Постанова

від 21.11.2024 по справі 910/4542/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2024 р. Справа№ 910/4542/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 21.11.2024:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Служби Безпеки України

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024

у справі №910/4542/24 (суддя - Борисенко І.І.)

за позовом Служби Безпеки України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна корпорація"

про визнання недійсним договору в частині, стягнення 417 502,78 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулась Служба Безпеки України (далі - СБУ, позивач) до Приватного акціонерного товариства "Українська автомобільна корпорації" в особі Філії "Українська автомобільна корпорація" (далі - ПрАТ "Українська автомобільна корпорація", відповідач), у якому просить суд:

1) визнати недійсним п. 4.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти від 14.03.2022 № 19/17-2/1д, в редакції додаткової угоди № 2 від 12.10.2022 до даного договору, в частині включення до ціни договору податку на додану вартість у розмірі 347 282,78 грн.;

2) стягнути податок на додану вартість у сумі 347 282,78 грн., інфляційні втрати у сумі 53 586,56 грн., 3 % річних у сумі 16 633,44 грн., що разом становить 417 502,78 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 до операцій з постачання товарів, що використовуються для забезпечення транспорту СБУ, застосовується нульова ставка на додану вартість. Оскільки, у договорі про закупівлю товарів за державні кошти від 14.03.2022 № 19/17-2/1д, укладеному між сторонами до ціни товару (п. 4.1) був включений ПДВ у розмірі 20 %, що суперечить вказаній постанові Кабміну № 178 від 02.03.2022, то такий пункт договору у цій частині має бути визнаний недійсним.

Також, враховуючи, що сума ПДВ, отримана за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, була отримана відповідачем безпідставно, поза межами договірних платежів, то ця сума на підставі ст. 1212 ЦК України має бути повернута позивачу.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №910/4542/24 позовні вимоги Служби Безпеки України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна корпорація" про визнання недійсним договору в частині, стягнення 417 502,78 грн. задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 4.1 договору про закупівлю товарів за державні кошти від 14.03.2022 № 19/17-2/1д, в редакції додаткової угоди № 2 від 12.10.2022 до даного договору, укладений між Службою Безпеки України та Приватним акціонерним товариством "Українська автомобільна корпорації" в особі Філії "Українська автомобільна корпорація" (змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна корпорація"), в частині включення до ціни договору податку на додану вартість у розмірі 347 282,78 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна корпорація" на користь Служби Безпеки України судовий збір у сумі 3 028 грн. 00 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що наведений пункт 4.1 договору, в частині включення суми ПДВ у розмірі 20 % суперечить Постанові Кабміну № 178 від 02.03.2022.

Також, судом встановлено, що грошове зобов`язання відповідача в частині повернення коштів податку на додану вартість припинилось, а тому в цій частині (про стягнення 347 282,78 грн.) провадження необхідно закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки відсутній предмет спору..

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції вказав, що обов`язок повернути майно (суму ПДВ за договором) виникає у відповідача з моменту визнання судом цього правочину недійсним у відповідній частині.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, Служба Безпеки України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд задовольнити апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі № 910/4542/24. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі № 910/4542/24 у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 16 633,44 грн та інфляційних втрат у розмірі 53 586,56 грн та ухвалити у цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Служби безпеки України задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що фактично судом першої інстанції проігноровано посилання позивача на норми матеріального права, висновки щодо застосування яких викладені у відповідних правових позиціях Верховного Суду, а також не наведено належних обґрунтувань щодо відхилення відповідних доводів.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та клопотання учасників апеляційного провадження

18.10.2024 через відділ документального забезпечення від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких міститься посилання на постанови Верховного Суду у справах №916/2914/23 та №922/4055/23.

21.10.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних на суму ПДВ є безпідставним, оскільки отримання цієї суми відбулось на підставі договору 14.03.2022 № 19/17-2/1д, а тому вона не може вважатись як безпідставно набутою.

24.10.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли заперечення на додаткові пояснення у справі.

29.10.2024 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, які залишені колегією суддів без розгляду, як такі, що подані з пропуском процесуального строку, встановленого ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.09.2024.

30.10.2024 через відділ документального забезпечення від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, аналогічні, поданим письмовим поясненням 18.10.2024.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченко Б.О., суддів: Коротун О.М., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали оскарження по справі №910/4542/24.

14.10.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали по справі №910/4542/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби Безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №910/4542/24. Розгляд апеляційної скарги призначено на 21.11.2024.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024, у зв`язку з перебуванням судді Коротун О.М., у відпустці, апеляційну скаргу Служби Безпеки України передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2024 прийнято справу №910/4542/24 за апеляційною скаргою Служби Безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 до свого провадження колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О. судді: Сулім В.В., Гаврилюк О.М.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

Учасники апеляційного з`явилися в судове засідання 21.11.2024 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 14.03.2022 між СБУ (далі - покупець) та ПрАТ "Українська автомобільна корпорації" в особі Філії "Українська автомобільна корпорація", правонаступником якого є ТОВ "Українська автомобільна корпорація" (далі - продавець), був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти № 19/17-2/1д (далі - договір), відповідно до умов цього договору продавець зобов`язався поставити та передати у власність покупця запасні частини до вантажних транспортних засобів, фургонів та легкових автомобілів (до автомобілів марки: VW, Skoda, Audi, Daewoo, Hundai, Chevrolet, Opel, Jeep, IvecoDaily, Citroen Space Tourer, Mercedes, BMW, Toyota, Mitsubishi, Lexus, Nissan, Subaru, Cherry, Renault, Nissan, Ford) (далі - товар) відповідно до наданого письмового замовлення покупцем (додаток до договору № 1) за середньоринковою вартістю (п. 1.1 договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 25.07.2022).

Загальна ціна договору складає 2 083 696,70 грн., у тому числі ПДВ 347 282,78 грн. (п. 4.1, в редакції додаткової угоди № 2 від 12.10.2022).

Оплата за товар здійснюється покупцем на підставі частини 1 статті 49 Бюджетного кодексу України - лише за фактично отриманий товар на підставі належним чином оформлених документів (рахунків-фактур, видаткових накладних, тощо) продавця при наявності бюджетних призначень на ці цілі, з можливістю відстрочки платежу на 30 банківських днів (п. 5.2 договору).

Згідно з п. 5.3 договору розрахунки за товар здійснюються покупцем у національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування відповідних грошових сум на поточний рахунок продавця.

Строком поставки (передачі) продавцем товару покупцю є 23.12.2022 (два робочих дні з моменту отримання письмового замовлення продавцем в телефонному режимі, електронною поштою або факсом (з наступним надсиланням поштою), підписане уповноваженою особою покупця) (п. 6.1 договору).

Право власності покупця на отриманий (переданий) продавцем товар виникає з моменту приймання товару покупцем, що засвідчується підписанням сторонами усіх необхідних товарно-супровідних документів (видаткової накладної, актів приймання-передачі, тощо) (п. 6.7 договору).

Договір набуває чинності з дати укладання його сторонами та діє по 31.12.2022, але до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, в частині взаєморозрахунків між ними та виконання гарантійних зобов`язань (п. 12.1. договору).

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання зазначеної угоди відповідач у квітні-червні 2022 поставив позивачу обумовлений сторонами товар, а саме - запасні частини для автомобілів на загальну суму 2 083 696,70 грн. (з урахуванням ПДВ 347 282,78 грн.), що підтверджується видатковими накладними, наявними у матеріалах справи.

У свою чергу позивач, оплатив поставлений йому товар у повному обсязі, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень за період з 25.04.2022 по 09.09.2022.

Звертаючись до суду з даним позовом, заявник вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 року № 178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" до припинення чи скасування воєнного стану, до операцій з постачання товарів, що використовуються для забезпечення транспорту СБУ, застосовується нульова ставка на додану вартість, тому пункт 4.1 договору про закупівлю товарів, в частині включення до ціни договору податку на додану вартість у сумі 347 282,78 грн. має бути визнаний недійсним, а ця сума ПДВ має бути повернута позивачу.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приписами ч. 3 ст. 277 ГПК України встановлено виключний перелік підстав норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Так, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення в частині, яка не є предметом апеляційного оскарження.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які є предметом перегляду в суді апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається окрім стягнення з відповідача на користь позивача податку на додану вартість у сумі 347 282,78 грн. на підставі ст. 1212 ЦК України, позивачем також заявлено до стягнення інфляційних втрат у сумі 53 586,56 грн. та 3 % річних у сумі 16 633,44 грн. за період з 26.04.2022 по 31.01.2024.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні відповідних позовних вимог, вказав, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 року в справі № 910/3831/22 було відступлено від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 року в справі № 330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 року в справі № 918/47/18, від 17.08.2021 року в справі № 913/371/20 та від 27.03.2019 року в справі № 905/1313/18, відповідно до якої зобов`язання повернути майно, отримане за недійснім оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним. Враховуючи презумпцію правомірності правочину (стаття 204 Цивільного кодексу України), можна зробити висновок, що особа отримала майно на підставі укладеного правочину, але ця підстава згодом відпала з визнанням судом цього правочину недійсним.

Отже, обов`язок повернути майно (суму ПДВ за договором) виникає у відповідача з моменту визнання судом цього правочину недійсним у відповідній частині.

За таких обставин, суд першої інстанції вважав, що заявлені вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат у сумі 53 586,56 грн. та 3 % річних у сумі 16 633,44 грн. за період з 26.04.2022 по 31.01.2024 є передчасними, а тому у цій частині позову судом першої інстанції відмовлено.

Проте колегія суддів не погоджується із даними висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та №646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18), від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 (провадження №12-105гс19), від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження №12-79гс19).

Отже, передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, відступивши від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 17.08.2021 у справі №913/371/20 та від 27.03.2019 у справі №905/1313/18 виснувала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Також Велика Палата Верховного Суду не погодилась з висновками, викладеними у наведених постановах суду касаційної інстанції про те, що зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна має бути виконане особою протягом 7 днів з дня направлення / отримання нею вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до ст. 530 ЦК України вказавши слідуюче.

Згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.

Проте у ст. 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Норма ч. 2 ст. 530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст. 1212 ЦК України не застосовується.

З урахуванням викладеного, є хибними наведені висновки суду першої інстанції та твердження відповідача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, позаяк обов`язок щодо поновлення порушеного права Служби безпеки України шляхом повернення безпідставно отриманих коштів виник у Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна корпорації" на наступний день після їх отримання.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що повернення відповідачем безпідставно отриманих грошових коштів відбулось лише після відкриття судом першої інстанції провадження у даній справі, що свідчить про його прострочення, наявні підстави для нарахування в силу ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних за період, починаючи з наступного дня після отримання грошових коштів.

Позивачем заявлені до стягнення з відповідача 3% річних у сумі 16 633,44 грн та інфляційні втрати у розмірі 53 586,56 грн. нараховані за період з 26.04.2022 по 31.01.2024 (з урахуванням дат виникнення заборгованості).

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, апеляційний господарський суд зазначає про те, що він зроблений арифметично та методологічно правильно, а тому ці позовні вимоги т підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

У контексті вищевикладеного колегія суддів звертає увагу, що відповідачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної скарги не надано свого контррозрахунку заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Підсумовуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обгрунтованими, а тому з відповідача на користь позивача підлягає до стягненню 16 633,44 грн. - 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі 53 586,56 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником у апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при частковому нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з частковим неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв`язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі - 53 586 (п`ятдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят шість) грн. 56 коп. та 3% річних у розмірі - 16 633 (шістнадцять тисяч шістсот тридцять три) грн. 44 коп., з прийняттям в цій частитні нового рішення про задоволення відповідних позовних вимог.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Служби Безпеки України на рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №910/4542/24 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2024 у справі №910/4542/24 - скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі - 53 586 (п`ятдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят шість) грн. 56 коп. та 3% річних у розмірі - 16 633 (шістнадцять тисяч шістсот тридцять три) грн. 44 коп.

3. У цій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна корпорація" (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2; ідентифікацій код 03121566) на користь Служби Безпеки України (01034, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 33; ідентифікацій код 00034074) інфляційних втрат у розмірі - 53 586 (п`ятдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят шість) грн. 56 коп., 3% річних у розмірі - 16 633 (шістнадцять тисяч шістсот тридцять три) грн. 44 коп. та 1053 (одну тисячу п`ятдесят три) грн. 30 коп. судового збору за подання позову.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська автомобільна корпорація" (01024, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 15/2; ідентифікацій код 03121566) на користь Служби Безпеки України (01034, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 33; ідентифікацій код 00034074) 1579 (одну тисячу п`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 95 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/4542/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 27.11.2024.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім