Ухвала

від 25.11.2024 по справі 160/30739/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

25 листопада 2024 р.Справа № 160/30739/24

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави України в особі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (відповідач-1), Держави України в особі Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (відповідач-2), Держави України в особі Державної судової адміністрації України (відповідач-3) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

18.11.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Держави України в особі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (відповідач-1), Держави України в особі Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (відповідач-2), Держави України в особі Державної судової адміністрації України (відповідач-3), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Бабушкiнського районного суду м. Дніпропетровська щодо не розгляду у встановлений законом строк заяви ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі №932/1967/22;

- визнати протиправною бездіяльність Бабушкiнського районного суду м. Дніпропетровська щодо не розгляду у встановлений законом строк скарги ОСОБА_1 на постанову заступника начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григорян Нарінои Альбертівни про закінчення виконавчого провадження ВП №7503869;

- стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 50000грн.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі за цією позовною заявою встановлено, що позовну заяву ОСОБА_1 до Держави України в особі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (відповідач-1), Держави України в особі Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (відповідач-2), Держави України в особі Державної судової адміністрації України (відповідач-3) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, з огляду на таке.

З матеріалів позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 31.05.2024 він подав через систему «Електронний суд» до Бабушкiнського районного суду м. Дніпропетровська заяву про встановлення чи зміну способу або порядку виконання судового рішення (згідно зі ст.435 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), якій присвоєно Єдиний унікальний номер судової справи: 932/1967/22, номер провадження: 6/932/251/24, проте, в супереч вимог вказаної статті ЦПК України, ця заява позивача не розглянута відповідачем-1 в десятиденний термін. Також 23.10.2024 ОСОБА_1 подано до Бабушкiнського районного суду м. Дніпропетровська скаргу на постанову заступника начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Григорян Нарінои Альбертівни про закінчення виконавчого провадження ВП №75038693 в порядку приписів ст.383 ЦПК України, проте, не зважаючи на те, що зазначена скарга була зареєстрована судом 23.10.2024р. за вх.№34871/24, станом на 18.11.2024р. вона також залишається не розглянутою, у зв`язку із чим позивач вважає, що відповідачем-1 порушено й вимоги ст.ст.383, 384, 386 ЦПК України.

Таким чином, фактично позивач не погоджується з процесуальними діями Бабушкiнського районного суду м. Дніпропетровська, в провадженні якої перебували заява та скарга ОСОБА_1 , подані в порядку приписів ст.435 та ст.383 ЦПК України, відповідно.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21 лютого 1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Проте в зазначених вище випадках між позивачами та суддями (відповідачами) такі правовідносини не виникають, тому такі справи не можуть бути підсудні судам загальної юрисдикції.

Зазначені спори не пов`язані із захистом прав, свобод чи інтересів у публічно-правових відносинах від порушень з боку органів державної влади, оскільки оскаржені позивачем дії (бездіяльність) вчинені при здійсненні правосуддя, а тому законність таких дій (бездіяльності) може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом приписів п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з п.2 ч.1 ст.4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом приписів п.7 ч.1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

До юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Таким чином, суддя виступає як посадова особа, уповноважена на виконання функцій держави, а не як приватна особа, до якої можна звернутися з позовом.

Судом встановлено, що єдиною підставою для звернення позивача до суду з цим позовом є, на його переконання, виявлені порушення закону, яких припустився Бабушкiнський районний суд м. Дніпропетровська під час розгляду заяви та скарги ОСОБА_1 , поданих в порядку приписів ст.435 та ст.383 ЦПК України, відповідно, через що позивач, за висловленою ним позицією, зазнав моральної шкоди та, відповідно, заявив у цьому позові похідні вимоги про її стягнення.

При вирішенні питання щодо відкриття провадження у цій справі судом врахована позиція Верховного Суду України, викладена у п.10 Постанови Пленуму №8 від 13.06.2007р. «Про незалежність судової влади», згідно з якою виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. У розумінні положень частини 1 статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ.

Аналогічна позиція викладена в п.22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 20.05.2013 № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів».

Також в подальшому ця позиція підтримана і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01 серпня 2018 року у справі №813/2579/17, від 05 жовтня 2020 року у справі №640/14761/20, від 31 січня 2020 року у справі №640/18966/19, від 16 серпня 2021 року у справі №400/1535/21 тощо, а також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц.

Пунктом 4.2 рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2001 від 23.05.2001 (справа за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п`ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо конституційності статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України) визначено, що відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійсненні правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону (частина перша статті 129 Конституції України). Виключно законами України визначаються судоустрій і судочинство. Порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судовий розгляд справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий.

Отже, законність процесуальних актів, дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні процесуальних повноважень, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Намагання здійснити контроль за процесуальною діяльністю поза межами відповідного процесуального регулювання є протиправним втручанням у діяльність особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами, та є посяганням на її процесуальну незалежність.

Суд зазначає, що у порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.

Процесуальні рішення, дії чи бездіяльність осіб, які їх вчиняють, перевіряються за нормами того процесу, в межах якого вони вчиняються.

Таким чином, дії суду (судді), вчинені при виконанні ним своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях в особливій, встановленій законом, процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є не управлінськими, а процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеному процесуальними законами.

Отже, з огляду на зміст позовних вимог та доводів, викладених на їх обґрунтування, у розглядуваному випадку між позивачем та відповідачами правовідносини, які підпадають під юрисдикцію адміністративного судочинства, не виникають.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

За приписами частини першої, третьої статті 126 Конституції України вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Частиною першої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Згідно з пунктом 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Відповідно до пункту 55 Висновку №3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. Засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави (пункт 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів)).

Таким чином, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

За таких обставин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №757/43355/16-ц сформулювала правовий висновок, згідно з яким позовні вимоги про визнання незаконними дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), пов`язаних з розглядом судової справи не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За такого правового регулювання, суд дійшов висновку, що розгляд цього спору перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, а тому підстави для роз`яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення відсутні.

Керуючись статтями 4, 19, 170, 248, 256 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави України в особі Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська (відповідач-1), Держави України в особі Головного управління державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (відповідач-2), Держави України в особі Державної судової адміністрації України (відповідач-3) про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі надіслати позивачеві.

Також роз`яснити позивачеві, що відповідно до частини 5 статті 170 КАС України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 КАС України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, встановлені статтями 295-297 КАС України.

Суддя: О.М. Турова