Рішення

від 13.11.2024 по справі 914/2015/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2024 Справа № 914/2015/24

м. Львів

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України», м. Львів,

до відповідача: Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго», м. Дрогобич, Львівська область

про: стягнення 1 685 694,73 грн. заборгованості

Суддя Кітаєва С.Б.

За участю секретаря Сосницької А.А.

Представники сторін:

від позивача: Басик А.М.-представник

від відповідача: Мелько Л.М.-представник

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Комунального підприємства «Дрогобичтеплоенерго» про стягнення 1 685 694,73 грн. заборгованості.

Ухвалою суду від 19.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 03.10.2024.

03.09.2024,за вх.№21525/24, через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, до якого долучено клопотання про зменшення заявленої до стягнення суми неустойки (пені).

03.09.2024, за вх.№3291/24, від відповідача надійшла заява про розстрочення виконання рішення.

09.09.2024, за вх.№21958/24, через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

01.10.2024, за вх,№23787/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступило клопотання долучення доказів .

Ухвалою суду від 03.10.2024 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 30.10.2024.

28.10.2024, за вх.№26030/24, через систему «Електронний суд» від відповідача поступило клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме доказів часткового погашення суми основного боргу у розмірі 1050000 грн..

В судовому засіданні 30.10.2024, на задоволення клопотання представника позивача, судом оголошено перерву до 13.11.2024 для надання позивачу можливості з`ясувати факт поступлення оплачених відповідачем коштів на рахунок позивача.

Представник позивача в судове засідання 13.11.2024 з`явився, подав клопотання від 13.11.2024 (вх.№4204/24) про закриття провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України в частині позовних вимог про стягнення 1050000 грн основного боргу та повернення сплаченого судового збору у розмірі 12600 грн, у зв`язку з частковим закриттям провадження у справі. Решта вимог про стягнення 528519,31 грн. основного боргу, 60 790,24 грн.-пені, 39 462,98 грн.-інфляційних втрат, 6 922,20 грн.- 3% річних підтримав, просив задоволити. В задоволенні заяв про зменшення розміру пені та розстрочення виконання рішення суду просив відмовити.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання 13.11.2024 забезпечив. Представник відповідача не заперечив про закриття провадження у справі в частині стягнення 1050000 грн основного боргу. Просив задоволити заяви про зменшення розміру пені на 80 % та розстрочення виконання рішення суду в частині сплати основного боргу на 12 місяців.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення, в судовому засіданні 13.11.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

Позивач в позовній заяві зазначає про те, що між ТзОВ «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» та КП «Дрогобичтеплоенерго» було укладено договір розподілу природного газу.

Львівська філія ТзОВ «Газорозподільні мережі України» надала послуги з розподілу природного газу у період квітень 2024 травень 2024, а відповідач отримав послуги, однак, за них не розрахувався в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 1 578 519,31 грн.

Позивачем було направлено на адресу Львівської філії ТзОВ «Газорозподільні мережі України» претензію-вимогу, проте вимога залишена без відповіді.

В ході розгляду справи відповідачем частково сплачено суму основного боргу у розмірі 1050000 грн., у зв`язку з чим позивач просить закрити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 528519,31 грн. - борг за надані послуги з розподілу природного газу, 60 790,24 грн.-пені, 39 462,98 грн.-інфляційних втрат, 6 922,20 грн.- 3% річних.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає про те, що визнає заборгованість в сумі 1 578 519,31 грн. та просить суд розстрочити суму основного боргу на 12 місяців. Крім того відповідач визнає нараховані інфляційні втрати на суму 34 462,98 грн. та три відсотки річних на суму 6 922,20 грн. Окрім того, Відповідач просить зменшити на 80 % нарахування пені в сумі 60 790,21 грн.

У заяві про розстрочення виконання рішення ( вх.№3291/24 від 03.09.2024) відповідач просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Львівської області в частині стягнення заборгованості за розподіл природного газу в сумі 1 578 519,31 грн строком на 12 місяців, а саме 11 місяців рівними частинами по 131 543,28 грн. та 1 місяць 131543,23 грн з моменту винесення рішення Господарським судом Львівської області в даній справі.

В обґрунтування необхідності розстрочити виконання рішення суду відповідач зазначає, що непогашення заборгованості відбулось не з вини боржника, оскільки єдиним джерелом для оплати заборгованості перед позивачем є кошти, отримані в якості оплати за теплопостачання з населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств. Вказана заборгованість споживачів, за умови невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені (погоджені) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, є об`єктивними обставинами, що і викликають недостатність у боржника коштів для погашення заборгованості одночасно і в повному обсязі.

Негайне виконання рішення суду та одночасне вилучення суми заборгованості може привести відповідача до стану, який унеможливить здійснення діяльності підприємства та зумовить виникнення непередбачуваних наслідків для підприємства.

Відповідач зазначає, що заборгованість з різниці в тарифах станом на 01.08.2024р. складає 56,1 млн грн, на підтвердження чого долучає копії протоколів засідання територіальної комісії з питань узгодження заборгованості в різниці.

Кожного місяця відповідач оплачує по договорах реструктуризації заборгованості за спожитий природний газ в сумі 250,6 тис грн і за розподіл природного газу в сумі 277,712 тис грн, про що надав копії договорів про реструктуризацію боргу.

Комунальне підприємство «Дрогобичтеплоенерго» зазначає, що відповідно до п.п.10 п.3-1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам» від 19 липня 2022 р. № 812, Відповідач не вправі розпоряджатися власними коштами, так, як у відповіданості до договору про перерахування коштів №1 від 18.10.2023, та на виконання вищенаведеної Постанови Кабміну АТ «Ощадбанк 65%» отриманих коштів з рахунку Комунального підприємства «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» перераховує товару з обмеженою відповідальністю «Газорозподільна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Станом на 01.08.2024 кредиторська заборгованість КП «Дрогобичтеплоенерго» становить: перед НАК «Нафтогаз України» 16310,8 тис грн, ПАТ «Львівгаз» 3884,6 тис грн, ЛФ ТОВ «Газорозподільні мережі України» 3107,0 тис. грн., ТзОВ «ГПК» «Нафтогаз Трейдинг 66603,4 тис грн та інші.

Згідно довідки про стан претензійно-позовної роботи станом на 01.11.2023, у Дрогобицький міськрайонний суд подано 243 заяви про стягнення заборгованості за теплопостачання з фізичних осіб на суму 5 638,4 тис. грн.

ВДВС Дрогобицького міськрайонного управління юстиції відкрито виконавчих проваджень на загальну суму 9 795,5 тис. грн про стягнення на користь КП «Дрогобичтеплоенерго» боргу з фізичних осіб.

На підтвердження скрутного фінансово становища відповідач долучає копію звітів про фінансові результати (баланс) за 1 півріччя 2024 року.

Крім того, відповідач зазначає, що Комунальне підприємство «Дрогобичтеплоенерго» є єдиним підприємством, що забезпечує населення, соціальну сферу послугами з теплопостачання, а тому фінансова неспроможність даного підприємства може призвести до спричинення кризової ситуації у соціальній сфері міст Дрогобича та Стебника.

Відповідач зазначає, що обставини, які змусили заявника просити розстрочку є соціально значимими та винятковими, оскільки викликані нагальною необхідністю спрямовування наявних коштів на здійснення поточних розрахунків не лише за розподіл природного газу перед позивачем, а й за природний газ, електроенергію та для забезпечення безаварійного виробничого процесу.

У клопотанні про зменшення заявленої до стягнення суми неустойки відповідач зазначає, що працює за тарифами для трьох груп споживачів: населення, бюджетні установи та госпрозрахункові підприємства. Дані тарифи затверджуються (погоджуються) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування.

Через те, що тарифи не покривають витрати виробництва виникає різниця в тарифах КП «Дрогогбичтеплоенерго» очікує різницю в тарифах на суму 56,1 млн грн., відповідач долучає копії протоколів територіальної комісії.

Основною причиною невчасного виконання Відповідачем грошового зобов`язання перед Позивачем є та обставина, що споживачем послуг теплопостачання, які надає наше підприємство, є переважно населення, а також збитковість господарської діяльності відповідача у зв`язку з наявністю значної заборгованості споживачів за надані послуги.

Дебіторська заборгованість підприємства станом на 01.08.2024 року становить 26382,8тис. грн. Кредиторська заборгованість підприємства станом на 01.08.2024 року становить 101734,3 тис. грн.

Відповідач зазначає, що стягнення неустойки в повному розмірі спричинить додаткове збільшення збитків нашого підприємства, яке не матиме жодних джерел для їх покриття. У той же час збільшення збитків може призвести до стану неплатоспроможності нашого підприємства.

За таких обставин, оскільки вина відповідача у простроченні виконання грошового зобов`язання перед позивачем пов`язана з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені органами державної влади та місцевого самоврядування, відсутністю сучасних дотаційних напрямів у покритті збитків підприємства, відповідач має важкий фінансовий стан, у тому числі внаслідок несплати боргів населенням, бюджетними установами; діяльність боржника спрямована на забезпечення теплом навчальних закладів, дитячих садків, лікарень, інших об`єктів, а тому обставини, що зумовлюють зменшення пені є соціально значимими та винятковими.

Отже, обставини, які змусили відповідача просити зменшення розміру пені є значимими та винятковими, оскільки існує нагальна необхідність спрямовування наявних коштів для забезпечення безперервного циклу надання послуг.

Таким чином, відповідач просить суд при винесенні господарським судом Львівської області рішення по справі зменшити розмір заявленою до стягнення з відповідача пені на 80%.

Позиція позивача у відповіді на відзив (вх.№21958/24 від 09.09.2024).

Позивач зазначає, що підприємницька діяльність є ризикованою, тому при її здійсненні відповідач має приймати рішення спрямовані на ефективне досягнення мети своєї діяльності-одержання прибутку, а також вживати своєчасних дій щодо запобіганню можливому виникненню бюджетного дефіциту, а не констатувати факт настання несприятливої ситуації. Відсутність коштів та важкий фінансовий стан відповідача є недостатніми підставами розстрочення виконання рішення суду, оскільки обставини, наведені в заяві про розстрочення виконання судового рішення носять не особливий і не надзвичайний характер.

Таким чином, відповідач просить суд відмовити КП «Дрогобичтеплоенерго» ДМР в розстрочці виконання рішення та в задоволенні клопотання про зменшення розміру пені на 80%.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

01 вересня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» і Комунальним підприємством Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради було укладено договір розподілу природного газу шляхом підписання Заяви-приєднання № 42СT0105CDFN-23 від 01.09.2023 р. до умов договору розподілу природного газу на умовах Типового договору.

Отже, відповідач приєднався до типового публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2498 від 30.09.2015.

Відповідно до пункту 2.1. типового договору оператор ГРМ зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Згідно з пунктом 3.1. типового договору, споживач має право здійснювати відбір/споживання природного газу з розподільної системи за умови включення його до Реєстру споживачів будь-якого постачальника у періоді фактичного відбору/споживання природного газу, що в установленому Кодексом газотранспортної системи порядку підтверджується оператором газотранспортної системи до початку такого періоду.

Згідно пункту 12.1. договору цей договір укладається на невизначений строк.

Відповідно до п. 6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати Оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок Оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

У разі відсутності графіка погашення заборгованості Оператор ГРМ має право грошові кошти, отримані від споживача в поточному розрахунковому періоді, зарахувати в рахунок погашення існуючої заборгованості споживача відповідно до черговості її виникнення (абзац 2 пункту 6.7 розділу 6 типового договору).

В матеріалах справи наявні підписані сторонами акти наданих послуг з розподілу природного газу: від 30.04.2024 на суму 789 259,62 грн за квітень 2024 р. (величина замовленої потужності об`єктів споживача 289181,27 м куб., тариф на послуги 1,69 грн за 1 м куб.), від 31.05.2024 на суму 789 259,69 грн за травень 2024 р. (величина замовленої потужності об`єктів споживача 389181,31 м куб., тариф на послуги 1,69 грн за 1 м куб.).

В процесі розгляду справи, відповідачем частково здійснено оплату заборгованості на суму 1 050 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1348 від 27.08.2024 на суму 5000,00 грн., платіжною інструкцією №1523 від 17.10.2024 на суму 1000000,00 грн. та платіжною інструкцією №1347 від 27.08.2024 на суму 45000,00 грн., у зв`язку з чим позивач просить закрити провадження у справі в частині стягнення 1 050 000,00 грн основного боргу за надані послуги з розподілу природного газу, на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Позивач підтримує позовні вимоги в частині стягнення з відповідача: 528519,31 грн.- основного боргу за надані послуги з розподілу природного газу, 60 790,24 грн.-пені, 39 462,98 грн.-інфляційних втрат, 6 922,20 грн.- 3% річних.

Оцінка суду.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Як вбачається із описаних обставин справи, між сторонами виникли правовідносини з розподілу природного газу.

Статтею 1 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку.

Статтею 40 Закону України "Про ринок природного газу" визначено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами.

