Рішення

від 20.11.2024 по справі 466/8176/20

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/8176/20

Провадження № 2/466/210/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2024 року м.Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Ковальчука О.І.

секретаря с/з Хомляк О.П.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача, адвоката Живко О.Б.

представника відповідача Львівської обласної прокуратури Слиш Г.С.

представника відповідача Головного управління національної поліції у Львівській області Кісіль Р.Л.

справа №466/8176/20

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна інтереси якої представляють: Львівської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України про стягнення витрат на правову допомогу, понесених у кримінальному провадженні у розмірі 24000,00 гривень

в с т а н о в и в:

20 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Львівської обласної прокуратури, Головного Управління національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 243 000 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 січня 2021 року стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5000 грн витрат на відшкодування правової допомоги з розгляду даної цивільної справи. Судовий збір в сумі 840 грн компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 26 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, провадження щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 24000грн. з розгляду кримінального провадження №12016140040000449 від 16 лютого 2016 року надану ОСОБА_1 , в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна інтереси якої представляють: Львівської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду - закрито.

Постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Львова від 26 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року скасовано, справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у кримінальному провадженні, направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у кримінальному провадженні позивач покликається на те, що 16.02.2016 в рамках кримінального провадження Личаківським ВП ГУНП у Львівській області йому було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України.

Вироком від 08.09.2016 року Личаківського районного суду м. Львова ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 70 н.м.д.г., що становить 1190грн.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02.02.2017 на підставі ч.2 ст.404 КК України вирок від 16.02.2016 змінено, визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК України, призначено покарання у виді штрафу у розмірі 70 н.м.д.г., що становить 1190грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.08.2017 року вирок Личаківського районного суду м. Львова від 08.09.2016 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02.02.2017 щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 03.02.2020 року ОСОБА_1 виправдано з підстав недоведеності вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України.

Вважає, що він з 16.02.2016 по 05.03.2020 року (49 місяців) перебував під слідством в статусі підозрюваного та обвинуваченого. Це негативно позначилося на звичайному способі його життя та обмежувало його життєві зв`язки, для поновлення яких необхідно докласти значних зусиль, він безпідставно був обмежений у вільному пересуванні, не мав можливості належно використовувати та реалізовувати свої права.

Так, зважаючи на те, що кримінальне переслідування ОСОБА_1 тривало протягом значного періоду часу, а тому він був змушений звернутися до адвоката за правовою допомогою.

З метою захисту законних прав та інтересів у справі №463/805/16-к ОСОБА_1 уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Живко О.Б.

Витрати на правову допомогу у справі №463/805/16-к становлять 24000,00грн. та підтверджуються доданими до позову документами.

Відтак вважає стягнення цих витрат підставним, оскільки в демократичній державі, де панує принцип верховенства права, цей тягар витрат не повинен залишатись понесеним особою, яка в результаті розслідування і суду не притягнута до кримінальної відповідальності, а кримінальне переслідування відносно неї завершено з підстави недоведеності вчинення кримінального порушення.

Враховуючи вищенаведене, просить позовні вимоги задовольнити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивача, адвокат Живко О.Б. позовні вимоги підтримали повністю, покликаючись на вказані в позовній заяві обставини. Просили позовні вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у кримінальному провадженні задовольнити.

Представник відповідача Львівської обласної прокуратури Слиш Г.С. в судовому засіданні позовні вимоги заперечила, підтримавши письмовий відзив, долучений до матеріалів справи та письмові пояснення. Просила у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник відповідача Головного Управління Національної Поліції у Львівській області в судовому засіданні позовні вимоги заперечив, підтримавши письмовий відзив, долучений до матеріалів справи. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився повторно з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, надіслав письмовий відзив, долучений до матеріалів справи, у якому просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у кримінальному провадженні підлягають до задоволення з наступних підстав та мотивів.

Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (частина 5 статті 9, частина 6 статті 14), Декларацією прав і свобод людини та громадянина (стаття 38), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (частина 5 статті 5) передбачено, що кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. У Конституції України проголошено, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Правовідносини щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди врегульовані Цивільним Кодексом України ( далі ЦК України) та спеціальним законодавством .

У відповідності до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (RYSOVSKYY v. UKRAINE, № 29979/04, § 70, ЄСПЛ, від 20 жовтня 2011 року).

