Ухвала

від 13.11.2024 по справі 490/288/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/1560/24

Справа № 490/288/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спеціальному судовому провадженні за відсутності обвинуваченої в режимі відеоконференції апеляційну скаргу прокурора Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2024 у кримінальному провадженні №22022230000000592, внесеному до ЄРДР 16.12.2022 відносно:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки смт. Нововоронцовка Херсонської області, громадянки України, яка проживала за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Оскаржуваним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років з позбавленням права обіймати посади або займатися діяльністю, пов`язаною з виборчим процесом строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією належного їй майна.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_8 обчислювати з дати її затримання.

Зазначено, що запобіжний захід у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_8 не обирався.

Вироком вирішено також питання щодо долі речових доказів та скасовано арешт майна накладеного ухвалою слідчого судді.

Зазначеним вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнано винною у інкримінованому їй злочину за таких обставин.

Згідно з Конституцією України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (далі РФ) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У порушення вимог п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації ОСОБА_9 від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), від 21.12.1965 №2131 (ХХ), від 14.12.1974 №3314 (ХХІХ) президент, а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил РФ (далі ЗС РФ) на територію України.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі ООН).

До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до ч. 4 ст. 2 Статуту ООН усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: №2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; №2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; №2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; №3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року №3314 (XXIX), серед іншого визначено, що ознаками агресії є:

-застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;

-застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.

Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:

-вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

-бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

-блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави:

-напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;

-застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

-дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

-засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.

Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який визнається РФ та Україною.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.

22 лютого 2022 року президент РФ направив до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке було задоволено.

24 лютого 2022 року президент РФ публічно оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.

24.02.2022 року військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, Донецькій та Луганській областях та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення для держави і у такий спосіб здійснили тимчасову окупацію частини території України.

З метою протидії збройній агресії 24.02.2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію РФ проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Зазначений Указ затверджений прийнятим Верховною Радою України Законом України від 24.02.2022 року № 2102-ІХ.

У подальшому 15.03.2022 року Законом України затверджено Указ Президента України від 14.03.2022 №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

21.04.2022 року Законом України затверджено Указ Президента України від 18.04.2022 року №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено його з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 року строком на 30 діб.

22.05.2022 Законом України затверджено Указ Президента України від 17.05.2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

15.08.2022 року Законом України затверджено Указ Президента України від 12.08.2022 року №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено його з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.

16.11.2022 року Законом України затверджено Указ Президента України від 07.11.2022 року №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено його з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Таким чином, у період з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року по цей час на всій території України введено та діє правовий режим воєнного стану, що пов`язано із розв`язанням РФ військової агресії проти України та веденням повномасштабних бойових дій на території України.

Відповідно до ст. 42 Положення про закони і звичаї війни на суходолі IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, ратифікованої Україною 24.08.1991, територія визнається окупованою якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції.

Згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована РФ територія України (тимчасово окупована територія) це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ.

Окупаційна адміністрація РФ сукупність державних органів і структур РФ, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних РФ самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

У період з 24.02.2022 по цей час більшу частину території Херсонської області захоплено військовослужбовцями ЗС РФ і вона знаходиться під тимчасовою окупацією держави-агресора, що визначено Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75.

Достовірно знаючи про вищевказані обставини, які є загальновідомим фактом, у липні-вересні 2022 року так званим головою військово-цивільної адміністрації Херсонської області ОСОБА 1 (матеріали відносно якого виділені в окреме кримінальне провадження) разом із іншими учасниками окупаційної влади держави-агресора, вчинили дії направлені на порушення статей 1, 2, 5, 73 Конституції України, статей 1, 18, 20 Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 26.01.2021 року, тобто умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, діючи на виконання заздалегідь узгодженого злочинного плану, вчинили дії щодо проведення на тимчасово окупованій території Херсонської області незаконного референдуму з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України в інтересах РФ, для створення у міжнародної спільноти думки щодо добровільності з дотриманням демократичних засад входження частини території України - Херсонської області до складу РФ.

Крім того для участі у процесі підготовки та проведення незаконного референдуму з питання приєднання частини території України Херсонської області до складу РФ на порушення порядку, передбаченого Конституцією України, керівництвом так званої окупаційної військово-цивільної адміністрації Херсонської області за сприяння і підтримки військово-політичного керівництва РФ залучались й інші особи з числа військових і спеціальних служб, правоохоронних та інших відомств РФ, цивільних громадян РФ і України, які перебували у той час на тимчасово окупованій території Херсонської області.

На виконаннязазначеної вищезлочинної мети,у першійполовині вересня2022року утимчасово окупованомувійськами РФмісті Херсонкерівництвом окупаційноївійськово-цивільноїХерсонської області,до складуякої входили ОСОБА 1, ОСОБА 2, ОСОБА 3,(матеріали відносно яких виділено в інше кримінальне провадження), а також інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, сформували склад та організували роботу структури для проведення незаконного референдуму, до якої також входила одна із територіальних виборчих комісій на території Бериславського району (далі ТВК) №8 і 32 (тридцять дві) дільничні виборчі комісії (далі ДВК) у складі ТВК №8.

У цей же період в селі Новоолександрівка Бериславського району Херсонської області (до 03.10.2022 року перебувало під окупацією ЗС РФ) знаходилась громадянка України ОСОБА_8 , яка підтримувала встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, виконувала рішення держави-агресора, збройних формувань та окупаційної адміністрації держави-агресора, якою є цивільно-військова адміністрація Херсонської області та створені нею незаконні органи влади, добровільно прийняла участь в організації і проведенні незаконного референдуму на території населених пунктів Новоолександрівка, Гаврилівка, Михайлівка, Золота Балка Бериславського району Херсонської області.

Так ОСОБА_8 ,будучи обізнаноюпро проведеннянезаконного референдумуна тимчасовоокупованій територіїХерсонської області,з метоюзміни межтериторії тадержавного кордонуУкраїни умисно,в порушенняКонституції України,Закону України«Про всеукраїнськийреферендум»,Закону України«Про правовийрежим воєнногостану»,добровільно розпочалавиконувати повноваженняголови ДВКта вчинялаумисні діїщодо формуванняреєстру виборцівна територіїзакріпленої занею дільничноївиборчої комісії,з числамісцевих мешканців,які залишилисьна тимчасовоокупованій території,з урахуваннямтих,які виїхализ місцьпостійного проживаннячерез військовевторгнення РФв Україну,готувала дляроботи приміщеннянезаконної ДВК,що розташуваласьза адресою: АДРЕСА_2 ,залучила дороботи унезаконній ДВКза попередньоюзмовою згрупою осібмісцевих мешканок ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 таінших невстановлених досудовимрозслідуванням осіб,які здійснювалиу визначенідні з 23по 27вересня 2022року,подвірний обхіджителів сіл Новоолександрівка, Гаврилівка, Михайлівка, Золота Балка Бериславського району Херсонської області, з агітацією до участі у незаконному референдумі, надавали місцевим жителям бюлетені для голосування і збирали їх, для передачі через ОСОБА_8 до ТВК.

За результатами виконання вищевказаних протиправних дій ОСОБА_8 , а також інших учасників цієї групи осіб у період з 23 по 27 вересня 2022 року на тимчасово окупованій частині території сіл Новоолександрівка, Гаврилівка, Михайлівка, Золота Балка Бериславського району Херсонської області пройшла незаконна, тобто з порушенням положень Конституції України та Закону України «Про всеукраїнський референдум» процедура проведення голосування без дотримання основних принципів вільної участі та добровільного таємного голосування, публічності та відкритості референдуму із створенням уяви у невизначеного кола осіб у легітимності проведення процедури плебісциту.

В подальшому точний час та місце органом досудового розслідування не встановлено, але не пізніше 29 вересня 2022 року після завершення оформлення так званої виборчої документації ОСОБА_8 було відправлено її за місцем знаходження ТВК №8 (конкретне місце органом досудового розслідування не встановлено).

27 вересня 2022 року так звана центральна виборча комісія Херсонської області, яка підконтрольна окупаційним керівникам військово-цивільної адміністрації Херсонської області, за результатами підрахунку всіх бюлетенів визнала незаконний референдум таким, що відбувся. Відповідно до його результатів задекларовано 497051 громадян, що становить 87.05% від загальної кількості виборців, які прийняли участь у голосуванні, виявили бажання за входження Херсонської області у склад РФ.

Дії ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,кваліфіковано за ч.2ст.28,ч.5ст.111-1КК України колабораційна діяльність, а саме добровільна участь в організації та проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території, вчиненій за попередньою змовою групою осіб.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись із рішення суду першої інстанції прокурор ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає вирок суду незаконним і таким, що підлягає зміні через істотне порушення норм кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Доводи обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні вироку допущено порушення вимог ч. 4 ст. 174 КПК України, оскільки, одночасно із застосуванням до ОСОБА_8 кримінального покарання у вигляді конфіскації майна, скасовано арешт, накладений 23.12.2022 ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва на майно, що належить ОСОБА_8 з метою забезпечення кримінального покарання у вигляді конфіскації майна.

Крім того, в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначено, що запобіжний захід у вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_8 не обирався. Вказане твердження суду першої інстанції є помилковим, оскільки, 23.12.2022 Центральним районним судом м. Миколаєва відносно ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Також зазначає, що за результатами досудового розслідування, виходячи із встановлених обставин кримінального правопорушення за фактом участі в організації проведення незаконного референдуму на тимчасово окупованій території за попередньою змовою групою осіб, органом досудового розслідування визначено конкретні ознаки складу кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_8 , тобто сформульовано обвинувачення за ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України.

За результатами судового розгляду суд погодився із висунутими обвинуваченнями щодо ОСОБА_8 та у мотивувальній частині вироку вірно кваліфікував її дії за ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України як участь в організації проведення незаконного референдуму на тимчасово окупованій території за попередньою змовою групою осіб».

Проте, в резолютивній частині вироку суд помилково визнав ОСОБА_8 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України, не зазначивши вчинення нею правопорушення за ч. 2 ст. 28 КК України, тобто за попередньою змовою групою осіб.

Просить вирок суду першої інстанції змінити та виключити вказівку суду в резолютивній частині рішення про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 23.12.2022, що належить ОСОБА_8 з метою забезпечення кримінального покарання у вигляді конфіскації майна.

Вказати в описовій та резолютивній частинах вироку про те, що ухвалою від 23.12.2022 Центральним районним судом м. Миколаєва відносно обвинуваченої ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який залишити без змін до її затримання та приведення вироку до виконання.

Цей же вирок змінити у частині визнання ОСОБА_8 винуватої та засудженої за ч. 5 ст. 111-1 КК України з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважати ОСОБА_8 засудженою за ч. 2 ст. 28 ч. 5 ст. 111-1 КК України до кримінального покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, що належить обвинуваченій, а також заборони обіймати посади або займатися діяльністю, пов`язану з виборчим процесом строком на 15 років.

Просить повторно дослідити матеріали кримінального провадження щодо арешту майна та забезпечення провадження у вигляді запобіжного заходу щодо обвинуваченої ОСОБА_8 .

Обвинувачена ОСОБА_8 про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином, а саме: судові повістки були направлені на адресу місця проживання обвинуваченої; судові виклики були опублікуванні у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а саме у газеті «Урядовий кур`єр»; судові виклики були опублікуванні на веб-сайті Офісу Генерального прокурора; судові виклики були опублікуванні на веб-сайті Одеського апеляційного суду.

Вислухавши думку захисника та прокурора, які вважали за можливим проводити розгляд справи за відсутності обвинуваченого, апеляційний суд дійшов висновку розглядати апеляційну скаргу за відсутності обвинуваченої, оскільки апеляційним судом вжиті всі можливі заходи у відповідності до положень ч. 8 ст. 135 КПК України, для повідомлення обвинуваченої про призначення судового засідання в апеляційному суді.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 підтримав апеляційну скаргу частково та просив вирок суду скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, у зв`язку з істотним порушенням норм кримінального процесуального закону.

Позиції учасників судового розгляду.

Заслухавши: суддю-доповідача, пояснення прокурора, який частково підтримав подану апеляційну скаргу, захисника, який не заперечував проти часткового задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить таких висновків.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.404КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги, але положеннями ч. 2 цієї ж статті передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

За результатами апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції апеляційним судом встановлені істотні порушення вимог КПК України, які у відповідності до положень ст. 412 КПК України тягнуть за собою скасування вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, з огляду на таке.

Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ст.370КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України , у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення; форми вини і мотивів кримінального правопорушення ;статті (частинистатті)закону Українипро кримінальнувідповідальність,що передбачаєвідповідальність закримінальне правопорушення,винним увчиненні якоговизнається обвинувачений; доказина підтвердженнявстановлених судомобставин,а такожмотиви неврахуванняокремих доказів; мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

Згідно зп.2ч.4ст.374КПК Україниу разівизнання особивинуватою урезолютивній частинівироку зазначається:прізвище,ім`я тапо батьковіобвинуваченого,рішення провизнання йоговинуватим упред`явленому обвинуваченніта відповідністатті (частинистатті)закону Українипро кримінальнувідповідальність; покарання,призначене покожному зобвинувачень,що визнанісудом доведеними,та остаточнаміра покарання,обрана судом; початокстроку відбуванняпокарання; рішенняпро застосуванняпримусового лікуваннячи примусовихзаходів медичногохарактеру щодообмежено осудногообвинуваченого уразі їхзастосування; рішенняпро призначеннянеповнолітньому громадськоговихователя; рішенняпро застосуваннядо юридичноїособи заходівкримінально-правовогохарактеру; рішення процивільний позов; рішенняпро іншімайнові стягненняі підставицих рішень; рішеннящодо речовихдоказів ідокументів таспеціальної конфіскації; рішення провідшкодування процесуальнихвитрат; рішенняпро винагородувикривачу; рішеннящодо заходівзабезпечення кримінальногопровадження,у томучислі рішенняпро запобіжнийзахід донабрання вирокомзаконної сили; рішення прозалік досудовоготримання підвартою; строкі порядокнабрання вирокомзаконної силита йогооскарження; порядокотримання копійвироку таінші відомості; рішення про включення інформації про обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи до Єдиного реєстру осіб, засуджених за злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи.

