Рішення

від 27.11.2024 по справі 145/1479/24

ТИВРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

27.11.24 с-ще Тиврів 145/1479/24

2/145/1089/2024

Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Іванця В. Д. ,

за участю секретаря Урсуляк Ю.В.,

розглянувши у відкритому спрощеному судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олена" про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку та зобов`язання сплатити страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, третя особа на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ "Олена" про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, середній заробіток за час затримки розрахунку та зобов`язання сплатити страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Свої позовні вимоги обґрунтовує наступним.

03.04.2021 вона була прийнята на роботу у ТОВ "Олена" на посаду пекаря, про що було здійснено відповідний запис у її трудовій книжці. У даному підприємстві вона працювала до 19.02.2024 і звільнена з роботи 19.02.2024 за власним бажанням.

Однак ізнаказом прозвільнення зроботи їїне ознайомленодо цьогочасу,також доцього часуїй невиплачено заробітнуплату засічень -лютий 2024року іне проведеноостаточного розрахунку.Крім того,їй невиплачено заробітнуплату за3-йквартал (липень,серпень,вересень)2022року. Фактично заробітна плата за грудень 2023 року на її картковий рахунок не надійшла, однак вона отримала її «на руки» - 6000 грн, частинами протягом місяця, цей факт вона визнає. Також її не було повідомлено про будь-які інші нараховані виплати, які їй належать відповідно до чинного законодавства про працю.

Заяву про звільнення з роботи у лютому 2024 року вона не подавала через відмову роботодавця виплатити їй зарплату за січень і лютий 2024 року, про що була усна розмова з роботодавцем. Згодом повторно із заявою про звільнення з роботи вона зверталася до керівника ТОВ "Олена" ОСОБА_2 05.06.2024, надіславши заяву рекомендованим листом без повідомлення (першу заяву надіслала в кінці квітня 2024 року простою кореспонденцією, другу на початку червня).

З приводу виплати заборгованості із заробітної плати та звільнення з роботи і внесення відповідного запису до трудової книжки вона зверталася до керівника ТОВ "Олена" ОСОБА_2 в лютому, березні та квітні 2024 року, однак він на це не реагував. У зв`язку з цими порушеннями законодавства про працю вона звернулася до Центрально-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці, звідки отримала відповідь від 24.04.2024 про те, що керівництвом ТОВ "Олена" порушено вимоги ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", а саме: перед нею існує заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 19200,49 грн, не забезпечено достовірний облік виконуваної нею роботи, тобто не вівся табель обліку використання робочого часу, тому встановити факт її роботи у нічний час не виявилося можливим.

Крім того, роботодавцем не виплачено їй заробітну плату за липень, серпень, вересень 2022 року, яка на той час становила 6500 грн, та не проведено остаточного розрахунку, не виплачено компенсації за невикористані відпустки з 03.04.2021 до даного часу, оскільки за весь період роботи з 03.04.2021 до 19.02.202 їй відпустки не надавалися. Компенсація за невикористані відпустки за той період становить - 14873 грн (обчислена відповідно до Постанови про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 від 08.02.1995); не виплачено середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку (фактичного розрахунку досі не проведено), але не більше, ніж за 6 місяців, тому середній заробіток, який їй не виплачено, нею обраховано за шість місяців з 19.02.2024 до 19.08.2024 і складає - 30090,24 грн.

Таким чином, відповідачем їй не виплачено 83664 грн.

Крім того, відповідачем, як її роботодавцем, не сплачено за неї, як працівника, страхові внески за той період, що вона працювала у нього, зокрема, за липень, серпень, вересень 2022 року, жовтень, листопад, грудень 2023 року та січень і лютий 2024 року.

Просить стягнути з ТОВ "Олена" на її користь: заборгованість із заробітної плати за січень-лютий 2024 року в сумі 19200,49 грн; заборгованість із заробітної плати за липень - вересень 2022 року - в розмірі 19500 грн; компенсацію за невикористані відпустки за період з 03.04.2021 до 19.02.2024 включно в розмірі - 14873 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку, але не більше, ніж за шість місяців в розмірі - 30090,24 грн, всього на загальну суму - 83664 грн, та зобов`язати ТОВ "Олена" сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за час її роботи у період з 01.07.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2023 по 31.12.2023, та з 01.01.2024 по 19.02.2024 р. включно.

