Постанова

від 07.11.2024 по справі 509/3754/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5871/24

Справа № 509/3754/19

Головуючий у першій інстанції Кочко В. К.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер судової справи: 509/3754/19

Номер провадження: 22-ц/813/5871/24

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач),

- суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання Губара Д.В.,

учасники справи:

- позивач Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави, в особі Кабінета Міністрів України, Міністерства оборони України, Одеського квартирно-експлуатаційного управління,

- відповідачі 1) Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області, 2) ОСОБА_1 , 3) ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави, в особі Кабінета Міністрів України, Міністерства оборони України, Одеського квартирно-експлуатаційного управління, до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, ухвалене у складі судді Кочко В.К. о 15 годині 01 хвилині 18 квітня 2024 року,

встановив:

2. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року Заступник військового прокурора Військової прокуратури Південного регіону України (наразі Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону) (далі Прокурор, діючи в інтересах держави, в особі Кабінету міністрів України, Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеса, звернувся до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯЛ №733071, площею - 0,0200 га., кадастровий №5123782000:02:004:3949, виданий на ім?я ОСОБА_1 на підставі рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 30.05.2011 року №284-VI; 2) витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави, в особі Міністерства оборони України, зі складанням акту приймання-передавання земельну ділянку, загальною площею - 0,0200 га., вартістю - 41984 грн., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5123782000:02:004:3949.

Прокурор позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею 1986 року, серія Б №032344, Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району виконавчим комітетом Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області надано в постійне та безоплатне користування земельну ділянку, загальною площею - 586,5 га., до складу якої увійшла земельна ділянка військового містечка Іллічівськ 1 (2), площею - 296, 8 га., розташованого на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського Одеської області.

Частина вказаної земельної ділянки військового містечка площею - 7,7330 га. за адресою - АДРЕСА_2 , на якій розміщено будівлі та споруди бази відпочинку «Авіаремонтник», перебуває на обліку в КЕВ м. Одеса.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.02.2005р., будівлі та споруди Бази відпочинку «Авіаремонтник» на праві державної власності належать державному підприємству Міністерства оборони України «Одеське авіаційно-ремонтне підприємство «Одесавіаремсервіс»».

17.07.2007 р. Молодіжненська сільська рада прийняла рішення №774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси, земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки - до земель запасу Молодіжненської сільської ради, в межах с. Молодіжного» (далі - Рішення № 774-V) з порушенням вимог закону, а саме - без отримання від власника земель оборони - Кабінету міністрів України згоди на припинення права постійного користування земельноюділянкою військового містечка Іллічівськ 1 (2).

Вважаючи таке рішення протиправним, прокурор звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про визнання незаконним та скасування рішення, та зобов?язання повернути земельну ділянку.

Рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/1900/16 від 15.02.2017 року, яке залишено в силі Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 року, позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано Рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007р. №774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7.7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного».

Зобов`язано Молодіжненську сільську раду Овідіопольського району Одеської області повернути державі, в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси, шляхом складання Акту прийому-передачі земельну ділянку, загальною площею - 6,2930 га., вилучену Рішенням Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007р. №774-V.

На виконання вказаного рішення господарського суду, земельна ділянка площею - 6,2930 га., фактично була повернута Міністерству оборони України, втім решта ділянки, загальною площею - 1,44 га., не повернута, оскільки перебуває у власності 72-х фізичних осіб.

13 березня 2012 року Молодіжненською сільською радою Овідіопольського району Одеської області громадянці ОСОБА_1 було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, площею - 0,0200 га., кадастровий номер 5123782000:02:004:3949, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 .

07червня 2012року ОСОБА_1 подарувала,а ОСОБА_3 прийняла вдар вищевказануземельну ділянку (Т. 1, а. с. 1 6).

Позиція сторін в суді першої інстанції

Представник Кабінету Міністрів України в письмових поясненнях підтримав доводи позовної заяви та просив її задовольнити.

Представник Кабінету Міністрів вказує, що рішення Молодіжненської сільської ради від 17.07.2007 року прийнято без отримання від власника земель оборони Кабінету Міністрів України згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою військового містечка ОСОБА_4 . Вказане рішення є таким, що не відповідає нормам закону та порушує право державної власності на землю, що спричиняє шкоду інтересам держави. Вказана земельна ділянка була незаконно вилучена із підпорядкування земель Міністерства оборони України, а у громадянки ОСОБА_1 безпідставно виникло право власності на вищевказану частину земельної ділянки (Т. 1, а. с. 109 115).

Адвокат Воронюк М.О., діючий від імені ОСОБА_2 , звернувся до суду із заявою про застосування строків позовної давності (Т. 1, а. с.177 181).

Адвокат Воронюк М.О., діючий від імені ОСОБА_2 , у відзиві на позовну заяву просить у її задоволенні відмовити.

Представник відповідачки зазначає, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею - 0,0200 га., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 .

Право власності на вказану земельну ділянку ОСОБА_2 в добросовісному порядку набула на підставі Договору дарування серії ВРС №660779 від 07.06.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Куркан Н.Ф., який зареєстрований у реєстрі за №1372.

За умовами вказаного Договору дарування ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_5 прийняла в дар земельну ділянку, площею - 0,0200 га., з кадастровим №5123782000:02:004:3949, яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 .

Разом з цим, колишня власниця ділянки ОСОБА_1 набула вказану ділянку в добросовісному порядку на підставі виданого Молодіжненською сільською радою Овідіопольського району Одеської області Державного акту серії ЯЛ №733071 від 13.03.2012 року.

Спірний державний акт було видано сільською радою на підставі рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області №284-VI від 30.05.2011 року.

Вказаним рішенням було затверджено проект землеустрою, передано громадянам України, членам ОК «ДТ «Авіаремонтник», безоплатно у власність земельні ділянки, загальною площею - 1,2200 га., та видано цим громадянам відповідні державні акти на право власності.

Тобто, з 07.06.2012 року ОСОБА_2 , набувши в добросовісному порядку земельну ділянку, площею - 0,0200 га., використовувала її за власним розсудом в межах цільового призначення та користується нею по сьогодні.

ОСОБА_2 на протязі 10 років мирно володіє та розпоряджається майном, набутим у добросовісному порядку, та отримувала у власність спірну ділянку без наявності будь-яких перепон, як законодавчих, так і документальних.

Представник відповідачки також зазначає, що під час та після отримання ділянки у власність остання не знала та не могла знати про незаконність прийнятих Молодіжненською сільською радою будь-яких рішень відносно даної земельної ділянки. Тим більше, що рішення сільської ради №774-V від 17.07.2007 року та №284-VI від 30.05.2011 року були чинними як на момент отримання Державного акту, так і на момент укладання Договору дарування, і на протязі більше 6 років, та ніким не оскаржувались.

Крім того, відповідно до Декларації про готовність об?єкта до експлуатації, технічного паспорту та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з 2017 року на вказаній земельній ділянці ОСОБА_2 збудовано дачний будинок з господарськими будівлями та спорудами, площею - 20,1 кв. м..

Вказаний будинок є фактичним місцем проживання відповідачки. У випадку витребування спірної земельної ділянки на користь держави її фактично буде позбавлено прав не тільки на ділянку, але й на житло.

Отже, представник відповідачки ОСОБА_2 , заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що у даному випадку відбувається непропорційне втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння майном.

Задоволення вимог позивача, як на думку представника ОСОБА_2 , призведе до безпідставного порушення прав останньої, до втручання держави у мирне володіння ОСОБА_2 своїм майном. За помилки та недбалість, які допущені органом державної влади, відповідальність не може бути покладена на ОСОБА_2 , яка діяла добросовісно, правомірно очікувала та розраховувала на певний стан речей, результат та майбутнє (Т. 1, а. с. 182 190).

Представник Одеського квартирно-експлуатаційного управління в письмових поясненнях підтримав викладенні у позовній заяві доводи (Т. 1, а. с. 209 212).

Великодолинська селищна рада Одеського району Одеської області у відзиві на позовну заяву просить у задоволенні позову відмовити. Представник селищної ради посилається на пропуск строку звернення до суду із вказаним позовом (Т. 1, а. с. 233 240).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня 2024 року відмовленоу задоволенні вищевказаної позовної заяви прокурора.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що первісний набувач земельної ділянки - ОСОБА_1 діяла у добросовісному порядку, адже станом на момент передання їй у власність земельної ділянки Молодіжненськасільска рада діяла в межах своїх повноважень, оскільки документи, які надавали змогу сільській раді приймати рішення щодо передачі відокремлених земельних ділянок у власність громадян, були чинними та скасовані лише у 2017 році.

У подальшому ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар спірну земельну ділянку, без будь-яких перепон ані документальних, ані законодавчих.

В подальшому ОСОБА_2 збудувала на вказаній земельній ділянці житловий будинок та оформила право власності на нього у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що протягом всього часу зміни правового статусу земельної ділянки, відповідачі - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взаємодіяли з державними органами та органами місцевого самоврядування.

ОСОБА_2 як добросовісний набувач земельної ділянки та власник житлового будинку, розташованого на ній, не має відповідати своїм майном за незаконні дії органу державної влади або місцевого самоврядування.

Позивачем не наведено та не надано жодних доказів з приводу того, в чому полягає суспільна необхідність у витребуванні земельної ділянки у добросовісного набувача, та доводів того, що позбавленням ОСОБА_2 її права власності на спірну ділянку буде дотримано справедливий баланс між позбавленням права власності та досягненням суспільного, публічного, загального інтересу (Т. 2, а. с. 133 140).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційні скарзі Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.04.2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що втручання держави у право власності та право мирного володіння майном ОСОБА_6 не носить легітимної мети такого втручання та не створює рівнозначний баланс між інтересами держави та приватними інтересами.

Суд помилково вважає, що задоволення позову призведе не до поновлення порушеного права, а фактично до придбання позивачем права власності на майно ОСОБА_6 , яке знаходиться на земельній ділянці.

Вказує, що саме протиправна поведінка Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області щодо прийняття рішень від 17 липня 2007 року № 774-У, від 30 травня 2011 року № 284-УІ та передання спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 призвела до порушення прав держави, за захистом яких прокуратура звернулась до суду.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі № 488/5476/14-ц зробив правовий висновок про те, що обґрунтованим та виправданим є втручання держави у право власності добросовісного набувача у разі встановлення факту незаконності надання спірної землі у власність першим набувачам і таке втручання є законним, здійснюється з метою задоволення «суспільного» і «публічного» інтересу і є пропорційним визначеним цілям.

Факт незаконності вибуття земельних ділянок, загальною площею - 7,7330 га., у тому числі і спірної земельної ділянки, з числа земель оборони, та зарахування їх до земель запасу Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області встановлений судовим рішенням у справі № 916/1900/16, яке набрало законної сили.

Апелянт зазначає, що оскільки землі оборони перебувають лише у користуванні Міністерства оборони України, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, то відповідно до ст. 142 ЗК України виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Визнання недійсним державного акту серії ЯЛ № 733071 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 5123782000:02:004:3949, витребування вказаної земельної ділянки від ОСОБА_2 , якій ОСОБА_1 згодом її подарувала, на користь держави в особі Міністерства оборони України відповідає критерію законності - воно здійснюється на підставі норм ст. 16, 21, 386, 387, 388 ЦК України, ст. 13, 17, 77, 84, 122, 142, 143 ЗК України, ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог Конституції України, ЗК України, ЦК України, Закону України «Про Збройні Сили України», Закону України «Про використання земель оборони», які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Вказує, що правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної власності частини земельної ділянки військового містечка, площею - 0,0200 га., яка належить до земель оборони, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а передання вказаної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 та подальше розпорядження нею та відчуження на користь ОСОБА_2 , такому суспільному інтересу не відповідає.

ОСОБА_2 набувала право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору дарування від особи, яка не мала право на її відчуження. З огляду на вказане, ОСОБА_2 не буде нести індивідуальний і надмірний тягар.

Зазначає, що відмова у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним державного акту на право власності на спірну земельну ділянку та її витребування на користь держави через лише початок будівництва на ній дачного будинку є передчасною та безпідставною.

Крім того вказує, що суд не надав належної оцінки тим обставинам справи, що дачний будинок, який належить ОСОБА_2 не є житловим будинком, не є фактичним місцем проживання відповідачки. У власності ОСОБА_2 знаходяться ще дві квартири у м. Одесі (Т. 2, а. с. 149 160).

Узагальнені доводи відповідачів на апеляційну скаргу

Адвокат Бойко Н.І., діючий від імені ОСОБА_2 у письмових поясненнях, які за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу збігаються з доводами відзиву на позовну заяву.