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами, що 16.02.2016 в рамках кримінального провадження Личаківським ВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_1 було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України.

Вироком від 08.09.2016 року Личаківського районного суду м.Львова ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190грн.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02.02.2017 на підставі ч.2 ст.404 КК України вирок від 16.02.2016 змінено, визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК України, призначено покарання у виді штрафу у розмірі 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1190грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31.08.2017 року, вирок Личаківського районного суду м. Львова від 08.09.2016 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 02.02.2017 щодо ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Вироком Личаківського районного суду м. Львова від 03.02.2020 року ОСОБА_1 виправдано з підстав недоведеності вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Як вже встановлено судом, ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова від 26 січня 2021 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року, провадження щодо стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 24000грн. з розгляду кримінального провадження №12016140040000449 від 16 лютого 2016 року надану ОСОБА_1 , в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна інтереси якої представляють: Львівської обласної прокуратури, Головного управління національної поліції у Львівській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями органу досудового розслідування, прокуратури та суду - закрито.

Постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року, касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Львова від 26 січня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2021 року скасовано, справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у кримінальному провадженні, направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що висновок щодо можливості вирішення в порядку цивільного судочинства позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених підсудним у кримінальному провадженні, міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 07 лютого 2022 року в справі №336/3604/20 (провадження № 61-13843св21), в якій зазначено, що підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу може бути лише відсутність документального підтвердження таких витрат та їх розрахунку. За таких обставин у суду першої інстанції не було правових підстав для закриття провадження в справі в частині позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених у межах розгляду кримінальної справи, який завершився постановленням виправдувального вироку, що пред`явлені в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставинам, встановленим Постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві.

Розподіл процесуальних витрат у кримінальному процесі врегульований у Главі 8 КПК України, в якій визначений обов`язок обвинуваченого щодо понесення витрат, пов`язаних з оплатою захисника. Чинним на момент виникнення спірних правовідносин кримінальним процесуальним законодавством установлено можливість стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого процесуальних витрат, зокрема, в разі ухвалення обвинувального вироку. При цьому відшкодування процесуальних витрат, зокрема, витрат на правову допомогу, понесених обвинуваченим (підсудним) нормами КПК України не передбачено.

У відповідності до ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з п.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У цих випадках завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) судові витрати, інші витрати, сплачені громадянином, а також суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Висновок щодо можливості вирішення в порядку цивільного судочинства позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу, понесених підсудним у кримінальному провадженні, міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 07 лютого 2022 року в справі № 336/3604/20 (провадження № 61-13843св21), в якій зазначено, що підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування витрат на правову допомогу може бути лише відсутність документального підтвердження таких витрат та їх розрахунку.

Так, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу було заподіяно шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку від 03.02.2020 року.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20, додаткова постанова Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Судовим розглядом справи згідно наданих до позовної заяви копій документів встановлено, що під час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом останній користувався послугами захисника адвоката Живко О.Б.

Між адвокатом Живко О.Б. та ОСОБА_1 укладено Договори про надання правової допомоги від 03.10.2016 року та 03.02.2017 року, згідно яких адвокат зобов`язується представляти інтереси замовника в судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях у кримінальному провадженні (т.2 а.с.114-116).

Позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу в рамках кримінального провадження було надано суду опис наданих адвокатом послуг та виконаних робіт із зазначенням часу, витраченого на їх виконання (надання), та документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги (квитанції).

Так, позивачем надано: квитанцію до прибуткового касового ордера №8 від 07.10.2016 року на суму 5000 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від 02.02.2017 року на суму 4000 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордера №4 від 27.04.2017 року на суму 7000 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордера №2 від 03.02.2020 року на суму 8000 грн. (а.с.19 т. 1); акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 02.02.2017 року до договору про надання правової допомоги від 03.10.2016 року на суму 9000 грн. (а.с.20, т. 1); акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 27.04.2017 року до договору про надання правової допомоги від 03.10.2016 року на суму 7000 грн. (а.с.21, т. 1); акт приймання-передачі наданої правової допомоги від 03.02.2020 року до договору про надання правової допомоги від 03.10.2016 року на суму 8000 грн. (а.с.22, т. 1).

З наданих позивачем квитанцій вбачається, що ним сплачено на рахунок адвоката Живко О.Б. грошові кошти в загальній сумі 24000грн.

В той же час, згідно з Договорами про надання правової допомоги в межах кримінального провадження та актами виконаних робіт до них синхронно з наявними квитанціями про оплату юридичних послуг належним чином підтверджено витрати в сумі 24000грн. Доказів, які б спростовували правильність та об`єктивність такого розрахунку, відповідачами надано не було, та не зазначено джерел їх здобуття.

Крім того, позивачем надано суду копії журналів судових засідань Личаківського районного суду м. Львова та Апеляційного суду Львівської області, з яких вбачається участь адвоката Живко О.Б. як захисника ОСОБА_1 (а.с.95-113 т.2).

Досліджуючи вирок Личаківського районного суду м.Львова від 03.02.2020 (справа №463/805/16-к) судом встановлено, що питання щодо розподілу судових витрат, а саме витрат, пов`язаних із наданням ОСОБА_1 правничої допомоги у кримінальному провадженні, не вирішувалося.

Відтак, суд відхиляє доводи відповідачів про те, що витрати на правову допомогу, понесені у кримінальному провадженні, не можуть бути відшкодовані у цивільній справі за рахунок коштів державного бюджету з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №462/6473/16, оскільки обставини цієї справи є іншими. Так, предметом спору у ній є процесуальні витрати потерпілого у кримінальному провадженні, що було закрито у зв`язку зі звільненням обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, тоді як в цій справі стягуються витрати на оплату правової допомоги на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Посилання відповідачів на положення статей 133, 137 ЦПК України є безпідставними, оскільки витрати, пов`язані із наданням юридичної (правової) допомоги у кримінальному провадженні не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим вказаними статтями ЦПК України і в розглядуваному випадку підлягає застосуванню спеціальна норма, визначена Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (постанова Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 521//8356/18).

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині, суд зауважує, що ОСОБА_1 має право на стягнення понесених ним витрат як відшкодування шкоди в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та ст. 1176 ЦК України.

При цьому суд відзначає, що з врахуванням характеру виконаної адвокатом роботи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, значимості вчинених адвокатом дій (надання послуг), розмір заявлених витрат не є завищеним та відповідає обсягу й складності виконаної адвокатом роботи.

Таким чином, оцінивши всі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, враховуючи надані позивачем докази в частині надання правової допомоги захисником адвокатом Живко О.Б. у кримінальному провадженні по справі №463/805/16-к, суд вважає, що заподіяні ОСОБА_1 з вини відповідачів збитки у вигляді витрат на правову допомогу, які він був вимушений понести для відновлення свого порушеного права у кримінальному процесі, підлягають стягненню на його користь, а відтак позовна вимога про стягнення на користь ОСОБА_1 понесених ним витрат на правову допомогу по кримінальному провадженню в розмірі 24000 грн. підлягає до задоволення.

Відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845.

Згідно п.35 Порядку казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

Згідно ст. 43 Бюджетного кодексу України, при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Враховуючи викладене, хоча Державна казначейська служба України прямо не порушувала права ОСОБА_1 , законодавством України передбачений порядок відповідальності органу державної влади, відповідно до якого кошти списуються з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п.23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони гуртуються. Міра, до якої суд має виконати обв`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на правову допомогу, понесені у кримінальному провадженні по справі №463/805/16-к в розмірі 24000грн. підлягають до задоволення.

Щодо судового збору, то, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, оскільки сторони по справі звільнені від сплати судових витрат, такі витрати слід віднести за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст.13,76,81,82,83,89,95,141,263,265,267, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу, понесені у кримінальному провадженні по справі №463/805/16-к в розмірі 24000,00 гривень (двадцять чотири тисячі гривень).

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ - 02910031, адреса місцезнаходження: м.Львів, пр. Т. Шевченка, 17-19.

Відповідач: Головне Управління Національної Поліції у Львівській області, код ЄДРПОУ - 40108833, адреса місцезнаходження: м.Львів, пл. Григоренка, 3.

Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ - 37567646, адреса місцезнаходження: м.Київ, вул. Бастіонна, 6.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення апеляційної скарги.

Повний текст судового рішення виготовлено 26 листопада 2024 року.

Суддя О. І. Ковальчук