Постанова

від 25.11.2024 по справі 924/1026/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25 листопада 2024 року Справа № 924/1026/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви

на рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.01.2024

(ухвалене о 14:52 год. у м. Хмельницькому, повний текст складено 18.01.2024)

у справі № 924/1026/23 (суддя Музика М.В.)

за позовом Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви

до Хмельницької міської ради

про визнання незаконним і скасування рішення позачергової двадцять шостої сесії Хмельницької міської ради від 04.04.2023 №8 щодо припинення права постійного користування Управлінню Хмельницької єпархії Української православної церкви на земельну ділянку площею 0,5 га по вул. Свободи, 2б, м. Хмельницький, кадастровий номер 6810100000:03:003:0041

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Крамар А.В.

ВСТАНОВИВ:

Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Хмельницької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення позачергової двадцять шостої сесії Хмельницької міської ради від 04.04.2023 №8 щодо припинення права постійного користування Управлінню Хмельницької єпархії Української православної церкви на земельну ділянку площею 0,5 га по вул. Свободи, 2б, м. Хмельницький, кадастровий номер 6810100000:03:003:0041.

В обґрунтування позову зазначає, що з моменту надання позивачу у постійне користування спірної земельної ділянки останній використовував її за цільовим призначенням, побудував релігійні споруди для відправлення релігійних обрядів та задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру.

09.07.2023 позивач із розміщеної на сайті відповідача інформації дізнався, що 04.04.2023 міською радою прийнято рішення про припинення права користування спірною земельною ділянкою.

Проте, представники позивача на засідання сесії не запрошувалися, про розгляд питання припинення землекористування позивача не повідомлялося, жодних пояснень з приводу землекористування міська рада не вимагала.

З посиланням на позицію Верховного Суду вважає, що оскаржуване рішення порушує права позивача, а відсутність волевиявлення релігійної організації як постійного користувача земельної ділянки на добровільну відмову від права користування землею свідчить про те, що міська рада не мала законних підстав для припинення права користування такою земельною ділянкою.

Господарський суд Хмельницької області рішенням від 16.01.2024 у справі № 924/1026/23 в позові відмовив.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки позивач звернувся до суду з метою відновлення його прав постійного користувача земельної ділянки площею 0,5 га по вул. Свободи, 2б, м. Хмельницький, кадастровий номер 6810100000:03:003:0041, та визначив спосіб захисту порушеного ( на думку останнього) права шляхом визнання недійсним і скасування рішення позачергової двадцять шостої сесії Хмельницької міської ради від 04.04.2023 №8 щодо припинення права постійного користування Управлінню Хмельницької єпархії Української православної церкви на земельну ділянку площею 0,5 га по вул. Свободи, 2б, м. Хмельницький, кадастровий номер 6810100000:03:003:0041.

Суд встановив, що рішенням №80 від 10.11.2023 Хмельницька міська рада затвердила технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки за адресою: м. Хмельницький, вул. Свободи, 2Б, кадастровий номер 6810100000:03:003:0041, площею 5 000 кв. м., на три земельних ділянки з кадастровими номерами 6810100000:03:003:0117, площею 1 245 кв. м.; 6810100000:03:003:0118 площею 120 кв. м.; 6810100000:03:003:0119 площею 3 635 кв. м.; цільове призначення - 03.04 - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій.

Станом на момент розгляду справи, земельні ділянки з кадастровими номерами 6810100000:03:003:0117, 6810100000:03:003:0118, 6810100000:03:003:0119 сформовані та зареєстровані в Державному земельному кадастрі, з одночасним припиненням кадастрового номеру 6810100000:03:003:0041. Також на них зареєстровано право власності позивача у Реєстрі прав.

Тому, суд виснував, що визнання недійсним рішення ради, яким припинено позивачу право постійного користування на земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:03:003:0041, не призведе до відновлення користування позивача відповідною земельною ділянкою, в тому числі, шляхом реєстрації речового права в Державному реєстрі прав (реєстраційне підтвердження користування), а у позивача виникне необхідність в подальшому зверненні до суду для відновлення прав, які він вважає порушеним.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 3, 79-1, 152 Земельного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про державний земельний кадастр".

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.01.2024 у справі №924/1026/23 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Господарському суду надано право здійснювати захист порушених прав і законних інтересів в інший спосіб, однак виключно у випадках передбачених законом.

Відмова у задоволенні позову виключно на підставі наявності суб`єктивних критеріїв неефективності за наявності чітко закріплених чинним законодавством способів захист порушених прав та інтересів є нічим іншим як неправомірною відмовою Управлінню Хмельницької єпархії УПЦ у доступі до правосуддя (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та позбавленням можливості захистити своє цивільне право га інтерес як землекористувача земельною ділянкою по вул. Свободи, 26, м. Хмельницький, кадастровий номер 6810100000:03:003:0041 (ст. 13,16 ЦК України, ст. 152 ЗК України )

Діяльність позивача наразі не припинена, відмова від права користування земельною ділянкою Управлінням Хмельницької єпархії УПЦ не надавалася, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені у ст. 141 ЗК України також відсутні.

Відповідач всупереч вимогам ст. 19 Конституції України прийняв оскаржуваний акт без наявності правових підстав для припинення права користування земельною ділянкою.

Хмельницькою міською радою не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову.

Судом першої інстанції, надаючи під час розгляду справи явну суб`єктивну перевагу стороні Відповідача, було проігноровано зміст заявлених позовних вимог Управління Хмельницької єпархії УПЦ саме з підстав "неефективності" обраного способу правового захисту, чим порушено конституційне право Позивача на доступ до правосуддя (ст. ст. 55, 124 Конституції України) та право на справедливий та неупереджений суд, закріплене у ст. ст. 6, 13 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, скаржник вважає, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, протиправним, таким, що було ухвалено за неправильного застосування судом норм матеріального права та порушенням процесуальних норм права, було не з`ясовано обставини, які мають значення для справи, що призвело до прийняття незаконного рішення, а тому рішення підлягає скасуванню.

Відповідач подав суду апеляційної інстанції відзив, в якому вважає апеляційну скаргу позивача безпідставною та необґрунтованою, натомість рішення суду першої інстанції законним, виходячи з такого.

Суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок, що задоволення позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення ради, яким припинено право постійного користування на неіснуючу, станом на зараз, земельну ділянку, не призведе до відновлення становища позивача, яке існувало до порушення, а тому відмовив в задоволенні позовних вимог, ухваливши законне та обґрунтоване рішення.

У цій справі позивач обрав невірний спосіб захисту свого порушеного права, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Позивачем не дотримано вимог чинного законодавства і правопорядку, не зареєстровано відповідні зміни до статуту, який визначає правоздатність юридичної особи як релігійної організації, а його статут, що наданий до матеріалів справи, втратив чинність у частині, якою визначається його повна офіційна назва та статус як релігійної організації.

За таких обставин позивач не є релігійною організацією України, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України він не є особою, яка має правосуб`єктність на право постійного користування земельною ділянкою комунальної форми власності.

Відсутні жодні підстави стверджувати щодо порушення права позивача на доступ до правосуддя чи права на справедливий та неупереджений суд. Поданий позивачем позов був належним чином повно, всебічно та об`єктивно розглянутий судом з врахуванням всіх поданих сторонами доказів у справі, та прийняте законне та обґрунтоване рішення з повним дотриманням норм матеріального та процесуального права та врахуванням практики Верховного Суду.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.01.2024 у справі № 924/1026/23 без змін.

Також, від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких останній посилаючись на правові висновки Верховного Суду просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.02.2024 у справі №924/1026/23 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.01.2024 у справі № 924/1026/23, призначив справу до розгляду на 11.03.2024 о 11:00 год.

У зв`язку із непрогнозованою тимчасовою непрацездатністю судді-члена колегії у справі Гудак А.В. в період з 04.03.2024 по 15.03.2024 включно, судове засідання у справі №924/1026/23 11.03.2024 не відбулося.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2024 призначено розгляд апеляційної скарги Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.01.2024 у справі № 924/1026/23 на 15.04.2024 о 15:00 год.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 15.04.2024 було заслухано представників сторін.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 15.04.2024 оголосив перерву в судовому засіданні до 20.05.2024 о 12:15 год.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 20.05.2024 було заслухано представників сторін та досліджено докази.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 20.05.2024 оголосив перерву в судовому засіданні до 23.07.2024 о 11:15 год.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 23.07.2024 було заслухано представників сторін.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.07.2024 відклав розгляд справи на 26.08.2024 о 12:00 год. Доручив забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Хмельницької області, яка відбудеться 26.08.2024. о 12:00.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.08.2024 №01-05/794 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-учасника колегії Гудак А.В. в період з 05.08.2024 по 30.08.2024 включно та судді - учасника колегії Олексюк Г.Є. в період з 05.08.2024 по 06.09.2024 включно, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну суддів-членів колегії у справі №924/1026/23. Визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.08.2024 прийняв справу №924/1026/23 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л.

В судове засідання Північно-західного апеляційного господарського суду 26.08.2024 в режимі відеконференції з Господарським судом Хмельницької області представники сторін не з`явилися.

При цьому, відповідно до Акту Господарського суду Хмельницької області щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи, у зв`язку із знеструмленням приміщення Господарського суду Хмельницької області з 09:02 год. та станом на 15:00 год. 26.08.2024 КПП "Автоматизована система документообігу суду" не працювала та судові засідання не проводилися.

Відтак, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.08.2024 розгляд справи відклав на 14.10.2024 о 11:00 год.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді члена колегії у справі Василишина А.Р. в період з 14.10.2024 по 18.10.2024 включно, перебуванням у відпустці судді члена колегії у справі Філіпової Т.Л. 14.10.2024, судове засідання у справі №924/1026/23 14.10.2024 не відбулося.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 05.11.2024 призначив розгляд апеляційної скарги Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви на рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.01.2024 у справі № 924/1026/23 на 25.11.2024 о 11:00 год.

Розпорядженням керівника апарату Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2024 №01-05/960 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді - учасника колегії Філіпової Т.Л. в період з 25.11.2024 по 06.12.2024 включно, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у справі №924/1026/23. Визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В.

Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.11.2024 прийняв справу №924/1026/23 до провадження Північно-західного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Василишин А.Р., суддя Мельник О.В.

Крім того, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 25.11.2024 задовольнив клопотання представника Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Доручив забезпечення проведення відеоконференції Хмельницькому апеляційному суду.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.11.2024 підтримала свої попередні пояснення. Вказала, що оскаржене рішення є таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Просила суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач не забезпечив явку свого представника в судове засідання 25.11.2024.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що позивач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (т. 2, а. с. 123), було задоволено клопотання представника позивача про участь в засіданні в режимі відеоконференції, позиція позивача викладена в апеляційній скарзі, а представник в попередніх судових засіданнях надав пояснення, а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що відповідно до статуту Київської Митрополії УПЦ, зареєстрованого 05.08.1991, зі змінами (т. 1, а. с. 171-173), митрополія є центральним виконавчо-розпорядчим церковним органом (релігійним адміністративним центром) незалежної і самостійної у своєму устрої і управлінні УПЦ, що здійснює керівництво єпархіальними управліннями, парафіями, монастирями, духовними школами, братствами та іншими релігійними організаціями УПЦ. Київська Митрополія керується у своїй діяльності Святим Письмом, православними догматами і канонами, Статутом про управління УПЦ, ухвалами та рішеннями Помісних Соборів, Соборів Єпископів УПЦ, Священного Синоду УПЦ, Указами Митрополита Київського і всієї України, Предстоятеля УПЦ, чинним законодавством України та цим Статутом.

Згідно Статуту Управління Хмельницької єпархії УПЦ у новій редакції, зареєстрованого постановою Ради у справах релігій при КМУ 12.08.1991 (зі змінами та доповненнями, які зареєстровані Державним комітетом України у справах національностей та релігій 05.02.2008 року), Хмельницька єпархія є частиною УПЦ. Єпархія утворюється і скасовується за рішенням Священного Синоду та затверджується Собором єпископів УПЦ (т. 1, а. с. 8-12).

У своїй внутрішній діяльності єпархія керується Статутом про управління Української Православної Церкви, постановами Собору Української Православної Церкви, Собору єпископів УПЦ та Священного Синоду.

Управління Хмельницької єпархії є виконавчим органом єпархії. Загальне керівництво та перевірка його діяльності здійснюється у відповідності із Статутом про управління УПЦ.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, 28.08.2016 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:03:003:0041 за адресою: м. Хмельницький, вул. Свободи, 2б, площею 0,5 га із цільовим призначенням 03.04. Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (т. 1, а. с. 23-28).

У статуті про управління УПЦ, ухваленого Собором УПЦ 27.05.2022, зазначено, що УПЦ є самостійною і незалежною у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха московського і всієї Русі Олексія ІІ від 27.10.1990. Керівний центр УПЦ знаходиться у м. Києві (т. 1, а. с. 175-189).

Державна служба України з етнополітики та свободи совісті у листі "щодо порядку реєстрації нової редакції Статуту про управління УПЦ" повідомила, що реєстрації підлягає статут релігійного центру (управління), що представляє релігійне об`єднання, зокрема, статут Київської митрополії УПЦ як керівного та адміністративного центру релігійного об`єднання "УПЦ". Натомість Статут про управління УПЦ не підлягає реєстрації в порядку, визначеному ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (т. 1, а. с. 191-192).

Як вбачається з витягу з протоколу №51 засідання постійної комісії з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища від 04.04.2023 (т. 1, а. с. 35), комісією вирішено винести на розгляд позачергової сесії міської ради проект рішення "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі" (вул. Свободи, 2б).

Хмельницька міська рада рішенням №8 від 04.04.2023, розглянувши пропозицію постійної комісії з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, керуючись Земельним кодексом України, Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про свободу совісті та релігійні організації" та "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, враховуючи рішення позачергової сімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 17.06.2022 №6, припинила право постійного користування Управлінню Хмельницької єпархії Української Православної Церкви, код 21326071, на земельну ділянку площею 0,5 га по вул.Свободи,2б, кадастровий номер 6810100000:03:003:0041 (т. 1, а. с. 33).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 25.09.2023, земельна ділянка площею 0,5 га з кадастровим номером 6810100000:03:003:0041 перебуває у комунальній власності. З 03.07.2018 на вказану земельну ділянку зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою Управління Хмельницької єпархії УПЦ на підставі державного акту на право постійного користування землею, серія ЯЯ, №338744 від 28.02.2011 року; видавник: Хмельницька міська рада. 19.04.2023 зареєстровано припинення права постійного користування позивача спірною земельною ділянкою на підставі рішення ОМС щодо об`єкта речового права, №8, виданий 04.04.2023 (т. 1, а. с. 70-71).

Рішенням №8 від 16.10.2023 Хмельницька міська рада, розглянувши пропозицію постійної комісії з питань містобудування, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, керуючись Земельним кодексом України, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про землеустрій", "Про Державний земельний кадастр", здійснила поділ земельної ділянки по вул.Свободи,2б, кадастровий номер 6810100000:03:003:0041, категорія земель землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ-03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, площею 5 000 кв. м. на земельну ділянку №1 площею 1 245 кв. м., земельну ділянку №2 площею 120 кв. м. та земельну ділянку №3 площею 3 635 кв. м. (т. 1, а. с. 65).

Рішенням №80 від 10.11.2023 Хмельницька міська рада затвердила технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки згідно з додатком. У додатку передбачено наступне: назва власника - Хмельницька міська територіальна громада в особі Хмельницької міської ради; місце розташування та кадастровий номер земельної ділянки до поділу - м. Хмельницький, вул.Свободи,2Б, 6810100000:03:003:0041; площа земельної ділянки до поділу, м. кв.: 5000; місце розташування та кадастровий номер земельних ділянок після поділу, площа - м. Хмельницький, вул.Свободи,2Б, 6810100000:03:003:0117, 1 245 кв. м.; м.Хмельницький, вул.Свободи,2Б, 6810100000:03:003:0118, 120 кв.м.; м.Хмельницький, вул.Свободи,2Б, 6810100000:03:003:0119, 3 635 кв. м.; цільове призначення - 03.04 - для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (т. 1, а. с. 66-67).

Згідно витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, 26.10.2023 проведено державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 6810100000:03:003:0117 площею 0,1245 га, 6810100000:03:003:0119 площею 0,3635 га та 6810100000:03:003:0118 площею 0,012 га, що розташовані за адресою: м. Хмельницький, вул. Свободи, 2Б, з цільовим призначенням: 03.04. Для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (т. 1, а. с. 146-163).

У земельному кадастрі також міститься інформація щодо скасованого кадастрового номеру 6810100000:03:003:0041 (у разі, коли земельна ділянка створена в результаті поділу/об`єднання).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 09.01.2024, в Реєстрі 16.11.2023 проведено державну реєстрацію права власності Хмельницької міської ради на земельні ділянки з кадастровими номерами 6810100000:03:003:0117 площею 0,1245 га, 6810100000:03:003:0119 площею 0,3635 га та 6810100000:03:003:0118 площею 0,012 га, утворених внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:03:003:0041 (т. 1, а. с. 138-140).

Крім того, на виконання п. 2 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 01.12.2022 "Про окремі аспекти діяльності релігійних організацій в Україні і застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 01.12.2022 №820/2022, наказу Державної служби України з етнополітики та свободи совісті від 23.12.2022 №Н-39/11 "Про забезпечення проведення релігієзнавчої експертизи Статуту про управління УПЦ" проведена релігієзнавча експертиза за результатами якої складений відповідний висновок, який у свою чергу, затверджений наказом Державної служби України з етнополітики та свободи совісті 27.01.2023 № Н-8/11 (а. с. 141-145).

Із змісту такого висновку вбачається, що експертна група дійшла таких висновків:

1. Прийняття нової редакції Статуту про управління УПЦ (від 27.05.2022) та Постанови Собору УПЦ не призвели до розриву церковно-канонічного зв`язку Української Православної Церкви із Російською Православною Церквою. Статус УПЦ як структурного підрозділу РПЦ, що користується певними правами самостійності, але не утворює автокефальну Церкву, залишається незмінним.

2. УПЦ відносно РПЦ має церковно-канонічний зв`язок частини із цілим. Відносини УПЦ з РПЦ не є відносинами однієї самостійної (автокефальної) церкви з іншою самостійною автокефальною церквою. УПЦ також не має статусу автономної Церкви, який би визнавався іншими церквами, а, отже, з точки зору еклезіології та канонічного права є структурним підрозділом РПЦ, що має окремі права самостійного утворення без власної канонічної суб`єктності.

3. Нинішня діяльність чи бездіяльність найвищих органів церковної влади та управління УПЦ свідчить про те, що УПЦ продовжує перебувати відносно РПЦ у відносинах підпорядкування. Вона не діє як самостійна (автокефальна) Церква і не проголошує власної самостійності (автокефалії). Жодних документів чи дій, які би свідчили про трансформацію УПЦ в самостійну відносно РПЦ релігійну організацію, членами Експертної групи не виявлено.

Розділом ІІ Перехідні та прикінцеві положення Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України встановлено, що:

1. Під Законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, мається на увазі Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 26, ст. 892) та/або інший закон, яким іноземна держава визнається такою, що вчинила збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.

2. Протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України (якщо такий закон набрав чинності пізніше цього Закону), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, проводить релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань) для встановлення обставин, передбачених частинами сьомою і восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283).

3. У разі встановлення обставин, передбачених частинами сьомою та восьмою статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 25, ст. 283), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, публічно через офіційне видання "Урядовий кур`єр" та письмово інформує релігійні організації (об`єднання), які підпадають під дію частини сьомої статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", про необхідність у строк не пізніше трьох місяців внести до свого статуту (положення) передбачені законом зміни та подати їх на реєстрацію у встановленому порядку.

4. У разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

На виконання приписів Перехідних та прикінцевих положень вказаного Закону Міністерством культури України було прийнято наказ № 37 від 25.01.2019 "Про затвердження релігієзнавчої експертизи щодо встановлення переліку релігійних організацій (об`єднань), які підпадають під дію норм частин 7 і 8 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

У вказаному переліку в розділі "Релігійні управління" за номером 48 перебуває Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви (код 21326071), адреса: 29000, м. Хмельницький, вул. Володимирська, 113. Центр підпорядкування - РПЦ (т. 1, а. с. 72). Повний перелік розмішений на веб-сайті Урядового Кур`єра (https://ukurier.gov.ua/media/files/2019-1/%D0%B2%D1%81%D1%96%20%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B8_.pdf).

Станом на час розгляду справи, відсутні відомості про внесення позивачем змін до повної назви релігійної організації на виконання вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК).

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК, може застосовуватися лише в разі недоступності для позивача можливості захисту його права (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Так само підставою для відмови у позові є відсутність у позивача того права чи законного інтересу, про який він стверджує.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282 ГПК України) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

Суд враховує, що згідно із частинами 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву. Найменування установи має містити інформацію про характер її діяльності. Юридична особа може мати крім повного найменування скорочене найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31.01.2019) найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ, а також випадку, передбаченого абзацом 2 цієї частини) та назву. Найменування релігійної організації може містити інформацію про її організаційно-правову форму виключно за бажанням такої юридичної особи.

За змістом пунктів 1, 31, 32 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній із 31.01.2019) в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: найменування юридичної особи, у тому числі скорочене (за наявності); вид релігійної організації; віросповідна приналежність релігійної організації.

Таким чином, така юридична особа як релігійна організація саме "повинна" мати своє найменування, а не "може" мати таке найменування, оскільки без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права - учасник цивільних, господарських та інших відносин. Адже найменування юридичної особи ідентифікує її у вказаних правовідносинах та є засобом її індивідуалізації. Однак організаційно-правова форма в найменуванні релігійної організації може зазначатися лише за її бажанням. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23 та постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №917/1061/23.

Відповідно до частин 7, 8 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній із 26.12.2018) релігійна організація (об`єднання), яка безпосередньо або як складова частина іншої релігійної організації (об`єднання) входить до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, зобов`язана у своїй повній назві, зазначеній у її статуті (положенні), відображати належність до релігійної організації (об`єднання) за межами України, до якої вона входить (частиною якої вона є), шляхом обов`язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації (об`єднання) з можливим додаванням слів "в Україні" та/або позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації.

Входження релігійної організації (об`єднання) до релігійної організації (об`єднання), зазначеної в частині 7 цієї статті, визначається у разі наявності однієї з таких ознак: 1) у статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України; 2) у статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) рішень з канонічних і організаційних питань, які є зобов`язуючими для релігійної організації (об`єднання), що діє на території України; 3) статутом (положенням) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов`язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об`єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об`єднання) з правом вирішального голосу.

Водночас імперативним приписом пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" передбачено, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев`яти місяців) з дня набрання чинності цим Законом та/або набрання чинності законом, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об`єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут (положення) втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації (об`єднання).

Отже, обов`язок релігійних організацій (об єднань), які входять до офіційно опублікованого переліку релігійних організацій внести зміни до свого статуту (положення) виникає відповідно до прямої вказівки частини 7 статті 12 Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Системний аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що встановлення відповідності статуту (положення) релігійної організації ознакам за частинами 7, 8 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", чинній з 26.12.2018) зумовлює обов`язок такої організації внести до нього відповідні зміни. Наслідком невиконання такого обов`язку протягом строку, встановленого Законом, є втрата чинності статуту в частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 та абзацу 1 частини 6 статті 11 Господарського процесуального кодексу суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Колегія суддів враховує, що приписи Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", були перевірені Конституційним Судом України на предмет їх відповідності Конституції України.

Конституційний Суд України рішенням від 27.12.2022 № 4-р/2022 (справа щодо повної назви релігійних організацій) Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статтю 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визнав такими, що відповідають Конституції України.

Як зазначив Конституційний Суд України, аналіз статті 90 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 8, частин 1, 5 статті 12, статей 13, 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", статті 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV свідчить про те, що Закон України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не запроваджує інакшого ставлення до певної релігійної організації (об`єднання), а уточнює загальні вимоги держави до здійснення реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань) у випадку підлеглості такої релігійної організації (об`єднання) керівним центрам (управлінням), що знаходяться в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину її території (абзаци 2- 8 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що приписи розділу I Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в частині уточнення назви релігійних організацій (об`єднань) не порушують конституційного права на свободу світогляду і віросповідання (релігії), права на свободу об`єднання в громадські організації, а отже, права на підлеглість релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості (абзац 9 підпункту 4.5 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

Конституційний Суд України, аналізуючи пояснювальну записку до проекту Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" щодо назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, ухваленого в подальшому як Закон України, з`ясував, що цей Закон розроблено з метою забезпечення державної безпеки та суверенітету України, а також з метою забезпечення суспільства повною та достовірною інформацією.

Тобто законодавець, унормовуючи порядок реєстраційно-облікової діяльності релігійних організацій (об`єднань), які підлеглі релігійним центрам (управлінням) та знаходяться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, керуючись приписами частини 2 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України, мав право застосувати обмеження у вигляді обов`язку таких релігійних організацій (об`єднань) уточнити свою назву в цій частині та відобразити повну назву у своїх установчих документах (абзаци 2, 4 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

Відтак Конституційний Суд України констатував правомірними, а отже, допустимими обмеження свободи світогляду і віросповідання (релігії) у поєднанні зі свободою об`єднання в громадські організації (у частині обов`язку уточнення назви релігійних організацій (об`єднань); орган конституційного контролю окремо зауважив, що його висновок про домірність застосованих заходів обумовлений також тим фактом, що ухвалення цього Рішення відбувається в умовах введеного в Україні воєнного стану, під час боротьби Українського народу проти агресії російської федерації (абзаци 6, 7 підпункту 4.6 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

При цьому Конституційний Суд України дослідив твердження суб`єкта права на конституційне подання щодо невідповідності частині 3 статті 35, частині 1 статті 36 Конституції України в частині наділення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, повноваженнями проводити релігієзнавчу експертизу зареєстрованих статутів релігійних організацій (об`єднань).

Конституційний Суд України зазначив, що Конституція України не містить приписів, які прямо або опосередковано забороняли би державі здійснювати релігієзнавчі експертизи статутів (положень) релігійних організацій (об`єднань). Приписів частин 2, 3 статті 35, частини 1 статті 36, частини 1 статті 37 Конституції України свідчать про те, що державі належить перевіряти створювання політичних партій, громадських організацій та об`єднань на відповідність вимогам, що їх визначено Конституцією України. Одним із правомірних засобів такої перевірки є експертиза статутів політичних партій, громадських організацій та об`єднань, здійснювана відповідно до закону уповноваженими суб`єктами (абзац 2 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

Конституційний Суд України зазначив, що установлений пунктом 2 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" порядок здійснення релігієзнавчої експертизи має на меті запобігти будь-яким зловживанням правом на свободу світогляду і віросповідання (релігії), забезпечити достовірне подання релігійними організаціями (об`єднаннями) відомостей про свою повну назву відповідно до вимог розділу I зазначеного Закону. Таку мету Конституційний Суд України визнав легітимною (абзац 5 підпункту 4.7 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

Водночас Конституційний Суд України визнав юридично безпідставним твердження про те, що держава не може позбавляти чинності статут (положення) релігійної організації (об`єднання), яка не внесла угодні державі зміни, як це передбачено Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації". При цьому Конституційний Суд України констатував, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань, зазначене стосується й релігійних організацій (об`єднань), які за змістом частини 10 статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" зобов`язані дотримуватися вимог чинного законодавства. Тому такий підхід законодавця до врегулювання питання юридичної відповідальності релігійної організації (об`єднання) за відмову виконати свій обов`язок та уточнити у своїй повній офіційній назві свою належність до іноземної організації як її структурної частини, за висновком Конституційного Суду України, є виправданим (речення друге абзацу 2, абзаци 2- 4 підпункту 4.8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що припис пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" не суперечить Конституції України.

Крім того, суб`єкт права на конституційне подання, посилаючись на припис частини 1 статті 8 Конституції України та, зокрема, на рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010 № 17-рп/2010, пов`язав питання дотримання / недотримання процедури ухвалення Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" із принципом юридичної визначеності який, на його думку, вимагає, щоб норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними. Крім того, суб`єкт права на конституційне подання зазначав, що порушення законодавчої процедури стосується, зокрема, положення про передбачуваність ситуації, оскільки прийняття закону мало би не відбутись або закон мав би бути в іншій редакції, якби законодавча процедура була дотримана.

Однак Конституційний Суд України, дослідивши порушене авторами конституційного подання питання, зазначив, що приписи Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" є чіткими та однозначними, вони є передбачними за своїми наслідками, їх сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, а саме так, що в релігійних організацій (об`єднань) немає перешкод, щоб відповідно до них упорядкувати свою поведінку. Тому підстав для визнання Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" таким, що суперечить статті 8 Конституції України, немає (абзац 2 підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Ураховуючи наведене колегія суддів апеляційного господарського суду під час перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в цій справі № 924/1026/23 бере до уваги, що питання щодо конституційності приписів Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статті 12 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", було всебічно досліджене Конституційним Судом України, який не встановив невідповідності наведених приписів законодавства положенням Конституції України.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції, чинній з 26.12.2018) статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Наведене положення кореспондується як із приписами пункту 8 частини 1 статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", за змістом якої підставою для відмови в державній реєстрації є невідповідність найменування юридичної особи вимогам закону, так і з вимогами частини 1 статті 15 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути відмовлено, якщо її статут (положення) або діяльність суперечать чинному законодавству.

Відповідно до частини 7 статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно із частиною 1 та пунктом "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори. Відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної.

Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб.

Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації, тощо. Подібні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц.

Кожен суб`єкт цивільного права повинен виконувати свої обов`язки, якщо вони випливають з закону або звичаю (стаття 7 Цивільного кодексу України). Для цього воля такого суб`єкта має формуватися таким чином, щоб його дії були правомірними. Якщо ж суб`єкт цивільного права не виконує свій обов`язок добровільно, хоча має юридичну та фактичну можливість його виконати, то це свідчить про дефект його волі. Зокрема, якщо суб`єкт цивільного права зобов`язаний виконати вимоги закону, який визнано конституційним, але протиправно не робить цього, то це свідчить про дефект волі такого суб`єкта. Спонукання такого суб`єкта до внесення відповідних змін до статуту не може полягати в його зобов`язанні або його представника чи органу (посадової особи) судом прийняти рішення про подання відповідних змін до свого статуту (положення) на державну реєстрацію тощо, бо обов`язок вчинити такі дії вже виник із закону. Якщо такий обов`язок не виконується, то додаткове покладення цього ж самого обов`язку судом, з одного боку, є неможливим, а з іншого - є неефективним, бо дефект волі стане на заваді виконанню такого обов`язку навіть у разі ухвалення відповідного судового рішення.

Отже, з урахуванням системного аналізу змісту положень пункту 6 статті 3 та частин 1, 3 статті 90 Цивільного кодексу України, пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України, статей 12- 14, 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", пункту 4 розділу II "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та статей 9, 16, 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", колегія суддів констатує, що в разі очевидної недобросовісної поведінки позивача, яка полягає в порушенні релігійною організацією обов`язку, покладеного на неї Законом України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (щодо внесення відповідних змін до статуту в установлений цим Законом строк), який визнано конституційним, право постійного землекористування такої організації може бути припинено органом місцевого самоврядування в зв`язку із втратою постійним землекористувачем статусу релігійної організації, який (статус) на підставі пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України надається виключно тим суб`єктам, чий статут (положення) зареєстровано у встановленому законом порядку, оскільки зумовлена невиконанням імперативних вимог Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" втрата чинності статутом релігійної організації в частині, в якій визначається повна офіційна назва такої організації, призводить до припинення господарської та інших видів діяльності релігійної організації.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Отже, у разі порушення вимог спеціального закону, який безпосередньо регулює статус і діяльність релігійних організацій, відповідна релігійна організація в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 Земельного кодексу України не може вважатися такою, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законом порядку, тобто припиняє свою діяльність як учасник цивільних, господарських та інших відносин (без найменування юридична особа взагалі не може існувати як суб`єкт права), а тому втрачає як статус релігійної організації, так і статус суб`єкта права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23.

Вказаним спростовується посилання скаржника про відсутність передбачених статтею 141 Земельного кодексу України вичерпних підстав припинення права користування спірною земельною ділянкою, оскільки пунктом "в" частини 1 цієї статті (в редакції, чинній на час прийняття Хмельницькою міською радою оспорюваного рішення) визначено таку підставу, як припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, що не слід ототожнювати із припиненням позивача як юридичної особи, коли таке припинення відбувається без правонаступництва.

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 11.09.2024 у справі №911/1476/23, від 11.09.2024 у справі № 917/1061/23, від 17.09.2024 у справі № 911/1474/23, котрі ухвалені в подібних правовідносинах.

Матеріалами справи не підтверджено та позивачем не заперечується, що ним у встановлений строк внесено передбачені Законом України "Про внесення змін до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" змін до своєї офіційної назви і не подав відповідні зміни до свого статуту (положення) на державну реєстрацію, в зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку, що статут позивача втратив чинність у частині, яка визначає повну офіційну назву релігійної організації, а тому в розумінні пункту "в" частини 2 статті 92 ЗК України позивач не є релігійною організацією, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а відтак наразі не може вважатися набувачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Таким чином, внаслідок свідомого ігнорування вимог законодавства, позивач втратив свій статус релігійної організації, статут якої зареєстровано у встановленому законом порядку, а тому відповідно до статті 92 ЗК України Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви не є суб`єктом права постійного користування земельними ділянками комунальної форми власності, оскільки позивач не надавав до суду першої інстанції будь-яких документів щодо зміни та подання на реєстрацію змін до свого статуту, зокрема, передбачених статтею 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", що в свою чергу свідчить про законність та обґрунтованість оспорюваного рішення, прийнятого Хмельницькою міською радою на виконання положень Закону України "Про внесення зміни до статті 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та Рішення Конституційного Суду України від 27.12.2022 № 4-р/2022 у справі № 1-13/2019(374/19) (справа щодо повної назви релігійних організацій).

З урахуванням викладеного позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Місцевий господарський суд, розглядаючи спірні правовідносини, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, однак із інших підстав.

Пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право змінити рішення.

За змістом п. 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 ст. 277 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).

Таким чином, суд першої інстанції вірно ухвалив рішення про відмову в позові, однак з інших підстав, а саме обрання неефективного способу захисту, без встановлення обставин чи позивач має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем, а не з підстав правомірності оспорюваного позивачем рішення відповідача, та як наслідок відсутності підстав для задоволення позову, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну оскаржуваного рішення, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.01.2024 у справі №924/1026/23 необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в решті залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Управління Хмельницької єпархії Української православної церкви залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.01.2024 у справі №924/1026/23 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 16.01.2024 у справі №924/1026/23 залишити без змін.

3. Справу № 924/1026/23 надіслати Господарському суду Хмельницької області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "27" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Мельник О.В.