Рішення

від 27.11.2024 по справі 922/3358/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3358/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Трак-Шина-Сервіс-1" (36040, м. Полтава, вул. Великотирнівська, буд. 1); до Приватного підприємства "Трак-Шина-Сервіс" (62489, Харківська область, Харківський район, смт Безлюдівка, вул. Зміївська, буд. 1-А), про стягнення коштів у розмірі 178 206, 81 грнбез виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне підприємство "Трак-Шина-Сервіс-1", м. Полтава, звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Трак-Шина-Сервіс", смт Безлюдівка, про стягнення заборгованості у розмірі 178 206, 81 грн за договором купівлі-продажу № 1982 від 29.12.2021. Підставою для звернення до суду стало порушення відповідачем строку оплати по договору купівлі-продажу, у зв`язку з чим позивачем було нараховану відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати, у відповідності до ст. 625 ЦК України. Також просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3358/24. Розгляд справи № 922/3358/24 вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

11.10.2024 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 25671), в якому зазначив, що позовні вимоги про стягнення коштів у справі № 922/3358/24 вже розглядалися господарським судом в межах справи № 922/741/24 та Східним апеляційним господарським судом, під час перегляду справи апеляційною інстанцією. Наразі справа № 922/741/24 перебуває на розгляді суду касаційної інстанції. А, отже, позиція відповідача полягає в тому, що суд касаційної інстанції може змінити рішення судів попередніх інстанцій та вирішити питання щодо фінансових санкцій та дати їх обрахування. Таким чином, використовуючи своє право на подання відзиву на позов, відповідач заперечує проти позовних вимог ПП «Трак-Шина-Сервіс-1», але правові обґрунтування можуть бути надані лише після остаточного рішення Верховного Суду у справі № 922/741/24, так як підстави заперечення можуть змінитися виходячи із суті рішення Верховного Суду.

04.11.2024 відповідачем надані до суду додаткові пояснення по справі (вх. № 27732), в яких зазначає, що основним спірним питанням, яке вирішував Східний апеляційний господарський суд у постанові від 16 вересня 2024 року у справі № 922/741/24 було визначення моменту виникнення обов`язку оплати товару за умови, що укладений договір не врегульовує порядок дій, які сторони повинні вчинити для здійснення оплати. Тоді як предметом спору у даній справі є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період, який не ввійшов до визначеного у справі № 922/741/24. Відповідач зазначає, що суд апеляційної інстанції у постанові від 16 вересня 2024 року по справі № 922/741/24 встановив, що обов`язок оплати отриманого майна виник в силу закону (ч.1 ст. 692 ЦК України) з моменту отримання відповідного майна. У той же час, обов`язок оплати має кореспондуватися з можливістю здійснення такої оплати, тобто правом покупця на отримання інформації для виконання свого платіжного зобов`язання, що випливає із правил ведення ділового обороту у сфері купівлі-продажу. Також вказує, що станом на дату подання позову 23 вересня 2024 року, одразу ж після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у справі № 922/741/24, зобов`язання відповідачем виконане належним чином і у повному обсязі, та вимоги позивача щодо сплати штрафних санкцій за даним договором є неправомірними. Відтак, вважає, що позовні вимоги не є обґрунтованими, законними та доведеними, а позовна заява має бути залишена без задоволення.

05.11.2024 позивачем надано до суду відповідь на додаткові пояснення (вх. № 27815), в якій вказує, що законодавством передбачено наслідки прострочення грошового зобов`язанням, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, у цьому разі, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивач наголошує, що добросовісність презюмує, що боржник також повинен дотримуватись вимог Закону. Отже, відмова у стягненні з відповідача, який протягом 2 років та 9 місяців не вжив жодного заходу щодо належного виконання обов`язку по сплаті позивачу ціни отриманого майна, відмова у стягненні на користь позивача 3% річних, збитків від інфляції свідчить про застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Так, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

29.12.2021 між Приватним підприємством "Трак-Шина-Сервіс-1" (позивач) та Приватним підприємством "Трак-Шина-Сервіс" (відповідач) укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв у власність будівлі (адміністративна будівля з магазином літ. "А" загальною площею 521,5кв.м, господарча будівля літ. "Б" площею 136,9кв.м), загальною площею 658,4кв.м, що знаходяться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, пр-т Полтавський, 138-А та земельну ділянку площею 0,084 га, яка має кадастровий № 5310436100:05:001:0254.

