Рішення

від 26.11.2024 по справі 906/913/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2024 р. м. Житомир Справа № 906/913/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Звєрєвої С.Р.

за участю представників сторін:

від позивача: Дмитрієв С.О., адвокат, ордер серії А.І. №1690449 від 28.08.2024 (в режимі відеоконференції)

від відповідача: не прибув

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Тхорівське"

до Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод"

про стягнення 600 005, 00 грн

Процесуальні дії по справі.

Господарський суд Житомирської області відповідно до ухвали суду від 04.09.2024 відкрив провадження у справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Тхорівське" до відповідача Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" про стягнення 600 005, 00 грн за правилами загального позовного провадження, перше підготовче засідання призначив на 03.10.2024 о 10:00 год. (далі - Суд, Позивач та Відповідач).

Суд ухвалою від 03.10.2024 закрив підготовче провадження та призначив справу №906/913/24 до судового розгляду по суті на 29.10.2024 о 14:30 год.

Суд ухвалою від 04.11.2024 призначив розгляд справи по суті на 26.11.2024 о 11:00 год.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за наявними матеріалами за відсутності представника Відповідача, суд приймає до уваги таке.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 4, 7 ст. 120 ГПК України (тут і далі за текстом - Кодексу) суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Обов`язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання є реалізацією однієї з основних засад (принципів) господарського судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про дату, час і місце судового засідання, але й основних засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно із пунктом 2 частини 6 статті 242 Кодексу днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Водночас абзацом 2 згаданої статті передбачено, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно з відомостями автоматизованої системи документообігу суду КП "ДСС" документ в електронному вигляді - ухвалу від 04.09.2024 про відкриття провадження у справі доставлено Відповідачу в його електронний кабінет 04.09.2024 о 20:26; з урахуванням правила абз. 2 п. 2 ч. 6 ст. 242 Кодексу, вважається врученою 05.09.2024; ухвалу від 03.10.2024 доставлено Відповідачу в його електронний кабінет 03.10.2024 о 19:40 та, з урахуванням правила абз. 2 п. 2 ч. 6 ст. 242 Кодексу, вважається врученою 04.10.2024; ухвалу від 04.11.2024 доставлено Відповідачу 04.11.2024 о 20:14, з урахуванням правила абз. 2 п. 2 ч. 6 ст. 242 Кодексу, вважається врученою 05.11.2024.

Крім того, суд звертає увагу на те, що Відповідач був обізнаний про вчинений до нього позов та наявність судового провадження, про що свідчить заява представника Відповідача адвоката Вадима Вершняка про вступ у справу як представника від 05.11.2024 (а.с. 41-45).

За приписами п. 6 ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Розгляд справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення учасників справи та інших осіб про дату, час і місце судового засідання. Право бути належним чином повідомленим про дату, час і місце слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальність провадження (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №918/1478/14, від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» сторони спору зобов`язані в розумні інтервали часу вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (ч. 4 ст. 11 Кодексу).

Як нагадує Суд у справі «Осіпов проти України», стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 26.11.2024 оголошено вступну та резолютивну частини рішення про задоволення позовних вимог.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Позивач Товариство з додатковою відповідальністю "Тхорівське" звернулося з позовом до Відповідача Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" про стягнення 600 005,00 грн безпідставно набутого майна (грошових коштів).

В обґрунтування підстав поданого позову Позивач посилався на те, що з весни 2023 року з Відповідачем існували переддоговірні відносини з приводу придбання концентрату естеро-сивушного (далі за текстом - КЕС) з метою його використання у виробництві розпалювача для багаття, лаків, морилок спиртових для деревини, розчинників 646, 647, 650, Р-4, Р-5, омивачів для скла автомобільного.

Позивач у позові доводить, що відносини здійснювалися шляхом переговорів (усних, телефонних), в межах яких сторони обговорювали питання укладення в майбутньому відповідного договору поставки КЕС, умови та порядок поставки, кількості, якості, ціни та інші питання, що передують укладенню договору.

Позивач доводить, що внаслідок узгоджених сторонами всіх умов майбутнього договору, надіслав електронним листом на вказану Відповідачем адресу - lawyer.yv@gmail.com затверджену (погоджену) сторонами редакцію Договору №0404-23 від 04.04.2023 поставки концентрату естеро-сивушного на внутрішній ринок та який мали підписати 04.04.2023.

Позивач стверджує, що на прохання Відповідача, з метою якнайшвидшого постачання КЕС, було перераховано грошові кошти Відповідачу 04.04.2023 на суму 400 005, 00 грн, 15.05.2023 на суму 100 000, 00грн та 15.05.2023 на суму 100 000, 00 грн.

Позивач доводить, що Відповідач КЕС не поставив, в добровільному порядку відмовився повертати сплачені кошти.

У позові Позивач стверджує про те, що договір поставки КЕС у письмовій формі не укладався, у тому числі у спрощений спосіб шляхом обміну листами чи телеграмами, договірні відносини між сторонами, відсутні, а Відповідач, як набувач майна (грошових коштів), збагатився за рахунок Позивача поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочинами.

Правові підстави позову: ст. 1212 ЦК України.

Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Між Позивачем та Відповідачем існували переддоговірні відносини шляхом перемовин з приводу придбання концентрату естеро-сивушного концентрату (КЕС).

Позивач надіслав Відповідачу редакцію Договору №0404-23 від 04.04.2023 поставки концентрату естеро-сивушного на внутрішній ринок.

Позивач здійснив перерахування грошових коштiв на поточний рахунок Відповiдача за придбання КЕС на загальну суму 600 005, 00грн , згідно платіжних інструкцій:

- №878 від 04.04.2023 на суму - 400005,00грн, призначення платежу "згідно з Договором №0404-23 від 04/04/2023 у сумі 333 337,50грн, ПДВ 20% 66 667,50грн (а.с. 10);

- №974 від 15.05.2023 на суму - 100000,00грн, призначення платежу "згідно з договором №0404-23 від 04/04/2023 у сумі 83 333, 33грн, ПДВ 20% 16 666, 67грн" (а.с. 11);

- №979 від 15.05.2023 на суму - 100000,00грн, призначення платежу "згідно з договором №0404-23 від 04/04/2023 у сумі 83 333, 33грн, ПДВ 20% 16 666, 67грн" (а.с. 12).

Факт зарахування коштів на рахунок Відповідача підтверджується заключними виписками АТ КБ "Приватбанк" за період з 04.04.2023 та 15.05.2023 (а.с. 13,14).

Договір №0404-23 поставки концентрату екстеро-сивушного на внутрішній ринок від 04.04.2023 сторонами не підписаний.

Відповідач, в свою чергу, не поставив Позивачу КЕС, сплачені Позивачем кошти не повернув.

Позивач звернувся до суду з позовом про примусове повернення суми безпідставно набутого майна (грошових коштів) у розмірі 600 005, 00 грн.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

1. Предметом спору є визначена Позивачем вимога про повернення Відповідачем безпідставно набутих коштів.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Правочин, різновидом якого є договори, основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчиняться право чини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком право чинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також право чинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За змістом частини першої статті 207 ЦК України право чин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочинну зафіксований у кількох документах, зміст такого правочинну також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 628 та частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що за наслідками переддоговірних відносин шляхом перемовиш з приводу придбання концентрату естеро-сивушного концентрату (КЕС) сторони визначили предмет, ціну, строк дії договору, інші умови, які виклали у Договорі №0404-23 поставки концентрату естеро-сивушного на внутрішній ринок від 04.04.2023.

Разом з тим, Договір №0404-23 поставки концентрату естеро-сивушного на внутрішній ринок від 04.04.2023 сторони не підписали.

2. Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, наслідком події; застосовуються також до вимог, зокрема, про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно із ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз ст. 1212 ЦК дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17).

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з п.3 ч.3 ст.1212 ЦК положення гл.83 цього Кодексу застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Втім, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадання достатньої правової підстави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).

2.1. Суд зауважує, що для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої воно відбулося.

Водночас майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому виникнення певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 ЦК України.

Основна умова ч.1 ст.1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання (постанова Верховного Суду від 01.10.2024 у справі №916/3575/23).

2.2. Набуття однією зі сторін договірного зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання такого зобов`язання не вважається безпідставним. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц, від 13.01.2021 у справі №539/3403/17, від 27.01.2021 у справі №910/16334/19, від 04.03.2021 у справі №910/15621/19, від 07.12.2021 у справі №910/13182/20 та від 10.02.2022 у справі №918/339/21.

З урахуванням викладеного Суд констатує, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування судом до таких правовідносин приписів статті 1212 Цивільного кодексу України. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.12.02023 у справі №910/11210/22, від 08.02.2022 у справі №910/16102/20.

2.3. Судом встановлено, що Позивач здійснивши Відповідачу оплату 04.04.2023 та 15.05.2023 на загальну суму 600 005, 00 грн в призначенні платежу вказав "За КЕС, згідно з договором №0404-23 від 04/04/2023 ...".

Суд виснує, у разі набуття майна (грошових коштів), сплачених на виконання договору поставки, обов`язковому доведенню підлягає факт його укладання у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Відповідно до частини першої статті 3 даного Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

В контексті наведеного, відомості, які містяться у фінансовій, бухгалтерській, податковій звітності не можна ототожнювати з правовою підставою для перерахунку коштів, якою є укладений договір. Фінансова, бухгалтерська, податкова звітність підтверджує лише операцію з перерахування спірних грошових коштів (рух коштів) та її відображення суб`єктами господарювання у своєму бухгалтерському обліку, проте не підтверджує наявність між цими суб`єктами як договірних правовідносин та їх зміст, так і факт укладання договору за відсутності належних доказів його підписання сторонами.

В той же час належними доказами, які підтверджують наявність між сторонами договірних правовідносин з поставки КЕС, є відповідний правочин (договір), рахунки-фактури, інші докази.

З огляду на вказане, відсутність доказів укладання між сторонами у справі договору поставки у письмовій формі, Суд дійшов висновку про відсутність між сторонами договірних відносин.

2.4. У постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 Велика Палата Верховного Суду, відступивши від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 17.08.2021 у справі №913/371/20 та від 27.03.2019 у справі №905/1313/18, наголосила, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Суд виснує, що Відповідач після отриманням сплачених Позивачем коштів 04.04.2023 та 15.05.2023 на загальну суму 600 005, 00грн не здійснив поставку КЕС, так і не виконав обов`язку повернути відразу безпідставно набуті кошти.

2.5. Суд зазначає, що положеннями статті 3 ЦК України закріплено загальні засади цивільного законодавства: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

2.6. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 75 ГПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі № 522/22023/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.08.2018 у справі №910/23428/17 вказав, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Всупереч вищенаведеному, Відповідачем будь-яких доказів наявності між сторонами договірних правовідносин не надано, обставин стосовно наявності правової підстави для перерахування Позивачем спірних коштів не доведено, а тому грошові кошти, сплачені Позивачем платіжними інструкціями №878 від 04.04.2023, №974 від 15.05.2023 та № 979 від 15.05.2023 на загальну суму 600 005, 00грн мають бути йому повернуті як безпідставно набуті відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Щодо розподілу судового збору.

Згідно із статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

1. Щодо судового збору.

При зверненні з позовною заявою до суду Позивач сплатив судовий збір в розмірі 9 000,07 грн. із заявленої до стягнення суми 600 005,00 грн.

На підставі ст. 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням позову, судовий збір покладається на Відповідача.

2. Щодо витрат витрат Позивача на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частини перша та друга статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

У ч.1 ст. 221 ГПК України передбачено, що суд за заявою сторони може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, для чого призначає судове засідання. Оскільки до закінчення судових дебатів представник Позивача заявив про відшкодування стороні понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд ухвалює застосувати процесуальний механізм ст. 221 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Житомирський лікеро-горілчаний завод" (10008, Житомирська обл., місто Житомир, вул. Святослава Ріхтера, буд. 38, код ЄДРПОУ - 00375504) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Тхорівське" (09050, Київська обл., Білоцерківський район, с. Тхорівка, вул. Лісова, буд. 32, код ЄДРПОУ - 03376929)

- 600 005,00грн безпідставно набутих грошових коштів;

- 9 000, 07грн судового збору.

Видати наказ.

3. Призначити судове засідання для вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу на 19 грудня 2024 о 12 год. 00 хв., в приміщенні Господарського суду Житомирської області, в залі судових засідань №108.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 27.11.24

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1 - в справу,

2-3 сторонам (через Ел. суд)