Постанова

від 28.11.2024 по справі 125/1957/19

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 125/1957/19

Провадження № 22-ц/801/2363/2024

Категорія: 62

Головуючий у суді 1-ї інстанції Хитрук В. М.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 рокуСправа № 125/1957/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Голоти Л. О., Медвецького С. К.,

з участю секретаря судового засідання Литвина С. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Супівська сільська рада,

особа, яка подала апеляційну скаргу - керівник Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області на рішення Барського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2019 року, ухвалене у складі судді Хитрука В. М.,

встановив:

Короткий зміст вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Супівської сільської ради Барського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, яка складається із земельної частки (паю) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «За мир» с. Супівки Барського р-ну згідно із сертифікатом ВН №002782 за порядковим номером 1613, виданого Барською райдержадміністрацією 12 липня 1996 року.

Оскільки у ОСОБА_1 відсутній оригінал сертифікату на землю, держаний нотаріус відмовив йому видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, а тому він змушений звертатися до суду про визнання права власності на спадкове майно.

Позивач зазначив, що є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , оскільки з 1995 року по день її смерті, а саме по 1997 рік, перебував на її утриманні, що підтверджується довідкою Супівської сільської ради від 27 лютого 2019 року за № 123 та згідно іншої довідки Супівської сільської ради від 27 лютого 2019 року за № 122, він вступив в управління та володіння спадковим майном після смерті тітки до 6-ти місяців після її смерті.

Оскільки крім ОСОБА_1 інших спадкоємців немає, тому претендувати на спадкове майно може Супівська сільська рада, на території якої дане майно знаходиться.

На підставі викладеного, позивач у заявленому позові просив визнати за ним право на спадкове майно за законом, яке залишилось після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності КСП «За мир» с. Супівки, Барського району, згідно Сертифікату ВН № 002782 за порядковим номером 1613, виданого Барською райдержадміністрацією 12 липня 1996 року та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 252.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 було задоволено та визнано за ним право власності в порядку спадкування за законом на спадкове майно, яке залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , а саме на право на земельну частку (пай) площею 3,70 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що розташована на території Супівської сільської ради Барського району Вінницької області по КСП «За мир» (сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ВН № 002782).

Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_1 , будучи непрацездатним, перебував на утриманні ОСОБА_2 , з 1995 року по день її смерті (більше одного року до дня смерті), а тому він вважається таким, що прийняв спадщину після смерті спадкодавця на підставі вимог ст. ст. 548-549 ЦК України (в редакції 1963 року) шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном.

Інших спадкоємців майна померлої за законом та заповітним розпорядженням, а також осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадковому майні, немає.

Позивач звернувся до нотаріуса Барського районного нотаріального округу з метою оформлення та реєстрації спадкових прав, однак з огляду на те, що у нього відсутні правовстановлюючі документи, підтверджуючі право власності на нерухоме майно, йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та реєстрації майна, а також надано мотивоване роз`яснення щодо цього.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким судовим рішенням, керівник Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах Держави в особі Копайгородської селищної ради подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Оніщук В. В., судді: Медвецький С. К., Голота Л, О.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2024 року справу призначено до розгляду на 28 листопада 2024 року о 10 год. 00 хв.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що доказів відмови нотаріуса у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину матеріали справи не містять, а тому суд першої інстанції дійшов до передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Також належними та допустимими доказами не підтверджено факт непрацездатності ОСОБА_1 на момент смерті ОСОБА_2 , його перебування на утриманні ОСОБА_2 , прийняття спадщини. Довідки Супівської сільської ради про вступ позивача в управління майном викликають сумніви, адже посвідчують факти, які мали місце двадцять років тому.

Окрім того відповідно до пояснень свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , допитаних у рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022023240000150 від 23 вересня 2022 року за фактом використання підроблених довідок Супівської сільської ради, позивач ніколи не навідувався до ОСОБА_2 та не здійснював догляду за нею.

Матеріали справи не містять доказів про те, що Супівська сільська рада повідомлялась про розгляд справи в Барському районному суді Вінницької області та направлення на її адресу будь-яких процесуальних документів. В той же час ОСОБА_6 не була уповноважена на представництво інтересів Супівської сільської ради під час розгляду справи №125/1957/19, в тому числі з правом визнання позовних вимог, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримала з посиланням на викладені у ній підстави.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Представник Копайгородської селищної ради (правонаступник Супівської сільської ради) в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, при цьому подано заяву про розгляд справи у відсутність представника.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , що підтверджується повідомленням Барського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану ГТУЮ у Вінницькій області № 575-16.1/36 від 21 лютого 2019 року (а. с. 7).

Відповідно до довідки Супівської сільської ради від 27 лютого 2019 року № 122 ОСОБА_1 прийняв спадщину до шести місяців після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном, а саме зберігання майна, особистих речей померлої, доглядом за присадибною ділянкою (а. с. 8).

Згідно довідки Супівської сільської ради від 27 лютого 2019 року № 123 ОСОБА_1 з 1995 року по вересень 1997 року перебував на утриманні ОСОБА_2 , яка померла у вересні 1997 року в с. Барок Барського р-ну Вінницької області, по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був непрацездатним (а. с. 9).

Як видно з виписки із книги реєстрації сертифікатів на земельну частку (пай), яка затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2003 року № 801 і видана Барською райдержадміністрацією Вінницької області по КСП «За мир» с. Супівка, Супівської сільської ради, що зареєстровано сертифікат серії ВН № 002782 за порядковим номером 1613 на гр. ОСОБА_2 , яка на час видачі сертифікатів проживала в с. Супівка, Барського району, Вінницької області. Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах становить 3,70 ум. кад. га. Вартість земельної частки (паю) становить з урахуванням коефіцієнта індексації 4,796 - 98618,99 грн. Сертифікат видано на підставі розпорядження голови Барської райдержадміністрації від 12 липня 1996 року за № 252 (а. с. 10).

Відповідно до відомостей у погосподарській книзі Супівської сільської ради за 1996-2000 роки ОСОБА_2 проживала у власному будинковолодінні сама (а. с. 54-59).

Позиція суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Виходячи зі змісту положень даної статті, особи, які не брали участі у розгляді справи але звертаються з апеляційною скаргою, оскільки вважають, що суд вирішив питання про їх права та обв`язки, повинні довести, а апеляційний суд повинен з`ясувати наявність правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати до суду апеляційної інстанції всі наявні в них докази на підтвердження порушення їх прав.

Матеріали справи свідчать про те, що апеляційна скарга подана керівником Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області, який діє в інтересах держави в особі Копайгородської селищної ради Вінницької області у відповідності до вимог ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру».

Так, відповідно до статті 131-1 Конституції України на органи прокуратури України покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35).

Згідно зі статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Отже, із наведених положень процесуального законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Таким чином виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до ст. ст. 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

За приписами статті 2 ЗУ «Про місцеве самоврядування», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

В силу ч. 3,5 ст. 16 ЗУ «Про місцеве самоврядування» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля та її надра є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України і законами України.

Відповідно до положень Конституції України право комунальної власності територіальної громади захищається державою на рівних умовах з правом власності інших суб`єктів. Кожне порушення закону під час використання земельної ділянки є порушенням інтересів держави.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 1-1/99 визначено, що прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження» визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Враховуючи наведене вище, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Як вбачається з апеляційної скарги керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області, підставою такого представництва є наявність порушення державних інтересів у сфері земельних відносин, яке виявилось у визнанні права власності на земельну ділянку за позивачем у порядку спадкування за законом у порушення вимог закону. При цьому відповідач - Копайгородська селищна рада Вінницької області упродовж тривалого часу не здійснювала захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокуратурою було встановлено, що органом, права якого порушені оскаржуваним рішенням, на сьогодні є Копайгородська селищна рада, після чого прокуратурою 04 вересня 2024 року, 13 вересня 2024 року та 09 жовтня 2024 року на адресу Копайгородської селищної ради була надіслані запити із вимогою повідомити про вжиті уповноваженим органом заходи для оскарження рішення Барського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2019 року.

11 жовтня 2024 року Копайгородська селищна рада надала відповідь, що у зв`язку із обмеженим фінансуванням селищна рада не вживала та не планує вживати заходи для оскарження вказаного судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах та звернення до суду з відповідною апеляційною скаргою, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 вимог та визнання за ним права власності на спадкове майно, не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (в редакції 2003 року), якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Згідно до ст. 525 ЦК УРСР , який діяв на час виникнення правовідносин, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

За правилами, визначеними в ст. 527 ЦК УРСР спадкоємцями можуть бути особи, що були живі на момент смерті спадкодавця.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Статтею 531 ЦК УРСР визначено, що до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

Згідно із ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема висновком експерта (ч. 1, п. 2 ч.2 ст. 76 ЦПК).

Частиною 1, 3 ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що єдиними доказами прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 є довідки Супівської сільської ради № 122 та 123 від 27 лютого 2019 року, відповідно до яких позивач не працював та перебував на утриманні померлої по день її смерті, а також прийняв спадщину протягом шести місяців шляхом фактичного вступу в управління спадковим майном.

Проте слушними є доводи апеляційної скарги про наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності зазначених у довідках даних, оскільки від моменту смерті ОСОБА_2 до їх видачі пройшло понад двадцять років. Жодних відомостей та документів, які би підтверджували вказані у довідках обставини, матеріали справи не містять.

Натомість такі відомості спростовуються змістом пояснень сусідів померлої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , відібраних у ході допиту у межах досудового розслідування кримінального провадження №12022023240000150 за фактом використання підроблених довідок Супівської сільської ради, відповідно до яких ОСОБА_2 проживала сама, зрідка її провідувала племінниця ОСОБА_7 з Вінниці, а позивач ОСОБА_1 (дружина якого тоді була сільським головою) ніколи не навідувався до ОСОБА_2 та не здійснював догляду за нею, а також взагалі не мав родичів у с. Барок (а. с. 61-66).

Також колегія суддів погоджується із доводами прокурора про те, що сумнівним видається факт перебування ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), якому на момент смерті 80-річної ОСОБА_2 був 31 рік, на її утриманні. Жодних належних та допустимих доказів цієї обставини матеріали справи не містять.

Апеляційний суд вважає підставними твердження у апеляційній скарзі про те, що матеріали справи не містять доказів про те, що Супівська сільська рада повідомлялась про розгляд справи в Барському районному суді Вінницької області та направлення на її адресу будь-яких процесуальних документів, а представник сільської ради ОСОБА_6, яка визнала позовні вимоги ОСОБА_1 , не була уповноважена на представництво інтересів Супівської сільської ради під час розгляду справи №125/1957/19 в тому числі з правом визнання позовних вимог, оскільки відповідно до витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним представником Супівської сільської ради є її керівник - ОСОБА_8 .

Окрім того у оскаржуваному рішенні зазначено: «Позивач звернувся до нотаріуса Барського районного нотаріального округу, з метою оформлення та реєстрації спадкових прав, однак з огляду на те, що у нього відсутні правовстановлюючі документи, підтверджуючі право власності на нерухоме майно, йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину та реєстрації майна, а також надано мотивоване роз`яснення щодо цього».

Проте такі висновки суду є безпідставними, адже доказів звернення ОСОБА_1 до нотаріуса для оформлення своїх спадкових прав та відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій матеріали справи не містять. Навпаки на запит суду першої інстанції Барська державна нотаріальна контора надала відповідь, що спадкова справа після смерті ОСОБА_2 взагалі не заводилася (а. с. 22-23).

З огляду на встановлені обставини законних та обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно місцевий суд не мав, а тому оскаржуване рішення не може залишатися в силі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати, як таке, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального закону, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, із ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури слід стягнути 1 480,50 грн понесених судових витрат зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області задовольнити.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 18 жовтня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Супівської сільської ради Барського району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури 1 480,50 грн (одна тисяча чотириста вісімдесят грн 50 коп.) понесених судових витрат зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді Л. О. Голота

С. К. Медвецький