Цільовим призначенням земельної ділянки, відповідно до п.1.1 договору, є будівництво та обслуговування будівель торгівлі, категорія земель: землі іншої комерційної діяльності (для експлуатації та обслуговування адміністративно-виробничих будівель з магазином).

У п.2.1 договору сторони погодили, що продаж будівель здійснюється сторонами за ціною 2 472 800,13 грн, земельної ділянки за ціною 449 228, 00 грн.

Строк здійснення оплати відповідачем за придбане майно сторони умовами договору не погодили.

Пунктом 6.7 договору визначено, що право власності на майно виникає у відповідача після нотаріального посвідчення цього договору та державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Договір купівлі-продажу від 29.12.2021 посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Десятниченко О.В. за реєстровим № 1983.

Право власності на будівлі та земельну ділянку 29.12.2021 зареєстровано за відповідачем, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційні довідки № 367432052 від 26.02.2024 та №367432133 від 26.02.2024).

Між сторонами складено акт прийому-передачі нерухомого майна від 29.12.2021, відповідно до якого позивач передав, а відповідач прийняв нерухоме майно: будівлі загальною площею 658,4 кв.м за адресою: Полтавська область, м.Кременчук, пр-т Полтавський, 13 8-А та земельну ділянку площею 0,084га, кадастровий № 5310436100:05:001:0254.

Позивач 22.02.2024 направив на адресу відповідача вимогу про сплату заборгованості за договором купівлі-продажу в розмірі 2 922 028, 13 грн, яка повернута позивачу засобами поштового зв`язку з відміткою - "закінчення встановленого терміну зберігання".

Станом на 05 березня 2024 року покупець оплату по договору купівлі продажу не провів, внаслідок чого, продавець був вимушений звернутися до Господарського суду Харківської області з позовом про стягнення коштів.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24 травня 2024 року у справі № 922/741/24, було залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 16 вересня 2024 року в частині стягнення з Приватного підприємства «Трак-Шина-Сервіс» суми основного боргу в розмірі 2 922 028,13 грн. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 190 172, 64 грн за період з 30.12.2021 по 29.02.2024 та збитків від інфляції в розмірі 980 973, 44 грн за період з січня 2022 року по січень 2024 року під час перегляду справи № 922/741/24 судом апеляційної інстанції було відмовлено.

16 вересня 2024 року Приватне підприємство «Трак-Шина-Сервіс» сплатило Приватному підприємству «Трак-Шина-Сервіс-1» - 2 816 457, 35 грн, що підтверджується випискою з рахунку Приватного підприємства «Трак-Шина Сервіс-1» за цей день.

20 вересня 2024 року Приватне підприємство «Трак-Шина-Сервіс» сплатило Приватному підприємству «Трак-Шина-Сервіс-1» - 105 570, 78 грн, що підтверджується випискою з рахунку Приватного підприємства «Трак-Шина Сервіс-1» за цей день.

Враховуючи несвоєчасну оплату будівлі та земельної ділянки за договором від 29.12.2021, позивач здійснив нарахування 3 % річних за період з 01 березня 2024 року по 15 вересня 2024 року в розмірі 47 662, 59 грн та інфляційних нарахувань (за період з лютого 2024 року по серпень 2024 року) у розмірі 130 544, 22 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 11, 509 ЦК України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення також закріплені в ст. 173-175 ГК України.

Згідно із ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 627, 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 525, 526, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 915/641/19 наголосив, що ч. 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Тобто, обов`язок відповідача оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (ст. 655, 692, 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України) та не залежить від факту виставлення позивачем рахунку на оплату відповідачем вартості здійсненої поставки товару.

Судом встановлено, що позивач передав, а відповідач прийняв нерухоме майно: будівлі загальною площею 658,4кв.м за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, пр-т Полтавський, 13 8-А та земельну ділянку площею 0,084га, кадастровий № 5310436100:05:001:0254, що підтверджується актом прийому-передачі майна від 29.12.2021 та фактом реєстрації права власності на відповідне майно за відповідачем, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 367432052 від 26.02.2024 та № 367432133 від 26.02.2024, які містяться у справі.

Натомість, відповідач невчасно виконав зобов`язання з оплати отриманого ним за договором майна: 16 вересня 2024 року Приватне підприємство «Трак-Шина-Сервіс» сплатило Приватному підприємству «Трак-Шина-Сервіс-1» - 2 816 457,35 грн, та 20 вересня 2024 року сплатило Приватному підприємству «Трак-Шина-Сервіс-1» - 105 570, 78 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як встановлено ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Ч. 3 ст. 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язанням, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, законодавством передбачено наслідки прострочення грошового зобов`язанням, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, у цьому разі, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17).

Вимагати сплати суми боргу, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

До того ж визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). (Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі № 921/94/21).

Враховуючи невчасну сплату відповідачем за придбане за договором від 29.12.2021 майно, у відповідності до вищезазначених правових норм, вимоги позивача про стягнення на свою користь сума 3 % річних за період з 01 березня 2024 року по 15 вересня 2024 року у розмірі 47 662, 59 грн та інфляційних втрат за період з лютого 2024 року по серпень 2024 року у розмірі 130 544, 22 грн - є законодавчо обґрунтованими та правомірно заявленими. Наданий до суду розрахунок позивача перевірено судом.

Щодо заперечень відповідача, викладених останнім у відзиві на позов та додаткових поясненнях, суд зазначає про таке.

Загальні принципи цивільного законодавства, серед яких і принцип добросовісності, лежать в основі всіх без виключення цивільних правовідносин, проте самі по собі такі принципи не мають ключового значення для вирішення конкретного спору, натомість на їх недотриманні (або дотриманні) суд може наголошувати та акцентувати увагу в якості додаткового аргументу при прийнятті судового рішення за наслідками встановлених обставин справи та здійсненої правової кваліфікації спірних правовідносин за конкретними нормами матеріального права.

З огляду на зазначене, добросовісно повинен діяти не тільки кредитор (позивач, продавець), але і боржник (відповідач, покупець), що повністю відповідає положенням ч. 2 ст. 193 ГК України, відповідно до якої, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Так, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (провадження № 12-18гс20, пункт 6.20) сформулювала висновок щодо того, що п. 6 ст. 3 ЦК України закріплений принцип справедливості, добросовісності та розумності. Зазначений принцип включає, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість та добросовісно вести переговори.

Ч. 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Тобто, в разі неможливості виконання боржником грошового зобов`язання, саме на нього покладається обов`язок вжити всіх необхідних заходів, щоб не бути притягнутим до відповідальності за таке прострочення.

Так, у даному випадку, посилання відповідача на ч. 4 ст. 613 ЦК України, судом відхиляються, оскільки останнім не доведено, в чому саме полягає прострочення кредитора або якими саме діями позивач перешкоджав виконанню відповідачем свого обов`язку щодо сплати за придбане за договором від 29.12.2021 майно.

Також суд зауважує, що за обставинами справи, відповідач не міг не знати про існування боргу перед позивачем за договором купівлі-продажу майна від 29.12.2021. При цьому, відповідач не надав суду доказів звернення до позивача з метою отримання інформації для своєчасного виконання обов`язку щодо оплати за придбане за договором майно.

Таким чином, заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства, у зв`язку з чим, відхиляються судом.

У п. 1-3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Згідно ст. 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України"суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.94 року серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001).

Враховуючи викладене, позовні вимоги Приватного підприємства "Трак-Шина-Сервіс-1" є доведеними, обґрунтованими, а отже, підлягають задоволенню у повному обсязі.

З огляду на задоволення позову в повному обсязі, враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2 422, 40 грн слід покласти на відповідача.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

18.10.2024 на підтвердження понесених судових витрат представник позивача долучив до заяви (вх. № 26261):

- ордер ВІ № 1245792 від 23.09.2024;

- договір про надання правничої допомоги від 17.09.2024;

- акт виконаних робіт від 17.10.2024;

- рахунок № 33 від 17.10.2024.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

З матеріалів справи вбачається, що між Приватним підприємством "Трак-Шина-Сервіс-1" та адвокатом Карнаруком Анатолієм Васильовичем укладено договір про надання правничої допомоги від 17.09.2024, відповідно до п. 1.1. якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором щодо стягнення заборгованості з Приватного підприємства "Трак-Шина-Сервіс" за договором купівлі-продажу від 29.12.2021.

П. 4.1. договору сторонами визначено, що гонорар адвоката за правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи у Господарському суду Харківської області обчислюється у фіксованому розмірі та становить 30 000, 00 грн, незалежно від кількості судових засідань та обсягу наданих адвокатом послуг.

Відповідно до акту виконаних робіт від 17.10.2024, 17.11.2024, загальна сума наданих правничих послуг, у відповідності до п. 4.1. договору, становить 30 000, 00 грн. Замовник не має претензій майнового та немайнового характеру до виконавця з приводу наданих правничих послуг у Господарському суді Харківської області у справі № 922/3358/24 за договором про надання правничої допомоги від 17.09.2024.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги у даній справі у заявленому розмірі 30 000, 00 грн, судом враховано, що вартість послуг визначена за погодженням між адвокатом та клієнтом, послуги адвоката були реально надані позивачу, що підтверджується матеріалами справи.

Ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19 звернуто увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 висловлено також правову позицію, що суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідачем заперечень стосовно заявленої позивачем до стягнення суми витрат на правничу допомогу, до господарського суду надано не було.

При цьому суд зазначає, що відповідач був обізнаний про заявлену позивачем до стягнення суму витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000, 00 грн. Так, позивачем у позовній заяві було зазначено, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката складають 30 000,00 грн. Окрім цього, 18.10.2024 на підтвердження понесених судових витрат представник позивача надав суду відповідні докази (вх. № 26261) та просив покласти на відповідача понесені судові витрати. До заяви були надані докази направлення даної заяви на адресу відповідача.

Таким чином, відповідач не скористався своїм правом для доведення неспівмірності витрат позивача на правничу допомогу та не надав до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Враховуючи викладене, оскільки витрати позивача на професійну правничу допомогу у справі № 922/3358/24 у розмірі 30 000, 00 грн, не заперечуються відповідачем, відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), суд дійшов висновку щодо доведення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 922/3358/24, у зв`язку з чим, наявні підстави для покладення на відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі30 000, 00 грн.

Керуючись ст. 2, 46, 74, 76, 77, 86, 123, 129, 165, 233, 236-238, 240-242, 252, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства "Трак-Шина-Сервіс" (62489, Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, 1-А, код ЄДРПОУ 37023311) на користь Приватного підприємства "Трак-Шина-Сервіс-1" (36040, м. Полтава, вул. Великотирнівська, буд. 1, код ЄДРПОУ 38117761) 47 662, 59 грн - 3 % річних; 130 544, 22 грн - інфляційних втрат; 2 422, 40 грн - судового збору та 30 000, 00 грн - витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Приватне підприємство "Трак-Шина-Сервіс-1" (36040, м. Полтава, вул. Великотирнівська, буд. 1, код ЄДРПОУ 38117761);

Відповідач - Приватне підприємство "Трак-Шина-Сервіс" (62489, Харківська область, Харківський район, смт. Безлюдівка, вул. Зміївська, 1-А, код ЄДРПОУ 37023311).

Повне рішення складено 27.11.2024.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/3358/24