Постанова

від 28.11.2024 по справі 718/3336/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2024 року

м. Чернівці

справа № 718/3336/24

провадження № 22-ц/822/997/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів:Половінкіної Н. Ю., Перепелюк І.Б.

секретар Факас А.В.

заявник ОСОБА_1

заінтересована особа: Департамент соціального захисту населення Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації в особі комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян

апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Мінів О.І.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа: Департамент соціального захисту населення Чернівецької обласної державної (військової) адміністрації в особі комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян.

Заява мотивована тим, що у період з 10 жовтня 1981 року по 17 жовтня 1983 року заявник проходив строкову військову службу у військових частинах 59932 та НОМЕР_1 Червонопрапорного Середньо-Азіатського військового округу, що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06 грудня 2023 року №485.

Строкову військову служби проходив на космодромі «Байконур», який входив до складу Семипалатинського ядерного полігону, у ракетних військах стратегічного призначення у зоні підвищеного радіаційного ризику.

Встановлення відповідного юридичного факту є необхідним для віднесення заявника до громадян які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, відповідно до пункту 2 Порядку віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1992 року №674.

Вказує на те, що для отримання посвідчення учасника ліквідації ядерних аварій згідно з вимог абзацу 1 пункту 4 Порядку №674 обов`язковим є надання довідки, що підтверджує безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, виданої відповідною військовою частиною або архівною установою, до якої було передано первинні підтвердні документи на зберігання.

В звязку з тим, що така довідка може бути видана лише установами, що знаходяться на території російської федерації, яка здійснила широкомасштабне вторгнення на територію України, отримання відповідної довідки є неможливим.

З урахуванням викладеного, просив суд встановити факт безпосередньої участі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї у період з 10 жовтня 1981 року по 17 жовтня 1983 року, як особи, яка постраждала від радіаційного опромінення.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, постраждання від радіаційного опромінення, на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

Ухвала суду мотивована тим, що встановлення вказаного заявником факту з метою отримання певного соціального статусу передбачено затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №674 від 02 грудня 1992 року «Порядком віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Судом також враховано, що не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород.

Отже, встановлення вказаного заявником факту, а саме участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, постраждання від радіаційного опромінення, до компетенції суду не віднесено.

За вказаних обставин заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу з порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що факт безпосередньої участі заявника у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, постраждання від радіаційного опромінення відноситься до періоду проходження ним строкової військової служби з 10 жовтня 1981 року по 17 жовтня 1983 року.

Вказана обставина підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_1 від 06 грудня 2023 року №485 та характеристикою із військової частини НОМЕР_2 від 12 вересня 1983 року.

В свою чергу, довідка яка б підтверджувала участь заявника у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження строкової військової служби у складі військових частин НОМЕР_3 та/або 14332 не може бути витребувана із центрального архіву міністерства оборони російської федерації, оскільки зазначені військові частини мали режим секретності і з лютого 2022 року російська федерація веде повномасштабну війну проти України.

На вказане суд першої інстанції уваги не звернув, в порушення вимог ЦПК України не розглянув по суті заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, чим порушив право заявника на справедливий суд.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Апеляційний суд вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд із прав людини (далі ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду.

Основними принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд, які стосуються як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06).

Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд з`ясовує, зокрема, чи відповідає заява за формою та змістом вимогам статей 175, 177 ЦПК України, встановлює наявність чи відсутність підстав, визначених статтями 185-186 ЦПК України, для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У справі, що є предметом перегляду, ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту його участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї у період з 10 жовтня 1981 року по 17 жовтня 1983 року, як особи, яка постраждала від радіаційного опромінення.

Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно із частиною 2 статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною 1 статті 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 08.11.2019 у справі № 161/853/19, від 18.12.2019 у справі №370/2598/16-ц.

Колегія суддів зауважує, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

У вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі

№ 290/289/22-ц, вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Правовідносини щодо визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII (далі Закон №796-XII).

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону №796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт.

За змістом частини 4 статті 14 Закону №796-XII громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, належать до категорії 1, або 2, або 3. Порядок визначення цих категорій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт або постраждали за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, до відповідних категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1992 року №674 (далі Порядок №674).

Згідно з пунктом 1 Порядку №674 цей Порядок визначає умови віднесення громадян із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також громадян, які постраждали від радіаційного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і поховання радіоактивних речовин, що сталися не з вини потерпілих, до 1, 2 або 3 категорій, встановлених статтею 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до пункту 2 Порядку №674 громадяни із числа тих, які брали участь у ліквідації ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, відносяться до категорії 3 - особи, які складали ядерні заряди і здійснювали на них регламентні роботи для проведення відповідних випробувань і військових навчань, брали участь у підземних випробуваннях ядерної зброї, а також ті, які переопромінились при охороні ядерних полігонів під час випробувань (якщо їх не віднесено до категорії 1).

Згідно з пунктом 4 Порядку №674 особам, зазначеним у пункті 2 цього Порядку, видаються посвідчення учасника ліквідації ядерних аварій відповідної категорії на підставі таких документів:

1)довідки, що підтверджує безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, виданої відповідною військовою частиною або архівною установою, до якої було передано первинні підтвердні документи на зберігання;

2)військового квитка (за необхідності);

3)завіреного в установленому порядку витягу з особової справи військовослужбовця (за необхідності).

За змістом пункту 6 Порядку №674 видача посвідчень зазначеним у цьому Порядку особам провадиться Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями за зареєстрованим або фактичним місцем проживання. Рішення про відмову у видачі посвідчення може бути оскаржено у судовому порядку.

Відповідно до пункту 7 Порядку №674 спірні питаннявстановлення фактуучасті громадяну ліквідаціїядерних аварій,у ядернихвипробуваннях,у військовихнавчаннях іззастосуванням ядерноїзброї,у складанніядерних зарядівта проведенніна нихрегламентних робітрозглядаються комісіями при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях на підставі довідок та інших документів, що засвідчують факт участі у ліквідації ядерних аварій, ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт і письмових підтверджень осіб, які брали участь у ліквідації тих самих ядерних аварій, у тих самих випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт (за необхідності).

Системний аналізЗакону №796-XII та Порядку №674 дає підстави для висновку, що вказаними нормативно-правовими актами передбачено позасудовий порядок встановлення факту участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, з метою встановлення якого і звернувся заявник.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що встановлення факту участі ОСОБА_1 , у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї у період з 10 жовтня 1981 року по 17 жовтня 1983 року, як особи, яка постраждала від радіаційного опромінення, не відноситься до юрисдикції суду.

В зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права та положень Закону №796-XII, Порядку №674 не знайшли своє підтвердження під час перегляду судом апеляційної інстанції оскаржуваної ухвали суду від 24 жовтня 2024 року.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції постановив ухвалу від 24 жовтня 2024 року з додержанням норм процесуального права, а тому її слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 24 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 28 листопада 2024 року.

Головуючий Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ПОЛОВІНКІНА

Ірина ПЕРЕПЕЛЮК