Постанова

від 20.11.2024 по справі 948/1074/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 948/1074/22

провадження № 61-10135св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -- Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»,

третя особа -Головне управління Держпраці в Харківській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2023 року, додаткове рішення Машівського районного суду Полтавської області від 16 листопада 2023 року у складі судді Косик С. М.та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Абрамова П. С., Панченка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Машівського районного суду Полтавської області, як до суду, якому на час подання позову передано підсудність Великобурлуцького районного суду Харківської області, з позовом до Комунального некомерційного підприємства(далі - КНП) Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», третя особа Головне управління Держпраці в Харківській області, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та невиплаченої заробітної плати.

Позовна заява мотивована тим, що 17 листопада 2015 року вона була прийнята на посаду фельдшера з медицини невідкладних станів Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги у КНП Харківської обласної ради «Центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф».

На початку вересня 2022 року її було повідомлено, що через посилення обстрілів Великобурлуцької селищної територіальної громади та змінами у законодавстві, трудовий договір, що укладався між сторонами призупинений на час окупації території та неможливістю медичною установою виконувати свої обов`язки, а тому більшість працівників можуть не виконувати покладені на них обов`язки та роз`яснена необхідність очікування подальшого повідомлення про вирішення питання про відновлення трудових відносин. Після 11 вересня 2022 року територія була деокупована.

На початку жовтня 2022 року їй стало відомо про те, що вона була звільнена із займаної посади, та нею неодноразово вживались заходи для отримання копії наказу про звільнення та документів, що стали його підставою, але у відповідь на адвокатський запит відповідачем повідомлено про неможливість надання відповіді, зокрема на адвокатський запит, у зв`язку із чим була позбавлена можливості у збиранні доказів для подання позову.

24 листопада 2022 року вона отримала від відповідача витяг з наказу про звільнення за прогул від 05 вересня 2022 року № 404-к, з якого дізналася, що підставою для звільнення став рапорт головного фельдшера, зміст якого їй невідомий.

Вказувала, що при звільненні її за прогул не було дотримано процедуру звільнення.

Вважала, що підлягає застосуванню Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», так як станом на 25 квітня 2022 року Великобурлуцька селищна територіальна громада перебувала в районі проведення воєнних (бойових) дій або в тимчасовій окупації, а до вересня 2022 року працівниками невідкладної допомоги, зокрема і нею, надавалася допомога місцевим мешканцям окупованих територій.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: поновити строк на звернення до суду; визнати протиправним та скасувати наказ КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 05 вересня 2022 року № 404-к у частині її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги у КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2022 року по дату ухвалення рішення у справі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 02 листопада

2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді фельдшера з медицини невідкладних станів Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» з 06 вересня 2022 року.

Стягнуто з КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2022 року по 02 листопада 2023 року у розмірі 255 447,15 грн, з якої необхідно утримати податки та інші обов`язкові платежі.

Вирішено питання стягнення судових витрат.

Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.

Рішення суду мотивовано тим, що підприємство належним чином не довело факту прогулу позивача, знаходження її на робочому місці у с. Великий Бурлук, яке у період з 24 лютого 2022 року до 10 вересня 2022 року перебувало в окупації, здійснення колабораційної діяльності, що могло стати окремою підставою для звільнення та притягнення до відповідальності.

При розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд керувався положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100)

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2024 року апеляційну скаргу КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» задоволено частково.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2023 року змінено в частині стягнення середнього заробітку.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2022 року по 02 листопада 2023 року у розмірі 213 414 грн, з якої необхідно утримати податки та інші обов?язкові платежі.

В іншій частині рішення Машівського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 16 листопада 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з районним судом з тим, що підприємством не було дотримано порядку притягнення працівника до відповідності за порушення трудової дисципліни, оскільки у ОСОБА_1 не було взято пояснення, а підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільненням з роботи став лише рапорт головного фельдшера ОСОБА_2 про невихід на роботу деяких працівників, у тому числі і позивача. Зважаючи на недоведеність належними доказами факту здійсненого ОСОБА_1 прогулу без поважних причин, з урахуванням перебування її робочого місця у с. Великий Бурлук, Куп`янського району у період з 24 лютого 2022 року до 10 вересня 2022 року під тимчасовою окупацією російської федерації, правових підстав вважати проведене звільнення останньої з дотриманням норм трудового законодавства немає.

При цьому, апеляційний суд змінив розрахунок середнього заробітку, оскільки судом першої інстанції було неправильно враховано положення Порядку № 100. Суд посилався на відповідну практику Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2024 року до Верховного Суду, КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням норм КЗпП України, оскільки нею було вчинено прогул без поважних причин, за який перебачено таке дисциплінарне стягнення, як звільнення відповідно до статті 147 цього кодексу.

Судами не надана належна правова оцінка тому факту, що під час окупації російською федерацією частини території України, ОСОБА_1 розпочала роботу на підприємстві держави-агресора, відповідно, перестала виконувати свої обов`язки у КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», не повідомивши підприємство про причини відмовити працювати, на зв`язок вона не виходила.

Суди не врахували, що всі працівники КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», які не перейшли працювати у швидку допомогу підприємства російської федерації, на сьогодні продовжують роботу на підприємстві.

Також не було взято до уваги, що КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» не призупиняло своєї роботи, навіть під час тимчасової окупації росією, продовжувало функціонувати, а працівники отримували заробітну плату.

Ставить під сумнів повноваження адвоката, який представляв інтереси позивача.

Вважає, що розрахунки середнього заробітку, який було здійснено, як адвокатом позивача, так і судами, є помилковими, оскільки не відповідають вимогам Порядку № 100.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подала.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та зупинено виконання рішення Машівського районного суду Полтавської області від 02 листопада 2023 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2024 року в частині, яка не підлягає негайному виконанню, до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

12 серпня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2024 справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 листопада 2015 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду фельдшера Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги з посадовим окладом згідно зі штатним розписом + 20 % за вислугу років.

Рапортом головного фельдшера КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» від 05 вересня 2022 року доведено до відома директора вказаної установи про те, що при перевірці роботи відділень було встановлено, що у період з 01 вересня 2022 року до 05 вересня 2022 року, у тому числі ОСОБА_1 , не виходить на роботу у відділення КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» без поважних причин, а тому просив звільнити вказаного працівника.

Згідно з витягом з наказу «Про прийом та звільнення» від 05 вересня 2022 року № 404-к ОСОБА_1 була звільнена 05 вересня 2022 року за прогул без поважних причин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Вказаний запис внесено до трудової книжки ОСОБА_1 .

Відповідно до копії акту від 05 вересня 2022 року, складеного працівниками відділу кадрів КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», 05 вересня 2022 року у приміщенні відділу кадрів на гучному зв`язку вони намагалися додзвонитися до ОСОБА_1 з приводу пояснення причин відсутності її на роботі, але телефон, який остання залишила для зв`язку, знаходився поза зоною досяжності.

Відповідно до листа інспектора відділу кадрів від 05 вересня 2022 року № 290/03к ОСОБА_1 повідомлено, що вона була звільнена з роботи з 05 вересня 2022 року у зв`язку з відсутністю на роботі за прогул без поважних причин, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України та роз`яснено їй про необхідність звернутися до відділу кадрів для отримання трудової книжки.

З огляду на копії витягу з Книги обліку № 2 руху трудових книжок і вкладишів до них ОСОБА_1 отримала трудову книжку 05 вересня 2022 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень заявник вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18,

від 15 серпня 2023 року у справі № 922/2993/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно із частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно, сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено договір.

Порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (частини перша-друга статті 149 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21) зазначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності. Законодавством не визначено перелік поважних причин відсутності на роботі, тому, вирішуючи це питання щодо працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази із числа передбачених ЦПК України. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які виключають вину працівника.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18), Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 161/14225/19 (провадження № 61-8917св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20 (провадження № 61-5863св23)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Отже, порушенням трудової дисципліни є невиконання чи неналежне виконання з вини працівника, покладених на нього трудових обов`язків. Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин. Прогул є дисциплінарним проступком підвищеного ступеня тяжкості, тому у пункті 4 частини першої статті 40 КЗпП України за його вчинення передбачене право власника або уповноваженого ним органу застосувати до працівника найбільш суворе дисциплінарне стягнення у виді звільнення.

Разом з тим, для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. При цьому власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі у день звільнення. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника (див. постанову Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21)).

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами (див. постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801 цс15 та постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21) та від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22 (провадження № 61-11016св23)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Залишаючи без змін рішення районного суду в частині визнання незаконним звільнення позивача та поновлення її на роботі, суд апеляційної інстанції не врахував, що підставою для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади було саме вчинення прогулу у період з 01 до 05 вересня 2022 року, а не злочину, передбаченого статтею 111-1 КК України, у зв`язку із чим дійшов помилкового висновку, що недоведення відповідачем факту колабораційної діяльності позивача, те, що допитані судом свідки лише висловили своє припущення щодо можливої співпраці позивача з владою російської федерації, відсутність відповідного висновку з цього приводу компетентних органів, кримінального провадження, обвинувального вироку, є підставою для задоволення позову про поновлення на роботі.

Суд апеляційної інстанції також проігнорував те, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення (частина перша стаття 149 КЗпП України) не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений поданими суду доказами.

Крім того, апеляційний суд не надав належної оцінки наданим позивачем доказам у сукупності, не врахував, що позивач не заперечувала своєї відсутності на робочому місці у вказаний період, не звернув уваги на суперечливу поведінку позивача. Так, у позовній заяві позивач вказувала, що не з`являлася на роботу з початку вересня 2022 року, оскільки в телефонному режимі їй було повідомлено про призупинення трудового договору, проте хто саме їй телефонував та коли саме не зазначила. Водночас у відповіді на відзив позивач вже вказувала, що 05 вересня 2022 року фактично виконувала покладені на неї обов`язки (том 1, а. с. 105).

За таких обставин апеляційний суд належно доводи сторін не перевірив, не врахував, що підставою для звільнення позивача було вчинення нею прогулу, а не вчинення злочину, передбаченого статтею 111-1 КК України, не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, зокрема й щодо здійснення відповідачем дій, передбачених вимогами статті 149 КЗпП України. Тому суд зробив передчасний висновок про залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Отже, фактичні обставини справи судом апеляційної інстанції у повному обсязі не встановлено, не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам у сукупності, а до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне рішення, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Доводи касаційної скарги щодо незгоди із додатковим рішенням суду першої інстанції не перевіряються судом касаційної інстанції, адже питання щодо розподілу судових витрат вирішується за результатами розгляду справи по суті спору.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 11 червня 2024 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції..

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець