Постанова

від 27.11.2024 по справі 190/73/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9302/24 Справа № 190/73/24 Суддя у 1-й інстанції - Погребняк Т. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.

за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області про визначення місця проживання дітей, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дітей.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 25 жовтня 1997 року між ОСОБА_1 , 1973 року народження та відповідачкою ОСОБА_2 , 1976 року народження, було укладено шлюб, який був зареєстрований Новоукраїнським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, про що було видано свідоцтво про шлюб та зроблено відповідний актовий запис № 142. Від вказаного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17.10.2017 року, шлюб позивачем та відповідачем та відповідачкою було розірвано.

На теперішній час, позивач проживає разом з сином у житловому будинку АДРЕСА_1 .

До теперішнього часу сторони не дійшли згоди щодо місця проживання дитини. На даний час дитина проживає разом із позивачем. Син бажає проживати разом позивачем.

Позивач на цей час проживає в житловому будинку, що належить йому на праві власності, офіційно працевлаштований та отримує постійний дохід. Позивач має час займатися вихованням дитини, та піклуватися про нього, може в повному обсязі створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини, задовольнити гармонійний розвиток його особистості в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, В той час як відповідачка не має та не може забезпечувати умови для нормального розвитку дитини його навчання та виховання. Утримання дитини покладене на сторону позивача.

В житловому будинку позивача створені всі умови для проживання, виховання га утримання дитини, обладнана окрема кімната для дитини.

Позивач вважає, що проживання дитини разом з ним відповідатиме її інтересам. Позивач має можливість забезпечити її належними умовами проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідачка забезпечити не в змозі. Разом з тим, позивач зазначає, що не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідачки із дитиною і готовий зі свого боку усіма силами сприяти тому, щоб дитина через розлучення батьків не була позбавлена піклування матері.

Рішенням Баглійського районного суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган та піклування в особі Служби у справах дітей Виконавчого комітету Вишнівської селищної ради Кам`янського району Дніпропетровської області, про визначення місця проживання дітей відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 жовтня 1997 року між ОСОБА_1 , 1973 року народження та відповідачкою ОСОБА_2 , 1976 року народження, було укладено шлюб, який був зареєстрований Новоукраїнським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області, за актовим записом № 142. Від вказаного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. с. 7).

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 17.10.2017 року, шлюб позивачем та відповідачкою було розірвано (арк. с. 8).

Згідно Акта депутата про встановлення фактичного проживання від 11 грудня 2023 року встановлено, що батько та син проживають разом (арк. с. 9).

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення вимог щодо визначення місця проживання дитини, оскільки фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком встановлених законом.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Згідно статті 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно частини восьмої статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 передбачено, що дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, відповідно до частини третьої статті 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Вказана норма узгоджується з положеннями частини 2 статті 29 ЦК України, відповідно до якої фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання.

Відповідно до ч.1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, врахувавши,вік дитини, яка досягла 14 років, правомірно відмовив у задоволенні вимог щодо визначення місця проживання дитини, оскільки згідно ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком встановлених законом.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Баглійського районного суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: