Постанова

від 18.11.2024 по справі 908/3321/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.2024 року м. Дніпро Справа № 908/3321/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Верхогляд Т.А.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 р. (суддя Зінченко Н.Г.) у справі № 908/3321/23

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, (49000, м. Дніпро, вул. Центральна, буд. 6)

до Торгівельно-промислової транснаціональної корпорації "КЕРАМІСТ", (69041, м. Запоріжжя, вул. Трегубова, буд. 1)

про розірвання договору та виселення із орендованого приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Торгівельно-промислової транснаціональної корпорації КЕРАМІСТ про розірвання договору оренди нерухомого майна № 1539/д від 19.08.2005 та виселення Торгівельно-промислової транснаціональної корпорації КЕРАМІСТ з вбудованих в перший та другий поверхи п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку нежитлових приміщень та сходових клітин загальною площею 423,85 кв.м., що розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубова, 1 та перебувають на балансі Гідротехнічного технікуму Запорізької державної інженерної академії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, кінцевим бенефіціарним власником Торгівельнопромислової транснаціональної корпорації Кераміст є Зусманович Дмитро Маркович, до якого згідно з Указом Президента від 19.10.2022 № 726/2022 під номером 2089 застосовано обмежувальні заходи відповідно до Закону України Про санкції, зокрема: заборона участі в приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах. Отже позивач, з посиланням на п. 6-1 Прикінцевих положень, ч. 4 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна, вважає, що продовження орендних правовідносин з ТПТК Кераміст суперечить нормам чинного законодавства України, а тому є наявними підстави для дострокового розірвання вказаного договору з відповідачем та виселення останнього з орендованого приміщення в судовому порядку.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 р. у справі № 908/3321/23 в задоволені позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро до Торгівельно-промислової транснаціональної корпорації "КЕРАМІСТ", м. Запоріжжя про розірвання договору оренди нерухомого майна № 1539/д від 19.08.2005 та виселення Торгівельно-промислової транснаціональної корпорації "КЕРАМІСТ" з вбудованих в перший та другий поверхи п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку нежитлових приміщень та сходових клітин загальною площею 423,85 кв. м, що розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубова, 1 та перебувають на балансі Гідротехнічного технікуму Запорізької державної інженерної академії, відмовлено повністю

Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся заступник керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 р. у справі № 908/3321/23 та прийняти нове рішення, яким позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема зазначає, що у ч. 4 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна не зазначено, що вимога про заборону бути орендарями розповсюджується лише на тих осіб, які тільки планують укласти договір оренди державного і комунального майна та набути статус орендаря. На думку апелянта вказана норма чітко передбачає загальну заборону бути орендарями для осіб, до яких застосовані санкції, у зв`язку з чим апелянт вважає висновок суду з приводу розповсюдження цієї норми закону виключно на правовідносини на час укладення договору помилковим.

Таким чином, апелянт стверджує, що з часу застосування до кінцевого бенефіціарного власника корпорації ОСОБА_1 санкцій та обмежень щодо можливості взяття участі в оренді державного майна, ТПТНК "КЕРАМІСТ" не відповідає обов`язковим ознакам орендаря, визначеним Законом, а отже не може мати таке майно в користуванні, що є підставою для дострокового припинення договору оренди.

На переконання апелянта санкції, зокрема до ОСОБА_1 , застосовані задля невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, в тому числі для недопущення завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, а також для запобігання порушенню прав, свобод та законних інтересів громадян України.

В обґрунтування наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави апелянт, зокрема зазначає, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави та нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

На переконання апелянта інтерес держави полягає в беззаперечному припиненні будь-яких господарських відносин з резидентом країни-агресора та припинення і унеможливлення отримання ним будь-яких вигід від використання майна, що належить Україні, що відповідає принципам національної безпеки в умовах воєнного стану.

Щодо бездіяльності органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, апелянт зазначає, що Запорізькою обласною прокуратурою, з метою реалізації конституційної функції з представництва інтересів держави в суді, під час моніторингу судових рішень установлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 р. у справі № 908/3321/23 відмовлено у задоволенні позову.

Після ознайомлення з матеріалами справи № 908/3321/23 прокурором були установлені обставини спірних правовідносин, а також те, що рішення суду першої інстанції не було оскаржено РВ ФДМУ у встановлений строк.

У зв`язку із зазначеним обласною прокуратурою розпочато процедуру встановлення підстав для представництва інтересів держави та направлено до РД ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях лист від 18.04.2024 № 15/3-99вих-24 в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

З інформації, розміщеної на сайті "Судова влада", та відповіді РВ ФДМУ від 30.04.2024 № 10-11-01983 прокуратурою установлено, що 17.04.2024 Регіональним відділенням подано апеляційну скаргу у цій справі, яку ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.05.2024 залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору, ненаданням заяви про поновлення строку на подання апеляційної скарги та ненаданням обґрунтування поважності пропуску такого строку. У подальшому ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.07.2024 апеляційну скаргу Регіонального відділення повернуто заявникові у зв`язку з пропуском строку для усунення недоліків, визначених в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху.

Таким чином, як зазначає прокурор, Регіональне відділення, попри незгоду з рішенням суду першої інстанції, ігноруючи свої обов`язки щодо захисту інтересів держави, без поважних причин двічі пропустило процесуальні строки у цій справі: строк на подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції та строк, наданий судом апеляційної інстанції для обґрунтування поважності причин пропуску.

Отже, на переконання прокурора, внаслідок несумлінного виконання позивачем свого обов`язку, порушені інтереси держави залишились не захищеними саме через неналежне вжиття заходів до їх захисту уповноваженим суб`єктом владних повноважень, що надало прокурору підстави для їх представництва у суді.

З урахуванням того, що прокурор участі в розгляді цієї справи не брав, а дізнався про оскаржуване судове рішення виключно шляхом моніторингу Єдиного державного реєстру судових рішень лише 08.07.2024, вважає, що строк на оскарження прокурором рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 р. у справі № 908/3321/23 пропущений з поважних причин, у зв`язку з чим просить цей строк поновити.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.07.2024р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Чередка А.Є., суддів Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Коваль Л.А. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024р. для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Чередка А.Є., суддів - Мороза В.Ф., Іванова О.Г.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 р. у справі № 908/3321/23, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 18.11.2024 р.

Представником Торгівельно-промислової транснаціональної корпорації "КЕРАМІСТ" подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у відповідності до якого відповідач просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач, зокрема зазначає, що практичне застосування статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна полягає, зокрема, у тому щоби визначити відповідність особи, яка претендує на отримання у користування державного/комунального майна, встановленим цією нормою критеріям та наявності в неї права на участь в аукціоні та права на укладення договору. Тобто відповідність особи статусу орендаря визначається на момент, який передує укладенню договору.

Тлумачення цієї норми таким чином, що у разі, якщо у процесі виконання раніше укладеного договору оренди, орендар набуває ознак, які є перешкодою в укладенні договору і через це він втрачає право бути орендарем, а договір підлягає розірванню, на переконання відповідача є помилковим і свідчить про упереджене та довільне тлумачення цієї норми позивачем/апелянтом на свою користь.

Також відповідач вважає, що ні ЦК України, ні ГК України, ні Закон України Про оренду державного та комунального майна (спеціальні норми цих правових актів), а також договір оренди, не передбачають можливості розірвання договору, в тому числі у судовому порядку, у випадку застосування санкцій до кінцевого бенефіціарного власника в період дії договору.

На підтвердження відсутності законних підстав для розірвання договору оренди, відповідач посилається на звіт № 56 від 06.06.2023 р. перевірки виконання відповідачем умов спірного договору оренди нерухомого майна, в якому зафіксована відсутність будь-яких порушень стосовно орендованого майна з боку відповідача.

Крім цього, на думку відповідача, санкційне законодавство не регулює порядок припинення договору оренди державного майна, зокрема у випадку застосування санкцій до КБВ. Водночас відповідач зазначає, що за своєю правовою природою Указ Президента України про затвердження рішення РНБОУ про застосування санкцій є актом індивідуальної дії, який не може мати зворотної дії в часі. Отже, обмеження щодо підсанкційної особи застосовуються на майбутнє та не є підставою для перегляду інших правовідносин, які виникли раніше та суб`єктами яких є інші особи.

15.11.2024 у зв`язку з вчиненням процесуальної дії (відкриття провадження) повернуто раніше визначений склад суду: головуючого суддю: Чередка А.Є. (доповідач), суддів - Коваль Л.А., Мороза В.Ф.

У цю ж дату у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Коваль Л.А. призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі, за результатами якої для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді: Чередка А.Є. (доповідач), суддів Мороза В.Ф., Верхогляд Т.А.

У судовому засіданні представник прокуратури доводи апеляційної скарги підтримала у повному обсягу та просила її задовольнити.

Сторони не скористались своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку своїх представників, про час та місце судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Від представника відповідача засобами електронного зв`язку (з КЕП) до Центрального апеляційного господарського суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.

Враховуючи приписи ст. 202 ГПК України, а також те, що явка представників учасників справи в судове засідання апеляційним судом не визнавалася обов`язковою, а неявка представників сторін не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті за відсутності представників сторін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 19.08.2005 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (далі Регіональне відділення, Позивач) та Торгівельно-промисловою транснаціональною корпорацією Кераміст (далі Орендар, Відповідач) укладено договір оренди державного нерухомого майна № 1539/д (далі Договір), на вбудовані нежитлові приміщення п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку площею 998,80 кв.м. та сходові клітини, площею 32,5 кв.м. а саме: загальна площа 1031,30 кв. м., що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул. Трегубова, 1.

Орендоване майно перебуває на балансі Гідротехнічного технікуму Запорізької державної інженерної компанії. Вартість майна визначена згідно з висновком про вартість на 30.04.2005 792 762,00 грн. Майно передавалось в оренду з метою розміщення адміністративних приміщень.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що вступ Орендаря у користування Майном наступає одночасно з підписанням сторонами Договору та Акта приймання-передавання орендованого Майна.

На підставі акту прийому-передачі між орендодавцем та орендарем від 19.08.2005, що є додатком 2 до договору, відповідач вступив у користування орендованим майном.

Відповідно до пункту 10.1. Договору оренди нерухомого майна, Договір укладено строком на 3 роки до 19.08.2008 року.

Пунктом 10.3 договору передбачено, що зміни, доповнення, припинення або розірвання Договору оренди можуть мати місце за погодженням сторін. Зміни і доповнення, що пропонується внести, розглядаються сторонами протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні. Зміни і доповнення оформлюються шляхом укладення додаткових угод до цього договору і підлягають нотаріальному посвідченню.

Згідно з п.10.4 на вимогу однієї з сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням господарського суду у разі невиконання сторонами своїх зобов`язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України та цим договором.

Пунктом 10.5 передбачено, що договір припиняється в разі: закінчення строку на який його було укладено, банкрутства Орендаря, загибелі орендованого Майна, ліквідації суб`єкта господарювання (орендаря), за згодою сторін або за рішенням господарського суду.

Договором про зміни № 1 від 14.02.2007 року внесені зміни до Договору оренди № 1539/д від 19.08.2005, зокрема: Пункт 1.2 Договору : Майно передається в оренду з метою розміщення офісних приміщень.

Договором про зміни № 2 від 30.09.2008 року внесені зміни до Договору оренди № 1539/д від 19.08.2005, зокрема, пункт 10.1 Договору доповнено наступним: Термін дії Договору оренди продовжено до 19.08.2011.

Договором про зміни № 5 від 29.04.2015 року на підставі листа Орендаря від 25.06.2014 № 224/к щодо продовження терміну дії договору та зменшення орендованої площі по Договору на 208,80 кв. м. внесені зміни до Договору оренди № 1539/д від 19.08.2005, зокрема, Пункт 1.1 Договору викладено в наступній редакції: Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно вбудовані в перший, другий, третій та четвертий поверхи п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку, нежитлові приміщення та сходові клітини, загальною площею 822,50 кв.м.

Пункт 10.1 Договору доповнено наступним підпунктом: 10.1.2. Термін дії Договору оренди продовжено по 19.08.2017 включно.

Договором про зміни № 6 від 19.08.2015 року внесені зміни до Договору оренди № 1539/д від 19.08.2005, зокрема, пункт 1.1 Договору викладено в наступній редакції: Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майко вбудовані в перший, другий, третій та четвертий поверхи п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку нежитлові приміщення та сходові клітини загальною площею 627,6 кв.м.

Договором про зміни № 7 від 08.09.2017 року внесені зміни до Договору оренди № 1539/д від 19.08.2005, зокрема, пункт 10.1 Договору доповнено наступним підпунктом: 10.1.3. Термін дії Договору оренди продовжено по 19.08.2018 включно.

Договором про зміни № 8 від 17.08.2018 року внесені зміни до Договору оренди, зокрема, пункт 10.1 Договору доповнено наступним підпунктом: 10.1.4. Термін дії Договору оренди продовжено по 19.08.2020 включно.

Договором про внесення змін № 9 від 14.01.2021 до договору оренди від 19.08.2005 № 1539/д внесені зміни та договір викладено в новій редакції. Так, зокрема, пунктом 3.1 змінюваних умов договору орендодавцем спірного нерухомого державного майна визначено регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях. Крім того, пунктом 4.1 змінено площу орендованого об`єкту, а саме об`єктом оренди є вбудовані в перший та другий поверхи п`ятиповерхового будинку секції один гуртожитку (літ.А-5) нежитлові приміщення та частини сходових клітин загальною площею 423,85 кв.м. Пунктом 12.1 змінюваних умов договору продовжено строк дії договору до 19.08.2025 включно.

Розділ 12 нової редакції договору оренди в редакції договору про зміни № 9 містить ряд умов, які передбачають підстави для припинення договору оренди на вимогу Орендодавця або орендаря. Проте, на жодну в з цих умов позивач не посилається в обґрунтування позову.

Укладений договір з усіма змінами відповідає вимогам щодо форми та нотаріального посвідчення вказаного виду договорів. Станом на час судового розгляду договір є діючим.

Згідно інформації яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником Торгівельно-промислової транснаціональної корпорації Кераміст є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідно до Додатку 1 Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 жовтня 2022 року "Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)", введеного в дію Указом Президента України від 19 жовтня 2022 року № 726/2022 під номером 2089 до кінцевого бенефіціара Торгівельно промислової транснаціональної корпорації Кераміст ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України застосовано вид обмежувального заходу (відповідно до Закону України "Про санкції") зокрема: заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах.

Враховуючи вказані обставини, керуючись абазом 2 частини 4 статті 4 ЗУ Про оренду державного та комунального майна, на виконання доручення Фонду державного майна України від 19.12.2022 № ДЗ/78 з урахуванням зазначеного вище рішення РНБО, листом від 08.02.2023 № 11/1-30-00260 позивач направив на адресу Відповідача Договір про припинення Договору оренди № 1539/д від 19.08.2005 та Акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності у 3 примірниках.

Однак, листом від 16.02.2023 вих. 4/К відповідач відмовився від підписання Договору про припинення Договору оренди № 1539/д від 19.08.2005.

Позивач звернувся до суду з вимогами розірвання вказаного договору з відповідачем та виселення останнього з орендованого приміщення в судовому порядку у зв`язку з недосягненням згоди щодо його розірвання.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 № 1539/д та виселення відповідача. Такий висновок суду першої інстанції обґрунтований тим, що ч. 4 ст. 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна не встановлює підстави для дострокового розірвання договору оренди за вимогою орендодавця, натомість встановлює вимоги до орендаря державного або комунального майна, які оцінюються виключно на момент укладення договору оренди.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду з огляду на наступне.

За загальним правилом, що передбачено ст. 629 ЦК України, після укладення договір набуває обов`язкової сили для сторін і повинен виконуватись ними у відповідності до його умов.