Ухвалою суду від 19.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

15.10.2024 до суду надійшла виправлена позовна заява в якій позивач просить стягнути з ТОВ «Олена» на її користь: заборгованість із заробітної плати за січень-лютий 2024 року в сумі 19200,49 грн; заборгованість із заробітної плати за липень - вересень 2022 року - в розмірі 19500 грн; компенсацію за невикористані відпустки за період з 03.04.2021 до 19.02.2024 включно в розмірі - 14939,36 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку, але не більше, ніж за шість місяців в розмірі - 41400 грн, всього на загальну суму - 95039,85 грн, та зобов`язати ТОВ "Олена" сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за час її роботи у період з 01.07.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2023 по 31.12.2023, та з 01.01.2024 по 19.02.2024 включно.

Ухвалою суду від 23.10.2024 задоволено заяву позивача ОСОБА_1 та її представника про забезпечення доказів у цивільній справі та прийнято рішення про витребування доказів у відповідача ТОВ "Олена", а саме накази про графік роботи ТОВ "Олена" за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, графік роботи працівників ТОВ "Олена" (зокрема ОСОБА_1 ) за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, штатний розпис ТОВ "Олена" за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, табелі обліку робочого часу з 2021 року по квітень 2024 року, наказ про прийняття ОСОБА_1 на роботу в ТОВ "Олена", наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи в ТОВ "Олена", накази про надання відпусток ОСОБА_1 з 2021 року по квітень 2024 року включно, книги наказів ТОВ "Олена" з 2021 року по 2024 рік включно (про прийняття та звільнення з роботи, про надання відпусток, про преміювання, про залучення до надурочних робіт), довідку про розмір заробітної плати ОСОБА_1 за 2021, 2022, 2023, 2024 роки, довідку про нараховану та невиплачену заробітну плату за січень-лютий 2024 року, за липень-серпень-вересень 2022 року, довідку про середній заробіток ОСОБА_1 у 2024 році. Указана ухвала направлялася відповідачу за зареєстрованим місцезнаходженням, водночас до суду 12.11.2024 повернулося рекомендоване повідомлення разом з довідкою про відсутність адресата за вказаною адресою.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 не з`явились, згідно з наданою заявою просять розгляд справи проводити за їх відсутності, позовні вимоги просять задоволити. У разі неявки в судове засідання відповідача не заперечують проти винесення судом заочного рішення.

Представник відповідача ТОВ "Олена" в судове засідання повторно не з`явився, причин неприбуття суду не повідомив, про розгляд справи був належно повідомлений, відзиву до суду не подав. Так, згідно з відповіддю з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 891334 ТОВ "Олена" має зареєстроване місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_1 . На зазначену адресу рекомендованим листом скеровано копію ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області про відкриття провадження у справі та призначення судового розгляду в судовому засіданні разом з копією позовної заяви та доданих до неї документів на 17.09.2024, які відповідачу було вручено особисто (в судове засідання на зазначену дату не з`явився). Крім того, на адресу відповідача скеровувалися судові повістки про виклик до суду на 15.10.2024, 07.11.2024, однак до суду повернулись рекомендовані повідомлення разом з довідкою про відсутність адресата за вказаною адресою. Також відповідач отримав судову повістку про виклик у судове засідання на 27.11.2024, однак до суду з невідомих причин у черговий раз не з`явився.

Представник третьої особи на стороні відповідача ГУ ПФУ у Вінницькій області в судове засідання не з`явився, надав заяву, у якій просить розгляд справи проводити без участі представника ГУ ПФУ у Вінницькій області за наявними матеріалами в справі.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд ухвалює по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Згідно з ч. 10 ст. 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до копії трудової книжки позивачки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 03.04.2021 вона була прийнята на роботу на посаду пекаря в ТОВ "Олена" (наказ № 4 від 02.04.2021) та звільнена 19.02.2024 за власним бажанням за ст. 38 КЗпП (наказ № 5 від 19.02.2024) (а.с. 6).

Відповідно до листа Центрально-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 24.04.2024 відповідно до звернення ОСОБА_1 здійснено позаплановий захід державного нагляду (контролю) у ТОВ "Олена" під час якого встановлено, що керівництвом ТОВ "Олена" порушено вимоги ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 7 та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", а саме: перед ОСОБА_1 існує заборгованість із виплати заробітної плати в сумі 19200,49 грн, не забезпечено достовірний облік виконуваної нею роботи, тобто не вівся табель обліку використання робочого часу, тому встановити факт її роботи у нічний час не виявилося можливим. Також під час указаного заходу директор ТОВ "Олена" ОСОБА_2 надав пояснення, що наказ про звільнення з посади пекаря ОСОБА_1 відсутній, оскільки 19.02.2024 він під моральним тиском та погрозами вніс запис у її трудову книжку (а.с. 7-8).

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 28.05.2024 ОСОБА_1 з квітня 2021 року по грудень 2023 року нараховувалася заробітна плата в ТОВ "Олена", за виключенням періодів з липня, серпня та вересня 2022 року, січня, лютого 2024 року (а.с.13,14).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 31.05.2024 (Форма ОК-5) позивачу нараховувалася заробітна плата ТОВ "Олена" з квітня 2021 року, за виключенням липня - вересня 2022 року, січня та лютого 2024 року. Також за періоди з липня по вересень 2022 року, з жовтня по грудень 2023 року та за січень, лютий 2024 року не сплачувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивача (а.с.11,12).

Зі змісту заяви ОСОБА_1 від 05.06.2024 установлено, що вона зверталася до директора ТОВ "Олена" ОСОБА_2 про виплату заробітної плати за січень та 19 днів лютого 2024 (а.с. 9).

Відповідно до виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 31.05.2024 за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 позивач на власну картку отримувала заробітну плату (за грудень 2022, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, вересень та жовтень 2023 року) (а.с. 10).

Згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 09.09.2024 за період з 10.08.2023 по 09.09.2024 позивач на власну картку отримувала заробітну плату за липень, вересень, жовтень 2023 року (а.с. 27).

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 13.09.2024 ОСОБА_1 з квітня 2021 року по березень 2024 року нараховувалася заробітна плата в ТОВ "Олена", за виключенням періодів з липня, серпня та вересня 2022 року (28,29).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 13.09.2024 (Форма ОК-5) позивачу нараховувалася заробітна плата ТОВ "Олена" з квітня 2021 року, за виключенням липня - вересня 2022 року. Також за періоди з липня по вересень 2022 року, з жовтня по грудень 2023 року та за січень, лютий 2024 року не сплачувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивача (а.с. 30-34).

Згідно з розрахунком сума середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку з 19.02.2024 до 19.08.2024 становить 41400 грн (а.с. 47).

Відповідно до розрахунку компенсація за невикористані відпустки 2021-2024 роках становить 14939,36 грн (а.с. 48).

Як стверджує позивач, востаннє відповідачем було виплачену позивачу заробітну плату за грудень 2023 року їй на руки у сумі 6000 грн.

Доказів у спростування зазначених обставин відповідачем не надано.

Таким чином, у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість із заробітної плати, яка складає 38700,49 грн (заробітна плата за липень 2022 року - 6500 грн, за серпень 2022 року - 6500 грн, за вересень 2022 року - 6500 грн, за січень та лютий 2024 року - 19200,49 грн, що також підтверджується випискою з карткового рахунку позивача та листом Центрально-Західного міжрегіонального управління державної служби з питань праці від 24.04.2024.

Отже, позивач не отримала заробітну плату за періоди з липня по вересень 2022 року та січень, лютий 2024 року, включаючи компенсацію за невикористану відпустку.

Як передбачено ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст. 22 цього Закону та ст. 97 КЗпП України суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку - ст. 15 Закону України "Про оплату праці".

Згідно з вимогами ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середня заробітна плата обраховується згідно з нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Згідно з правовим висновком, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Крім того, необхідно зазначити, що у ч. 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Правила нарахування заробітної плати трудовим законодавством не регламентовано. У статті 115 КЗпП України визначено лише порядок її виплати - не рідше двох разів на місяць.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Відповідно до ст. 77, 78 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав жодного доказу щодо погашення, або зменшення заборгованості перед позивачем по виплаті заробітної плати, водночас, як зазначав суд вище, не надав відомості про нараховану та невиплачену заробітну плату за січень, лютий 2024 року та липень-серпень 2022 року, які витребовувалися відповідно до ухвали суду від 23.10.2024. Водночас неотримання заробітної плати позивачем за вказаний період підтверджується виписками з її карткового рахунка.

Також суд зазначає, що відомості зДержавного реєструфізичних осіб-платників податківпро джерела/суминарахованого доходу,нарахованого (перерахованого)податку тавійськового збору (ФормаОК-5)таіндивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) містять інформацію про нарахування виплат, у тому числі заробітної плати, але не містять інформації про їх фактичну виплату в грошовій формі, оскільки не є ні розрахунковими, ні платіжними документами.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в сумі 38700,49 грн обґрунтовані і підлягають до задоволення.

Щодо вимоги про компенсацію невикористаних днів відпустки суд дійшов такого висновку.

Громадянам, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати (ст. 74 КЗпП України). Аналогічна норма міститься і у ст. 2 Закону України "Про відпустки".

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КЗпП України, ст. 6 Закону України "Про відпустки" щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам (ч. 20 ст. 10 Закону України "Про відпустки").

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується, зокрема, грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Позивач стверджує, що неодноразово зверталася до відповідача в усному порядку з проханням надати розрахунок компенсації за невикористану відпустку, проте, відповідачем не було надано такого розрахунку разом з розрахунковими листками.

Водночас відповідачем не надано інформації із зазначенням окремо по кожного виду виплат, що належали позивачу при звільненні, книг наказів, наказів про надання відпусток, довідки про середній заробіток, довідок про розмір заробітної плати за 2021-2024 роки, відповідно до ухвали суду від 23.10.2024, якою задоволено клопотання позивача та його представника щодо витребування в ТОВ "Олена" вказаних доказів.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе врахувати самостійно проведений позивачем розрахунок компенсації за невикористану відпустку.

Відповідно до розрахунку позивач у 2021 році не використала 18 днів відпустки, оплата одного невикористаного дня відпустки - 201,81 грн, у 2022 році - 24, оплата одного невикористаного дня відпустки 215,34 грн, 2023 році - 24, оплата одного невикористаного дня відпустки 220,27 грн, у 2024 році - 3, оплата одного невикористаного дня відпустки - 284 грн.

Таким чином, компенсація за невикористану відпустку складає 14939,36 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невиплачену відпустку в розмірі 14939,36 грн підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Встановлено, що повний розрахунок по заробітній платі відповідачем з позивачем при звільненні не проведено. Відповідальність за порушення вимог статтей 116-117 КЗпП України у виді стягнення середнього заробітку за час затримки виплат, настає за наявності вини підприємства.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Пункт 21 зазначеної постанови передбачає, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року.

Водночас пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Згідно з пунктом 8 вказаного Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Таким чином, під час проведення розрахунку необхідно використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки розрахунку при звільненні з використанням даних про середній заробіток позивача.

Оскільки відповідач не надав до суду доказів, які витребовував суд, а позивачу з моменту прийняття на роботу до моменту звільнення нараховувалася мінімальна заробітна плата згідно з розмірами визначеними Законом України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, тому суд вважає за можливе врахувати самостійно проведений позивачем розрахунок суми середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку з 19.02.2024 по 19.08.2024.

Так, позивачу нарахована мінімальна заробітна плата у грудні 2023 року - 6700 грн, а у січні 2024 року - 7100 грн та за цей період позивачем фактично відпрацьовано 32 дні.

Середньоденний дохід позивача на момент звільнення згідно із положеннями Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08 лютого 1995 року становить 431,25 грн.

Позивача було звільнено 19 лютого 2024 року, а розрахунок так і не здійснено, тобто затримка виплати заробітної плати упродовж 6 місяців складає 96 робочих днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 41400 грн.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Враховуючи те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження або спростування викладених у позовній заяві відомостей, суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо сплати відповідачем до ПФУ страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за час роботи ОСОБА_1 у період з 01.07.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 19.02.2024 суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у ст. 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) доходу на який відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 15 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідач є страхувальником відповідно до п. 1 ч. 1 ст.4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", також є платником єдиного внеску, а позивач є застрахованою особою, але не є платником єдиного внеску.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення включено до змісту ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні у справі «Міллер проти Австрії» від 16.12.1974 суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.

Цей принцип було значно розширено у рішенні «Стек та інші проти Сполученого Королівства». Суд наголосив на тому, що в сучасній демократичній державі багато осіб протягом усього свого життя або ж його частини, коли йдеться про засоби для існування, перебувають у повній залежності від виплат за соціальним страхуванням або соціальним забезпеченням. В правових системах багатьох країн визнається, що такі особи потребують певного забезпечення, і відтак для них передбачається, що в разі дотримання умов, за яких вони можуть скористатися цими встановленими для них виплатами, вони автоматично будуть отримувати відповідні виплати.

Стаття перша Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування містить визначення поняття загальнообов`язкового державного соціального страхування як системи прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Пенсійне страхування є видом загальнообов`язкового державного соціального страхування, відповідно до ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Принципом загальнообов`язкового державного соціального страхування, в силу ст. 5 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є, серед інших, державна гарантія реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Статтею 29 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування передбачена відповідальність страховиків за невиконання або неналежне виконання умов страхування, згідно з якою вони несуть відповідальність відповідно до законодавства за шкоду, заподіяну застрахованим особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання матеріального забезпечення та соціальних послуг, встановлених законодавством.

Як передбачено п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку.

Враховуючи викладене позов у цій частині також підлягає до задоволення, оскільки відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 31.05.2024 (Форма ОК-5) з липня по вересень 2022 року, з жовтня по грудень 2023 року та січень, лютий 2024 року не сплачувалися страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачка відповідно до п. 3 ч. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" звільнена від сплати судового збору при зверненні до суду з вказаною позовною вимогою, а тому суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

З огляду на наведене, керуючись ст. 2, 12, 13, 76-79, 84, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 280-282, 352, 354 ЦПК України, ст. 47, 75, 83, 94, 115, 116, 117, 233 КЗпП України, Законом України "Про оплату праці", Законом України "Про відпустки", Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задоволити.

Стягнути з Товариства зобмеженою відповідальністю«Олена» на користь ОСОБА_1 : 38700,49грн- заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі; 14939,36 грн - компенсації за невикористані відпустки; 41400,00 грн - середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.

Всього стягнути 95039 (дев`яносто п`ять тисяч тридцять дев`ять) гривень 85 копійок.

Зобов`язати ТОВ "Олена" сплатити до Пенсійного фонду України страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за час роботи ОСОБА_1 за липень, серпень, вересень 2022 року, за жовтень, листопад, грудень 2023 року, за січень та лютий 2024 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олена" на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання рішення в повному обсязі, тобто з 27 листопада 2024 року.

Учасник справи, якому повне судове рішення не буде вручено в день його складання або проголошення, має право на поновлення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу на рішення буде подана протягом 30 днів з дня отримання повної копії судового рішення.

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство зобмеженою відповідальністю «Олена», код ЄДРПОУ 20100689, адреса: вул. Побузька, буд. 70, м. Гнівань Вінницького району Вінницької області.

Третя особа, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, код ЄДРПОУ 13322403, вул. Зодчих, буд. 22, м. Вінниця.

Суддя Іванець В. Д.