Ухвала

від 22.11.2024 по справі 175/1530/15-ц

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер № 175/1530/15-ц

провадження 4-с/175/27/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2024 pоку Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого судді Васюченка О.Г.,

при секретарі Кульпіній Л.Г..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське скаргу ОСОБА_1 , державний виконавець: Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягувач: Публічне акціонерне товариство «ПриватБанк», про визнання бездіяльність неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 22 березня 2024 року звернуся до суду зі скаргою державний виконавець: Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягував: Публічне акціонерне товариство «ПриватБанк», про визнання бездіяльність неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії.

22 квітня 2024 року ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області вищевказану скаргу було залишено без розгляду та повернуто заявнику.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09.07.2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22.04.2024 року було скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

15 липня 2024 року згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду матеріали скарги були передані до провадження судді Васюченка О.Г.

06 серпня 2024 року постановлено ухвалу про відкриття провадження за скаргою ОСОБА_1 , державний виконавець: Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягував: Публічне акціонерне товариство «ПриватБанк», про визнання бездіяльність неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії.

Керівник Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Дзіжко Р.Ю. заперечував щодо задоволення скарги, надано відзив та просив розглядати справи без участі представника Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Заявник та представник заявника не з`явилися, про час та дату слухання справи були повідомлені належним чином, представник заявника надав заяву про розгляд скарги без його участі.

За таких підстав суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність вказаних вище осіб на підставі наявних у справі доказів, які суд вважає достатніми, оскільки відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Перевіривши матеріали справи, а також надані та добуті докази, суд прийшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Пунктом 1 статті 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Згідно із першим реченням ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Судом встановлено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби перебувало виконавче провадження ВП№49223547 з примусового виконання вимог виконавчого листа №175/1530/15 виданий 28.10.2015 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк», заборгованості у розмірі 930 236.65 грн.

В рамках виконавчого провадження було накладено арешт на майно боржника відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №49223547, видану 06.11.2015 ВДВС Дніпропетровського РУЮ заступником начальника відділу ДВС Кущенко Ю.В. та внесено відомості до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно , про що свідчить запис про обтяження №12090495 від 17.11.2015 року.

В подальшому, виконавче провадження ВП№ 49223547 з примусового виконання вимог виконавчого листа №175/1530/15 виданий 28.10.2015 року Дніпропетровським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк», заборгованості у розмірі 930 236.65 грн., було завершено, а виконавчий лист повернуто стягувачу без виконання 04.05.2016 року.

Матеріали виконавчого провадження було знищено за закінченням трирічного терміну зберігання, що підтверджується відповідями начальника відділу виконавчої служби на адвокатські запити.

В подальшому, між боржником ОСОБА_1 та стягувачем АТ КБ «ПриватБанк», було укладено додаткову угоду від 18.05.2022 року відповідно до якої сторони дійшли згоди щодо врегулювання заборгованості та прощення залишку заборгованості по кредитному договору від 06.11.2007 року №DNG0GA0000000063.

У зв?язку із відсутністю заборгованості за рішенням суду, представником АТ КБ «ПриватБанк», було направлено заяву про закінчення виконавчого провадження, якою було повідомлено виконавчу службу про виконання вимог виконавчого листа №175/1530/15 виданий 28.10.2015 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк», заборгованості у розмірі 930 236.65 грн.

Як встановлено із відповідей виконавчої служби станом на теперішній час відсутні відкриті виконавчі провадження відносно скаржника ОСОБА_1 , в той же час завершені виконавчі провадження знищені за закінченням терміну зберігання.

Представником боржника адвокатом Кисельовим Б.В. було направлено заяву про скасування арешту майна боржника ОСОБА_1 .

Заява вмотивована тим, що боржником було виконано рішення суду в повному обсязі, у зв?язку із чим, відсутні підстави для залишення майна боржника під арештом, адже відповідно до ч.1 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до отриманої відповіді на заяву було зазначено, що відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника, адже останнім не сплачено виконавчий збір у розмірі 10% від суми, яка підлягала стягненню.

Тобто добровільному порядку вище наведене питання щодо зняття арешту з майна боржника не вирішене, виник спір і заявник вимушений був звертатися до суду з цією скаргою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

З метою виконання рішень виконавець застосовує заходи примусового виконання.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 56 Закону України Про виконавче провадження, арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Як встановлено судом та зазначено вище, в рамках виконавчого провадження ВП№49223547 було накладено арешт на майно боржника відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №49223547, видану 06.11.2015 ВДВС Дніпропетровського РУЮ заступником начальника відділу ДВС Кущенко Ю.В. та внесено відомості до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про що свідчить запис про обтяження №12090495 від 17.11.2015 року.

Виконавче провадження було завершено 04.05.2016 року на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на час винесення постанови та знищено за закінченням терміну зберігання.

Відмовляючи у припиненні чинності арешту майна боржника виконавець посилався на те, що боржником не сплачено виконавчий збір у розмірі 10% від суми, що підлягала стягненню.

Відповідно до ст.28 Закону України «Про виконавче провадження», (в редакції до 02.06.2016 року) у разі невиконання рішення боржником у становлений строк встановлений ч.2 ст.25 цього Закону, для самостійного його виконання, постановою виконавця стягується виконавчий збір у розмірі 10% від суми, що підлягає стягненню.

Відповідно до наявної в матеріалах справи відповідей відділу виконавчої служби зазначено про те, що в рамках виконавчого провадження ВП№49223547 було винесено наступні процесуальні документи:

- Постанова про відкриття виконавчого провадження від 06.11.2015 року.

- Постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 06.11.2015 року.

- Постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 04.05.2016 року.

Тобто, державним виконавцем, в рамках виконавчого провадження не було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, також вказану постанову останнім не було надано суду під час розгляду скаги.

Так як Законом встановлено, що стягнення виконавчого збору відбувається на підставі постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, відсутні підстави вимагати сплату виконавчого збору без відповідної постанови.

Також, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Відповідно до частини другої та третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене права заявника).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21) зазначено, що «арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що підлягає примусовому виконанню.

Водночас, у випадку повного виконання виконавчого документа підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 (провадження № 61-18160св19). […] встановивши відсутність виконавчих проваджень щодо виконання виконавчого листа № 127/1541/14-ц та враховуючи те, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2020 року визнано виконавчий лист, виданий 28 липня 2015 року Вінницьким міським судом Вінницької області щодо боржника у справі № 127/1541/14-ц за позовом ПАТ «ОТП Банк» до боржника, про стягнення заборгованості за кредитним договором від 08 серпня 2006 року № ML-В00/225/2006, таким, що не підлягає виконанню, оскільки борг за кредитним договором прощений (анульований), заборгованість за кредитним договором, у тому числі і та, яка стягнута за рішенням суду у справі № 127/1541/14-ц, відсутня, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання неправомірною бездіяльності виконавчої служби та зняття арешту, накладеного на все майно боржника, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 910/7310/20 (провадження №12-23гс22) зроблено висновок, що «передбачений частиною першою статті 74 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» тастаттею 339 Господарського процесуального кодексу Українисудовий захист прав та законних інтересів, порушених рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд. Відповідно до висловлених раніше висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування частини першоїстатті 41 Закону № 1404-VIII(див.mutatis mutandisпункти 77, 79 постанови від 03.11.2020 у справі № 916/617/17) постанову про закінчення виконавчого провадження, яка ухвалена без урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а відновлення відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене у разі задоволення скарги та скасування такої постанови».

Стосовно заперечень начальника відділу виконавчої служби про задоволення скарги через пропуск строку на подачу скарги суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Представником боржника 11 вересня 2023 року було направлено адвокатський запит з метою отримання інформації по виконавчому провадженню ВП№52611884.

Відповідно до отриманої відповіді за вих.№67865/7 від 22.09.2023 року було повідомлено, що виконавче провадження ВП№52611884 було відкрито 04.10.2016 року.

Також, було повідомлено, що виконавче провадження було завершено 26.06.2017 року на підставі п.9 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження.

Представником боржника 03.10.2023 року було повторно направлено адвокатський запит на адресу Слобожанського відділу державної виконавчої служби через надання неповної інформації по виконавчому провадженню.

Відповідно до листа начальника Слобожанського відділу державної виконавчої служби від 16.10.2023 року за вих.№75964 представнику боржника було надано аналогічну відповідь, щодо стану виконавчого провадження та винесення відповідних постанов.

В подальшому, особисто боржником, ОСОБА_1 , 20.11.2023 року було направлено заяву про зняття арешту з майна, в якій заявник просив припинити чинність арешту майна боржника у зв?язку із повним виконанням рішення суду.

Також, представником боржника ОСОБА_1 , 20.12.2023 року було направлено заяву про зняття арешту з майна боржника.

У своїй заяві представник боржника, адвокат Кумченко В.Ю., зазначив, що 20.11.2023 року боржником ОСОБА_1 , було направлено на адресу відділу аналогічну заяву про зняття арешту з майна, однак відповідь за результатами розгляду заяви не надходила, у зв?язку із чим, змушені звернутись повторно.

Суд критично ставиться до тверджень виконавчої служби про те, що боржник пропустив строк на подачу скарги, адже отримав відповідь на заяву про зняття арешту з майна боржника 26.01.2024 року через те, що відсутні належні докази на підтвердження відповідних обставин, адже на підтвердження отримання даної заяви надано трекінг відправлення від АТ Укрпошта, в якому зазначено відомості щодо відправлення пошти без зазначення отримувача.

Також, суд критично ставиться до посилань виконавчої служби, щодо пропущення строк через те, що представник скаржника, адвокат Кумченко В.Ю. отримав відповідь на заяву про зняття арешту з майна боржника від 20.12.2023 року, адже в матеріалах справи наявний конверт, адресований адвокату Кумченко В.Ю., який повернуто за закінченням терміну зберігання.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що боржник, або його представник були належним чином повідомлені про результати розгляду їх заяв про зняття арешту з майна боржника, строк на подачу скарги не сплинув, адже повинен відраховуватись із дня коли особа дізналась про порушення свого права, в даному випадку із дня, коли особа отримала відповідь про відмову у знятті арешту з майна боржника.

Відповідно до ч. 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Факт отримання відповіді про відмову у задоволенні заяви про зняття арешту з майна боржника визнано представником скаржника ОСОБА_3 , та зазначено, що відповідь отримано 14.03.2024 року, у зв?язку із чим, дані обставини не підлягають доказуванню.

Саме з 14.03.2024 року необхідно відраховувати строк на подачу скарги.

Відповідно до міжнародного та європейського права з прав людини поняття доступу до правосуддя зобов`язує держави гарантувати право кожної особи на звернення до суду (за певних обставин, до альтернативного органу вирішення спорів), з метою отримання юридичного захисту, у разі якщо права особи були порушені.

Таким чином, це також право, яке допомагає особі домогтися реалізації своїх прав. Доступ до правосуддя охоплює низку людських прав, а саме: право на справедливий суд згідно зі статтями 6 ЄКПЛ та 47 Хартії основних прав ЄС і право на ефективний засіб правового захисту згідно зі статтями 13 ЄКПЛ та 47 Хартії.

Права доступу до правосуддя в Хартії основних прав ЄС можуть кореспондуватися з тими, що передбачені в ЄКПЛ. Тому судова практика ЄСПЛ є важливою для тлумачення прав Хартії. Хоча дотримання ЄКПЛ та Хартії основних прав ЄС регулюється різними системами. Обидва акти наголошують, що права на ефективний засіб правового захисту та справедливий суд мають насамперед забезпечуватися на національному рівні. Право на доступ до суду не є абсолютним.

Воно може бути обмежене, але такі обмеження не можуть порушувати сутність права.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).

Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.

Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід`ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.

ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун`єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).

Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 09 лютого 2009 року № 2-258/08 та пред`явлення його до виконання були врегульовані Законом № 606-XIV, який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

За змістом статті 11 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 48 цього Закону.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника юридичної особи, місце проживання, перебування боржника фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 Закону № 606-XIV).

Пунктом 8 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разіфактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону № 606-XIV у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Отже, з огляду на наведені норми Закону № 606-XIV, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим.

Оскільки повернення виконавчого листа з підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 47 Закону № 606-XIV, не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, тому на час повернення виконавчого листа стягувачу у державного виконавця були відсутні передбачені Законом підстави для зняття арешту з майна боржника.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18) зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII).

Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону№ 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Тлумачення пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII свідчить, що положення цього Закону застосовуються лише до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання за якими не сплив на час набрання чинності цим Законом. Вказаним пунктом Закону не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм цього Закону до виконавчих документів, строк пред`явлення до виконання яких сплив на час набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За частиною першою, другою, пунктом 1 частини четвертої статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Враховуючи викладене, оскільки виконавчий лист від 28 жовтня 2015 року№175/1530/15, на підставі якого відкрито виконавче провадження № 49223547 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк», заборгованості у розмірі 930 236.65 грн., 04 травня 2016 року було повернуто стягувачу, то повторно пред`явити його до виконання стягувач міг у строк до 05 травня 2019 року, а оскільки зазначений виконавчий лист повторно не пред`являвся до примусового виконання і строки його пред`явлення до виконання закінчилися, стягував до суду з метою його поновлення не звертався і на даний час відсутні відкриті виконавчі провадження відносно скаржника ОСОБА_1 , в той же час завершені виконавчі провадження знищені за закінченням терміну зберігання, тому збереження арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника.

Відсутність відкритого виконавчого провадження та сплив трьох років після його закінчення свідчить про відсутність правових підстав для продовження дії арештів майна боржника, а тому є підставою для визнання бездіяльності Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арештів з майна боржника та зобов`язання Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити певні дії щодо зняття (скасування ) арештів з нерухомого майна боржника.

Відповідно до ч.2 ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Розглядаючи скаргу в межах наведених в ній доводів, проаналізувавши в сукупності надані докази і застосувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, судом було встановлено порушення права і законна інтереси боржника у виконавчому провадженні, які підлягають захисту у спосіб задоволення скарги.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що скарга обґрунтована та підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги заперечення заінтересованої особи, щодо вимог скарги стосовно її обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

Таким чином суд вважає, що обставини скарги знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання та скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 263, 447, 451 ЦПК України, Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про виконавче провадження», суд

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , державний виконавець: Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), стягував: Публічне акціонерне товариство «ПриватБанк», про визнання бездіяльність неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Слобожанського відділу державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо не зняття арешту з майна боржника.

Зобов?язати Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ЄДРПОУ 34919031, адреса: смт. Слобожанське, вул. Героїв України (Теплична), буд.2, вилучити запис про обтяження №12090495 від 17.11.2015 року з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким було накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 , відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №49223547, видану 06.11.2015 ВДВС Дніпропетровського РУЮ заступником начальника відділу ДВС Кущенко Ю.В..

Зобов?язати Слобожанський відділ державної виконавчої служби у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ЄДРПОУ 34919031, адреса: смт. Слобожанське, вул. Героїв України (Теплична), буд.2, скасувати інші заходи примусового виконання вжиті відносно ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , для виконання вимог виконавчого листа №175/1530/15-ц виданий 28.10.2015 року Дніпропетровським районним судом м. Дніпропетровська про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «Приват Банк», заборгованості у розмірі 930 236.65 грн.

Ухвала набрала законної сили 22 листопада 2024 pоку.

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя О.Г. Васюченко