Представник Кабінету Міністрів України у відзиві на апеляційну скаргу підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.06.2024 року апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня 2024 року залишено без руху (Т. 2, а.с.165 166)

На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, апелянтом було подано заяву, якою усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.06.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 квітня 2024 року (Т. 2, а. с. 177 178).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.06.2024 року призначено справу до розгляду в приміщенні Одеського апеляційного суду (Т. 2, а. с. 179).

30.08.2024 року від Кабінету Міністрів України надійшов відзив на апеляційну скаргу. Представник підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити (Т. 2, а. с. 209 221).

02.10.2024 року від адвоката Бойко Н.І., діючої від імені ОСОБА_2 , надійшла заява про відкладення розгляду справи.

05.11.2024 року від адвоката Бойко Н.І., діючої від імені ОСОБА_2 , надійшла заява, яка за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні прокурор - ОСОБА_7 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник Одеського квартирно-експлуатаційного управління Кириченко В.І. у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник Міністерства оборони України Дубчак Д.В. у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник Міністерства юстиції України Мартинюк О.М. у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Адвокат Бойко Н.І., діюча від імені ОСОБА_2 , у судовому засіданні заперечувала проти апеляційної скарги та просила її залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін,а неможливістьвирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення учасниками справи своєї правової позиції у заявах по суті справи, достатню наявність у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні про можливість слухання справи за відсутності інших учасників, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.

3. Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

Державним актом на право користування землею серії Б № 032344 від 1986 року Квартирно-експлуатаційній частині Одеського району, правонаступником якої є - КЕВ м. Одеси, а наразі - Одеське квартирно-експлуатаційне управління, у користування для державних потреб було відведено земельну ділянку, площею - 586,5 га., в межах згідно з планом землекористування.

17.07.2007 Молодіжненською сільрадою було прийнято рішення № 774-V "Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільради в межах с. Молодіжного".

Зазначеним рішенням Молодіжненська сільрада вирішила: а) вилучити із земель Міністерства оборони України (КЕВ міста Одеси) земельну ділянку загальною площею 7,7330 га, яка використовується КЕЧ Одеського району з 1986 року на підставі Державного акта на право постійного користування землею № Р-6-86 1986 року (Б № 032344) та зарахувати її до земель запасу Молодіжненської сільради, загальною площею 7,7330 га, в тому числі: земельну ділянку площею 7,7330 га території земель рекреаційного призначення (в межах с. Молодіжного);

б) зобов`язати КЕВ міста Одеси: - оформити акт прийому-передачі земельної ділянки в землі запасу Молодіжненської сільської ради; - надати Державний акт на право постійного користування земельної ділянки № Р-6-86 від 1986 року (Б №032344) в Овідіопольський районний відділ земельних ресурсів для внесення до нього змін відповідно до цього рішення.

На виконання цього рішення комісією у складі начальника КЕВ м. Одеси Яковенко М.А., землевпорядника Молодіжненської сільської ради Якуніної О.В. та директора ДП ОАРП «Одесавіаремсервіс» ОСОБА_8 було складено акт прийому-передачі ділянки із земель Міністерства оборони України в землі запасу Молодіжненської сільської ради. Вказаний Акт був затверджений06.08.2007р. заступником командувача Південого ОК з будівництва ОСОБА_9 , а 07.08.2007р. головою Молодіжненської сільської ради ОСОБА_10 .

Таким чином, земельна ділянка, загальною площею - 7,7330 га., була передана із користування земель Міністерства оборони України військового містечка № НОМЕР_1 (м. Іллічівськ) до земель запасу рекреаційного призначення Молодіжненської сільської ради (в межах с. Молодіжне).

Встановлено, що зазначена передача відбувалась безпосередньо за участю відповідних посадових осіб державних органів та органу місцевого самоврядування.

У подальшому рішенням Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 11.10.2007 № 895-V було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення Державному підприємству Міністерства оборони України "Одеське авіаційно-ремонтне підприємство "Одесаавіаремсервіс" у довгострокову оренду строком на 49 років земельної ділянки, площею 3,9505 га для експлуатації та обслуговування фактично існуючих будівель та споруд бази відпочинку.

Рішенням Молодіжненської сільради від 14.12.2007 № 1005-V було надано дозвіл Обслуговуючому кооперативу "Дачне товариство "Авіаремонтник" (далі - ОК ДТ "Авіаремонтник") на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки, загальною площею - 3,7825 га., для індивідуального дачного будівництва та надано дозвіл на розроблення містобудівного обґрунтування для індивідуального дачного будівництва.

Рішенням Молодіжненської сільради від 30.05.2011 № 284-VI "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність громадянам України - членам ОК ДТ "Авіаремонтник" ухвалено видати членам ОК ДТ "Авіаремонтник" державні акти на право власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва.

Молодіжненською сільрадою також були прийняті рішення від 24.11.2011 № 508-VI, від 30.06.2010 № 1930-V, від 11.10.2011 № 459-VI, від 28.07.2014 № 1555-VI, від 27.06.2014 № 1519-VI, від 22.08.2013 № 1184-VI, якими затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність громадянам України - членам ОК ДТ "Авіаремонтник".

Таким чином, 13.03.2012 року відповідачу - ОСОБА_1 Молодіжненською сільською радою Овідіопольського району Одеської області було видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №733071.

У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, вказана ділянка на підставі Договору дарування перейшла у власність ОСОБА_2 ..

На отриманій у власність земельній ділянці відповідачкою ОСОБА_2 збудовано житловий будинок, площею - 20,1кв.м., який продовжує знаходитись на спірній ділянці та використовується відповідачкою.

Рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/1900/16 від 15.02.2017 року, яке залишено в силі Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.07.2022 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано Рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007р. №774-V „Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7.7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного»

Зобов`язано Молодіжненську сільську раду Овідіопольського району Одеської області повернути державі в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси шляхом складання Акту прийому-передачі земельну ділянку загальною площею 6,2930га, вилучену Рішенням Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007р. №774-V.

Отже, вказаним рішенням Господарського суду Одеської області від 15.02.2017 року визнано незаконним та скасовано рішення, яке у подальшому слугувало підставою для відведення земельних ділянок безоплатно у власність громадянам України - членам ОК ДТ "Авіаремонтник", оформлення та видачі Державних актів на земельні ділянки, зокрема первісній власниці - ОСОБА_1 земельної ділянки, площею - 0,0200 га., яка в подальшому була відчужена ОСОБА_2 , та яка є предметом розгляду даної справи.

По справі виникли правовідносини щодо припинення права власності на земельну ділянку.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема,Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).

У відповідності до вимог п. 4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі, та прийняття аргументів відзиву на апеляційну скаргу

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно з частинами шостою-десятою статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Проєкт відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проєкт відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проєкт відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Згідно з частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності; право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади.

Особливості правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами першою та другою якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності.

Відповідно до пункту б частини третьої статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, утворених відповідно законодавства України.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю, у тому числі в результаті передачі територіальній громаді землі державної власності.

Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органу місцевого самоврядування чи державного акта не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння (пункти 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, оприлюдненої у Єдиному державному реєстрі судових рішень 14 грудня 2021 року).

За змістом ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Крім того, відповідно до положень ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та згідно з ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК України), допустимими (стаття 78 ЦПК України), достовірними (стаття 79 ЦПК України) та достатніми (стаття 80 ЦПК України), які б у своїй сукупності далиб змогу прийти до висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування і питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.80 ЦПК України).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернулась із заявою до Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області про надання їй безоплатно у власність земельної ділянки, керуючись ст. 116 ЗК України.

Отже, первісний набувач - ОСОБА_1 діяла у добросовісному порядку, адже станом на момент передання їй у власність земельної ділянки Молодіжненськасільска рада діяла в межах своїх повноважень, оскільки документи, які надавали змогу сільській раді приймати рішення щодо передачі відокремлених земельних ділянок у власність громадян були чинними, та скасовані лише у 2017 році.

У подальшому ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 прийняла в дар спірну земельну ділянку, без будь-яких перепон ані документальних, ані законодавчих.

В подальшому ОСОБА_2 збудувала на вказаній ділянці житловий будинок та оформила право власності на нього у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Враховуюче наведене, колегія суддів погоджує висновки суду першої інстанції, що у даному випадку відбувається непропорційне втручання у право ОСОБА_2 на мирне володіння майном. Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З огляду на вимоги ч. 1 ст. 321 ЦК України щодо непорушності права власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.)

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права,державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною,inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку,потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У рішенні ЄСПЛ у справі«Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії» від 23 жовтня 1991 року зазначено, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосувати до захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.«Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним, та розраховувати на певний стан речей.

За наявності відповідного рішення органу публічної влади щодо передання у користування земельної ділянки особі в останньої виникають правомірні очікування мирно володіти майном (право користування). При цьому такі правомірні очікування є об`єктом правового захисту згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Саме такі висновки зробила Велика палата Верховного суду у Постанові від 05.07.2023 року у справі № 912/2797/21, Провадження № 12-32гс22.

Відтак, судом першої інстанції вірно було встановлено, що передання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки Молодіжненською сільською радою Овідіопольського району Одеської області відбулось на підставі документа, скасованого в подальшому у судовому порядку, а також інших документів, які підписувались відповідними посадовими особами державних органів.

Кінцевий набувач земельної ділянки - ОСОБА_2 як громадянка України та особа, яка не знала та не могла знати про те, що орган влади, який передавав ділянку ОСОБА_1 , діяв в супереч вимог закону, адже правові підстави для безоплатної передачі ділянки у власність ОСОБА_1 були діючими як на момент видачі Державного акту на право власності на спірну ділянку, так і на протязі 6-ти років після цього.

Доказів того, що відповідачам відомо або мало бути відомо про те, що вказана ділянка може відноситься до земель оборони, матеріали справи не містять.

Отже, лише після скасування у 2017 році в судовому порядку рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 17.07.2007 №774-V «Про вилучення із земель Міністерства оборони України КЕВ м. Одеси земельної ділянки, загальною площею 7,7330 га, та зарахування цієї земельної ділянки до земель запасу Молодіжненської сільської ради в межах с. Молодіжного», стало відомо та зрозуміло, що лише виключно за недбалими діями органу влади виникла ситуація, при якій добросовісний набувач земельної ділянки - ОСОБА_1 та кінцевий набувач - ОСОБА_2 мають вишукувати шляхи захисту набутого ним права власності.

Під час вирішення вимог про витребування майна у добросовісного набувача необхідно встановити справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року заява №29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року заява № 43768/07, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Поряд із цим, в ході як звернення прокурора до суду, так і апеляційного перегляду за доводами апеляційної скарги, які фактично є підставами позову і яким судом першої інстанції дана належна оцінка, окрім вимог та тверджень позивача про те, що спірна земельна ділянка є власністю держави, а тому має бути витребувана у ОСОБА_2 , жодних доказів або пояснень з приводу того, в чому полягає суспільна необхідність у витребуванні земельної ділянки у добросовісного набувача, та доводів того, що позбавленням ОСОБА_2 її права власності на спірну ділянку та споруди, розташовані на ній, буде дотримано справедливий баланс між позбавленням права власності та досягненням суспільного, публічного, загального інтересу, прокурором наведено та надано суду не було.

Не наведено позивачем й обґрунтованих доводів того, яким чином державний інтерес переважає права та інтереси особи ОСОБА_2 , та чи є така перевага достатньою підставою для позбавлення відповідачки майна, набутого в добросовісному порядку.

Навпроти, суд з урахуванням практики Верховного суду, оцінивши обставини справи та перевіривши їх доказами, констатував, що враховуючи той факт, що відповідачем у добросовісному порядку отримано спірну земельну ділянку, на якій збудований житловий будинок, втручання держави у право власності та право мирного володіння майном ОСОБА_2 не носить легітимної мети такого втручання, та не створює рівнозначний баланс між інтересами держави та приватними інтересам.

Вказане не спростовується самим лише посиланням прокурора на те, що землі оборони мають перебувати лише у користуванні міністерства оборони України, а розпоряджатися ними та припиняти таке право користування має виключно Кабінет Міністрів України, і що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та подальше набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку державної форми власності позбавляє український народ загалом та державу в особі КМ України правомочностей власника землі, оскільки відповідач і є конкретним представником українського народу.

Жодним доказом не підтверджений довід апеляційної скарги про те, що відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони, зайняття якої приватними особами заборонена, оскільки ОСОБА_1 набула та користувались земельною ділянкою на підставі виданого уповноваженим органом місцевого самоврядування Акту на право власності на земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва, яку в подальшому подарувала ОСОБА_2 .

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону є недоведеними, а тому її треба залишити без задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.

За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону відсутні.

Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районногосуду Одеськоїобласті від18квітня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 27 листопада 2024 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе