Рішення

від 27.11.2024 по справі 703/5506/24

СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Справа № 703/5506/24

2/703/1742/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі судді Прилуцького В.О., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в залі суду в м.Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Укрсиббанк», третя особа Приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна про скасування арешту,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить суд скасувати арешт накладений 23 вересня 2019 року постановою приватного виконавця Чупис Т.П. № 60124545 на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч.5 ст.279 ЦПК України).

Вказана вимога ЦПК України роз`яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі від 11.07.2023 року.

Сторони у справі не подавали клопотань про розгляд означеної справи з повідомленням сторін, а суд не вбачає підстав для розгляду справи з повідомленням сторін з власної ініціативи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

05 листопада 2024 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від АТ «Укрссиббанк». Відповідач зазначає, що заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову. Заперечення обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 . На вказану квартиру в рамках виконавчого провадження за яким боржником є ОСОБА_2 накладено арешт. Відповідач вважає, що оскільки арешт було накладено в їх інтересах, відповідно арешт не підлягає до скасування.

07 листопада 2024 року відповідач ОСОБА_2 надав до суду заяву в якій вказав, що позовні вимоги визнає у повному обсязі та просить проводити розгляд справи у його відсутність.

Дослідивши матеріали справи, врахувавши позицію сторін, викладену письмово, суд приходить до наступного висновку.

За змістом ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою їх забезпечення.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. ( ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

З витягу з Державного реєстру речових пав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 302815038 від 15 червня 2022 року вбачається, що за ОСОБА_1 13 червня 2022 року зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

З листа приватного виконавця Чупис Т.П. № 52408 від 11 вересня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 звертався до виконавця із заявою про знаття арешту з квартири. Однак зазначеним листом йому було відмовлено у зняття арешту на квартиру, оскільки на момент відкриття виконавчих проваджень та накладення арешту на квартиру право власності за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване не було. Таким чином в діях державного виконавця відсутні порушення порядку накладення арешту на майно та відповідно відсутні підстави для його скасування.

Окрім того з даного листа вбачається, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Чупис Т.П. з 20 вересня 2019 року по 22 липня 2020 року перебувало зведене виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів № 703/2838/16-ц від 21 листопада 2016 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 66833,26 дол США та 644256 грн. 58 коп. згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 181854213 від 20 вересня 2019 року боржнику на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 .

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт/заборону, відповідно до статей 15,16 Цивільного процесуального кодексу України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Згідно частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

Згідно частини 5 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, крім частини 4 статті 59 Закону, може бути знятий за рішенням суду.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в абз. 1, 2 п. 2 постанови від 3 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» (далі - постанова) позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізовано. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 5 постанови, зокрема, у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

Згідно із ч.2 ст.50 ЗУ «Про виконавче провадження», у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу, який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 60 ЗУ «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені в ст. 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень встановлених законом.

За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Як зазначає відповідач, у відзиві «станом на момент відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було зареєстровано. Зокрема згідно наданої позивачем інформаційної довідки право власності за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано 13.06.2022 року. Отже в діях приватного виконавця відсутні порушення порядку накладення арешту на майно боржника».

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 27 Закону про реєстрацію прав державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 911/3594/17.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Підставою набуття права власності на зазначену квартиру позивачем є ухвала Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 вересня 2019 року по справі № 703/2160/19.

Вище зазначена ухвала набрала законної сили 08 жовтня 2019 року, а тому фактично з даного часу позивачем ОСОБА_1 набуте право власності на квартиру.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 не має зобов`язань перед АТ «Укрсиббанк», не є стороною виконавчого провадження, однак позбавлений можливості реалізувати право на розпорядження належним йому нерухомим майном, вчинення юридично значимих дій, з якими пов`язано виникнення його особистих та майнових прав, та може усунути цю перешкоду не інакше як в судовому порядку. Таким чином, заборона відчуження накладена на майно належне ОСОБА_1 порушує право власності позивача, як власника.

У цій справі предметом позову є, зокрема, скасування заборони на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_1 накладеної постановою приватного виконавця Чупис Т.П. № 60124545 23 вересня 2019 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наявність накладеної заборони відчуження на майно, неможливість скасування її в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про зняття заборони, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про необхідність захисту його права шляхом скасування обтяження, оскільки позовні вимоги засновані на законі та знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду.

При таких обставинах, суд дійшов до висновку про те, що є всі підстави, передбачені законом, для задоволення позову, оскільки наявність вказаного обтяження перешкоджає вільному розпорядженню майном позивачу.

Вимог про стягнення з відповідачів судових витрат позивач не заявив, тому їх слід віднести на його рахунок.

Керуючись ст. 5, 6, 10, 263-265 ЦПК України, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Укрсиббанк», третя особа Приватний виконавець виконавчого округу Черкаської області Чупис Тетяна Петрівна про скасування арешту - задовольнити.

Скасувати арешт накладений 23 вересня 2019 року постановою приватного виконавця Чупис Т.П. № 60124545 на квартиру АДРЕСА_1 .

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В. О. Прилуцький