Рішення

від 28.11.2024 по справі 501/2903/23

ІЛЛІЧІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 28.11.2024

Справа № 501/2903/23

2/501/631/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2024 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Тимко М.Л.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Груп» про визнання права власності на квартиру, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом в якому просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 14.10.2011 між нею та ТОВ «Білдінг Групп» був укладений договір №140/ИЛ-19/В-19 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

ТОВ «Білдінг Групп» зобов`язалось передати їй по акту прийому-передачі у власність квартиру АДРЕСА_3 , площею 59 метрів квадратних на 11 поверсі. Позивач взяті на себе зобов`язання щодо сплати вартості кварти виконала та сплатила 18320 доларів США, як було обумовлено договором, однак, Продавець (відповідач) за Договором від 14.10.2011 свої обов`язки не виконав.

Оскільки на територію будинку АДРЕСА_4 не було вільного доступу, то лише в 2023 році позивач змогла потрапити в будинок та виявила, що на теперішній час на 11 поверсі обліковуються квартири за №69-75. Однокімнатна квартира площею 59 квадратних метрів, що розташована на 11 поверсі в даний час обліковується за №74.

14.06.2023 позивач направила на адресу відповідача письмову заяву з вимогою виконати умови договору та підписати з нею акт прийому-передачі квартири, однак директор відмовився отримувати таку заяву.

Рішенням виконавчого комітету Чорноморської міської ради №352 від 26.10.2017 багатоповерховому квартирному житловому будинку (будівельна адреса: житловий будинок АДРЕСА_5 ), розташованому на суборендованій земельній ділянці (кадастровий номер 5110800000:01:001:0006), суборендарем земельної ділянки та забудовником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп», присвоєно адресу: АДРЕСА_4 .

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстроване.

Згідно технічного паспорту від 26.09.2016 на житловий будинок АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , замовником якого є ТОВ «Білдінг групп», під №74 відображена однокімнатна квартира, яка розміщена на 11 поверсі, загальною площею 59,8 кв.м. та складається з: коридору під літерою 1 площею 7,1 кв.м., санвузла під літ.2 площею 5,5 кв.м., кухні під літ.3 площею 21.1 кв.м., житлової під літ.4 площею 24,8 кв.м. та комори під літ.5 площею 1,3 кв.м.

Квартира під №64 розташована на 10 поверсі будинку та має загальну площу 51,0 кв.м. Позивач ввважає, що кВ. АДРЕСА_1 є саме тією квартирою, предметом купівлі-продажу майнових прав якої був договір №140/ИЛ-19/В-19 укладений між нею та ТОВ «Білдінг групп» 14.10.2011.

Відсутність акту приймання-передачі Квартири (далі-Акт) позбавляє Покупця можливості отримати Квартиру у власність, а дії (ухиляння від підписання, зміна місцезнаходження без повідомлення контрагентів тощо) та бездіяльність (неотримання поштової кореспонденції) відповідачів щодо підписання Акту є недобросовісною поведінкою сторони Договору, порушенням істотних умов Договору та неналежним виконанням зобов`язання.

На підставі викладеного позивач була вимушена звернутись до суду з відповідним позовом.

В судовому засідання позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 надав відзив на позовну заяву (а.с.61-62) в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог з наступних підстав.

Відповідач підтвердив, що дійсно 14.10.2011 між ТОВ «Білдінг Групп», як продавцем та ОСОБА_4 , яка змінила прізвище у зв`язку з одруженням на ОСОБА_5 , був укладений договір №140/ИЛ-19/В-19 купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_8 за яким продавець зобов`язується у тому числі після введення в експлуатацію будинку за умови, що покупець повністю сплатив вартість майнових прав на квартиру протягом 60 календарних днів передати за актом прийому-передачі у власність покупцю квартиру АДРЕСА_3 площею 59 кв.м. на 11 поверсі. При цьому за п.3.2 цього договору підставою для складання акту приймання-передачі кварти є акт звірки між продавцем та покупцем, який є невід`ємною частиною договору.

ОСОБА_1 сплатила 148025,60 грн., на рахунок ТОВ «Білдінг Групп», що є еквівалентом 18320 доларів США.

Однак позивач не виконала п.3.11 договору.

Згідно проведених ліцензованою інженерно-будівельною організацією ТОВ «Нове бюро технічної інвентаризації» при технічній інвентаризації об`єкту нерухомого майна розрахунків, результат яких закріплено в технічному паспорті на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок, фактична загальна площа квартири АДРЕСА_9 на одинадцятому поверсі становить 59,8 кв.м., що на 0,8 кв.м. більше, аніж зазначено у п.2.2 договору. У позивачки виник обов`язок щодо відшкодування відповідачу вартості 0,8 кв.м. на які збільшилась квартира у процесі її будівництва. Розмір такого зобов`язання складає 248,41 доларів США.

Недоотримання Відповідачем суми по договору в гривневому еквіваленті, що станом на дату подання позовної заяви становить 9638,31 грн., слід вважати реальними та істотними збитками Відповідача.

Відповідач вважає, що виходячи з принципу доброчесності при здійсненні цивільних прав, обґрунтовано розраховував, що ОСОБА_1 сплатить вартість майнових прав на квартиру у повному обсязі у разі збільшення фактичної площі квартири, порівняно з її площею, визначеною у Договорі - виконає свої зобов`язання та не буде зловживати своїми правами.

З метою врегулювання даного питання Товариство повідомляло Позивача про необхідність виконання його зобов`язань за Договором в повному обсязі шляхом доплати вартості різниці фактичної площі квартири станом на дату введення будинку в експлуатацію та площі, визначеної у п.2.2 Договору.

Однак, ОСОБА_1 тривалий час не виходила на зв`язок, не цікавилась перебігом справ стосовно закінчення будівництва будинку та введення його в експлуатацію, наявності нагальних питань, що потребують вирішення між Сторонами Договору, тому Товариством прийнято рішення про розірвання Договору №140/Ил-19/В-19 в односторонньому порядку.

Крім того, відповідач посилається у відзиві, що позивачем пропущено строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити у задоволені позовних вимог позивачу з підстав викладених у відзиві.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14.10.2011 між TOB «Білдінг Групп», як Продавцем, та ОСОБА_4 (змінала прізвище на « ОСОБА_5 » у зв`язку з одруженням), як Покупцем, був укладений договір №140/Ил-19/В-19 купівлі-продажу майнових прав на квартиру в 19-поверховому житловому будинку, за яким продавець зобов`язується виконати будівельно-монтажні роботи з будівництва житлового будинку в IV кварталі 2011 року та після введення в експлуатацію будинку за умови, що Покупець повністю сплатив вартість майнових прав на квартиру, Продавець зобов`язується протягом 60 календарних днів передати за актом прийому-передачі у власність Покупця квартиру АДРЕСА_3 площею 59 кв.м. на 11 поверсі (а.с.10-14).

У відповідності до п.2.3 Договору та Додатку №1 до Договору, ОСОБА_1 повинна сплатити згідно з графіком оплати вартості квартири грошову суму в гривнях, еквівалентну 18320 доларам США (а.с.13).

Згідно платіжного доручення №20 від 14.10.2011 ОСОБА_1 перерахувала ТОВ «Білдінг Групп» грошові кошти у розмірі 148025,60 грн., що еквівалентно 18320 доларам США (а.с.15,16,17).

Таким чином, ОСОБА_1 виконала взяті на себе за Договором зобов`язання в повному обсязі.

Рішенням виконавчого комітету Чорноморської міської ради від 26.10.2017 №352 (а.с.33), багатоповерховому квартирному житловому будинку (будівельна адреса: житловий будинок АДРЕСА_5 ) розташованому на суборендованій земельній ділянці (кадастровий номер 5110800000:01:001:0006), суборендарем земельної ділянки та забудовником є ТОВ «Білдінг Групп» присвоїти адресу: АДРЕСА_4 .

Згідно технічного паспорту від 26.09.2016 на житловий будинок АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , замовником якого є ТОВ «Білдінг групп», під №74 відображена однокімнатна квартира, яка розміщена на 11 поверсі, загальною площею 59,8 кв.м. та складається з: коридору під літерою 1 площею 7,1 кв.м., санвузла під літ.2 площею 5,5 кв.м., кухні під літ.3 площею 21.1 кв.м., житлової під літ.4 площею 24,8 кв.м. та комори під літ.5 площею 1,3 кв.м. (а.с.24-33).

Згідно Інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, право власності на квартири, що знаходяться в будинку АДРЕСА_4 , реєструються що свідчить про ведення будинку в експлуатацію (а.с.23).

Не зважаючи на те, що будинок введений в експлуатацію, керівництво відповідача ухиляється від підписання акту-приймання передачі квартири.

Позивачка звернулась до відповідача з письмовою заявою в якій просила останнього виконати умови договору підписати акт приймання-передачі кварти та надати повний пакет документів для оформлення права власності на квартиру (а.с.19-20).

Однак згідно запису кур`єра, адресат відмовився від отримання (а.с.21).

Відсутність акту приймання-передачі квартири (далі-Акт) позбавляє позивача можливості отримати квартиру у власність, а дії (ухиляння від підписання) та бездіяльність (неотримання поштової кореспонденції) відповідача щодо підписання акту є недобросовісною поведінкою сторони Договору, порушенням істотних умов Договору та неналежним виконанням зобов`язання.

У Постанові Верховного Суду України від 12.11.2014 у справі №6-129цс14 викладено наступну правову позицію. Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). Майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами. Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Новостворене нерухоме майно стає об`єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб`єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб`єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно. Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України. При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права.

Статтею 2 Закону України від 01.07.2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі №916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року №978-IV "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року №1560-XII "Про інвестиційну діяльність" (далі - Закон N 1560-X1560-XII).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону №1560-XII інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону №978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машино-місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридичного статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Ураховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у Постанові від 14.09.2021 у справі №359/5719/17 (провадження №14-8цс21).

Отже, Позивач мав обґрунтоване та законне сподівання на реалізацію свого майнового права - отримання новозбудованих апартаментів у власність.

Позивач позбавлений іншого способу реалізувати свої права на квартиру, ніж визнання цього права в судовому порядку, а тому обраний ним спосіб судового захисту у спірних правовідносинах є ефективним, універсальним і застосовним до спірних правовідносин. Спосіб захисту права власності, передбачений статтею 392 ЦК України, є таким, що найбільш повно відновлює порушені права Позивача.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку про задоволення вимог у повному обсязі.

Щодо доводів представника відповідача про те, що позивачем за цією позовною вимогою пропущено строк позовної давності, про що заявлено у відзиві на позов, суд керується наступним.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Як вбачається з рішення виконавчого комітету Чорноморської міської ради №352 від 26.10.2017 багатоповерховому квартирному житловому будинку (будівельна адреса: житловий будинок АДРЕСА_5 ), розташованому на суборендованій земельній ділянці (кадастровий номер 5110800000:01:001:0006), суборендарем земельної ділянки та забудовником є Товариство з обмеженою відповідальністю «Білдінг Групп», присвоєно адресу: АДРЕСА_4 (а.с.33).

Суд вважає, що перебіг трирічного строку позовної давності розпочався з 27.10.2017 (з моменту ухвалення виконавчим комітетом Чорноморської міської ради рішення №352 про присвоєння багатоповерховому квартирному житловому будинку адреси: АДРЕСА_4 ), який мав сплинути 27.10.2020.

Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ XII "Прикінцеві положення" ЦПК України доповнено пунктом 3 такого змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину".

Відповідно до роз`яснення Верховного Суду щодо продовження процесуальних строків під час дії карантину: На усій території України карантин установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року (постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 і від 02.04.2020 №255 та продовжено до 11 травня 2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 №291).

Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону №540-ІХ, тобто з 02 квітня 2020 року. Проте, ураховуючи що запропоновані зміни не встановлюють нових обов`язків, не скасовують і не звужують прав учасників судового процесу, не обмежують їх використання, вони мають зворотну силу.

Законом №540-ІХ визначено, що процесуальні строки у визначених ним випадках не зупиняються, не поновлюються, а автоматично продовжуються.

Згідно із Законом №540-ІХ строк, на який продовжені процесуальні строки, визначений строком закінчення карантину, тобто моментом, коли Кабінет Міністрів України ухвалить офіційне рішення про його закінчення.

Дія карантину через COVID-19 та режиму надзвичайної ситуації у зв`язку з пандемією коронавірусу припинилася з 01 липня 2023 року, а позивач звернувся до суду з зазначеним позовом 27 липня 2023 року, тобто, у межах строків, визначених законодавством України.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст.6 (право на справедливий суд), ст.13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст.17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією).

Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачений судовий збір на загальну суму 2017,10 грн. (а.с.42,46).

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню то з відповідача на корись позивача підлягає стягненню судовий збір.

Керуючись ст.263-265ЦПК України,суд,-

В ИР ІШ ИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Груп» про визнання права власності на квартиру, - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг Груп» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2017,10 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 28 листопада 2024 року.

Суддя