Постанова

від 27.11.2024 по справі 440/11727/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя І інстанції: Н.І. Слободянюк

27 листопада 2024 р. Справа № 440/11727/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою комунального некомерційного підприємства "Миргородська лікарня інтенсивного лікування" Миргородської міської ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року по справі № 440/11727/23

за позовом заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Миргородської районної військової (державної) адміністрації

до комунального некомерційного підприємства "Миргородська лікарня інтенсивного лікування" Миргородської міської ради та Миргородської міської ради

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.08.2023 року позивач, заступник керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах держави в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області (далі ГУ ДСНС України у Полтавській області) та Миргородської районної військової (державної) адміністрації, в якому просив:

- визначати протиправною бездіяльність відповідача Комунального некомерційного підприємства «Миргородська лікарня інтенсивного лікування» Миргородської міської ради (далі КНП «МЛІЛ» ММР) та Миргородської міської ради щодо не приведення у стан готовності захисної споруди - протирадіаційного укриття № 62692, що знаходиться за адресою: вул. Лікарняна, 1-В, м. Миргород, Полтавська область;

- зобов`язати КНП «МЛІЛ» ММР та Миргородську міську раду вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 62692, розташованого за адресою: вул. Лікарняна, 1-В, м. Миргород, Полтавська область, у відповідності до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07. 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на території м. Миргород наявна захисна споруда цивільного захисту - протирадіаційне укриття № 62692 балансоутримувачем якого є КНП «МЛІЛ» ММР. Відповідно до Акту оцінки стану готовності захисної споруди, протирадіаційного укриття № 62692, від 24.02.2023 року таке укриття обмежено готове до використання за призначенням. Таким чином, у відповідності до вимог ч. 8 ст.32 КЦЗ України та пункту 9 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 138 від 10.03.2017 року, наявні підстави для зобов`язання КНП «МЛІЛ» ММР вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 62692. Зазначає, що відповідачем на даний час не забезпечено готовності до використання захисної споруди цивільного захисту № 62692, а ГУ ДСНС у Полтавській області та Миргородською районною військовою (державною) адміністрацією Полтавської області не вжито дієвих та достатніх заходів з метою зобов`язання відповідача привести захисну споруду до готового стану з метою використання за призначенням, що вказує на їх бездіяльність. Тому, звернення прокурора до суду з даним позовом залишається єдиним ефективним та дієвим способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Відповідачі: КНП «МЛІЛ» ММР та Миргородська міська рада позов не визнали та у відзивах на позовну заяву зазначили, що такий об`єкт нерухомого майна як захисна споруда протирадіаційне укриття № 62692, у власність Миргородської міської ради та на баланс КНП «МЛІЛ» ММР не передавався та на балансі закладу не обліковується.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2023 року (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадження)) адміністративний позов заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Миргородської районної військової (державної) адміністрації задоволено.

Судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність КНП «МЛІЛ» ММР та Миргородської міської ради щодо неприведення протирадіаційного укриття № 62692 у належний для експлуатації технічний стан та готовність до укриття населення.

Зобов`язано КНП «МЛІЛ» ММР та Миргородську міську раду привести захисну споруду - протирадіаційне укриття № 62692 у належний для експлуатації технічний стан та готовність до укриття населення відповідно до «Вимог щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту», затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 579 від 09.07.2018 року.

В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено про те, що на КНП «МЛІЛ» ММР, як балансоутримувача захисної споруди, та Миргородську міську раду, як власника захисної споруди цивільного захисту - протирадіаційного укриття № 62692 покладені обов`язки з утримання цієї споруди у стані, що дозволяє привести її у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни.

Доводи відповідачів про те, що КНП «МЛІЛ» ММР не має на балансі захисну споруду цивільного захисту протирадіаційне укриття № 62692, суд відхилив як такі, що не підтверджені відповідними доказами.

Разом з цим, суд зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 року № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану» припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду на період воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні».

Таким чином, у зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 13.03.2022 року № 303 на період дії воєнного стану у Головного управління ДСНС України у Полтавській області відсутні повноваження з перевірки протирадіаційного укриття № 62692 на стан придатності для використання за призначенням для захисту населення, а також застосування заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю).

При цьому, суд зазначив про те, що на Миргородську районну військову (державну) адміністрацію покладений законом обов`язок щодо здійснення контролю за станом утримання захисних споруд цивільного захисту та готовності їх до використання за призначенням.

Враховуючи викладене суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у прокурора підстав для звернення до суду з цим позовом та задовольнив позовні вимоги повністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в апеляційній скарзі відповідач, КНП «МЛІЛ» ММР просить скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Миргородської районної військової (державної) адміністрації в повному обсязі.

Доводи, якими відповідач, КНП «МЛІЛ» ММР обґрунтовує вимоги апеляційної скарги, по суті, аналогічні доводам, викладеним у відзиві на позов.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до частини другої ст. 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої ст. 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 10 частини шостої ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржується судове рішення, постановлене у справі незначної складності.

За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги та перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а адміністративний позов заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Миргородської районної військової (державної) адміністрації слід залишити без розгляду.

Судовим розглядом справи встановлено, що згідно з паспортом та обліковою карткою протирадіаційного укриття № 62692 (дата заповнення 01.03.2017 року), останнє розташовано за адресою: м. Миргород, вул. Лікарняна, буд. 1, дата прийняття в експлуатацію 1985 рік, місткість 300 чол., загальна площа 814,8 кв.м., загальний об`єм 3470 куб.м., вбудоване у будівлю, кількість входів 1, укриття належить Миргородській районній раді, Миргородській ЦРЛ (а.с. 25, 26).

Відповідно до технічного паспорту від 22.07.2016 року на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони), протирадіаційне укриття № 62692 №1 «А» розташоване за адресою: вулиця Лікарняна, м. Миргород та належить на праві власності Миргородській районній державній адміністрації (а.с. 20-21).

Згідно з Актами оцінки стану готовності захисної споруди цивільного захисту протирадіаційного укриття №№ 62692 від 17.03.2021 року, від 17.01.2022 року та від 24.02.2023 року, працівниками КНП «МЛІЛ» ММР (24.02.2023 року також у присутності представника Миргородського РУ ГУ ДСНС України у Полтавській області) проведено оцінку стану готовності, експлуатації і використання протирадіаційного укриття № 62692, що належить Миргородській міській раді Полтавської області, та перебуває на балансі КНП «МЛІЛ» ММР, за висновками яких встановлено, що протирадіаційне укриття № 62692 оцінюється як обмежено готове до використання за призначенням (а.с.35-37, а.с. 38-40, а.с. 41-43).

Листом від 22.06.2023 року № 61-01-04-4362/61-11ГУ ДСНС України у Полтавській області, у відповідь на інформацію від 23.05.2023 за вих. №54-4034ВИХ-23, повідомило Миргородську окружну прокуратуру про те, що Головне управління ДСНС України у Полтавській області у довоєнний час не зверталося до Полтавського окружного адміністративного суду із позовними заявами про застосування заходів реагування щодо захисних споруд цивільного захисту, зокрема споруди № 62692. На даний час звернення до Полтавського окружного адміністративного суду із позовними заявами на підставі раніше виданих актів, складених за результатами здійснення планових або позапланових заходів державного нагляду (контролю), неможливо (у зв`язку із завершенням термінів позовної давності). Так само неможливо звернення до суду на підставі нових актів, складання яких допустиме лише за результатами здійснення планових або позапланових заходів державного нагляду (контролю) (а.с. 92-94, а.с. 95-97).

У відповідь на лист заступника керівника Миргородської окружної прокуратури від 23.05.2023 № 54-4037ВИХ-23 Миргородська районна військова адміністрація листом 12.06.2023 №1283/01.1-37 повідомила останнього, що оскільки споруда № 62692 є обмежено готовою до використання за призначенням, а отже може використовуватись для укриття населення, тому звернення до суду з метою зобов`язання балансоутримувача привести укриття в стан готовий до використання не планувались та не направлялись (а.с. 100-101).

Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури листом від 03.08.2023 № 54-6060ВИХ-23 повідомив ГУ ДСНС України в Полтавській області та Миргородську районну військову адміністрацію про те, що Миргородською окружною прокуратурою у відповідності до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» ініційовано пред`явлення до Полтавського окружного адміністративного суду позовної заяви щодо приведення споруди цивільного захисту у належний стан (а.с. 102-103).

Відповідно до пункту 3 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка серед іншого, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно з частинами третьою - п`ятою ст. 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Аналіз вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що ст. 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Пунктом 2 частини першої ст. 2 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон № 1697-VII) визначено, що на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із частиною третьою ст. 23 Закону № 1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Таким чином, положення частини третьої ст. 23 Закону № 1697-VII дають підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

При цьому, «не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається; «здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною; «неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 року у справі № 822/1169/17, від 13.05.2021 року у справі № 806/1001/17 та Великою Палатою Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 826/13768/16, від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18.

Своє право на звернення до суду з цим позовом заступник керівника Миргородської окружної прокуратури обґрунтовує бездіяльністю ГУ ДСНС у Полтавській області та Миргородської районної військової (державної) адміністрації, яка полягає у невжитті уповноваженим органом належних заходів щодо зобов`язання балансоутримувача привести захисну споруду у стан готовності до використання.

Тобто, у позовній заяві прокурор зазначив, що суб`єктом владних повноважень, який мав би бути позивачем у цій справі, є ГУ ДСНС у Полтавській області та Миргородська районна військова (державна) адміністрація. Але, з огляду на бездіяльність означених суб`єктів, інтереси держави ними не захищаються, у зв`язку із чим саме прокурор звертається з цим позовом до суду.

Колегія суддів зазначає, що у контексті наведеного суду першої інстанції необхідно було з`ясувати, чи наділені ГУ ДСНС у Полтавській області та Миргородська РВА належним обсягом компетенції щоб набути повноваження позивачів у цій справі.

Відповідно до частини восьмої ст. 32 Кодексу цивільного захисту України (далі КЦЗ України) утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Контроль за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими державними адміністраціями (частина п`ятнадцята статті 32 Кодексу цивільного захисту України).

Згідно із пунктом 3 «Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 року № 138 (далі «Порядок № 138»), балансоутримувач захисної споруди - власник захисної споруди або юридична особа, яка утримує її на балансі.

Утримання фонду захисних споруд у готовності до використання за призначенням здійснюється їх балансоутримувачами (пункт 9 Порядку № 138).

Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями (пункт 12 Порядку № 138).

Вимоги щодо утримання та експлуатації захисних споруд цивільного захисту затверджені наказом МВС України від 09.07.2018 року № 579 (далі Наказ № 579).

Споруди фонду захисних споруд мають утримуватися та експлуатуватися у стані, що дозволяє привести їх у готовність до використання за призначенням у визначені законодавством терміни (пункт 1 розділу ІІ Наказу № 579). Споруди фонду захисних споруд, їх комунікації, інженерні мережі, інженерне та спеціальне обладнання, системи життєзабезпечення (далі - обладнання споруд фонду захисних споруд) мають утримуватися в належному технічному стані. Утримання та експлуатація обладнання споруд фонду захисних споруд здійснюються згідно з вимогами і рекомендаціями, визначеними технічною документацією на них, а також відповідними нормами і правилами (пункт 7 розділу ІІ Наказу № 579).

Пунктом 1 «Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 року № 1052 (далі Положення № 1052) встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Згідно із пунктом 3 Положення №1052 основними завданнями ДСНС є:

1) реалізація державної політики у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;

2) здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням і виконанням вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб.

Відповідно до пункту 4 Положення № 1052 ДСНС відповідно до покладених на неї завдань, зокрема:

- здійснює заходи щодо створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення їх обліку, забезпечує разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями здійснення контролю за готовністю зазначених споруд до використання за призначенням;

- здійснює заходи щодо впровадження інженерно-технічних заходів цивільного захисту, готує пропозиції щодо віднесення населених пунктів та об`єктів національної економіки до груп (категорій) із цивільного захисту;

- організовує і здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законів та інших нормативно-правових актів з питань техногенної та пожежної безпеки, цивільного захисту міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання;

- складає акти перевірок, видає приписи, постанови, розпорядження про усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту;

- застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства у сфері цивільного захисту, пожежної та техногенної безпеки.

Законом України від 21.04.2021 року № 2228-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування повноважень між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту» із КЦЗ України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».

Одночасно, вказаним Законом Кодекс цивільного захисту України доповнено статтею 17-1 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту», згідно із пунктами 16, 48, 51 якої такий суб`єкт владних повноважень:

- реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд;

- звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей;

- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.

Тобто, на основі указаного висновується, що законодавством передбачено право ДСНС, як суб`єкта владних повноважень при застосуванні своєї компетенції, на звернення до суду виключно з позовами про застосування заходів реагування (пункт 48 ч. 2 ст. 17-1 КЦЗ України).

Таким чином, колегія суддів, на підставі аналізу зазначених норм законодавства, вважає, що КЦЗ України не передбачає повноважень ГУ ДСНС у Полтавській області на звернення до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача.

Тому, прокурором у цій позовній заяві визначено орган, в особі якого він звернувся до суду з цим позовом, що не має права на звернення до суду з ним.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 03.08.2023 року у справі № 260/4120/22, від 11.08.2023 року у справі № 560/10015/22, від 09.09.2023 року у справі № 260/4044/22, від 21.12.2023 року у справі № 400/4238/22, від 21.02.2024 року у справі № 580/4578/22.

За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб., визначає Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі Закон № 389-VIII).

Частиною першою ст. 4 Закону № 389-VIII встановлено, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Статтею 15 Закону № 389-VIII визначені повноваження військових адміністрацій, серед яких відсутні повноваження військової адміністрації звертатися до суду із заявленими позовними вимогами у якості позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави, частково задовольняє вимоги апеляційної скарги, - скасовує судове рішення та приймає нове про залишення позовної заяви без розгляду відповідно до пункту 1 частини першої ст. 240 КАС України.

Відповідно до пункту першого частини першої ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до частини першої статті 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 240, 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 319, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П ОС Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу комунального некомерційного підприємства «Миргородська лікарня інтенсивного лікування» Миргородської міської ради - задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2023 року по справі № 440/11727/23 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов заступника керівника Миргородської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі: Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, Миргородської районної військової (державної) адміністрації до комунального некомерційного підприємства «Миргородська лікарня інтенсивного лікування» Миргородської міської ради та Миргородської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова