Постанова

від 25.11.2024 по справі 922/2177/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2024 року м. Харків Справа № 922/2177/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Стойка О.В., суддя Медуниця О.Є. , суддя Попков Д.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Вітренко Віталія Валентиновича, м.Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2024 у справі №922/2177/24 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2024 у справі №922/2177/24

за позовом Керівника Харківської окружної прокуратури Харківської області, м.Харків в інтересах держави в особі Мереф`янської міської ради, м.Мерефа

до Фізичної особи-підприємця Вітренко Віталія Валентиновича, м.Харків

стягнення 60376,00 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Керівник Харківської окружної прокуратури Харківської області (далі-Прокурор) в інтересах держави в особі Мереф`янської міської ради (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Вітренка Віталія Валентиновича (далі- Відповідач) про стягнення збитків у сумі 60376,00 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 30.08.2024 року у справі №922/2177/24 позов задоволено частково, стягнуто з Відповідача на користь Позивача збитки у сумі 47414,00 грн. та відшкодовано Харківській обласній прокуратурі витрати по сплаті судового збору в сумі 1902,34 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 14.03.2024 року у справі №922/2177/24 заяву Відповідача про розподіл судових витрат на правничу допомогу задоволено частково: стягнуто з Позивача на користь Відповідача 4293,76 грн. витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням та вважаючи його таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, Відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що:

- в суді не підтверджено факту ухилення Позивача від здійснення захисту інтересів держави, зокрема, через недоведеність факту самого порушення інтересів держави;

-судом не враховано факт закриття кримінального провадження, відсутність встановлення порушень за результатами проведення уповноваженими державними органами відповідних перевірок діяльності Позивача, як розпорядника бюджетних коштів, а ті порушення, що були виявлені, Відповідачем вже було відшкодовано;

-суд першої інстанції, поклавши в обґрунтування доведеності позовних вимог висновок судової експертизи, що була проведена в кримінальному провадженні №42022220000000412, не звернув уваги на неоднозначність та сумнівність висновків проведеної експертизи;

- Позивачем не конкретизовано, що саме є підставою позовних вимог;

- судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, а саме норми пунктів ДСТУ Б.Д.1.1.-1:2013 Правила визначення вартості будівництва та приписи Цивільного та Господарського кодексів України, що визначають підстави до стягнення збитків, оскільки у позові Прокурором зазначалось як про безпідставне отримання грошових коштів, так і про завищення вартості виконаних робіт та стягнення вартості матеріалів, що не були використані при виконанні робіт, що в сукупності свідчить про відсутність чітко визначеної підстави позовних вимог;

- факт невиконання або неналежного виконання Відповідачем взятих на себе зобов`язань, визначених договором підряду № 611 від 18.10.2018, Прокурором не доведений, а інші зазначені ним підстави жодним чином не можуть бути ототожнені з визначенням поняття збитків, наведеному в нормах ЦК України та ГК України.

Також Відповідач просив скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким його заяву про розподіл судових витрат задовольнити у повному обсязі, стягнувши на його користь 20000, 00 грн. та 4000.00грн гонорару успіху за мотивами того, що основне рішення, у світлі наведених вище обставин, підлягає скасуванню.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду у справі №922/2177/24 від 24.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відповідача на означене судове рішення та встановлено строк учасникам справи для надання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи у строк до 07.10.24р. (включно). Вказаною ухвалою повідомлено учасників справи про розгляд апеляційної скарги без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в світлі частини 10 статті 270 ГПК України, оскільки ціна позову в означеній справі менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У відзиві на апеляційну скаргу Прокурор заперечив проти доводів, наведених Відповідачем, вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, оскільки усі складові, які необхідні для стягнення збитків доведені матеріалами справи і встановлені судом першої інстанції.

Позивач також надіслав відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого заперечив проти доводів апеляційної скарги Відповідача.

Враховуючи положення ч. ч. 13, 14 ст. 8 ГПК України, фіксація розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) не здійснюється.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

- укладення 18.10.2018 між виконавчим комітетом Позивача (Замовник) та Відповідачем (Підрядник) Договору підряду № 611 (далі Договір), предметом якого є капітальний ремонт приміщень частину будинку №29 по пров. Котляревського в селі Кринички Харківського району Харківської обл. ДК 021:2015 код 45450000-6 «Інші завершальні будівельні роботи», загальна вартість яких склала 787 290,00 грн.;

- укладення 18.10.2018 між сторонами Додаткової угоди №1 від 18.10.2018 до Договору, у відповідності до якої Замовник оплачує Виконавцю вартість робіт, зазначених в розділі 1.1. цього Договору, у сумі 283 672,00 грн. без ПДВ;

- підписання між сторонами Акту приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за листопад 2018 року №1/611 (далі - Акт ф. КБ-2в №1/611 за листопад 2018 року) на об`єкті дослідження в листопаді 2018 року у розмірі 283 672,00 грн, у тому числі єдиний податок у розмірі 5% в сумі 14 184 грн.;

- сплата Позивачем на користь Відповідача грошових коштів у розмірі 283 672,00 грн за платіжними дорученнями від 29.11.2018 №№ 4285, 4284, 4283 за виконання будівельних робіт, зазначених в Акті форми КБ-2в №1/611 за листопад 2018 року;

- проведення в межах кримінального провадження № 42022220000000412 судової будівельно-технічної експертизи, за висновком від 14.09.2023 № СЕ-19/121-23/14316 якого вартість фактично виконаних будівельних робіт з капітального ремонту приміщень частини будинку АДРЕСА_1 по Договору від 18.10.2018 № 611 з урахуванням Додаткової угоди від 18.10.2018 складає 223296 грн, у тому числі Єдиний податок 5% 11165 грн.

Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Вищезазначений факт завищення обсягу фактично виконаних будівельних робіт з капітального ремонту приміщень частини будинку №29 по пров.Котляревського в с.Кринички Харківського р-ну Харківської області за спірним Договором підряду , став підставою для звернення Прокурора з відповідним позовом щодо стягнення різниці у вартості сплачених, але не виконаних робіт на суму 60376,00 гривень.

Відповідач проти позову у суді першої інстанції заперечував проти позовних вимог за мотивами того, що вірність та обґрунтованість вартості виконаних за Договором робіт вже піддавався перевірці з боку Державної аудиторської служби України, за результатами якої було встановлено завищення вартості виконаних робіт за договором № 611 від 18.10.2018 на загальну суму 29035,00 грн., яку Відповідач повернув до бюджету платіжною інструкцією № 502 від 28.07.2024. Відповідач наполягав, що висновок експерта був зроблений без дослідження нового технічного паспорту на будівлю, що мав бути виконаний після проведення такої часткової реконструкції, а також фактично за відсутності будь-яких креслень, тому експерт не міг повно та всебічно здійснити експертне дослідження кошторисної вартості будівництва з використанням систем ціноутворення, перевірити дані про всі види виконаних робіт, у повному обсязі оцінити обсяги виконаних будівельних робіт та їх відповідність проектно-кошторисній документації без результатів інструментальних обстежень, розкриття будівельних конструкцій, дослідження повного обсягу документації за договором.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку доведеність усіх складових елементів порушення господарського зобов`язання, а саме:

- протиправної поведінки Відповідача, що виражається в неповному виконанні зазначених в акті робіт та утриманні надлишкових коштів без правових підстав;

- наявність збитків Позивача через неповернення коштів до державного бюджету ;

- наявність причинно - наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою Відповідача та завданими Позивачу збитками (факт завищення відповідачем об`ємів і вартості виконаних підрядних робіт, і, як наслідок, отримання від Позивача бюджетних коштів у більшому розмірі аніж було виконано робіт);

-вина Відповідача у вигляді перевищення обсягу робіт, що зазначені в акті, які фактично виконані не були.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог на суму 12962,00 грн за безпідставністю, врахувавши, що Відповідачем було повернуто до міського бюджету громади кошти в загальному розмірі 29035,00 грн саме за Договором підряду від 18.10.2018 №611 по вищевказаному об`єкту.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги не обґрунтованими за наступних підстав.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у Прокурора підтверджених належними доказами підстав для встановлення факту не здійснення Позивачем захисту порушених інтересів держави.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Згідно з ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст.53 ГПК України).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 Закону № 280/97-ВР передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами. При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону № 280/97-ВР).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону № 280/97-ВР).

Частинами другою та четвертою статті 61 Закону № 280/97-ВР передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками КГС ВС, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території м. Мерефа Харківської області таким органом місцевого самоврядування є Мереф`янська міська рада, м.Мерефа, а використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців Харківської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України Прокурор при поданні позовної заяви обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Позивачем, який, за його твердженнями, усвідомлював порушення інтересів держави та територіальної громади, однак відмовився вживати заходи, спрямовані на стягнення спірних грошових коштів у судовому порядку, про що повідомив Прокурора відповідним листом від 10.06.2024 (тобто навів підставу для представництва інтересів держави); зазначив, що цей позов спрямований на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження коштами обласного бюджету, а також указав, що витрачання цих коштів з порушенням бюджетного законодавства та законодавства про закупівлі, порушує права та інтереси територіальної громади, що, в свою чергу, не відповідає інтересам держави (тобто навів підстави для звернення з позовом).

Безпідставна сплата з місцевого бюджету перерахованих Відповідачу грошових коштів, виділених на капітальний ремонт приміщень частини будинку АДРЕСА_1 , порушує інтереси держави (інтереси територіальної громади) в особі Мереф`янської міської ради, яка є органом місцевого самоврядування та повинна забезпечувати виконання бюджету, соціально-економічних програм розвитку.

При цьому Прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону № 1697-VII, шляхом надіслання 03.06.2024 Позивачу листа щодо виявлення невідшкодованих підрядником збитків з бюджету з порушеннями вимог законодавства, а цей орган, реагуючи на стверджуване порушення інтересів територіальної громади та держави, направив у відповідь Прокурору лист, за змістом якого не виявив наміру самостійно звернутися з відповідним позовом до суду та не спростував твердження Прокурора щодо виявлених порушень законодавства, що обґрунтовано оцінено Прокурором як бездіяльність.

Враховуючи наведене вище, спростовуються доводи скаржника про відсутність підстав для звернення Прокурора з відповідним позовом.

Щодо суті спору.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

В силу положень ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання- відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ст.193 ГК України).

Відповідно до п.4 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Відповідно до частин 1, 2 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч.1 ст.225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (п.6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).

Підставою для відшкодування збитків є порушення господарського зобов`язання.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно- наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15 та 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (п.14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17).

Зі змісту апеляційної скарги вбачаються заперечення Відповідача щодо доведеності Прокурором наявності збитків Позивача і суд першої інстанції, поклавши в обґрунтування доведеності позовних вимог висновок судової експертизи, що була проведена в кримінальному провадженні №42022220000000412, який Відповідач вважав неоднозначним та сумнівним.

Судова колегія вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не спростовують висновку суду першої інстанції, за наступних підстав.

Як вбачається зі змісту позовної заяви Прокурора, він визначає заявлену ним до стягнення суму збитків, як різницю у вартості між фактично виконаними Відповідачем на спірному об`єкті роботами та зазначеними в акті ф. КБ- 2в № 1/611 за листопад 2018 року, яка складає 60 376 гривень, спираючись на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 14.09.2023 № СЕ-19/121-23/14316, проведеної у кримінальному провадженні № 42022220000000412 від 30.09.2022, що спростовує доводи апеляційної скарги про відсутність конкретизації позовних вимог.

Так, зі змісту акту приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в за листопад 2018 року №1/611 (далі - Акт ф. КБ-2в №1/611 за листопад 2018 року) вартість фактично виконаних ремонтно-будівельних робіт на об`єкті дослідження в листопаді 2018 року склала 283 672,00 грн, у тому числі єдиний податок у розмірі 5% в сумі 14 184 грн.

Відповідно до платіжних доручень від 29.11.2018 №№ 4285, 4284, 4283 Позивачем сплачено на користь Відповідача 283672,00 грн за виконання будівельних робіт, зазначених в Акті форми КБ-2в №1/611 за листопад 2018 року.

За змістом висновку судової будівельно-технічної експертизи від 14.09.2023 № СЕ- 19/121-23/14316, проведеної у кримінальному провадженні № 42022220000000412 від 30.09.2022, в якому визначено вартість фактично виконаних будівельних робіт з капітального ремонту приміщень частини будинку АДРЕСА_1 по Договору від 18.10.2018 № 611 з урахуванням Додаткової угоди від 18.10.2018, яка складає 223296 грн, у тому числі Єдиний податок 5% 11165 грн.

Досліджуючи наведений висновок, судовою колегією встановлено, що зазначена сума визначена експертом внаслідок натурного обстеження та проведення замірів об`єкту

-частини будинку АДРЕСА_1 , де проводився капітальний ремонт Відповідачем та порівнянням отриманих результатів щодо переліку та обсягів фактично виконаних робіт із наведеними Відповідачем в акті КБ-2.

Експертом зазначено, що внаслідок недостатності вихідних даних, не надання кошторисної документації в електронному вигляді, дослідження на предмет визначення обґрунтованості (достовірності) цін на будматеріали не проводилися, при визначенні вартості будівництва ціни на будівельні матеріали прийняті за даними акту приймання виконаних робіт. Базуючись на даних Кошторису витрат на будівельні роботи, складеного на підставі ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 «Правила визначення вартості будівництва» із застосуванням ПК, при визначенні вартості фактично виконаних робіт по договору Nє611 від 18.10.2018 застосовано наступні дані: кошторисний прибуток - 6,80 грн./люд.год.; кошти на покриття адміністративних витрат будівельної організації - 1,23 грн./люд.год.; середньомісячна зарплатня - 7150,54 грн. при нормі тривалості робочого часу 166,08 люд.год., середній розряд робіт 3,8.

Також експерт взяв до уваги, як вірогідно виконані Відповідачем приховані роботи, акт на закриття яких також не було надано.

За висновком експерта вартісна різниця між фактично виконаними роботами та роботами, які зазначені у Акту ф. КБ-2в №1/611 за листопад 2018 року, складає 60 376,00 гривень.

Заперечуючи проти належності як доказу зазначеного висновку експерта та наполягаючи на закритті кримінального провадження, Відповідачем не спростовано висновку експерта по суті, не наданого іншого висновку експерта та не заявлено обґрунтованого клопотання про призначення судової експертизи.

Отже судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що цей висновок експерта є належним доказом у справі і може бути досліджений при вирішенні даного спору, оскільки містить інформацію, яка підтверджує факт завищення вартості фактично виконаних будівельних робіт на 60376,00 грн.

Разом з тим, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції стандартів норм пунктів ДСТУ Б.Д.1.1.-1:2013 Правила визначення вартості будівництва, Відповідачем не враховано, що саме цими стандартами, керувався і судовий експерт при проведенні судової будівельно-технічної експертизи, висновки якої Відповідачем не спростовані.

Крім того сам розмір збитків Відповідачем не оспорюється, а взагалі заперечується факт їх спричинення.

