Постанова

від 27.11.2024 по справі 289/1851/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №289/1851/24 Головуючий у 1-й інст. Кириленко О. О.

Категорія 101 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Борисюка Р.М.

за участю секретаря судового засідання Журавської Д.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №289/1851/24 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Радомишльська міська рада Житомирської області про встановлення факту, що має юридичне значення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 12 вересня 2024 року, постановлену під головуванням судді Кириленко О.О. в м. Радомишль Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити факт, що вона являється прийомною матір`ю усиновленої особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини-сироти інваліда з дитинства.

В обґрунтування заяви зазначала, що відповідно до розпорядження №142 голови Радомишльської районної державної адміністрації Житомирської області від 13.06.2013 «Про створення прийомної сім`ї та влаштування дітей на виховання і спільне проживання» було створено на базі її родини прийомну сім`ю і влаштовано на виховання та соціальне проживання у прийомну сім`ю: дитину-сироту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитину-сироту ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дитину-сироту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати яких померла - ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вказує, що 13.06.2013 між Радомишльською РДА та нею укладено договір №1 на влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомну сім`ю в м. Радомишль, відповідно до якого остання прийняла на виховання та спільне проживання дітей-сиріт: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Радомишльським УПСЗН 16.05.2017 дитині-інваліду ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено державну соціальну допомогу з 21.12.2016 по 21.12.2021, його законним представником зазначена вона. Також, вказує, що згідно з посвідченням від 16.05.2017 серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має статус «дитини-інваліда» або інваліда з дитинства до 18 років», законним представником якого є вона, як прийомна матір. Стверджує, що у неї відсутній документ, який достеменно підтверджує, що вона являється прийомною матір`ю усиновленої особи - ОСОБА_2 , дитини-сироти інваліда з дитинства. Враховуючи викладене просила задовольнити її заяву в повному обсязі.

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 12 вересня 2024 року відмовлено у відкритті провадження по даній цивільній справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати та постановити нове судове рішення, яким встановити факт, що вона являється прийомною матір`ю усиновленої особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини-сироти інваліда з дитинства.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що судом першої інстанції порушено її право на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом, що передбачене ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Стверджує, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено матеріали справи та не вірно встановлено обставини справи. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 12 вересня 2024 року та постановити нове судове рішення, яким встановити факт, що вона являється прийомною матір`ю усиновленої особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини-сироти інваліда з дитинства.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

У справі, що переглядається встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити факт, що вона являється прийомною матір`ю усиновленої особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини-сироти інваліда з дитинства.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що згідно розпорядження Радомишльської районної державної адміністрації Житомирської області №106 від 29.04.2013 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 надано статус дитини-сироти.

Відповідно до розпорядження Радомишльської районної державної адміністрації Житомирської області №142 від 13.06.2013 створено на базі родини ОСОБА_1 прийомну сім`ю. Влаштовано з 13.06.2013 на виховання та спільне проживання у прийомну сім`ю ОСОБА_1 : дитину-сироту ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дитину-сироту ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дитину-сироту ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно договору про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомну сім`ю в м. Радомишль №1 від 13.06.2013 укладеного між Радомишльською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 вбачається, що Радомишльська райдержадміністрація передає, а ОСОБА_1 приймає на виховання та спільне проживання дітей-сиріт: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Актом про передачу документів дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прийомній матері ОСОБА_1 у зв`язку з влаштуванням дитини в прийомну сім`ю від 13.06.2013 підтверджено передання документів відносно дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 прийомній матері ОСОБА_1 .

Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 16.05.2017 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено державну соціальну допомогу до 18 років. У вказаному посвідченні зазначено дані про законного представника: ОСОБА_1 .

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що до повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування належить вирішення питання про влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування до прийомної сім`ї на виховання та спільне проживання, а рішення про це є підтвердженням факту набуття особами статусу прийомних батьків, тому заявлені ОСОБА_1 вимоги не підлягають розгляду в порядку окремого провадження.

Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує наступне.

За змістом частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, на судовий захист її особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, однак не є вичерпним.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов:

- згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Схожі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21.

Отже, існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Якщо факт, що має юридичне значення, підлягає встановленню в позасудовому порядку, особа має використати такий порядок.

Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку адміністративного судочинства (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі №161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі №370/2598/16-ц, від 18 січня 2024 року у справі №560/17953/21).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18, від 29 травня 2019 року у справі №398/4017/18.

Таким чином, судовий порядок встановлення факту, що має юридичне значення, використовується лише у випадку, коли чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку його встановлення.

У справі, що переглядається, заявник просить встановити факт, що вона являється прийомною матір`ю усиновленої особи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини-сироти інваліда з дитинства.

Частиною першою статті 315 ЦПК України встановлення судом такого факту не передбачено.

Відповідно до ст. 52 Конституції України, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Конвенції ООН «Про права дитини» (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративним чи законодавчими органами, першочергова увага має приділятись якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 3 Конвенції держави-учасниці Конвенції зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров`я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Аналогічні зобов`язання України передбачені і у основних міжнародно-правових актах.

В Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, закріплено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Однією з найвищою соціальною цінністю держави є соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Конституцією України на державу покладається обов`язок утримання та виховання таких дітей. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, молоді із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначаються Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», який набув чинності 13 січня 2005 року і є складовою законодавства про охорону дитинства.

За статтею 1 Закону діти, позбавлені батьківського піклування, - діти, які залишилися без піклування батьків у зв`язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнанням батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебуванням їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами Національної поліції, пов`язаним з відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов`язки, а також діти, розлучені із сім`єю, підкинуті діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, діти, батьки яких не виконують своїх батьківських обов`язків з причин, які неможливо з`ясувати у зв`язку з перебуванням батьків на тимчасово окупованій території України або в зоні проведення антитерористичної операції, та безпритульні діти.

Статус дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, визначено відповідно до законодавства, яке надає їй право на повне державне забезпечення і отримання передбачених законодавством пільг та яке підтверджується комплектом документів, що засвідчують обставини, через які дитина не має батьківського піклування.

За умови втрати дитиною батьківського піклування відповідна служба у справах дітей зобов`язана протягом двох місяців підготувати комплект документів, який підтверджує набуття дитиною статусу дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування (стаття 5 Закону).

Відповідно до п. 9 ст. 23 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», місцева державна адміністрація вирішує питання щодо встановлення опіки і піклування, створення передбачених законодавством умов для виховання та/або влаштування дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, щодо захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей, а також вживає інших заходів щодо соціального захисту дітей, віднесених до її компетенції законом.

Згідно з пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», органами опіки та піклування є районні, районні у м.м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім`ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей.

Безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.

Таким чином, уповноваженими органами з питань опіки та піклування є районні державні адміністрації, рішення в межах повноважень видають їх голови у формі розпоряджень.

Органи опіки та піклування забезпечують, серед іншого, вирішення питань щодо: встановлення статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування; надання опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, та застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей.

Відтак, до повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування належить вирішення питання про влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування до прийомної сім`ї на виховання та спільне проживання, а рішення про це є підтвердженням факту набуття особами статусу прийомних батьків.

Відповідно до ч. 1 ст. 256-1 СК України прийомна сім`я - сім`я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно до п. 2 Положення про прийомну сім`ю, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2005 №565, прийомні батьки - подружжя або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Частинами 2, 4 ст. 256-2 СК України встановлено, що прийомні батьки несуть обов`язки по вихованню та розвитку дітей, передбачені статтею 150 цього Кодексу. Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.

Згідно зі статтею 256-4 Сімейного кодексу України рішення про створення прийомної сім`ї приймається районною, районною в містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчим комітетом міської (міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення) ради в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про створення прийомної сім`ї, на основі типового договору укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім`ї. Орган, який прийняв рішення про створення прийомної сім`ї, зобов`язаний контролювати виконання прийомними батьками своїх обов`язків щодо виховання та утримання дітей. Положення про прийомну сім`ю та типовий договір про влаштування дітей до прийомної сім`ї затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 Положення про прийомну сім`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року №565, рішення про утворення прийомної сім`ї приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчими органами міських, районних у містах (в разі утворення) рад на підставі заяви сім`ї або окремої особи, які виявили бажання утворити прийомну сім`ю, за поданням відповідного висновку служби у справах дітей районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міських, районних у містах (в разі утворення) рад про можливість утворення прийомної сім`ї за результатами проходження курсу підготовки і рекомендацією відповідного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. Зазначена сім`я або окрема особа, яка не перебуває у шлюбі, обов`язково інформується про стан здоров`я, фізичний та розумовий розвиток дітей, яких вони бажають взяти на виховання та спільне проживання.

Орган, який прийняв рішення про утворення прийомної сім`ї, несе відповідальність за її функціонування відповідно до законодавства.

Частинами 1, 2 п.6 вказаного вище Положення передбачено, що на підставі рішення про утворення прийомної сім`ї між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про її утворення, укладається договір про влаштування дітей до прийомної сім`ї на виховання та спільне проживання (далі - договір) за формою згідно з додатком.

Дія договору припиняється у разі виникнення у прийомній сім`ї несприятливих умов для виховання дітей та спільного проживання (тяжка хвороба прийомних батьків, зміна їх сімейного стану, відсутність взаєморозуміння батьків з дітьми, конфліктні стосунки дітей), невиконання прийомними батьками обов`язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей, порушення схеми антиретровірусної терапії дитини, повернення дітей рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю), досягнення дитиною повноліття, досягнення батьками пенсійного віку, виявлення обставин щодо навмисного виведення дитини з прийомної сім`ї з метою усиновлення її іноземцями, за винятком ситуацій, якщо іноземець є родичем дитини, за згодою сторін та з інших причин, передбачених договором, а також за наявності обставин, зазначених у статті 212 Сімейного кодексу України.

У разі припинення дії договору сім`я позбавляється статусу прийомної, а питання про подальше влаштування дітей вирішується органом опіки і піклування (дітей, уражених ВІЛ-інфекцією, - органом опіки і піклування на підставі висновку закладу охорони здоров`я), який вживає вичерпних заходів до запобігання поверненню (влаштуванню) дітей в інтернатні заклади.

Контроль за виконанням договору, а також за умовами проживання, виховання прийомних дітей здійснюють місцеві служби у справах дітей і органи опіки та піклування районних, районних у м. Києві та м. Севастополі держадміністрацій, виконавчих комітетів міських рад.

Таким чином, чинним законодавством передбачено позасудовий порядок підтвердження статусу прийомних батьків, у зв`язку з чим такий факт не може встановлюватися в судовому порядку в окремому провадженні в порядку цивільного судочинства.

Відтак, судом першої інстанції вірно встановлено, що надання статусу дитини-сироти, влаштування дітей-сиріт та надання статусу прийомних батьків, - чітко регламентований державою процес з визначенням органів та посадових осіб, на його здійснення. Суди до таких уповноважених органів не віднесені.

Отже, доводи заявника про те, що лише суд може встановити факт того, що вона є прийомною матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 спростовуються наведеним вище законодавством, за яким до повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування належить вирішення питання про влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування до прийомної сім`ї на виховання та спільне проживання, а рішення про це є підтвердженням факту набуття особами статусу прийомних батьків.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права.

Оскільки розгляд заяви ОСОБА_1 віднесено до повноважень інших органів і за законом не підлягає судовому розгляду, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для її скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Радомишльського районного суду Житомирської області від 12 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 27 листопада 2024 року.

Головуючий

Судді