Зазначених вимог кримінального процесуального закону під час судового розгляду і постановленні вироку відносно ОСОБА_8 суд першої інстанції не дотримався та допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які відповідності до положень п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України тягнуть за собою безумовне скасування вироку.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що за результатами досудового розслідування стороною обвинувачення до суду першої інстанції було скеровано обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України, за кваліфікуючими ознаками колабораційна діяльність, а саме добровільна участь в організації та проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території, вчиненій за попередньою змовою групою осіб.

Як вбачається з мотивувальної частини оскарженого вироку, за результатами судового розгляду суд визнав ОСОБА_8 винуватою у пред`явленому обвинувачені та кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_8 у абзаці 37 мотивувальної частини вироку за ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України, за кваліфікуючими ознаками колабораційна діяльність, а саме добровільна участь в організації та проведенні незаконного референдуму на тимчасово окупованій території, вчиненій за попередньою змовою групою осіб.

Проте, у резолютивній частині вироку суд першої інстанції визнав винною ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 111-1 КК України та призначив покарання за ч. 5 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі строком на 10 (десять) років з позбавленням права обіймати посади або займатися діяльністю, пов`язаною з виборчим процесом строком на 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією належного їй майна.

Тобто, зазначене не дає змоги встановити за якими кваліфікуючими ознаками, суд першої інстанції кваліфікував дії обвинуваченої ОСОБА_8 та у подальшому визнав її винною, оскільки мотивувальна частина вироку суперечить його резолютивній частині.

Вказана невідповідність вироку вимогам ст. 374 КПК України, з урахуванням положень ст. 412 КПК України, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

За таких обставин, вирок суду за змістом та формою не відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України та загальним засадам кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Вказану невідповідність вироку вимогам ст. 374 КПК України, з урахуванням положень ст. 412 КПК України, апеляційний суд визнає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке є підставою для скасування вироку та призначення нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.

При цьому, апеляційний суд враховує положення ч. 1 ст. 412 КПК України, відповідно до яких істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Водночас згідно положень п. 1 ч. 1 ст.415КПК України суд апеляційною інстанції скасовує вирок і призначає новий розгляд у суді першої інстанції, якщо встановлено порушення, передбачені пунктами 2, 3, 4, 5, 6, 7 частини другою статті 412 цього Кодексу.

За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне застосовувати загальні засади кримінального провадження.

Відповідно до ст.8КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями і застосовується цей принцип з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Апеляційний суд також виходить з положень ч. 1 ст.9КПК України, відповідно до яких, якщо під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу,міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, тобто суд під час розгляду кримінального провадження повинен дотримуватися законності.

В той же час, у відповідності до ч. 6 ст. 9 КПК України, у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.

Тобто, значення загальних засад кримінального провадження, як норм вищого ступеня нормативності, є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин.

Оскільки вирок суду першої інстанції скасовується через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та призначається новий розгляд в суді першої інстанції, апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 2 ст. 415 КПК України, позбавлений можливості розглянути інші доводи апеляційної скарги прокурора, які підлягають детальному аналізу місцевим судом при новому судовому розгляді.

Під час нового розгляду кримінального провадження, суду першої інстанції, неухильно дотримуючись вимог КПК, необхідно звернути увагу на встановлені під час апеляційного розгляду та зазначені в ухвалі суду факти порушення вимог кримінального процесуального закону, провести судовий розгляд відповідно до вимог КПК та прийняти за його результатами законне і обґрунтоване рішення, яке має відповідати вимогам закону та забезпечить неухильне виконання положень ст.ст. 2, 7 КПК України.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 412, 415, 419, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу прокурора Херсонської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовільнити частково.

Вирок Приморського районного суду м. Одеси від 28.03.2024 у кримінальному провадженні №22022230000000592, внесеному до ЄРДР 16.12.2022 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України скасувати.

Призначити новий розгляд обвинувального акту у кримінальному провадженні №22022230000000592, внесеному до ЄРДР 16.12.2022 відносно ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 5 ст. 111-1 КК України в тому ж суді першої інстанції, в іншому складі суду зі стадії підготовчого провадження.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4