Постанова

від 26.11.2024 по справі 755/5738/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 755/5738/22 Суддя (судді) першої інстанції: Яровенко Н.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Парінов А.Б.

судді: Беспалов О.О.

Грибан І.О.

при секретарі судового засідання Андрейченко К.Е.

за участю учасників судового процесу:

від позивача(апелянт): не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 10 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м.Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення.

В обґрунтування вказаних вимог зазначав, що 29 червня 2022 року було винесено рішення стосовно позивача про примусове повернення до країни походження або третьої країни, у зв`язку із порушенням законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства. Позивач вважає таке рішення протиправним та не законним, оскільки позивач не був забезпечений примірниками відповідного рішення і постанови у справі про адміністративне правопорушення. Винесення оскаржуваного рішення та постанови відбулося з порушенням прав позивача на користування правовою допомогою та рідною мовою. У зв`язку з цим, позивач змушений був звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 10 серпня 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що з урахуванням норм законодавства та встановленого факту порушення особою міграційного законодавства, а також того, що, позивач тривалий час не вчиняв жодних дій з метою легалізації свого перебування на території України, свідчить, що у відповідача станом на 29.06.2022 року були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення, що унеможливлює висновок про його протиправність

Не погоджуючись з рішенням першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 10 серпня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги повторюють доводи позовної заяви. Крім того позивач зазначає, що під час слухання справи в суді першої інстанції судові дебати проведені не були, оскільки суд вийшов до нарадчої кімнати одразу після дослідження письмових доказів у справі що є грубим порушенням норм процесуального права і тягне за собою скасування оскаржуваного рішення.

Також апелянт зазначає, що судом не взято до уваги ту обставину, що у позивача є діти, які є громадянами України, тому заборона в`їзду на територію України є неможливою.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 10 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду не надходив.

Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного перегляду, але до суду не прибули, що не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 29 червня 2022 року головним спеціалістом ЦМУ ДМС у м. Києві та Київські області ОСОБА_2 відносно громадянина Палестини, ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до якого 29.06.2022 року о 13-40 за адресою місто Київ, вулиця Кільцева дорога було виявлено громадянина Палентини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме проживає без документів на право проживання в Україні. Місце скоєння правопорушення: АДРЕСА_1 .

29 червня 2022 року головним спеціалістом відділу протидії нелегальній міграції, управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області ОСОБА_4 прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни, громадянина Палестини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов`язано його покинути територію України у термін до 09.07.2022 року та заборонено в`їзд на територію України на три роки.

Зі змісту вказаного рішення убачається, що 29.06.2022 співробітниками Святошинського УП ГУНП у м.Києві виявлений громадянин Палестини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходився на території України з порушенням ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Останній прибув на територію України у 2000 році. Державний кордон перетнув через ПП «Міжнародний Аеропорт Одеса». З 2000 по 2019 рік працював різноробочим на ринках міста Києва, з 2019 року по теперішній час працює технологом на харчовому промисловому виробництві « ОСОБА_5 », проте відповідного дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства не оформлював. З питань продовження терміну перебування в Україні, оформлення посвідки на тимчасове проживання, дозволу на імміграцію в Україну, набуття статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до відповідних органів ДМС не звертався. Будь-які інші документи, підтверджуючи законні підстави для легального перебування на території України, у іноземця відсутні. Іноземець мав можливість покинути територію України, проте не виїхав усвідомлюючи, що цими діями умисно порушує законодавство України.

Підставою для винесення рішення про повернення громадянина до країни походження, слугує постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

За порушення правил перебування іноземних громадян на території України громадянина Палестини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 29.06.2022 року притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 5100,00 грн.

Як зазначено в мотивувальній частині постанови, 29.06.2022 року о 13 год. 40 хв. за адресою: АДРЕСА_2 , виявлено громадянина Палестини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, який порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні.

Не погоджуючись прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м.Києва з позовом у цій справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з частиною першою статті 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку (ст. 9 Закону № 3773-VI).

Згідно ч. 3 ст. 9 Закону строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Приписи ч. 1 ст. 26 Закону визначають, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

При цьому в силу положень ч. 5 ст. 26 Закону іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Окремо слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Отже, примусове видворення з України іноземця на підставі винесеної постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин. Водночас, вказана вище норма ч. 1 ст. 30 Закону містить приписи про те, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто, обов`язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.

Подібний висновок про застосування норм права викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі № 754/2198/17 та від 17 грудня 2019 року у справі № 308/8741/17.

Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземців), їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначає Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 5 розділу 1 Інструкції, підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

За приписами пункту 6 розділу I Інструкції № 353/271/150 примусове повернення з підстав, передбачених пунктом 5 цього розділу, здійснюється за рішенням органів ДМС, органу охорони державного кордону (стосовно іноземців, затриманих ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), органу СБУ з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, оформленням відповідних документів, доведенням цього рішення до іноземця та взяттям з нього зобов`язання про добровільний виїзд з України у визначений у рішенні строк, а також здійсненням подальшого контролю за фактичним виконанням іноземцем цього рішення.

За приписами п. 10 розділу I Інструкції № 353/271/150 рішення органів ДМС, органів охорони державного кордону та органів СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Судом першої інстанції встановлено, що у відповідача відсутні документи, які б давали йому право перебувати на території України. Документи про продовження терміну перебування в Україні або документи, які дають право на законне проживання в Україні відповідач не оформив та не звертався до компетентних органів України із заявою про визнання його біженцем, або особою, котра потребує додаткового захисту.

При цьому, встановлених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заборон на примусове видворення відповідача не встановлено.

Відтак, вимоги про примусове видворення громадянина Палестини ОСОБА_1 за межі України, є обґрунтованими.

Щодо доводів апеляційної скарги щодо ненадання безоплатної вторинної правової допомоги під час затримання більш ніж на 3 години

Щодо посилань позивача на недотримання норм Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства в частині затримання більше ніж на 3 години, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, на яких поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону, з моменту подання особою заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою, а також іноземці та особи без громадянства, затримані з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, з моменту затримання.

Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 17 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги або про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

Згідно з пунктом 9 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрацією державної прикордонної служби України, Службою безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150 (Далі Інструкція № 353/271/150) у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Натомість, зазначений час затримання 08 година 30 хвилин в апеляційній скарзі не підтверджується наявними документами в матеріалах справи. Інших доказів на підтвердження позиції позивача до суду подано не було. З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

За наведених обставин, суд відхиляє твердження апелянта обґрунтовані порушенням судом першої інстанції норм процесуального права в частині перевірки дотримання права відповідача на безоплатну вторинну правову допомогу.

Щодо посилання апелянта на те, що судом не взято до уваги ту обставину, що у позивача є діти, які є громадянами України, тому заборона в`їзду на територію України є неможливою. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно поданих документів, а саме: паспортів ОСОБА_6 документ № НОМЕР_1 та ОСОБА_7 документ № НОМЕР_2 та відповідних свідоцтв про народження, діти позивача є повнолітніми, тому ця обставина не береться судом до уваги.

Щодо посилання на порушення норм процесуального права.

Дослідивши протокол судового засідання, колегією суддів встановлено, що суд під час слухання справи в суді першої інстанції судові дебати проведені не були, оскільки суд вийшов до нарадчої кімнати одразу після дослідження письмових доказів у справі.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Таким чином, оскільки порушення норм процесуального не призвело до неправильного вирішення справи, суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Крім того, судова колегія зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до ст. 315 за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право:

1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін;

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення;

3) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

4) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 серпня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Суддя-доповідач А. Б. Парінов

Судді О. О. Беспалов

І. О. Грибан

(Повний текст судового рішення виготовлено 26 листопада 2024 року)