Рішення

від 09.09.2024 по справі 910/7939/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2024Справа № 910/7939/17За заявою ліквідатора Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України арбітражного керуючого Звєздічева М.О.

до Управління справами апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 20064120)

про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника

у справі № 910/7939/17

За заявою Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України

про банкрутство

Суддя Яковенко А.В.

Секретар судового засідання Муханьков Ю.В.

Представники сторін: згідно з протоколом судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/7939/17 за заявою Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про банкрутство Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України.

До Господарського суду міста Києва надійшла заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Зокрема, заявник просить суд покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника в сумі 8 327 093,67 грн. на Управління справами апарату Верховної Ради України. Стягнути з Управління справами апарату Верховної Ради України на користь Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України грошові кошти в розмірі 8 327 093,67 грн.

Розгляд вказаної заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника неодноразово відкладався, починаючи з 2021 року.

Так, ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.10.2023 призначено розгляд заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у судовому засіданні на 04.12.2023.

21.11.2023 до суду надійшли пояснення ПрАТ "АК "Київводоканал" щодо заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Судове засідання, призначене на 04.12.2023, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Яковенко А.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.12.2023 постановлено здійснювати розгляд заяви ліквідатора Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України арбітражного керуючого Звєздічева М.О. до Управління справами апарату Верховної Ради України про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 12.02.2024.

26.01.2024 до суду надійшов відзив Управління справами Апарату Верховної Ради України на заяву ліквідатора.

08.02.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла відповідь ліквідатора арбітражного керуючого Звєздічева М.О. на відзив.

12.02.2024 до суду надійшла відповідь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" на відзив.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.02.2024 закрито підготовче провадження у справі № 910/7939/17 за заявою ліквідатора Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України арбітражного керуючого Звєздічева М.О. до Управління справами апарату Верховної Ради України про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника. Призначено справу № 910/7939/17 до розгляду по суті на 01.04.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 відкладено розгляд справи № 910/7939/17 по суті у судовому засіданні на 10.06.2024.

24.04.2024 до суду надійшли письмові пояснення ліквідатора Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до заяви ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

У судовому засіданні 10.06.2024 судом оголошено перерву до 09.09.2024.

27.08.2024 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

27.08.2024 до Господарського суду міста Києва надійшли додаткові пояснення по справі від відповідача.

04.09.2024 до суду надійшли додаткові пояснення по справі від ліквідатора арбітражного керуючого Звєздічева М.О.

У судове засідання, призначене на 09.09.2024, з`явилися представники кредиторів у справі про банкрутство. Представники сторін у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце його проведення були повідомлені належним чином.

Дослідивши клопотання представника відповідача Кирисенка Є.Б. про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Так, вказане клопотання мотивовано тим, що представник відповідача, який представляє інтереси у даній справі, перебуває у відпустці. Інший представник Управління справами Апарату Верховної Ради України не може з`явитися у судове засідання, оскільки приймає участь в іншому судовому засіданні, призначеному Печерським районним судом міста Києва на 09.09.2024 на 11:30 год. (справа № 757/5774/24-ц).

Частиною 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 924/369/19.

Проаналізувавши доводи представника у вказаному клопотанні, враховуючи тривалість розгляду даної справи, надання судом можливості сторонам надати суду усі необхідні документи на підтвердження своїх правових позицій, суд не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе розглядати справу за наявними у матеріалах справи документами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява ліквідатора, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 по справі № 910/7939/17 Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Звєздічева М.О.

На виконання приписів норм частини 1 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства з метою виявлення активів банкрута для подальшого погашення грошових вимог кредиторів Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України, ліквідатором банкрута у ліквідаційній процедурі вчинялися дії для виявлення майна та активів товариства задля їх подальшої реалізації.

Так, у ході ліквідаційної процедури ліквідатором було виявлено майно банкрута. На підставі Договору на проведення оцінки № 2361/19 від 03.06.2019, укладеного між суб`єктом оціночної діяльності ПП «Ажіо» та Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України, ПП «Ажіо» здійснено оцінку майна банкрута, а саме: тренажер (ТМ «InterAtletika»), який складається з 4 складових: 1. Лавка для пресу «Еліт», 2. Турнік «Еліт», 3. Навіс для пресу з упором на руки до драбини «Еліт», 4. Драбина Еліт ST-001.1. Згідно з висновком ПП «Ажіо» вартість указаного майна банкрута становить 4 350,00 грн.

Таким чином, ліквідатором арбітражним керуючим Звєздічевим М.О. сформовано ліквідаційну масу Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України в сумі 4 350,00 грн.

19.03.2020 на офіційному сайті ДП «Прозорро.Продажі» опубліковано оголошення про проведення другого повторного аукціону з можливістю зниження початкової вартості продажу майна в процедурі банкрутства Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України. Початкова ціна продажу - 2 610,00 грн. Кінцевий строк на подання цінових пропозицій - 30.03.2020. Дата проведення аукціону - 30.03.2020. Аукціон відбувся, майно Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України було реалізовано за 2 526,10 грн.

09.04.2020 між Управлінням житловими будинками Управління справами Верховної Ради України та ТОВ «ПОНА-Україна» (покупець) було складно акт про придбання майна на аукціоні.

У зв`язку з тим, що будь-яких інших активів, які би могли бути включені до ліквідаційної маси Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України та реалізовані, ліквідатором виявлено не було, останній звернувся до суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на Управління справами Апарату Верховної Ради України та стягнення з відповідача на користь банкрута грошових коштів у розмірі 8 327 093,67 грн., що складають різницю між сумою вимог кредиторів у справі про банкрутство № 910/7939/17 та ліквідаційною масою.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-IX, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства; розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Абзацом другим частини другої статті 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями.

Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Отже у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства.

Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру.

Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника.

При цьому визначена в абзаці першому статті 61 КУзПБ дискреція ліквідатора у питанні покладення субсидіарної відповідальності має застосовуватися з урахуванням принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, невід`ємним критерієм дотримання якого з огляду на положення частини другої статті 61 КУзПБ є вирішення питання про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства (такий висновок узгоджується зі сталою правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 924/669/17, від 07.10.2021 у справі № 914/3812/15, від 14.09.2023 у справі № 908/2414/21, від 15.02.2024 у справі № 908/2538/22, від 14.03.2024 у справі № 34/5005/4591/2012 тощо).

Якщо з відповідною вимогою звертається кредитор банкрута, право на звернення якого передбачено також у частині другій статті 61 КУзПБ згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-IX, то такий позов слід кваліфікувати як похідний, оскільки грошові суми субсидіарної відповідальності стягуються не на користь кредитора, а до ліквідаційної маси банкрута, за рахунок коштів від продажу якої зазначені вимоги задовольняються.

Однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.

Суд наголошує, що саме наявність цієї негативної різниці (перевищення суми кредиторських вимог над вартістю ліквідаційної маси) і обумовлює підстави для покладення субсидіарної відповідальності.

Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство.

У цьому висновку Суд виходить з того, що в умовах, коли є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, але його майна/активів у складі ліквідаційної маси виявилося достатньо для задоволення визнаних у справі вимог кредиторів, досягається виконання одного із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного боржника (положення преамбули КУзПБ, пункт 9.5).

Негативним ефектом банкрутства лишається ліквідація суб`єкта господарювання (абзац другий частини п`ятої статті 65 КУзПБ, положення якого визначають умови для продовження господарської діяльності юридичною особою, що звільнилась від боргів за результатами застосованих до неї процедур банкрутства (ліквідаційної процедури у справі про банкрутство) за правилами цього Кодексу).

Тож у разі ліквідації суб`єкта господарювання в результаті процедури банкрутства за умови задоволення вимог кредиторів негативний ефект доведення боржника до банкрутства з подальшою його ліквідацією може настати не для кредиторів цього боржника, а для інших суб`єктів.

Тому в разі виникнення спору внаслідок доведення боржника до банкрутства та ліквідації суб`єкта господарювання відповідні (зацікавлені) особи (особа) не позбавлені права заявити до особи (осіб), винної в доведенні боржника до банкрутства з подальшою його ліквідацією, вимоги про відшкодування шкоди (збитків). У такому разі всі елементи шкоди (збитків) через доведення боржника до банкрутства досліджуються, оцінюються та встановлюються у відповідному спорі, що має розглядатися за правилами статті 7 КУзПБ (у межах справи про банкрутство).

У наведеному висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) (з посиланням також на інші правові позиції Верховного Суду): якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. У цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого.

Отже навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини другої статті 61 КУзПБ.

Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Суд з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначає, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ.

Цей порядок передбачає, що:

- арбітражний керуючий зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (пункт 3 частини другої статті 12 КУзПБ);

- господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов`язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (частина десята статті 39 цього Кодексу)

- розпорядник майна зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (частина третя статті 44 КУзПБ);

- ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 № 3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення).

Суд також зазначає, що аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (далі - Методичні рекомендації), оскільки ці рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації.

Звідси, керуючись наведеними положеннями зазначеного Кодексу щодо обов`язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, Суд доходить висновку, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство.

Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об`єктивної сторони відповідного правопорушення (пункти 9.4, 9.11, 9.12, 9.20, 9.21).

Отже, висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від 13.07.2023 № 3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абзац п`ятий частини першої статті 61 КУзПБ).

За змістом частини другої статті 61 КУзПБ законодавець визначив розмір субсидіарної відповідальності як різницю між двома показниками (сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою), яка свідчить про недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство.

Щодо суми вимог кредиторів, то на стадії ліквідації цей показник, як правило, є остаточним та визначається на підставі ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання, в якій, зокрема, зазначаються розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів (частина друга статті 47 КУзПБ).

Водночас допускається корегування зазначеного показника в процедурі ліквідації за рахунок визнаних судом вимог поточного кредитора (частини третя, п`ята статті 59 та частина четверта статті 60 КУзПБ), а також вимог кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, та були розглянуті судом в процедурі ліквідації (частина четверта статті 45 цього Кодексу).

Що ж до такого показника як ліквідаційна маса, то Суд зазначає про таке.

Законодавець визначив у положеннях КУзПБ об`єктивні обставини та процеси, за яких ліквідаційна маса боржника змінюється з початку її формування і до отримання коштів від продажу відповідних активів у її складі.

Так, розмір (вартість) ліквідаційної маси в ході процедури ліквідації боржника зазнає змін, враховуючи, що: балансова вартість ліквідаційної маси, що визначається за результатами інвентаризації (пункт 5 частини другої статті 12, частина перша статті 61 КУзПБ), оціночна вартість (частина перша статті 63 КУзПБ) та вартість її реалізації / продажу (розділ V КУзПБ) можуть (як правило) відрізняються; склад ліквідаційної маси (відповідно, і її розмір) під час здійснення ліквідатором відповідних повноважень і обов`язків у ліквідаційній процедурі може змінюватись за рахунок включення до нього: грошових сум (майна), повернених третіми особами на вимогу ліквідатора щодо сум дебіторської заборгованості, за наслідками визнання недійсними правочинів (договорів) боржника та вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб (частина друга статті 42, частина перша статті 61 КУзПБ); сум, стягнених ліквідатором із суб`єктів субсидіарної відповідальності (абзац третій частини другої статті 61 КУзПБ).

Що ж до вартості ліквідаційної маси з метою визначення розміру субсидіарної відповідальності, то, враховуючи правову природу цієї відповідальності (пункт 9.13), її розмір має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), відповідно до якої за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 КУзПБ, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 ЦК України, пункт 80).

Отже, буквальне прочитання абзаців першого та другого частини другої статті 61 КУзПБ ("розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою", "у разі недостатності майна боржника") є підставою для висновку, що розмір субсидіарної відповідальності, який дає право ініціювати спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство та підлягає стягненню із суб`єктів такої відповідальності, визначається в той момент, коли ліквідатор за результатами здійснення судових проваджень у процедурі банкрутства боржника остаточно визначив вартість ліквідаційної маси в грошовому еквіваленті за фактом продажу в процедурі ліквідації включених до її складу активів та здійснив за рахунок отриманих від продажу коштів розрахунок із визнаними у справі кредиторами.

Тож сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності.

Таким чином, право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі.

Аналогічний порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника втілено в актуальній правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20) та від 07.11.2023 у cправі № 908/3468/13.

Суд зазначає, що такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов`язаннями боржника у межах об`єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової.

Наведений підхід у покладенні субсидіарної відповідальності та у визначенні ліквідаційної маси для обчислення розміру такої відповідальності є правильним та зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство - до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб`єктів та суб`єктивної сторони відповідного правопорушення.

Отже, до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу включених до складу ліквідаційної маси активів боржника, зі встановленням за результатами погашення недостатності майна боржника для задоволення таких вимог заява ліквідатора/кредитора з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення з винних осіб суми субсидіарної відповідальності не може бути подана, а в разі її подання відповідні вимоги не підлягають задоволенню судом.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 по cправі № 906/1155/20 (906/1113/21).

Враховуючи викладене, суд зазначає, що ліквідатор/кредитор можуть звернутися до господарського суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на відповідну особу (осіб) лише після вжиття ліквідатором усієї повноти дій, визначених Кодексом України з процедур банкрутства, у ліквідаційній процедурі, реалізації ліквідаційної маси банкрута та погашення за рахунок таких коштів кредиторських вимог.

Кодексом України з процедур банкрутства передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури. Обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі).

На необхідності дотримання зазначеного принципу неодноразово зверталася увага Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду під час касаційного перегляду судових рішень (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 904/5948/16, від 02.07.2019 у справі № 5011-46/1733-2012, від 12.09.2019 у справі № 914/3812/15, від 28.11.2019 у справі № 18/1971/12, від 27.02.2020 у справі № 910/21227/16).

Суд акцентує, що завданням ліквідатора у ліквідаційній процедурі є не проста констатація факту відсутності майна, а дієвий і належний пошук майна банкрута. Отже, під час ліквідаційної процедури, ліквідатор має здійснювати заходи спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. Крім того, ліквідатор має здійснювати обґрунтовані і логічні дії, а також здійснювати запити до відповідних органів, з врахуванням минулої діяльності банкрута. При цьому, кількість запитів не є критерієм якості роботи ліквідатора. Таким критерієм є наповнення ліквідаційної маси (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 903/975/14).

Звіт та ліквідаційний баланс, як підсумковий документ, що подається ліквідатором господарському суду в зв`язку з закінченням ліквідаційної процедури, не може бути затверджений господарським судом у відсутності доказів аналізу ліквідатором первісної бухгалтерської документації боржника, а також, у відсутності аналізу судом дій ліквідатора щодо виявлення майна банкрута, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також, його дій щодо пошуку нерухомого, рухомого майна банкрута і дебіторської заборгованості (висновок про застосування норм права, який викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № Б-39/134-10, від 26.07.2018 у справі № 904/9631/15).

Зважаючи на те, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 911/2548/18), суд, проаналізувавши наявні у матеріалах справи про банкрутство № 910/7939/17 документи, зазначає, що арбітражним керуючим Звєздічевим М.О. не було вжито усіх можливих заходів у ліквідаційній процедурі Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України, визначених Кодексом України з процедур банкрутства. Зазначені обставини, на переконання суду, свідчать про те, що заява про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на Управління справами Апарату Верховної Ради України подана ліквідатором передчасно.

Згідно з пунктом 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Повно та всебічно дослідивши вказану заяву, з огляду на встановлені фактичні обставини справи, а також передчасність її подання, суд приходить до обгрунтованого висновку про відмову ліквідатору арбітражному керуючому Звєздічеву М.О. у задоволенні позовної заяви про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника на Управління справами Апарату Верховної Ради України.

Керуючись ст.ст. 59, 61 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 22.11.2024

Суддя А.В. Яковенко