Рішення

від 27.11.2024 по справі 911/2365/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2024 р. м. Київ Справа № 911/2365/24

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОФІФІД (54018, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, буд. 13/5, оф. 28)

до Товариства з обмеженою відповідальністю НОРКОВА ФЕРМА ВІКІНГ (08440, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Велика Каратуль, вул. Переяславська, 32)

про стягнення 89129,61 грн. за договором поставки № 1260122/1 від 26.01.2022 р., у тому числі 66171,88 грн. інфляційних втрат, 22957,73 грн. 3% річних,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ПРОФІФІД звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю НОРКОВА ФЕРМА ВІКІНГ про стягнення 86371,83 грн. за договором поставки № 1260122/1 від 26.01.2022 р., у тому числі 63643,10 грн. інфляційних втрат, 22728,73 грн. 3% річних.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 1260122/1 від 26.01.2022 р., згідно з яким ТОВ ПРОФІФІД зобов`язалося передати у власність ТОВ НОРКОВА ФЕРМА ВІКІНГ товар у кількості, асортименті, за вартістю, на умовах та у строк, узгоджених сторонами у специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору. Однак, внаслідок порушення умов договору відповідачем в частині своєчасності та повноти оплати поставленого товару, у ТОВ НОРКОВА ФЕРМА ВІКІНГ перед ТОВ ПРОФІФІД, з урахуванням часткової оплати в сумі 100000,00 грн. 10.06.2022 р., виникла заборгованість у розмірі 357820,00 грн. Рішенням Господарського суду Київської області від 11.04.2024 р., залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 р., було задоволено позовні вимоги ТОВ ПРОФІФІД та стягнуто з відповідача на користь позивача 357820,00 грн. заборгованості, яка на час подання позову не сплачена, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з ТОВ НОРКОВА ФЕРМА ВІКІНГ 63643,10 грн. інфляційних втрат та 22728,73 грн. 3% річних за період існування простроченої заборгованості. Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу адвоката, попередній розрахунок яких складає 11000,00 грн.

Беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет, підстави позову і обраний позивачем спосіб захисту, а також категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі, зважаючи на заявлену у даному спорі ціну позову, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також на заявлене позивачем клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд дійшов висновку, що справа за вказаною позовною заявою підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.09.2024 р. було відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

12.09.2024 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від ТОВ ПРОФІФІД надійшла заява б/н від 12.09.2024 р. (вх. № 7086 від 12.09.2024 р.) про збільшення розміру позовних вимог, за змістом якої позивач вказує, що 12.09.2024 р. відповідачем було сплачено суму основного боргу, у зв`язку з чим позивачем донараховано відповідні суми інфляційних втрат та 3% річних, і заявлено до стягнення з ТОВ НОРКОВА ФЕРМА ВІКІНГ 66171,88 грн. інфляційних втрат та 22957,73 грн. 3% річних за період існування простроченої заборгованості по 11.09.2024 р. включно.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов`язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу, зокрема, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши подану позивачем заяву б/н від 12.09.2024 р. (вх. № 7086 від 12.09.2024 р.) про збільшення розміру позовних вимог, враховуючи дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 46 ГПК України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для її прийняття, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснюється з урахуванням вимог заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, а саме - про стягнення 89129,61 грн. за договором поставки № 1260122/1 від 26.01.2022 р., у тому числі - 66171,88 грн. інфляційних втрат та 22957,73 грн. 3% річних.

27.09.2024 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив б/н від 27.09.2024 р. (вх. № 10616/24 від 27.09.2024 р.), за змістом якого відповідач просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір 3% річних, посилаючись, зокрема, на компенсаторний характер цивільно-правової відповідальності, на сплату суми заборгованості на підставі рішення, що набрало законної сили, на те, що невиконанням зобов`язання відповідачем позивачеві не завдано жодних збитків, а нараховані 3% річних не повинні становити надмірний тягар для відповідача та слугувати покаранням. З огляду на викладене, відповідач просить суд зменшити розмір заявлених позивачем до стягнення 3% річних на 99%.

30.09.2024 р. до Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 30.09.2024 р. (вх. № 10665/24 від 30.09.2024 р.), за змістом якої позивач заперечує проти клопотання відповідача про зменшення розміру відсотків річних, посилаючись, зокрема, на те, що розмір 3% річних встановлений законодавством, а не передбачений договором, як у справі № 902/417/18, на постанову Великої Палати Верховного Суду в якій посилається у відзиві відповідач, та в якій до стягнення було заявлено 96% річних. Окрім того, позивач просив суд здійснити розподіл судових витрат, зокрема, на правничу допомогу адвоката, після прийняття рішення у справі, та надати можливість позивачу подати відповідні докази протягом 5 днів від дня прийняття судового рішення, враховуючи попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат.

У строк, встановлений ч. 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не надходило.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України до заяв по суті справи належать відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.

Заперечень на відповідь на відзив від відповідача до суду не надходило.

У відповідності з приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає дану справу за наявними в ній на час ухвалення рішення матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

26.01.2022 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ПРОФІФІД (далі ТОВ ПРОФІФІД, позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю НОРКОВА ФЕРМА ВІКІНГ (далі ТОВ НОРКОВА ФЕРМА ВІКІНГ, відповідач, покупець) було укладено договір поставки № 1260122/1, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується у визначені строки та на умовах цього договору передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти й оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2 договору найменування, одиниці виміру, кількість, вартість та асортимент товару, що є предметом поставки за цим договором, визначаються у специфікації, що є додатком до цього договору і його невід`ємною частиною.

Розділом 2 договору сторони погодили порядок та умови поставки.

Згідно з п. 4.1 договору ціна на товар встановлюється в національній валюті України. Вартість товару, який поставляється за цим договором, зазначається у специфікаціях до цього договору та вказується з урахуванням ПДВ за ставкою 20%.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець здійснює оплату за товар в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого ним рахунку в строки, обумовлені у відповідній специфікації.

Зобов`язання покупця зі сплати грошових коштів за цим договором вважається виконаним з моменту зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в повному обсязі (п. 4.4 договору).

Кожна сторона зобов`язується на вимогу іншої сторони проводити звірку взаємних розрахунків за допомогою складання акту звірки взаємних розрахунків (п. 5.5 договору).

Відповідно до п. 9.1 договору останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30.12.2022 р. Дострокове припинення договору можливе за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою да цього договору.

10.06.2022 р. ТОВ ПРОФІФІД та ТОВ НОРКОВА ФЕРМА ВІКІНГ було підписано специфікацію № 2 до договору поставки № 260122/1 від 26.01.2022 р., відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити покупцю м`ясокісткове борошно у кількості 22 тонни вартістю 457820,00 грн.; упаковка товару мішок; умови платежу перерахування 100% вартості товару на поточний рахунок постачальника протягом 21 календарного дня з дати відвантаження товару; строк поставки 7 днів з дати підписання специфікації.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар у кількості 22 тонни загальною вартістю 457820,00 грн., що підтверджується копіями підписаних уповноваженими представниками сторін договору видаткової накладної № 68 від 10.06.2022 р. та товарно-транспортної накладної № Р68 від 10.06.2022 р.

10.06.2022 р. відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого позивачем товару, що підтверджується платіжним дорученням № 9095 від 10.06.2022 р. на суму 100000,00 грн.

15.08.2022 р. сторонами було підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2022 р. по 15.08.2022 р., відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 357820,00 грн.

Зазначені обставини встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 11.04.2024 р. у справі № 911/2472/22, залишеним в силі постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 р., яким з відповідача на користь позивача стягнуто 357820,00 грн. заборгованості.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки відповідач станом на час подання позовної заяви у даній справі не сплатив на користь ТОВ ПРОФІФІД 357820,00 грн. заборгованості, останнє і звернулось до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за час існування простроченої заборгованості.

Згідно приписів ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності з ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Стаття 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Як зазначено у ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.

Як зазначалося вище, 10.06.2022 р. ТОВ «ПРОФІФІД» та ТОВ «НОРКОВА ФЕРМА ВІКІНГ» було підписано специфікацію № 2 до договору поставки № 260122/1 від 26.01.2022 р., відповідно до якої постачальник зобов`язався поставити покупцю м`ясокісткове борошно у кількості 22 тонни вартістю 457820,00 грн.; упаковка товару - мішок; умови платежу - перерахування 100% вартості товару на поточний рахунок постачальника протягом 21 календарного дня з дати відвантаження товару; строк поставки 7 днів з дати підписання специфікації.

10.06.2022 р. на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві зазначений вище товар на суму 457820,00 грн.

10.06.2022 р. відповідачем було сплачено на користь позивача 100000,00 грн., відтак у покупця утворилася заборгованість в сумі 357820,00 грн., яка (сума), за умовами специфікації № 2 до договору поставки № 260122/1 від 26.01.2022 р., мала бути сплаченою протягом 21 календарного дня з дати відвантаження товару.

Таким чином, 02.07.2022 р. у відповідача виникло несплачене грошове зобов`язання перед позивачем на суму 357820,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, сплата вказаної суми була здійснена відповідачем 12.09.2024 р. згідно з платіжною інструкцією № 855.

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, позивач просив (з урахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру позовних вимог) стягнути з відповідача 66171,88 грн. інфляційних втрат та 22957,73 грн. 3% річних, нарахованих на суму заборгованості відповідача за період з 02.07.2022 р. по 11.09.2024 р.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення позивачем, суд відзначає, що вони є вірними та обґрунтованими.

У відзиві відповідач просив суд про зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення 3% річних на 99%, посилаючись, зокрема, на компенсаторний характер цивільно-правової відповідальності, на сплату відповідачем суми заборгованості на підставі рішення, що набрало законної сили, на те, що невиконанням зобов`язання відповідачем позивачеві не завдано жодних збитків, а нараховані 3% річних не повинні становити надмірний тягар для відповідача та слугувати покаранням.

При цьому відповідач посилається на висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, про можливість зменшення розміру відсотків річних, а також на те, що в постанові у справі № 905/1409/21 від 02.03.2023 р. Верховний Суд наголошував, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України і ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 р. у справі № 916/2779/23, від 11.07.2023 р. у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 р. у справі № 910/8725/22).

Водночас, суд відзначає, що 3% річних та інфляційні втрати, сплата яких боржником кредиторові передбачена приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями (неустойкою).

В разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 07.04.2020 р. у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Загальною ознакою вказаної цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Нарахування на суму боргу 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 р. у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 р. у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18.

Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 викладена правова позиція щодо права суду зменшувати розмір процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Водночас, слід відзначити, що у постанові від 22.03.2023 р. у справі № 154/3029/14-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що остання висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (наведена правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 р. у справі № 233/2021/19).

З огляду на викладене, суд констатує, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, на яку посилається відповідач, судом було надано оцінку правовідносинам, в яких сторонами в договорі було змінено (збільшено) розмір відсотків річних за ст. 625 Цивільного кодексу України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відтак, слід відзначити, що в даному випадку вимога позивача про застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України у вигляді стягнення, зокрема, 3% річних відповідає чинному законодавству України, їх розмір не є надмірним, а підстави для його зменшення є відсутніми.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ ПРОФІФІД щодо стягнення з відповідача 66171,88 грн. інфляційних втрат та 22957,73 грн. 3% річних, нарахованих на суму заборгованості відповідача, є обґрунтованими, доведеними, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Слід зазначити, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог не спростовує.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю НОРКОВА ФЕРМА ВІКІНГ (08440, Київська обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Велика Каратуль, вул. Переяславська, 32, код 36969979) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОФІФІД (54018, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, буд. 13/5, оф. 28, код 43213032) 66171 (шістдесят шість тисяч сто сімдесят одну) грн. 88 коп. інфляційних втрат, 22957 (двадцять дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят сім) грн. 73 коп. 3% річних, 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27.11.2024 р.

Суддя В.М. Бабкіна