтверджується свідоцтво про укладення шлюбу.

- ОСОБА_8 на праві приватної власності належить майно, на яке було накладено арешт, водночас офіс магазини що розташовані за адресою: АДРЕСА_8 за адресою: АДРЕСА_3 , були набуті поза межами шлюбу, відповідно на нього не розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя. Дачний будинок за адресою: АДРЕСА_4 та нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_9 були набуті поза межами обставин, які зазначені у клопотанні, набуте задовго до обставин, зазначених у клопотанні прокурора та не містить ознак речових доказів у кримінальному провадженні;

- ОСОБА_8 не є підозрюваною у зазначеному кримінальному провадження, натомість є добросовісним набувачем майна;

- прокурором не доведено необхідності розгляду клопотання про арешт без повідомлення власника, більш того, копія ухвали всупереч ч. 7 ст. 173 КПК України ОСОБА_8 не направлялася.

За таких обставин, представник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 28.05.2024 та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання.

У судовому засіданні апеляційного суду представник власника майна підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі та просив її задовольнити, натомість прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позиції учасників провадження, перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно дост.2КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Водночас, приписами ч. 2 ст. 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна, як доказ в кримінальному провадженні,3) наявність обґрунтованоїпідозри увчиненні особоюкримінального правопорушенняабо суспільнонебезпечного діяння ...; 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна; 4) розмір шкоди завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як вбачається зі змісту клопотання прокурора на майно, відділом розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУНП в Одеській обл. здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12023160000000021 від 10.01.2023 за підозрою ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 та за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 364 КК України.

Органом досудового розслідування встановлено, що у листопаді 2010 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обрано депутатом Одеської міської ради VI скликання. Рішенням Одеської міської ради від 06.12.2010 № 13-VI «Об утверждении состава постоянных комиссий Одесского городского совета VI созыва» ОСОБА_9 обрано головою постійної комісії з комунальної власності.

Після обрання головою постійної комісії з комунальної власності Одеської міської ради, ОСОБА_9 , в період з квітня 2011, перебуваючи в невстановленому місці, при невстановлених обставинах, керуючись прагненням до наживи, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, прийняв рішення про протиправне заволодіння нерухомим майном територіальної громади міста Одеси в особливо великих розмірах, шляхом обману, підроблення та використання офіційних правовстановлюючих документів, з подальшою легалізацією цього майна задля незаконного збагачення та протиправного отримання матеріальних благ внаслідок вчинення умисних корисливих кримінальних правопорушень.

Для реалізації свого злочинного умислу ОСОБА_9 , володіючи, в силу специфіки своєї діяльності та кола спілкування, інформацією про наявне в м. Одесі нерухоме майно у вигляді горищ та підвалів, що належить територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради, розробив злочиннийплан, етапи реалізації якого полягали у залученні співучасників, розподілі між ними ролей та функцій, завчасному створенні підконтрольних йому підприємств та організацій, визначенні предметів злочинних посягань, забезпеченні попередньої оренди та викупу приміщень комунальної власності, розташованих за тими ж адресами для створення у оточуючих законності подальшого набуття прав власності на бажані приміщення, виготовленні від імені атестованих інженерів з інвентаризації нерухомого майна підроблених висновків, довідок, технічних паспортів на такі приміщення,їх використанні шляхом подання державним реєстраторам для незаконної реєстрації прав власності на об`єкти злочинного посягання за підконтрольними юридичними особами, а також подальшої легалізації незаконно здобутого майна шляхом зміни геометричних форм, перепланування, ремонтів та вчинення правочинів з ним, розподілі протиправного доходу між всіма співучасниками.

Так, задля виконання злочинного плану, учасниками організованої групи у 2011 було створено Громадську організацію «Добрі Справи» (код ЄДРПОУ № 37679915) засновником та директором якої призначено учасника організованої групи ОСОБА_11 , необізнаних про злочинні наміри тестя ОСОБА_9 ОСОБА_14 та дружину ОСОБА_9 ОСОБА_8 , а далі у 2017 прийнято засновником та керівником ПП «32» (код ЄДРПОУ № 36613125) ОСОБА_12 , яку залучено до складу групи учасником.

Суть діяльності організованої групи полягала у викупі нерухомого майна територіальної громади м. Одеси з подальшим незаконним заволодінням на підставі підроблених документів пов`язаних з уже викупленим майном, іншим нерухомим майном громади, яке передавалося і оренду та викуп.

Мета організованої групи за версією органу досудового розслідування полягала у отриманні незаконних прибутків у вигляді грошових коштів від подальшого продажу нерухомого майна комунальної власності, яким учасники організованої групи під керівництвом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заволоділи шахрайським шляхом на підставі підроблених документів.

В результаті злочинної діяльності організованої групи, створеної ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , за участю ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , та інших невстановлених слідством осіб, з використанням підконтрольних співучасникам ГО «Добрі справи» та ПП «32», привласнила шляхом обману, з використанням підроблених правовстановлюючих документів нерухоме комунальне майно горище за адресою: АДРЕСА_10 , загальною площею 462, 8 кв. м., горище за адресою: АДРЕСА_11 , загальною площею 370,7 кв. м. та приміщення підвалу за адресою: АДРЕСА_12 , загальною площею 290,4 кв. м., спричинивши збитки територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на загальну суму 10 100 106 грн., частину якого легалізували шляхом вчинення правочинів з продажу добросовісним набувачам квартир АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 на загальну суму 10 753 260 грн.

Обґрунтовуючи клопотання, прокурор вказував на те, що ОСОБА_9 з 2020 перебуває у шлюбі з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період якого було придбано майно, яке відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України визначено таким, яке набуте подружжям за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Підставою для накладення арешту прокурор визначив можливість конфіскації майна.

На підставі аналізу матеріалів, які надані апеляційному суду, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для накладення арешту на майно з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченомуп. 1ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98цього Кодексу.

Колегія суддів погоджується із висновками слідчого судді з приводу того, що нерухоме майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України, оскільки можливо зазначене нерухоме майно було набуте кримінально-протиправним шляхом.

Арешт майна допускається з метою, зокрема, конфіскації майна, як виду покарання (п. 3) ч. 2 ст.170КПКУкраїни).

Як вбачається із матеріалів, які надані апеляційному суду, 20.05.2024 ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 209 КК України.

У випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 цієї статті (конфіскації майна як вид покарання), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст.170КПКУкраїни).

Згідно з ч. 2 ст.59КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

Відтак, закон про кримінальну відповідальність передбачає можливість конфіскації майна у випадку засудження особи за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених зокрема ч. 3 ст. 209 та ч. 4 ст. 368 КК України.

Колегія суддів враховує долучені представником рішення Овідіопольського райсуду Одеської обл. від 21.05.2024 відповідно до якого позов ОСОБА_8 до ОСОБА_9 був задоволений, та за ОСОБА_8 було визнано право власності на майно, на яке було накладено арешт оскаржуваною ухвалою слідчого судді.

Однак, апеляційний суд враховує, що станом день постановлення оскаржуваної ухвали зазначене судове рішення не набрало законної сили, та про нього не було відомо слідчому судді.

Окрім того, у контексті аргументів представника власника майна з приводу того, що частина нерухомого майна була придбана ОСОБА_8 поза межами шлюбу, колегія суддів враховує надані прокурором матеріали, а саме огляд сторінки соціальної мережи Фейсбук ОСОБА_8 , з яких вбачається, що у період з 21.08.2017 по 12.06.2020, тобто за час, коли ОСОБА_9 а ОСОБА_8 були розлучені остання неодноразово публікувала спільні світлини з ОСОБА_9 , зокрема із спільних відпусток тощо.

Разом з тим, із матеріалів, якими обґрунтоване клопотання вбачається, що в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 були виявлені та вилучені записи у яких містяться відомості зокрема про приміщення, яке розташоване по АДРЕСА_1 ( а.п. 77).

Відтак, з огляду на фактичні обставини кримінальних правопорушень, за фактом імовірного вчинення яких ОСОБА_9 проводиться досудове розслідування, апеляційний суд приходить до висновку про те, що на даній стадії досудового розслідування застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження є обґрунтованим.

Додатково колегія суддів зауважує, що на даному етапі провадження до завдань суду не належить оцінювати, наскільки повно органом досудового розслідування зібрано докази, що стосуються зазначеного кримінального провадження. Його завдання полягає в тому, щоб дослідити ті обставини, про які органу досудового розслідування відомо наданий час та які дають достатньо обґрунтовані підстави для втручання в права та інтереси відповідних осіб. Надані суду матеріали свідчать, що потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що їх сукупність, відповідно до вимогст. 170 КПК України, є достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Окрім того, виходячи із нормативного визначення арешту майна, останній можливий шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження ним. Враховуючи наявний та встановлений ризик можливого відчуження майна, колегія суддів погоджується із слідчим суддею, що невжиття заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту в частині заборони відчуження та розпорядження майном може призвести до можливості його передачі, відчуження на користь третіх осіб або до настання інших наслідків, які унеможливлять виконання судового рішення в частині конфіскації майна, якщо таке рішення буде постановлене за результатами судового розгляду цього провадження.

В той же час, слідчим суддею не було обмежено право користування вказаним вище нерухомим майном.

Відтак, з огляду на встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя обґрунтовано наклав арешт на вилучене майно, забезпечивши своїм рішенням розумність і спів розмірність обмеження права власності із завданнями кримінального провадження. На даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власників майна з метою збереження речових доказів.

Водночас,у ходіоцінки розумності та спів розмірності втручання у права ОСОБА_8 апеляційним судом ураховується, що арештом майна право власника на мирне володіння ним не позбавлена, а лише тимчасово обмежено в окремих її правомочностях.

Апеляційний суд також враховує, що обраний слідчим суддею захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим, обумовлений метою проведення досудового розслідування, а його межі у часі окреслені строками, які регламентуються нормами ст. 219 КПК України.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України передбачено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Отже, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 та скасування законної та обґрунтованої ухвали слідчого судді відсутні.

Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.05.2024 про накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_8 , перелік якого міститься у мотивувальній частині ухвали у к/п №12023160000000021 від 10.01.2023 за підозрою ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28, ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 209 КК України, за підозрою ОСОБА_13 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України та за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 332, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 364 КК України - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4