За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем (надалі по тексту - Кодексу ГРМ) договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким забезпечується фізична доставка природного газу, належного споживачу, та/або цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи; доступ до газорозподільної системи - право користування потужністю складової (об`єкта) газорозподільної системи в обсязі та на умовах, встановлених у договорі (технічній угоді) про надання відповідних послуг з оператором газорозподільної системи; споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з пунктом 3 глави 3 розділу І Кодексу ГРМ для забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи та можливості розподілу (переміщення) належного споживачу (суміжному суб`єкту ринку природного газу) природного газу ГРМ обов`язковою умовою є наявність фізичного підключення об`єкта споживача (суміжного суб`єкта ринку природного газу) до ГРМ.

Отже, з моменту укладення між споживачем та Оператором ГРМ договору розподілу природного газу, за наявності фізичного підключення об`єкта споживача до газорозподільної мережі, Оператором ГРМ здійснюється надання споживачу послуг з розподілу природного газу.

Газорозподільна система функціонує за принципом постійної та безперебійної наявності в системі газопостачання природного газу, який переміщується під тиском. Фактичний розподіл природного газу для потреб споживача здійснюється Оператором ГРМ у загальному потоці природного газу від точок його надходження в ГРМ до пунктів призначення споживача (пункт 2 глави 5 розділу VI Кодексу ГРМ).

Також Кодексом ГРМ передбачено «Порядок розрахунків за договором розподілу природного газу» (глава 6 розділу VI): надання оператором ГРМ послуги споживачу, що не є побутовим, за договором розподілу природного газу підтверджується підписаним між ними актом наданих послуг. Оператор ГРМ до п`ятого числа місяця, наступного за звітним, надсилає споживачу два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний період, підписані уповноваженим представником Оператором ГРМ. Споживач протягом двох днів з дня одержання акта наданих послуг зобов`язаний повернути Оператору ГРМ один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню в порядку, встановленому законодавством. До вирішення спірних питань сума до сплати за надані послуги з розподілу природного газу ГРМ установлюється відповідно до даних Оператора ГРМ.

Разом з тим, відповідно до п. 6.6 типового договору (надалі по тексту рішення договір) оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Як встановлено судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» і Комунальним підприємством Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради укладено договір розподілу природного газу на умовах типового шляхом підписання заяви приєднання.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами пункту 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявними у матеріалах справи доказами, підтверджується неналежне виконання відповідачем умов договору, яке полягає у допущенні відповідачем прострочення оплати послуг з розподілу природного газу, за період з квітня 2024 по травень 2024 року.

Факт отримання від позивача послуг за договором не заперечується відповідачем. Відповідач свої зобов`язання щодо оплати послуг в обумовлений договором строк не виконав, а отже прострочив виконання зобов`язання у розумінні ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За приписами ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи слідує, що позивачем з вересня 2023 року по травень 2024 року було надано послуги з розподілу природного газу, що не заперечується сторонами. Відповідачем послуги було отримано, однак оплата відбулася не в повному обсязі, внаслідок чого у споживача виникла заборгованість за період 2024 р по травень 2024 р. на суму 1 578 519,31 грн.

У відповідності до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати часткова сплата боржником основного боргу.

За змістом ч. 1 ст. 75 ГПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

Аналізуючи твердження позивача та подані на їх підтвердження докази, керуючись наведеним критерієм доказування, суд дійшов висновку, що зазначені вище докази в своїй сукупності відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені обставини щодо укладення між сторонами договору, на виконання умов якого позивачем поставлено відповідачу послуги з розподілу природного газу за період з 01.09.2023 по 31.05.2024 року на загальну суму 1 578 519,31 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження у справі та в ході розгляду даної справи відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості на суму 1 050 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1348 від 27.08.2024 на суму 5000,00 грн., платіжною інструкцією №1523 від 17.10.2024 на суму 1000000,00 грн. та платіжною інструкцією №1347 від 27.08.2024 на суму 45000,00 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 1050000,00 грн. основного боргу.

Відтак, несплачена заборгованість за надані послуги з розподілу природного газу становить 528 519,31 грн. Суд зазначає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 528 519,31 грн. основного бору за надані послуги з розподілу природного газу підлягає до задоволення.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду в частині сплати основного боргу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Конституційний Суд України у рішенні № 5-пр/2013 від 26.06.2013 вказав, що розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У зв`язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Конвенції, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру», а у системному розумінні цієї норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003. Таким чином, питання про відстрочення або розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.

Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочення, розстрочення, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №917/138/16.

Заява про розстрочення виконання рішення суду з моменту винесення рішення обґрунтована наявністю обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення, а саме станом на 01.08.2024: дебіторська заборгованість становить 26382,8 тис. грн, державний бюджет заборгованість становить 289,6 грн., місцевий бюджет заборгованість становить 127,7 тис. грн., інші споживачі -1722,1 грн. А також, не відшкодована різниця в тарифах - становить 56,1 млн. грн.

Відповідач на підтвердження скрутного фінансового становища долучає також копію звіту про фінансові результати за перше півріччя 2024 року.

Відповідно до п.п.10 п.3-1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам» від 19 липня 2022 р. № 812, КП «Дрогобичтеплоенерго» не вправі розпоряджатися власними коштами, так, як у відповідності до договору про перерахування коштів №1 від 18.10.2023, та на виконання вищенаведеної Постанови Кабміну АТ «Ощадбанк 65%» отриманих коштів з рахунку Комунального підприємства «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» перераховує товару з обмеженою відповідальністю «Газорозподільна компанія «Нафтогаз Трейдинг».

Слід зазначити, що обов`язковою умовою надання розстрочення є, зокрема, не тільки обставини, підтверджені належними доказами щодо об`єктивної неможливості виконати рішення суду у строк, які до того ж, мають бути винятковими, але й реальна можливість виконання такого рішення в подальшому.

Суд звертає увагу на ту обставину, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання рішення суду порушує також і матеріальні інтереси позивача, що може призвести до негативних наслідків для нього.

Слід зазначити, що фінансове становище стягувача, у свою чергу залежить і від ступеня виконання заявником рішення у даній справі.

Необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але перш за все повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

До обставин, що ускладнюють виконання судового рішення серед іншого є скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи - боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Згідно з частиною 1 статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Приписами частини 5 статті 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Суд, надавши оцінку обставинам, які покладено в основу заявленого клопотання про розстрочення виконання судового рішення та які на думку заявника є виключними для розстрочення рішення суду, встановив, що відповідач є юридичною особою комунальної форми власності, основним видом діяльності якого за КВЕД є: « 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря».

Суд бере до уваги доводи відповідача про те, що єдиним джерелом для оплати заборгованості перед позивачем є кошти, отримані в якості оплати за теплопостачання з населення, бюджетних установ та госпрозрахункових підприємств. Вказана заборгованість споживачів, за умови невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджені (погоджені) органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, є об`єктивними обставинами, що і викликають недостатність у боржника коштів для погашення заборгованості одночасно і в повному обсязі.

Крім того, при вирішенні питання про розстрочення судом виконання рішення суд враховує документально підтверджений відповідачем фінансовий стан сторони, зокрема з огляду на розмір кредиторської, дебіторської заборгованості, тощо.

Прийнявши до уваги обставини, які ускладнюють одночасне виконання судового рішення - загроза унеможливлення здійснення діяльності комунального підприємства, яке забезпечує населення, соціальну сферу послугами з теплопостачання, суд дійшов висновку, що у даній справі розстрочення виконання рішення суду здійснюється з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника та створення в регіоні, який забезпечує послугами, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора.

Тобто, принцип «справедливої рівноваги» та «справедливого балансу» у розумінні статті 6 Конвенції при частковому задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду не буде порушено.

Серед іншого, аналізуючи питання ступеню вини відповідача не можна вказувати, що такий є високим, чи наявний умисел у діях останнього щодо виникнення підстав для позову.

Розстрочення виконання рішення суду є ефективним інструментом для відповідача, спрямованим на реальне виконання рішення суду.

Суд також ураховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява № 60858/00).

Зважаючи на підстави, викладені відповідачем в обґрунтування необхідності розстрочення виконання рішення, беручи до уваги усе вищевикладене, суд дійшов висновку про розстрочення виконання рішення на 6 місяців з дня ухвалення такого, шляхом стягнення 6 місяців рівними частинами по 88086,56 грн. щомісячно основного боргу , який підлягає стягненню.

Розстрочення не порушить балансу інтересів сторін, мета: досягнення виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора. Одночасно розстрочення виконання судового рішення надасть змогу відповідачу вжити заходів для забезпечення виконання своїх зобов`язань та вчинити інші дії, необхідні для акумуляції коштів задля погашення відповідних коштів за судовим рішенням, ухваленим у цій справі, уникнути вкрай негативних фінансових наслідків.

У зв`язку із простроченням відповідачем зобов`язань за договором за надані послуги розподілу природного газу за квітень-травень 2024 року, позивачем нараховано відповідачу інфляційні втрати на суму 39 462,98 грн. та 3% річних в розмірі 6 922,20 грн та пені в розмірі 60 790,24 грн.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, проведений позивачем, установив, що їх розмір арифметично правильними, отже, 3% річних підлягають задоволенню у розмірі 6 922,20 грн.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Згідно з розрахунком позивача за прострочення відповідачем зобов`язань за договором за наданні послуги розподілу природного газу за квітень-травень 2024 року стягненню з відповідача підлягає 39 462,98 грн. інфляційних втрат, які розраховані за період з 11.05.2024 по 30.06.2024.

Судом перевірений наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний правильно.

З урахуванням викладеного, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі 39 462,98 грн.

Розглядаючи вимогу щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини шостої статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із приписами статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.8.2 Договору, у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банк України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з розрахунком позивача, за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати послуг відповідачу нараховано пеню в сумі 60790,24 грн за період з 11.05.2024 року по 18.07.2024 року.

Судом перевірений наданий позивачем розрахунок пені та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний правильно, відтак наявні підстави для стягнення пені у розмірі 60790,24 грн, однак відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 80 %.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення пені суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

За змістом частин 1-3 статті 13 цього Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідач разом з відзивом на позовну заяву подав клопотання про зменшення заявлених до стягнення суми неустойки, в якому просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення з відповідача на 80%.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси сторін, суд вважає за необхідне частково задовольнити клопотання відповідача про зменшення розміру пені та зменшити розмір пені на 50 %, тобто до суму 30395,12 грн, що на думку суду, є справедливим по відношенню до обох сторін договору, буде для позивача достатнім для компенсування його очікувань від неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, враховуючи, що такі очікування компенсуються і за рахунок сум 3% річних і інфляційних втрат, які за позовними вимогами позивача присуджені до стягнення повністю в заявлених сумах.

Разом з тим приймаючи рішення про часткове задоволення клопотання відповідача про зменшення пені, суд також врахував, що надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Як унормовано статтею 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині першій статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України N 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.97 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення частково, а саме за вимогою про стягнення основного боргу за надані послуги з розподілу природного газу-528519,31 грн., за вимогою про стягнення пені- 30395,12 грн., за вимогою про стягнення інфляційних втрат- 39 462,98 грн., за вимогою про стягнення 3 % річних- 6 922,20 грн. В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 1050000,00 грн. провадження у справі слід закрити. В решті вимог про стягнення пенівідмовити.

Судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позову до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 20 228,34 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи платіжною інструкцією №7106 від 08.08.2024.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд враховує викладене в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відтак, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 7628,34 грн.

Відповідно до п.5 ч.1 статті 7 ЗУ "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку повернути Львівській філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» з Державного бюджету 12 600,00 грн сплаченого судового збору, у зв`язку із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 231, 236-238, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради (82100, м. Дрогобич, вул. Індустріальна, буд. 1, код ЄДРПОУ - 05445563) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (79039, м. Львів, вул. Золота, 42; код ЄДРПОУ 45204941) 528519,31 грн. основного боргу за надані послуги з розподілу природного газу, 30395,12 грн. пені, 39 462, 98 грн. інфляційних втрат, 6 922, 20 грн. 3 % річних, 7628,34 грн. судового збору.

Розстрочити виконання рішення Господарського суду Львівської області від 13.11.2024 по справі №914/2015/24 в частині суми основного боргу за надані послуги з розподілу природнього газу рівними частинами на 6 (шість) місяців по 88086,56 грн. щомісячно.

3. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Комунального підприємства Дрогобичтеплоенерго Дрогобицької міської ради (82100, м. Дрогобич, вул. Індустріальна, буд. 1, код ЄДРПОУ - 05445563) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» в особі Львівської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (79039, м. Львів, вул. Золота, 42; код ЄДРПОУ 45204941) 1050000,00 грн. основного боргу.

4. В задоволенні решти вимог про стягнення пені відмовити.

5. Повернути Львівській філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Газорозподільні мережі України» (79039, м. Львів, вул. Золота, 42; код ЄДРПОУ 45204941) з Державного бюджету судовий збір у розмірі 12 600, 00 грн., сплачений на підставі платіжної інструкції №7106 від 08.08.2024.

6. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 25.11.2024.

СуддяКітаєва С.Б.