Постанова

від 22.11.2024 по справі 761/36873/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2024 року м. Київ

Справа № 761/36873/23

Провадження № 22-ц/824/14964/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Желепи В.В.

сторони: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю

«Житловий Альянс»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Шевчуком Андрієм Леонідовичем на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого у складі судді Яровенко Н.О. 16 травня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Житловий альянс» про визнання припиненими договорів.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 13.07.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. посвідчено договір іпотеки, зареєстрований в реєстрі за № 6433, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Житловий Альянс». У предметі Договору іпотеки 13 липня 2007 року передбачалося, що позивачка, в якості Іпотекодавця, передає в іпотеку відповідачу, як Іпотекодержателю, в якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за основним договором, укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, - належне йому нерухоме майно: квартиру під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 45,20 кв.м., що складалася з однієї кімнати житловою площею 19,10 кв. м. При цьому у Договорі іпотеки 13 липня 2007 року зазначалося, що такий Договір іпотеки укладений оскільки між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем укладено Основний договір, а саме - Договір №011522 від 26 лютого 2007 року та підписані Додаток №1 від 26 лютого 2007 року, Додаток №2 від 26 лютого 2007 року та Додаток №3 від 03 липня 2007 року, згідно якого Іпотекодержатель надав ОСОБА_1 позику на придбання товару через організовану Іпотекодержателем систему «Альянс», а Іпотекодавець зобов`язався сплачувати передбачені Основним договором платежі.

12 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Юрієм Вікторовичем, за реєстраційним №9906, посвідчено ще один договір іпотеки, що був укладений між позивачкою та відповідачем. У предметі Договору іпотеки від 12 жовтня 2007 року передбачалося, що позивачка, в якості Іпотекодавця, передає в іпотеку відповідачу, як Іпотекодержателю, в якості забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Основним договором, укладеним між Іпотекодержателем та Іпотекодавцем, - належне йому нерухоме майно: квартиру під номером АДРЕСА_1 , загальною площею 45,20 кв.м., що складалася з однієї кімнати житловою площею 19,10 кв. м. При цьому у Договорі іпотеки від 12 жовтня 2007 року зазначалося, що такий Договір іпотеки укладений оскільки між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем укладено Основний договір, а саме - Договір №011522 від 26 лютого 2007 року та підписані Додаток №1 від 26 лютого 2007 року, Додаток №2 від 26 лютого 2007 року та Додаток №3 від 10 жовтня 2007 року, згідно якого Іпотекодержатель надав позивачці позику на придбання товару через організовану Іпотекодержателем систему «Алянс», а Іпотекодавець зобов`язався сплачувати передбачені Основним договором платежі. Зі змісту обох договори іпотеки, а саме - Договору іпотеки від 13 липня 2007 року та Договору іпотеки від 12 жовтня 2007 року, слідує, що вони були укладені в якості забезпечення виконання Іпотекодавцем основного договору, а саме - Договору №011522 від 26 лютого 2007 року з додатками. При цьому, як слідує зі змісту Договору іпотеки від 13 липня 2007 року, обумовлений в Основному договорі кінцевий термін погашення - до 15 лютого 2012 року, а у Договорі іпотеки від 12 жовтня 2007 року передбачалося, що обумовлений в Основному договорі кінцевий термін погашення - до 15 травня 2011 року. Також у Договорі іпотеки від 13 липня 2007 року, зазначалося, що сума боргу, яку передбачалося сплатити Позивачкою згідно Основного договору становить 81 262,16 грн. А у Договорі іпотеки від 12 жовтня 2007 року, зазначалося, що сума боргу, яку передбачалося сплатити позивачкою згідно Основного договору становить 63 848,84 грн. З цього слідує, що станом на 12 жовтня 2007 року позивачкою вже було сплачено 17 413,32 грн., а залишок заборгованості за Основним договором становив 63 848,84 грн. В подальшому, позивачкою була сплачена уся сума заборгованості до 15 травня 2011 року.

Водночас, незважаючи на те, що через значний термін часу, що пройшов, квитанцій про сплату коштів не зберіглося, та відповідно примірника Основного договору позивачки, додатковим підтвердженням сплати відповідної заборгованості позивачкою та відсутності будь-яких претензій щодо строків і повноти такої сплати заборгованості Відповідачу свідчить відсутність будь-яких судових спорів, ініційованих Відповідачем до позивачки щодо неналежного виконання Основного договору та стягнення відповідних сум коштів. Зокрема, відповідно до відповідей, що містяться у листі Київського апеляційного суду від 01.09.2023 №06.2-01/1775/2023, листі Дніпровського районного суду міста Києва від 02.10.2023, листі Шевченківського районного суду міста Києва від 27.09.2023 №09-08/165/2023 та листі Солом`янського районного суду від 25.09.2023 №06/307/2023, у судах не перебували справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий Алянс» до ОСОБА_1 . Відтак, у зв`язку із виконанням зобов`язань позивачкою перед відповідачем за Основним договором, позивачка цілковито була впевнена, що Договір іпотеки від 13 липня 2007 року та Договір іпотеки від 12 жовтня 2007 року припинили свою дію, а відтак відсутні будь-які обтяження на майно, що було предметом Договору іпотеки 13 липня 2007 року та Договору іпотеки від 12 жовтня 2007 року. У 2023 році позивачка виявила намір продати своє майно, реалізувавши своє право розпоряджається своїм майном на власний розсуд та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, що передбачені ст. 319 Цивільного кодексу України. Однак, було виявлено, що на майно позивачки, а саме на квартиру, загальною площею 45,20 кв. м., житлова площа 19,10 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 накладена заборона відчуження. Відповідно, підставами заборони відчуження вищенаведеної квартири, згідно відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, вказано: договір іпотеки, 6433, 13.07.2007, Приватний нотаріус Каплун Ю.В. (реєстраційний номер обтяження 5301101) та договір іпотеки, 9906, 12.10.2007, Приватний нотаріус Каплун Ю.В. (реєстраційний номер обтяження 5830622).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 11.10.2023 року справу передано на розгляд за підсудністю до Дніпровського районного суду м. Києва.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.11.2023 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від18.03.2024 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 травня 2024 року в позові ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житловий Альянс» про визнання припиненими договорів відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представником ОСОБА_1 адвокатом Шевчуком А.Л. подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Зазначає, що при прийнятті рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу сторона відповідача не скористалася.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Шевчук А.Л., відповідач ТОВ «Житловий Альянс» не з`явилися.

Колегія суддів враховує, що закон створює рівні умови для осіб, що володіють правом звернення до суду, зобов`язавши суд повідомляти цих осіб про час і місце розгляду справи.

Суд прийняв вичерпні заходи для повідомлення позивача ОСОБА_1 , її представника авдоката Шевчука А.Л. , відповідача ТОВ «Житловий Альянс» про час та місце розгляду справи, забезпечивши можливість з`явитися до суду і захистити свої права.

За змістом ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права особа сама визначає обсяг своїх прав і обов`язків у цивільному процесі. Тому особа, визначивши свої права, реалізує їх на свій розсуд. Розпорядження своїми правами на розсуд особи є одним з основоположних принципів судочинства.

Враховуючи завдання судочинства, принцип правової визначеності, поширення загального правила, закріпленого в ч.1 ст.372 ЦПК України, відкладення судового розгляду у випадку неявки в судове засідання будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, за відсутності відомостей про причини неявки в судове засідання не відповідало б конституційним цілям цивільного судочинства, що, у свою чергу, не дозволить розглядати судову процедуру в якості ефективного засобу правового захисту в тому сенсі, який закладений в ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ст.ст. 7, 8 і 10 Загальної декларації прав людини і ст.14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

За таких обставин, обставин апеляційний суд в складі колегії суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

Оскільки справа розглядається за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що 13.07.2007 року було укладеного договір іпотеки між ТОВ «Житловий Альянс» та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстровано в реєстрі за № 6433, що підтверджується копією довідки від 18.03.2023 року за № 281/01-16, виданої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В.

З договору вбачається, що між іпотекодавцем та іпотекодержателем укладено договір № 011522 від 26.02.2007 року та підписані Додаток № 1 від 26.02.2007 року, додаток № 2 від 26.02.2007 року та Додаток № 3 від 03.07.2007 року, згідно якого іпотекодержатель надав ОСОБА_1 позику на придбання товару через організовану іпотекодержателем систему «Альянс», а іпотекодавець зобов`язався сплачувати передбачені основним договором платежі. Іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань на основним договором , укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем належне йому нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_3 .

Пунктом 1.1.1. договору іпотеки визначено, що за умовами «Основного договору» ОСОБА_1 зобов`язана сплатити іпотекодрежателю заборгованість у розмірі 81262, 16 грн., згідно додатку № 3 від 03.07.2007 року з обумовленим в Основному договорі кінцевим терміном погашення до 15.02.2012 року.

Пунктом 6.1 договору іпотеки визначено, що договір припиняє дію при виконання боржником умов основного договору, на підставах, визначених Законом України «Про іпотеку» та інших випадках, передбачених чинним законодавством.

12.10.2007 року було укладеного договір іпотеки між ТОВ «Житловий Альянс» та ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстровано в реєстрі за № 9906, що підтверджується копією довідки від 18.03.2023 року за № 280/01-16, виданої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В.

З договору вбачається, що між іпотекодавцем та іпотекодержателем укладено договір № 011522 від 26.02.2007 року та підписані Додаток № 1 від 26.02.2007 року, додаток № 2 від 26.02.2007 року та Додаток № 3 від 03.07.2007 року, згідно якого іпотекодержатель надав ОСОБА_1 позику на придбання товару через організовану іпотекодержателем систему «Альянс», а іпотекодавець зобов`язався сплачувати передбачені основним договором платежі. Іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань на основним договором , укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцем належне йому нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1 .

Пунктом 1.1.1. договору іпотеки визначено, що за умовами «Основного договору» ОСОБА_1 зобов`язана сплатити іпотекодержателю заборгованість у розмірі 63 848,84 грн., згідно додатку № 3 від 10.10.2007 року з обумовленим в Основному договорі кінцевим терміном погашення до 15.05.2011 року.

Пунктом 6.1 договору іпотеки визначено, що договір припиняє дію при виконання боржником умов основного договору, на підставах, визначених Законом України «Про іпотеку» та інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно до єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено обтяження за реєстровим № 5301101, що зареєстровано 13.07.2007 року реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В.

До матеріалів справи не додано примірник основного договору № 011522 від 26.02.2007 року. За повідомлення представника позивача, даний договір не зберігся.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією Україниправ і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України).

Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги 5 «Зобов`язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609). Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають.

Згідно зі ст. 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Аналіз статті 605 ЦК свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що нею була сплачена вся сума заборгованості до 15.05.2011 року, проте квитанції про сплату коштів не збереглися. Оскільки позивачкою зобов`язання були виконані за основним договором повністю та у належні строки, відповідно основний договір є припинений, а тому і припиненим є і договір іпотеки. Крім цього, зазначає, що відповідно до змісту ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. А з урахуванням того, що кінцевий строк погашення зобов`язання за основним договором 15.05. 2011 року, відповідно, строк позовної давності щодо можливого звернення відповідача до суду з позовом про стягнення коштів з позивачки згідно основного договору, сплив у 2014 році (у разі припущення, що позивачка не виконала своїх зобов`язань). Також зазначає, що враховуючи, що протягом понад 12 років після закінчення кінцевого строку на погашення зобов`язання відповідач не вчиняв жодних дій щодо стягнення заборгованості, основний договір є припиненим внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків.

Відповідно до ст. ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, що на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, зокрема, платіжних доручень, банківських виписок, довідок, на підтвердження факту перерахування ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житловий Альянс» заборгованості за основним договором.

Відповідно до пункту 6.1 іпотечного договору, цей договір підлягає нотаріальному посвідченню і діє до повного виконання зобов`язань за основним договором та додатковими угода до нього.

Отже, недоведеність виконання позичальником своїх зобов`язань за основним договором обумовлює відсутність передбачених законом підстав вважати припиненою іпотеку за іпотечним договором, укладеним в забезпечення такого зобов`язання.

Згідно зі ст. 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Аналіз статті 605 ЦК свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині. Хоча сторони договору не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу.

У відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано до суду належних, достовірних та достатніх доказів, з яких би вбачалась можливість встановити, що відбулося прощення боргу.

Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само й боржник зі спливом позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку.

За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина 3 цієї статті). У разі пропуску позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропуску поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина 5 цієї статті). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина 1 цієї статті), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного.

З огляду на викладене, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина 2 статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №921/247/17-г/16).

Таким чином, при ухваленні рішення судом першої інстанції надана вірна оцінка наданим сторонами доказам, що були предметом дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції, ним повно і об`єктивно з`ясовані дійсні обставини справи, яким надано належну правову оцінку і на переконання колегіяї суддів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підставдля визнання припиненими основного договору №011522 від 26.02.2007 року з усіма додатками до нього, що укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Житловий Алянс», договіру іпотеки від 13.07.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Житловий Алянс», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрований у реєстрі за №6433, а також договір іпотеки від 12.10. 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Житловий Алянс», який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю.В. та зареєстрований у реєстрі за №9906.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до незгоди з висновком суду першої інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України апеляційний суд не здійснює.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Шевчуком Андрієм Леонідовичем - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О. І. Шкоріна