Таким чином, з поданих сторонами доказів у цій справі судом встановлено обставини завищення Відповідачем вартості виконаних робіт за укладеним Договором підряду через включення до Акту ф. КБ-2в №1/611 за листопад 2018 року робіт, які ним частково не виконано, що спричинили місцевому бюджету збитки в розмірі різниці між вартістю сплачених, але не проведених робіт.

Матеріали справи містять також Акт Державної Аудиторської служби України Північно-Східного офісу Держаудитслужби №202020-22/02 від 29.07.2021 року, зі змісту якого вбачається, що укладений Договір підряду піддавався перевірці з боку Державної аудиторської служби України, що відображено в частині акту ревізії №202020-22/02 від 29.07.2021р., стосовно питання законного використання коштів, виділених на проведення ремонтно-будівельних робіт виконаних підрядною організацією ФОП Вітренко В.В., за результатами якої було встановлено завищення вартості виконаних робіт в акті ф.№КБ-2 за листопад 2018 №1/611 (сума акту ф. №КБ-2в 283672,00 грн.) за Договором від 18.10.2018 №611) на суму 1704,00 грн., а також завищення обсягів робіт по облицюванню стін фасадів будівель на 14,0 кв.м. , вартістю 11258,00 грн. без ПДВ.

Відповідачем за результатами проведеної ревізії було повернуто до міського бюджету громади кошти саме за договором підряду від 18.10.2018 №611 по вищевказаному об`єкту в розмірі 12962,00 грн (11258,00 грн + 1704,00 грн).

Суд першої інстанції зазначений факт врахував при визначенні остаточної суми, що підлягає до стягнення.

Судова колегія звертає увагу, що пункт 7.3. Договору підряду узгоджується з положеннями частини 2 статті 883 ЦК України, яка покладає на підрядника обов`язок відшкодувати в повному обсязі збитки, завдані замовнику внаслідок невиконання або неналежного виконання підрядником зобов`язань за договором будівельного підряду, отже доводи апеляційної скарги щодо недотримання Прокурором законодавчого визначення збитків - також є безпідставними.

Щодо вини Відповідача, як підстави до несення відповідальності, то він не довів , що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, отже в розумінні ст.614 ЦК України його вина в порушенні вимог Договору презюмується та не підлягає доведенню. Також Відповідачем не доведено, що такі збитки настали не з його вини, а з вини інших осіб.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Прокурором доведено наявність самих збитків та їх розмір, протиправність поведінки заподіювача збитків (Відповідача) та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками, у зв`язку з чим, такі збитки підлягають відшкодуванню Відповідачем. Також на стадії апеляційного провадження Відповідач не навів обставин, що могли б бути підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та відмови в позові.

Враховуючи наведене, дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з Відповідача збитків у розмірі 47414,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга Відповідача задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2024 у справі №922/2177/24 підлягає залишенню без змін.

Будь-яких порушень норм процесуального права в діях суду при ухваленні оспорюваного рішення, які в силу вимог ч. 3 ст. 277 ГПК України є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - судовою колегією не встановлено.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновок суду першої інстанції.

Що стосується додаткового рішення, то воно є невід`ємною частиною прийнятого по суті рішення суду і може бути оскаржено відповідно до статті 287 ГПК України (відповідний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19).

З огляду на те, що судовою колегію залишено без змін рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2024 року у справі №922/2177/24, то додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2024 року у справі №922/2177/24 також підлягає залишенню без змін, оскільки окремих доводів щодо його незаконності або необґрунтованості апеляційна скарга не містить.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України судові витрати по розгляду апеляційної cкарги відносяться на Відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Вітренко Віталія Валентиновича, м.Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 30.08.2024 у справі №922/2177/24 та на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2024 у справі №922/2177/24 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 30.08.2024 у справі № 922/2177/24 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 16.09.2024 року у справі №922/2177/24 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, віднести на Фізичну особу-підприємця Вітренко Віталія Валентиновича, м.Харків .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя Д.О. Попков