Згідно зі ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Частиною 1 статті 291 цього Кодексу передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. Згідно з частиною 3 цієї статті договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути розірваний достроково з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 ГК України.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Загальні підстави розірвання договорів в судовому порядку визначені ст. 651 ЦК України.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однією із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором.

За своєю правовою природою спірний договір, про розірвання якого просить позивач, є договором найму (оренди) та регулюється загальними нормами Цивільного кодексу України щодо найму, а також спеціальним Законом України Про оренду державного та комунального майна.

Згідно зі ст. 782 ЦК України наймодавець може відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм впродовж 3 місяців підряд.

Стаття 783 визначає, що договір найму може бути розірваний на вимогу наймодавця якщо: наймач володіє та/або користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у володіння або користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодженню речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов`язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Згідно зі ст. 24 Закону Про оренду державного та комунального майна (далі Закон про оренду) договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його укладено;

приватизації об`єкта оренди (за участю орендаря); припинення юридичної особи орендаря, або юридичної особи орендодавця (за відсутності правонаступників); смерті фізичної особи орендаря; визнання орендаря банкрутом; знищення об`єкта оренди.

Договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором. Договір вважається припиненим в односторонньому порядку за умови встановлення факту надання орендарем недостовірної інформації про право бути орендарем відповідно до частин третьої та четвертої статті 4 цього Закону.

З аналізу наведених норм законодавства, яке регулює загальні та спеціальні підстави припинення договорів, основним способом дострокового розірвання договору є згода сторін. Проте, якщо такої згоди не досягнуто, розірвати договір на вимогу зацікавленої сторони можливо лише в судовому порядку і лише при наявності чітко визначених Законом підстав. Такими підставами можуть бути або суттєве порушення умов договору другою стороною або інші випадки, встановлені договором або Законом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги з посиланням на ст. 651 ЦК України, позивач і прокурор вважають, що підставами для дострокового розірвання укладеного між сторонами у справі договору оренди державного майна є інші випадки, встановлені ч. 4 ст. 4, п. 6-1 Прикінцевих положень Закону України Про оренду державного та комунального майна.

Так, пунктом 6-1 Прикінцевих положень Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо припинення орендарем договору оренди.

Частиною 4 статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна визначено перелік осіб, які не можуть бути орендарями, зокрема, до таких відносяться фізичні та юридичні особи, стосовно яких застосовано спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України Про санкції, а також пов`язані з ними особи.

Судова колегія погоджується із судом першої інстанції та вважає посилання позивача за вищенаведені норми Закону необґрунтованими, з огляду на таке.

Частина 4 статті 4 Закону України Про оренду державного та комунального майна не встановлює підстави для розірвання договору оренди. Вказаною нормою встановлюються вимоги до орендаря державного або комунального майна, які оцінюються виключно на момент укладення договору. Щодо посилань позивача на п. 6-1 Прикінцевих положень Закону України Про оренду державного та комунального майна, вони також є безпідставними. Так, дійсно КМУ прийнято відповідну Постанову № 634 від 27 травня 2022 року Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану. Але цією Постановою Кабінет Міністрів України встановив підстави та порядок дострокового припинення дії договору оренди саме орендарем. Будь-яких підстав для розірвання договору за ініціативою орендодавця постанова не містить.

Як встановлено зі звіту № 56 від 06.06.2023 перевірки виконання Торговельно-промисловою транснаціональною корпорацією Кераміст умов договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 № 1539/д, проведеної позивачем, будь-яких порушень умов договору з боку відповідача не встановлено.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності.

Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності (в цілому), так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федорченко та Лозенко проти України від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для розірвання договору оренди державного нерухомого майна від 19.08.2005 № 1539/д та виселення відповідача, отже позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 р. у цій справі відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 6 441,60 грн слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 р. у справі № 908/3321/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.03.2024 р. у справі № 908/3321/23 залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Запорізьку обласну прокуратуру.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 26.11.2024 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд