Постанова

від 27.11.2024 по справі 440/9315/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: О.О. Кукоба

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 р. Справа № 440/9315/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2023, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 10.08.23 по справі № 440/9315/23

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради (далі відповідач, Управління), у якому просив:

визнати протиправною відмову відповідача у виплаті компенсації за неотриману санаторно-курортну путівку за 2023 рік;

зобов`язати відповідача негайно виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотриману санаторно-курортну путівку за 2023 рік у розмірі 732,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що він є особою, віднесеною до другої категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та має право на отримання грошової компенсації за неотриману санаторно-курортну путівку за 2023 рік, однак відповідач безпідставно відмовив у наданні такої компенсації, посилаючись на те, що Прикінцевими положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено дію пункту 4 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Позивач не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення складене всупереч закону, а суд дійшов помилкових висновків, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд не взяв до уваги вимоги Закону України № 5062-VI від 05 липня 2012 р. «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який є дійсним на цей час і повній мірі після прийняття рішення Конституційного суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018 р.; № 3-р/2020 від 27.02.2020 р. Зазначив, що п. 4 ч. 1 ст. 20 Закону №796-ХІІ ніколи не включався до п. 1 ст. 21, а надання путівок громадянам категорії передбачено пунктом 2 ст. 21 Закону №796-ХІІ.

Відповідач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року залишити без змін.

Зазначає, що Управління щороку виконує рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 року по справі № 440/765/19, відповідно до якого позивач кожен рік ставиться на облік для отримання санаторно-курортної путівки відповідно до поданої ним заяви. Але, до цього часу на законодавчому рівні так і не вирішено питання вартості путівок шляхом безготівкового перерахування санаторно-курортним закладам і закладам оздоровлення та відпочинку для придбання путівок для учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній рівень для себе і своєї сім`ї, гарантоване статтею 48 Конституції України. Зазначає, що виплата грошової компенсації замість санаторно-курортного лікування, передбачена пунктом 24 постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 року № 854 «Деякі питання санаторно-курортного лікування та відпочинку громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для громадян, віднесених до категорії 1, а не 2 категорії

Вказує, що Прикінцевими положеннями Закону України «Про Державний бюджет України 2023 рік», у поточному році зупинено дію пункту 4 частини 1 статті 20 та пункту 10 статті 30 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в частині забезпечення щорічним безоплатним санаторно-курортним лікуванням громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з чим, фінансування видатків на вказані цілі за рахунок коштів державної програми в 2023 році не передбачено.

На підставі положень п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача,дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково та зазначає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою, віднесеною до другої категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (а.с. 5).

У червні 2023 року позивач звернувся до Управління із заявою про надання йому грошової компенсації за не отриману санаторно-курортну путівку за 2023 рік.

30.06.2023 листом відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для виплати компенсації, оскільки фінансування видатків на вказані цілі за рахунок державної програми у 2023 році не передбачено (а.с. 3).

Не погодившись з такою позицією Управління, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не має права на одержання грошової компенсації за не отриману у 2023 році санаторно-курортну путівку, оскільки, в силу положень пункту 4 частини 1 статті 20 Закону №796-XII та пункту 3 Порядку №854 правом на отримання грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні наділені особи, віднесені до першої категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а пункт 1 частини 1 статті 21 Закону №796-XII не передбачає поширення на громадян, віднесених до категорії 2, положень пункту 4 частини першої статті 20 названого Закону.

Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Основні положення щодо прав громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі Закон №796-XII).

Відповідно до положень ст. 9 Закону №796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків.

За змістом статті 10 Закону №796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 1) пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20; 2) першочергове щорічне безплатне забезпечення санаторно-курортними путівками або путівками на відпочинок шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам чи закладам відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із санаторно-курортного лікування або відпочинку чи одержання за їх бажанням грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні; право вільного вибору санаторно-курортного закладу відповідного профілю чи закладу відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та, за бажанням, здійснення доплати за надання додаткових послуг за рахунок власних коштів у разі недостатності суми щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок на санаторно-курортне лікування чи відпочинок у вибраному закладі. Санаторно-курортні заклади незалежно від форми власності зобов`язані надавати санаторно-курортні та оздоровчі послуги шляхом безготівкових розрахунків. Порядок надання щорічної грошової допомоги та здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розмір щорічної грошової допомоги, щорічний розмір середньої вартості путівки в Україні визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік. 3) позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов (ст. 21 Закону в редакції станом на 01.01.2013).

Так, положеннями Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII внесено зміни безпосередньо до ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», де пункт 2 частини першої статті 21 виключено.

Рішенням Конституційного Суду № 6-р/2018 від 17.07.2018 підпункт 2 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Відтак, безпосереднє право позивача, яке встановлено у Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо пільг, компенсацій та гарантій, як громадянина України, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, обумовлено виконанням державою свого конституційного обов`язку, що передбачено безпосередньо статтею 16 Конституцією України.

Тим самим, з 17.07.2018, з дня винесення Конституційним Судом України рішення №6-р/2018, особам, віднесеним до категорії 2 учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, повернуто право як на забезпечення санаторно-курортними путівками, так і право на компенсацію за не отриману санаторно-курортну путівку.

Відповідно до ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Згідно зі ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.04.2019 р. у справі № 440/765/19, яке набрало законної сили, констатовано наявність права у позивача на забезпечення санаторно-курортною путівкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням зазначеного колегія суддів прийшла до висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Висновки суду першої інстанції щодо відсутності права у позивача на одержання грошової компенсації за не отриману у 2023 році санаторно-курортну путівку, оскільки, в силу положень пункту 4 частини 1 статті 20 Закону №796-XII та пункту 3 Порядку №854 правом на отримання грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні наділені особи, віднесені до першої категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а позивач є особою, віднесеною до першої категорії є слушними. Проте судом першої інстанції помилково не застосовано до спірних правовідносин положення п.2 ч.1 ст. 21 Закону №796-XII відповідно до якого позивач має право на отримання санітарно-курортної путівки чи одержання компенсації вартості.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на Прикінцеві положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" щодо зупинення у поточному році дії п.4 ч.1 ст. 20 та п.10 ст. 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки дію п.2 ч.1 ст. 21 зазначеного закону не було зупинено.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність фінансування видатків на зазначені цілі за рахунок коштів державної програми в 2023 році, оскільки реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (постанова Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 206/4411/16-а).

Неврегулювання Кабінетом Міністрів України правовідносин, пов`язаних із санатарно-курортним лікуванням щодо осіб віднесених до категорії 2 не є підставою для позбавлення цієї категорії прав, що надані їм Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відтак, колегія суддів зазначає про помилковість зроблених висновків судом першої інстанції щодо відсутності у позивача права на безоплатне забезпечення санаторно-курортними путівками чи одержання за їх бажанням грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні, як особою, віднесеною до другої категорії громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Стосовно вимог виплати компенсації за не отриману санаторно-курортну путівку за 2023 рік у розмірі 732,00 грн, суд зазначає, що оскільки відповідачем взагалі відмовлено у виплаті компенсації, колегія суддів прийшла до висновку про передчасність даних позовних вимог, оскільки обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Так, фактично спірним питанням по даній справі є право позивача на отримання компенсації за не отриману санаторно-курортну путівку за 2023 рік.

Враховуючи, що відповідачем ще не виплачено компенсацію та наразі відсутні підстави вважати, що відповідачем під час виконання рішення суду у цій справі виплачена сума буде у меншому розмірі, колегія суддів доходить висновку, щодо на час розгляду цієї справи права позивача у частині позовних вимог що виплати 732,00 грн не порушені.

Колегія суддів зазначає, що передчасне задоволення даних вимог фактично суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.

Також, у разі незгоди позивача з подальшими діями відповідача, останній не позбавлений права звернутися з захистом порушених прав з відповідним позовом до суду.

Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вище зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково.

Керуючись ст. 242, 243, 311, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року по справі № 440/9315/23 скасувати.

Ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради про визнання відмову протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради у виплаті компенсації ОСОБА_1 за неотриману санаторно-курортну путівку за 2023 рік.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної в м. Полтаві ради здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотриману санаторно-курортну путівку за 2023 рік.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк