Постанова

від 27.11.2024 по справі 380/6227/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 380/6227/24 пров. № А/857/25094/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-суддіКузьмича С. М.,

суддівГудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Залізничного відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року (ухвалене головуючим суддею Хомою О.П. у м. Львів) у справі № 380/6227/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Залізничного відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив:

визнати протиправними дії Залізничного відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо не продовження ОСОБА_1 з 01.03.2024 статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 ;

зобов`язати Залізничний відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради продовжити ОСОБА_1 з 01.03.2024 статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та дію відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що він 18.02.2014 перебував на службі по охороні громадського порядку в межах Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області. 19.02.2014 біля 01 год. 30 хв., під час захоплення приміщення Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області невідомі особи нанесли йому удари по голові та по обличчі, спричинивши тілесні ушкодження. Внаслідок нанесених ударів ОСОБА_1 отримав закриту черепно-мозкову травму із струсом головного мозку, забоєм потиличної ділянки, виражену внутрішньочерепну гіпертензію, астенодепресивний синдром. В результаті нанесених трав 26.02.2020 ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок виконання службових обов`язків, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією. Залізничним відділом соціального захисту населення 02.03.2020 позивачу встановлено статус «особа з інвалідністю в наслідок війни» та видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 , де зазначено, що посвідчення дійсне до 28.02.2021. В подальшому дія даного посвідчення була продовжена до 01.03.2024. ОСОБА_1 22.02.2024 звернувся в Залізничний відділ соціального захисту із заявою про продовження статусу «особи з інвалідністю в наслідок війни». Відповідач листом від 22.02.2024 №260306-1054 повідомив про відсутність підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та продовження посвідчення відповідно до п. 11 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту». Вважаючи відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 позов задоволено у повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Залізничного відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо відмови у продовженні ОСОБА_1 з 01.03.2024 статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 . Зобов`язано Залізничний відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради продовжити ОСОБА_1 з 01.03.2024 статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та дію відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 .

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач був звільнений з органів поліції, де проходив службу після звільнення з органів внутрішніх справ, під час служби в яких отримав травму, яка зумовила встановлення ІІІ групи інвалідності, що підтверджується належними та допустимими доказами, то суд виснував, що позивачу інвалідність встановлена внаслідок травми, одержаної під час виконання ним службових обов`язків в органах внутрішніх справ. Встановлені судом обставини свідчать про наявність двох умов, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту», необхідних для визнання позивача особою з інвалідністю внаслідок війни. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у продовженні строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є необґрунтованою й такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 з 27.04.2009 до 03.02.2020 проходив службу у правоохоронних органах України (до 06.11.2015 в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 в органах поліції).

Згідно до витягу з наказу ГУ НП у Львівській області від 03.02.2020 №37 о/с капітана поліції ОСОБА_1 , старшого інспектора сектору інформаційної підтримки Галицького відділу поліції ГУНП, з 03.02.2020 звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (через хворобу). Підстава: свідоцтва про хворобу №37 від 29.02.2020.

Висновком службового розслідування за фактом отримання тілесних ушкоджень інспектором чергової частини Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС у Львівській області старшим лейтенантом міліції ОСОБА_1 встановлено, що перебуваючи на службі по охороні громадського порядку в межах Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області 19.02.2014 біля 01 год. 30 хв., під час захоплення приміщення Галицького РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області невідомі особи нанесли ОСОБА_1 удари по голові та по обличчі, спричинивши тілесні ушкодження, внаслідок чого він невідкладно звернувся в поліклініку при ГУМВС у Львівській області, де йому було надано медичну допомогу.

Відповідно до пункту 11 свідоцтва про хворобу №37, виданого М(ВЛ)К ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» від 29.01.2020 ОСОБА_2 , діагноз і постанова медичної (військово-лікарської) комісії про причинний зв`язок захворювання, встановлено, що травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

26.02.2020 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок виконання службових обов`язків, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №330532.

Залізничним відділом соціального захисту населення 02.03.2020 позивачу встановлено статус «особа з інвалідністю в наслідок війни» та видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_1 , де зазначено, що посвідчення дійсне до 28.02.2021. В подальшому дія даного посвідчення була продовжена до 01.03.2024.

ОСОБА_1 22.02.2024 звернувся в Залізничний відділ соціального захисту із заявою про продовження статусу «особи з інвалідністю в наслідок війни».

Відповідач листом від 22.02.2024 №260306-1054 від 22.02.2024 повідомив про відсутність підстав для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни поліцейським відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Вважаючи відмову відповідача про відмову у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та продовження терміну дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Статтею 4 Закону №3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни наведено у ст. 7 Закону №3551-XII.

Так, відповідно до ст. 7 цього Закону, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Надалі у цій статті Закону зазначено, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема:

1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;

2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Тобто текстуальний аналіз ст. 7 Закону №3551-XII доводить, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни прирівняні також ряд категорій осіб, які фактично не перебували у бойових діях.

Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону №3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю, зокрема, з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до записів трудової книжки ( НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 з 27.04.2009 по 01.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України та був звільнений зі служби в поліції 03.02.2020 в званні капітана поліції, маючи вислугу років 10 років 09 місяців 05 днів, за п.2 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу), що підтверджується копією трудової книжки та копією наказу від 03.02.2020 №37 о/с.

Відповідно до Свідоцтва про хворобу №37 від 29.02.2020, яке слугувало підставою видачі наказу від 03.02.2020 №37 о/с, складеного на ОСОБА_1 , капітана поліції, старшого інспектора сектору інформаційної підтримки Галицького відділу поліції ГУНП, у пункті у 11 «Діагноз і постанова медичної (військово-лікарської) комісії про причинний захворювання (поранення, травми, контузії, каліцтва) вказано, що травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 330532 від 26.02.2020 ОСОБА_1 на підставі акта огляду МСЕК № 3 встановлено третю групу інвалідності до 01.03.2021 травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків. Дата чергового переогляду 25.02.2021.

Вказаними документами підтверджено, що травма ОСОБА_3 , яка зумовила встановлення ІІІ групи інвалідності, пов`язана з виконанням службових обов`язків, оскільки мала місце під час виконання позивачем службових обов`язків.

Питання, пов`язані з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України регулюються Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 №1346 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.01.2003 за № 83/7404 (далі - Порядок №1346).

Відповідно до п. 3.9 Порядку №1346, нещасний випадок трапився при виконанні службових обов`язків, якщо він стався в період проходження служби під час: перебування на робочому місці, на території підрозділу або в іншому місці роботи чи служби (далі - роботи) протягом робочого часу або, за дорученням керівника, в неробочий час; приведення в порядок знарядь праці, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання правил особистої гігієни; проведення навчання, тренувань, обов`язкових фізичних занять у встановлений час; використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за дорученням керівника; подання підрозділом шефської допомоги; провадження дій в інтересах підрозділу, у якому проходить службу (працює) потерпілий; перебування в транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку (у тому числі поранення) пов`язана з виконанням потерпілим службових (трудових) обов`язків або з дією на нього небезпечного чи шкідливого фактора чи середовища; прямування працівника до об`єкта (між об`єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь- якого об`єкта за дорученням керівника; прямування до місця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до завдання про відрядження.

За змістом п. 3.11 Порядку №1346 нещасний випадок є таким, що трапився при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю, якщо він трапився в період проходження служби: унаслідок безпосереднього впливу правопорушника (злочинця) на працівника (учинення опору, захват заручником, напад на працівника, який перебуває не при виконанні службових обов`язків, з метою помсти за законні дії з припинення правопорушення, затримання або викриття правопорушника в період служби тощо); при ліквідації аварій, пожеж, стихійних явищ або їх наслідків; при виконанні службового або громадського обов`язку з рятування людського життя, охорони державного, громадського або особистого майна громадян, захисту їх честі та гідності; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та нормативно-правовими актами МВС України.

Нещасний випадок, що стався за обставин, не пов`язаних з виконанням службових обов`язків, зазначених у пунктах 3.9, 3.11 Порядку №1346 комісія з розслідування має визнавати таким, що трапився в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків.

Відтак, колегія суддів поділяє твердження суду першої інстанції. що системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону №3551 законодавець пов`язує з тим, що інвалідність працівника з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України сталася в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних, зокрема, з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та наявністю передбачених Порядком обставин, що призвели до травмування чи захворювання.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в рішенні від 08.04.2014 (реєстраційний номер в ЄДРСР 38475027).

Відповідно до абзацу 2 п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи» (далі - постанова №1317), медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 №1112, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Відповідно до п. 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою №1317, причинний зв`язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Пунктом 26 постанови № 1317 передбачено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється І, II чи III група інвалідності.

Причинами інвалідності є, зокрема, поранення, контузії, каліцтва, захворювання: одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час; одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди; одержані в районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції до і грудня 2014 р., а з і грудня 2014 р. - на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції; під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання; одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянських і Другої світової воєн та в повоєнний період; пов`язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав: пов`язані з виконанням службових обов`язків, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; одержані внаслідок політичних репресій; пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; одержані під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р. за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (у Революції Гідності); поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення; захворювання: отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; пов`язані з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв' язку.

Як встановлено судом, 29.01.2020 ОСОБА_1 медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Львівській області» було видано свідоцтво про хворобу №37, у пункті 11 (Діагноз і постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання (поранення, травми, контузїї, каліцтва) якого за результатами медичного огляду ОСОБА_1 комісія дійшла висновку: Наслідки перенесеної ЗЧМТ (19.02.2014) зі струсом головного мозку, забоєм потиличної ділянки, вираженою внутрішньочерепною гіпертензією, астенодепресивним синдромом у вигляді дисциркуляторної енцефалопатії ІІ ст. з внутрішньочерепною гіпертензією, пірамідною недостатністю, цефалгічним та церебрастенічним синдромами, стійкою вегето-судинною нестійкістю з помірним порушенням функції. Травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Як наслідок отримання травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, 26.02.2020 ОСОБА_1 була встановлена III група інвалідності, яка була продовжена медико-соціальною експертною комісією Львівського обласного центру медико-соціальної експертизи спочатку до 17.02.2024, пізніше - до 06.02.2027, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісію серії 12 ААБ № 360441 від 25.02.2021 року та довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісію серії 12 ААГ №604811 від 06.02.2024, які видані медико-соціальною експертною комісією Львівського обласного центру медико-соціальної експертизи.

Підставою для таких висновків були висновки комісії Галицького районного відділу УМВС України у Львівській області за результатами розслідування нещасного випадку згідно акту розслідування нещасного випадку, що стався 19.02.2014 за формою Н-5 від 10.04.2014 та акту про нещасний випадок №3 за формою Н-1 від 14 квітня 2014.

Таким чином, отримана ОСОБА_1 травма, яка стала підставою для встановлення йому інвалідності III групи, була пов`язана з виконанням службових обов`язків, а саме у зв`язку з безпосередньою участю в охороні громадського порядку під час проходження служби в органах Національної поліції, що включає в себе в тому числі службу в органах внутрішніх справ, відтак посилання відповідача на ту обставину, що позивач не є суб`єктом за п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» суд вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878 - Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями МВС є забезпечення формування державної політики у сферах: і) охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; Міністр очолює МВС, здійснює керівництво його діяльністю; призначає на посаду та звільняє з посади першого заступника та заступників керівника Національної поліції за поданням керівника Національної поліції; погоджує структуру апаратів центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, а також структуру територіальних органів Національної поліції;

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №6/п «Про утворення Національної поліції України» утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Згідно Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №877 Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Національна поліція в межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів МВС видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Таким чином Національна поліція є структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України, наділена тими же функціями, що і міліція з її територіальними органами УМВС в областях, та, фактично, є правонаступником міліції, а територіальні органи поліції ГУ НП є правонаступниками територіальних органів УМВС.

В своїй діяльності Національна поліція керується наказами та розпорядженнями в тому числі МВС України. Зокрема розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України здійснюється Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 №1346.

З огляду на викладене, суд вважає, що поняття «особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ» і «поліцейських» є тотожними відносяться до підрозділів системи МВС України.

Суд також зауважує, що травму, яка стала підставою встановлення позивачу інвалідності, ОСОБА_1 отримав під час проходження служби в Галицькому районному відділі УМВС України у Львівській області, тобто на той момент позивач був особою начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ. Документи, що доводять отримання травми під час виконання службових обов`язків складені також посадовими особами начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ.

Відтак, зазначене вище підтверджує, що на позивача поширюються вимоги п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

Крім цього, вказане підтверджує і те, що Залізничним відділом соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради 02.03.2020 було видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 набув статусу особи з інвалідністю III групи внаслідок війни. Надалі, 25.02.2021 було продовжено термін дії посвідчення статусу особи з інвалідністю III групи внаслідок війни, що визнавався державними органами, в тому ж числі апелянтом.

Окрім того, позивач до заяви про продовження статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» долучив довідку до акту огляду медико-соціальної експертної комісії, виданої Обласною МСЕК № 3 від 22.02.2024 серія 12 ААГ №604811, згідно з якою позивачу повторно встановлено III групу інвалідності, травма пов`язана з виконанням службових обов`язків, що також не заперечується апелянтом.

Отже, наявні всі підстави, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII для продовження позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у продовженні строку дії посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є необґрунтованою й такою, що порушує право позивача на одержання вказаного статусу та пов`язаного з ним соціального захисту.

Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Залізничного відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року у справі № 380/6227/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар