Постанова

від 12.11.2024 по справі 522/4687/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5145/24

Справа № 522/4687/23

Головуючий у першій інстанції Павлик І. А.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди у сумі 128 500,00 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 31.12.2021 року о 19 год. 35 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «BMW», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в крайній правій смузі зі включеним лівим поворотом у м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 17, не впевнився в безпечності маневру, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , який рухався в середині смуги для руху, після чого автомобіль відкинуло в стовп зовнішнього освітлення, далі «BMW» відкинуло на припаркований автомобіль «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_3 , в результаті чого автомобіль «Hyundai» відкинуло на припаркований автомобіль «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_4 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

У мотивувальній частині постанови Одеського апеляційного суду від 14.12.2022 року у справі № 522/1721/22 вказано, що в межах наданих доказів, вина ОСОБА_3 є доведеною, та жодними об`єктивними та належними доказами не спростована презумпція правомірності складеного працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення щодо водія ОСОБА_3 , в діях якого вбачаються ознаки недотримання вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, оскільки він, виконуючи маневр не упевнився у його безпечності, допустив зіткнення з автомобілем марки «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 .

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Позивач вказує, що 18.01.2022 року ОСОБА_4 звернулась до представників ПрАТ «Страхова група «ТАС» в м. Одеса з повідомленням про реєстрацію страхового випадку та вимогою здійснити огляд пошкоджень автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 з послідуючою виплатою відшкодування. Однак, працівниками ПрАТ «Страхова група «ТАС» в м. Одеса, ОСОБА_4 було відмовлено у реєстрації повідомлення та заяви через наявність судових спорів за вказаним спірним ДТП та недоведеність вини ОСОБА_3 у її вчиненні. Було погоджено, що ОСОБА_4 або власник майна ОСОБА_1 після отримання судових рішень зможуть повторно, в установленому законом порядку, звернутись до ПрАТ «СТРАХОВА ГРУППА «ТАС» із заявою про здійснення відшкодування.

20.01.2022 року ОСОБА_4 через бездіяльність представників ПрАТ «Страхова група «ТАС» в м. Одеса, з метою оцінки нанесеного в результаті аварійного пошкодження автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , матеріального збитку, звернулася до суб`єкта підприємницької діяльності - судового експерта ОСОБА_5 (свідоцтво № 276 від 30.06.2000 року, видане на підставі Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України).

20.01.2022 року ОСОБА_4 з метою реалізації права на об`єктивний та неупереджений висновок щодо визначення вартості матеріального збитку, надіслала телеграфом «Укрпошта», повідомлення керівнику ПрАТ «Страхова група «ТАС»» та ОСОБА_3 про запрошення на огляд автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , який відбудеться 25.01.2022 року о 09:30 год., за адресою: м. Одеса, вул. Сільська, 23. Однак, ПрАТ «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_3 будучи належним чином повідомлені дату та час огляду за викликом не прибули.

Автомобіль «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 , на праві власності належить - ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 15.07.2021 року.

Згідно висновку експерта № 5/22-Е від 21.02.2022 року:

1. Вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 становить - 506 309,00 грн.

2. Вартість відновлювального ремонту автомобіля «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 становить - 534 068,63 грн.

3. Вартість автомобіля «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 , у пошкодженому стані після ДТП, становить - 223 557,00 грн.

4. Ринкова вартість автомобіля «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 , до моменту ДТП, становить - 506 309,00 грн.

За проведення та виготовлення вищевказаного висновку експерта, позивачем сплачено грошові кошти в розмірі 2 600,00 грн.

30.12.2022 року водій автомобіля «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_4 повторно у письмовому вигляді, на виконання вимог положень ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності володільців наземних транспортних засобів» звернулась до ПрАТ «Страхова група «ТАС» із повідомленням про ДТП, вказане повідомлення було зареєстровано за реєстраційним номером № 22453/01/2022/53, вхідний № 18112/22 від 30.12.2022 року.

Цього ж дня страховим комісаром ПрАТ «Страхова група «ТАС» був запланований огляд автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , який повинен був відбутись 04.01.2023 року.

За погодженням сторін ПрАТ «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_4 , остання повинна була після огляду автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , додатково надати заяву про здійснення відшкодування, після отримання оригіналу судового рішення з встановленням вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП України.

04.01.2023 року за результатами розгляду повідомлення, представниками ПрАТ «Страхова група «ТАС» прийнято рішення про відмову у здійсненні відшкодування, що підтверджується листом № 00154/9123 від 04.01.23 року із зазначенням наступних причин:

- 04.01.2023 року спеціалістом відділу врегулювання був проведений огляд транспортного засобу «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , відповідно даних фотоматеріалів та акту огляду транспортний засіб є відремонтований;

- згідно п. 4 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності володільців наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

27.01.2023 ОСОБА_4 отримала належним чином завірену копію постанови Приморського районного суду м. Одеси від 06.05.2022 року у справі 522/1721/22 та постанову Одеського апеляційного суду від 14.12.2022 року у справі № 522/1721/22.

28.02.2023 року власник автомобіля «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 , - ОСОБА_1 отримавши постанову Одеського апеляційного суду від 14.12.2022 року у справі № 522/1721/22 та на виконання вимог положень ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності володільців наземних транспортних засобів» звернувся до ПрАТ «Страхова група «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування та надав всі необхідні документи.

Однак відповіді на зазначену заяву ПрАТ «Страхова група «ТАС» не надано, виплату страхового відшкодування не здійснено.

Позивач вказує, що ОСОБА_1 діяв добросовісно, сприяв страховику у встановлені обставин страхового випадку, та звернувся до ПрАТ «Страхова група «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування, реалізувавши відповідне право на відшкодування спричинених в результаті ДТП матеріальних збитків, що узгоджується з усталеною судовою практикою та відповідає меті інституту страхування.

Позивач зазначає, що на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 , згідно полісу обов`язкового страхування була застрахована в ПрАТ «Страхова група «ТАС», сума відшкодування 130 000,00 грн. за мінусом франшизи 1 500,00 грн становить 128 500,00 грн.

У зв`язкуз вищевикладеним,позивач проситьсуд стягнутиз ПрАТ«Страхова група«ТАС» накористь ОСОБА_1 матеріальні збитки,спричинені внаслідокдорожньо-транспортноїпригоди усумі 128500,00грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Будучи в розумінні ст.ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання на 12.11.2024 року о 14:30 год. представник ПрАТ «Страхова група «ТАС» не з`явився, про причини не явки до суду не повідомив, клопотань про участь в режимі відеоконференцзв`язку або заяв про відкладення судового засідання не подавав.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Калугін Д.О. взяв участь у судовому засіданні на 12.11.2024 року о 14-30 в режимі відеоконфренцзв`язку та не заперечував проти розгляду апеляційної скарги поданої в інтересах його клієнта ОСОБА_1 без участі представника ПрАТ «Страхова група «ТАС».

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Справа перебуває в судах з березня 2023 року, а в апеляційному суді з квітня 2024 року,тобто з перевищенням строків передбачених ст.ст. 210, 371 ЦПК України.

Враховуючи розумні строки розгляду апеляційної скарги, обставини які стали відомі під час апеляційного провадження, достатньої наявності у справі матеріалів для розгляду апеляційної скарги по суті, колегія суддів не вбачає перешкод для розгляду справи без участі в судовому засіданні належним чином повідомленого представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Залишаючи позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова Група «ТАС» про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди без задоволення, суд першоїінстанції виходив з того, що автомобіль позивача було відремонтовано до його огляду представником відповідача, а також те, що потерпілий звернувся до ПрАТ «СГ «ТАС» із заявою про виплату страхового відшкодування після спливу одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а саме 04.01.2023 року, у той час як ДТП мала місце 31.12.2021 року, враховуючи рішення відповідача про відмову у виплаті страхового відшкодування вимогам ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності володільців наземних транспортних засобів».

Колегія суддів в цілому погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- 31.12.2021 року о 19 год. 35 хв. водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «BMW» державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись в крайній правій смузі зі включеним лівим поворотом у м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 17, не впевнився в безпечності маневру, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , який рухався в середині смуги для руху, після чого автомобіль відкинуло в стовп зовнішнього освітлення, далі «BMW» відкинуло на припаркований автомобіль «Hyundai», державний номерний знак НОМЕР_3 , в результаті чого автомобіль «Hyundai» відкинуло на припаркований автомобіль «Volkswagen», державний номерний знак НОМЕР_4 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження;

- у мотивувальній частині постанови Одеського апеляційного суду від 14.12.2022 року у справі № 522/1721/22 зазначено, що в межах наданих доказів, вина ОСОБА_3 є доведеною, та жодними об`єктивними та належними доказами не спростована презумпція правомірності складеного працівниками поліції протоколу про адміністративне правопорушення щодо водія ОСОБА_3 , в діях якого вбачаються ознаки недотримання вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, оскільки він, виконуючи маневр не упевнився у його безпечності, допустив зіткнення з автомобілем марки «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 ;

- провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст. 38 КУпАП;

- автомобіль «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 від 15.07.2021 року;

- 20.01.2022 року ОСОБА_4 з метою оцінки нанесеного в результаті аварійного пошкодження автомобіля «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 , матеріального збитку, звернулася до суб`єкта підприємницької діяльності - судового експерта ОСОБА_5 (свідоцтво №276 від 30.06.2000 року, видане на підставі Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України);

- 20.01.2022 року ОСОБА_4 з метою реалізації права на об`єктивний та неупереджений висновок щодо визначення вартості матеріального збитку, надіслала телеграфом «Укрпошта» повідомлення керівнику ПрАТ «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_3 про запрошення на огляд автомобіля «BMW», державний номерний знак НОМЕР_2 , який відбудеться 25.01.2022 року о 09:30 год, за адресою: м. Одеса, вул. Сільська, 23. Однак, ПрАТ «Страхова група «ТАС» та ОСОБА_3 за викликом не прибули;

- згідно з висновком експерта № 5/22-Е від 21.02.2022 року: вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 становить - 506 309,00 грн; вартість відновлювального ремонту автомобіля «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 становить - 534 068,63 грн.; вартість автомобіля «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 , у пошкодженому стані після ДТП, становить - 223 557,00 грн.; ринкова вартість автомобіля «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 , до моменту ДТП, становить - 506 309,00 грн. За проведення та виготовлення вищевказаного висновку експерта, позивачем сплачено грошові кошти в розмірі 2 600,00 грн.;

- цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 на момент ДТП була застрахована ПрАТ «Страхова група «ТАС», згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 204361493 від 05.06.2021 року.

- з наданих до матеріалів справи обома сторонами копій повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду вбачається, що ОСОБА_4 звернувся до ПрАТ «Страхова група «ТАС» із повідомленням про подію ДТП що сталась 31.12.2021 року лише 30.12.2022 року, вказане повідомлення було зареєстровано за реєстраційним номером № 22453/01/2022/53, вхідний № 18112/22 від 30.12.2022 року;

-з заявою про страхове відшкодування ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Страхова група «ТАС» 04.01.2023 року, реєстраційний вхідний № 2001/23 від 04.01.2023 року;

- 04.01.2023 року спеціалістом відділу врегулювання був проведений огляд транспортного засобу «BMW» державний номерний знак НОМЕР_2 , відповідно даних фотоматеріалів та акту огляду транспортний засіб був відремонтований;

- 04.01.2023 року ПрАТ «СГ «ТАС» прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у здійсненні страхового відшкодування, що підтверджується листом від 04.01.23 року № 00154/9123 із зазначенням наступних причин:

Колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України серед яких передбачено і відшкодування збитків.

Приписами ч.ч.1, 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1188 ЦПК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов`язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачений такий обов`язок.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно із Законом № 1961-IV.

Вина фізичної особи ОСОБА_3 у спричиненні ДТП підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Зокрема, відповідно до ст.999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст.1 Закону України «Про страхування»).

За змістом ст.980 Цивільного кодексу України, ст.4 Закону України «Про страхування» залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями ст.999 Цивільного кодексу України і ст.ст.6, 7 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним і обов`язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Як визначено у ст.3 вказаного закону обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст.5 вищенаведеного закону).

Згідно із ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (ст.ст.9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

У відзиві на позов відповідач зазначав, що позивачем було пропущено однорічний строк для звернення із заявою, не з незалежних від позивача причин, з огляду на що, у задоволенні позову суду першої інстанції слід було відмовити.

За правилами п.35.1 ст.35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до п.36.1 ст.36 вказаного закону страховик, керуючись нормами цього закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

За положенням п.36.2 ст.36 наведеного закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідно до п.37.1.4 ст.37 вказаного нормативно-правового акту підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Із аналізу норм спеціального закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, передбачені у ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №465/4287/15 зроблено висновок, що зазначений у підпункті 37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає.

Поняття «преклюзивні строки» здійснення регулятивного суб`єктивного права (строк подання заяви про страхове відшкодування до страховика) не є тотожним поняттю «позовна давність» (строк захисту порушеного права особи).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. У такому випадку договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі та може бути оформлений як окремий договір, і як пункт основного договору (ч.1 ст.259 Цивільного кодексу України). При цьому, закон не передбачає, що позовна давність, встановлена законом, може бути скорочена за домовленістю сторін, що свідчить про те, що позовна давність на звернення до суду за захистом порушеного права визначається законом і може бути тільки збільшена.

Приписи підпункту 37.1.4 п.37.1 ст.37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначають наслідком пропуску потерпілою особою річного строку, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трирічного строку, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди, подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат.

Разом з тим, ані Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ані Цивільний кодекс України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілої особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено Цивільним кодексом України при пропуску позовної давності.

Водночас Цивільним кодексом України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (ст.ст.263-264, 267 Цивільного кодексу України).

Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє регулятивне суб`єктивне право за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак, законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові.

Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим ст.258 Цивільного кодексу України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій нормі.

З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (ст.12 Цивільного кодексу України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.

У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.

Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі №147/66/17.

Підсумовуючи викладене, ОСОБА_1 має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страхової компанії винної особи у спричиненні шкоди (відповідача), якщо доведе, що строк пропущено через незалежні від нього обставини.

Заявляючи вимоги до страхової компанії винної особи позивач ОСОБА_1 зазначав що ДТП мало місце 31.12.2021 року, а завдавача шкоди ОСОБА_3 визнано винним у ДТП на підставі Постанови Одеського апеляційного суду від 14.12.2022 року та провадження у справі закрито на підставі п.7 ст. 247 КУпАП у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення передбачених ст. 38 КУпАП.

Будь-яких обставин, які перешкодили позивачу звернутися до страховика винної у ДТП особи в межах річного строку передбаченого ст. 37.1.4. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який в даних правовідносинах сплив 31.12.2022 року позивачем не наведено.

Слід також звернути увагу, на висновок, який викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №465/4287/15: «Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35). Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є:

- навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону;

- неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди;

- При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону № 1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає.

Із аналізу наведених норм спеціального Закону № 1961-IV можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону № 1961-IV, їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Разом з тим у Законі № 1961-IV прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов`язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов`язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.

Тому у контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі № 1961-IV не передбачено обов`язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.

У будь-якому разі строк звернення обмежується щодо стягнення майнової шкоди річним строком.

Інших обмежень щодо порядку звернення із заявою про виплату страхового відшкодування норми Закону № 1961-IV не містять».

При цьому за обставинами, які встановлені у справі № 465/4287/15, вбачається, що страховий випадок (ДТП) стався 09 березня 2015 року, а позов до суду подано в червні 2015 року, тобто в межах установленого законом річного строку.

У справі № 465/4287/15 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання: чи є обов`язковим попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування для задоволення судом вимог про відшкодування шкоди, заявлених таким потерпілим до страховика.

За наслідкамирозгляду справи №465/4287/15 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу судів, що у системному зв`язку зі статтею 36 вимоги підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Проте протягом річного строку з часу завдання шкоди у ДТП 31.12.2021 року, позивач не звернувся ані з позовною заявою до суду ані з заявою до страховика завдавача шкоди.

Сам пособі фактвідновлення позивачемсвого пошкодженоготранспортного засобу, атакож повідомленнястраховика завдавачашкоди проподію ДТП 30.12.2022 року, тобто за один день до спливу річного строку,не відносятьсядо обставин,які реальностворювали перешкодупозивачу уподанні нимдо страховикавинної уДТП особизаяви прострахове відшкодування без пропущення річного строку з часу ДТП.

Колегія суддів звертає увагу, що неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (37.1.4 Закону № 1961-IV) є такою ж самою самостійною підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування, як і підстава зазначена у ст. 37.1.3 цього ж Закону (невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди).

У справі, яка переглядається, підставою відмови страховиком у здійсненні страховоговідшкодування єне невиконанняпотерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди, а саме неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого.

Всі заходи потерпілого спрямовані на отримання подальшого відшкодування за рахунок страховика повідомлення про подію ДТП, проведення з метою оцінки спричиненої шкоди огляду пошкодженого транспорту з повідомленням про це страховика, є розумними.

Проте право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку, у випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, ця потерпіла особа набуває, якщо доведе не лише здійснення нею розумних заходів для відшкодування шкоди, а і те, що строк було пропущено через незалежні від потерпілої особи причини.

Лише в такому випадку і не інакше буде дотримано реальний баланс інтересів потерпілого та страховика і у суду виникнуть достатні підстави для захисту прав потерпілої особи і відшкодування у судовому порядку на її користь зі страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи відповідної страхової суми.

Оскільки остаточний висновок районного суду про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог про стягнення з страхової компанії винної у спричиненні шкоди особи матеріальної шкоди завданої внаслідок вчинення дорожньо-транспортної пригоди узгоджується з встановленими у справі обставинами і заснований на законі, колегія суддів з ним погоджується.

Доводи апеляційної скарги, зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Колегія суддів при цьому звертає увагу, що визначальним в даному випадку є висновок суду про відмову у задоволенні позову саме через пропуск позивачем річного строку передбаченого ст. 37.1.4 Закону № 1961-IV щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків (в даному випадку за обставинами справи річного строку з дня ДТП), а не у зв`язку з «невиконанням потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Проте оскільки це не вплинуло на правильність остаточного висновку районного суду і не призвело до неправильного вирішення справи по суті, колегія суддів не вбачає підстав ухвалення нового рішення, оскільки не може бути скасоване правильно по суті рішення з одних лише формальних підстав.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Приморськогорайонного судум.Одеси від26лютого 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 26.11.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова