Постанова

від 27.11.2024 по справі 320/7236/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/7236/22 Суддя (судді) першої інстанції: Головенко О.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Громадської організації "Комітет громадського самоврядування Київської області" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Комітет громадського самоврядування Київської області" до Броварської міської ради Київської області про визнання протиправним та нечинним рішення,

В С Т А Н О В И В:

18 серпня 2022 року до Київського окружного адміністративного суду звернулась Громадська організація «Комітет громадського самоврядування Київської області» (далі - позивач, апелянт) з адміністративним позовом до Броварської міської ради Київської області (далі - відповідач) у якому просить суд визнати протиправним та нечинним рішення від 03 лютого 2022 року № 656-22-08 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд на території Броварської міської територіальної громади».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірне рішення, яке є регуляторним актом, прийнято з порушенням процедури прийняття, визначеної Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а відтак, недотримання регуляторним органом порядку прийняття, є підставою для визнання рішення протиправним та нечинним.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у задоволенні адміністративного позову Громадської організації «Комітет громадського самоврядування Київської області» до Броварської міської ради Київської області про визнання протиправним та нечинним рішення відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 07 листопада 2023 року Громадська організація "Комітет громадського самоврядування Київської області" подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з неповним та невірним з`ясуванням фактичних обставин справи, порушенням норм матеріального права.

Позивач вважає, що суд першої інстанції не надав правової оцінки діям відповідача при прийнятті спірного рішення, порушенню прав громадян та юридичних осіб при підготовці та прийнятті оскаржуваного регуляторного акту.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2024 року та від 13 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 02 жовтня 2024 року на 11:50 годин.

02 жовтня 2024 року колегія судів, заслухавши думку учасника засідання, порадившись на місці ухвалила продовжити строк розгляду справи на розумний термін, відкласти розгляд справи до наступного судового засідання, яке призначити на 04 листопада об 11:30 год.

04 листопада 2024 року колегія судів, порадившись на місці, зважаючи на обставини справи, беручи до уваги необхідність отримання пояснень від сторін, зважаючи на неявку їх в судове засідання та для надання можливості сторонам в подальшому надати усні пояснення, ухвалила: продовжити строк розгляду справи на розумний термін, відкласти розгляд справи до наступного судового засідання, яке призначити на 27 листопада 2024 року об 11:50 год, повторно викликати сторін у судове засідання.

Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу подано не було, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.

01 листопада 2024 року та 26 листопада 2024 року позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі.

У судове засідання 27 листопада 2024 року сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з`явились.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.

Керуючись частинами 1 та 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до фактичних обставин справи, 03 лютого 2022 року Броварська міська рада Броварського району Київської області прийняла рішення № 656-22-08 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд на території Броварської міської територіальної громади», яким затвердила Порядок розміщення тимчасових споруд на території Броварської міської територіальної громади - Правила встановлення, експлуатації та утримання тимчасових споруд торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності на території міста Бровари та Положення про тимчасове користування окремими елементами благоустрою комунальної власності для розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд торгівельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності на території міста Бровари.

Позивач вказує на те, що громадська організація «Комітет громадського самоврядування Київської області», яка представляє інтереси фізичних осіб-підприємців, які здійснюють свою господарську діяльність в тимчасових спорудах на території Броварської територіальної громади, відповідно до рішення загальних зборів підприємців не погоджується з вищезазначеним рішенням суб`єкта владних повноважень, вважає його таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства України про регуляторну діяльність, не відповідає встановленим нормам державного регулювання з цих питань, всупереч висновку Державної регуляторної служби України, порушує законі права та інтереси суб`єктів господарювання і тому є незаконним і таким що підлягає скасуванню.

Позивач, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, вказує на те, що оскаржуване рішення є регуляторним актом і повинно було прийняте на дотриманням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», але при цьому відповідач в мотивувальній частині рішення не зробив посилання на цей Закон, і, відповідно, не дотримався при підготовці та прийнятті його приписів; відповідачем порушено норми статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», де зазначено, що строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць; наявний висновок щодо відповідності проекту регуляторного акта принципам державної регуляторної політики, наданий Державною регуляторною службою України на проект оскаржуваного рішення від 19 січня 2022 року, отриманий відповідачем 28 січня 2022 року, за яким, проект рішення не узгоджується з вимогами статті 4 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема, з принципами доцільності - обґрунтована необхідність запровадження державного регулювання господарських відносин з метою вирішення існуючої проблеми.

Позивач вважає, що відповідач порушив порядок розробки і прийняття регуляторного акту без обов`язкового дотримання вимог Закону, всупереч висновку уповноваженого органу при цьому прийняв неправомірне рішення, яке не відповідає нормам Законів та підзаконних актів, дотримання яких є необхідним для врегулювання відповідних господарських відносин, що призвело до порушення прав та законних інтересів підприємців, які працюють/або планують працювати в цьому сегменті ринку.

Наведене стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Броварська міська рада, як орган місцевого самоврядування, наділений повноваженнями приймати рішення, якими регулюються правовідносини, пов`язані із реалізацією права тимчасового користування елементами благоустрою, водночас, у разі якщо таке рішення не суперечить іншим нормативно-правовим актам/законодавству України; проект спірного рішення був належним чином опублікований та наданий аналіз регуляторного впливу оскаржуваного рішення.

Крім того, суд зазначив, що доводи позивача не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача, позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу; позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу територіальної громади/громадського контролю, частиною якої він є, і для якої цей інтерес має значення.

За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору, а тому, задоволенню не підлягають.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія судців вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду - залишенню без змін з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 року № 1160-IV (далі - Закон № 1160-IV), «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР), «Про громадські об`єднання» № 4572-VI від 22 березня 2012 року (далі - Закон № 4572-VI).

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

У пункті 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 140, статтею 144 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

У свою чергу, відповідно до статті 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною першою статті 10 Закону № 280/97-ВР визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 25, пункту 42 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Статтею 6 Закону № 1160-IV передбачено, що громадяни, суб`єкти господарювання, їх об`єднання та наукові установи, а також консультативно-дорадчі органи, що створені при органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють інтереси громадян та суб`єктів господарювання, мають право:

- подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду;

- у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів;

- подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов`язаних з регуляторною діяльністю;

- бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;

- самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;

- одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України «Про громадські об`єднання» № 4572-VI від 22 березня 2012 року (далі - Закон № 4572-VI) громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Згідно з частиною 5 статті 1 Закону № 4572-VI громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 21 Закону № 4572-VI для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами.

Частинами 1-3 статті 22 Закону № 4572-VI держава забезпечує додержання прав громадських об`єднань.

Втручання органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб у діяльність громадських об`єднань, так само як і втручання громадських об`єднань у діяльність органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування можуть залучати громадські об`єднання до процесу формування і реалізації державної політики, вирішення питань місцевого значення, зокрема, шляхом проведення консультацій з громадськими об`єднаннями стосовно важливих питань державного і суспільного життя, розроблення відповідних проектів нормативно-правових актів, утворення консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів при органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, в роботі яких беруть участь представники громадських об`єднань.

Державний нагляд та контроль за дотриманням закону громадськими об`єднаннями здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування у порядку, визначеному законом.

Аналізуючи наведені положення законодавства у зіставленні з предметом і підставами позову в цій справі колегія суддів зазначає, що громадська організація, зважаючи на мету свого створення, може бути учасником певних правовідносин, будучи наділеним певним обсягом прав та обов`язків. Залежно від характеру цих правовідносин, їх змісту та власне правового статусу громадської організації у певних правовідносинах залежить обсяг її прав та способів їх реалізації. Громадська організація наділена процесуальною правосуб`єктністю, тож може звертатися до суду за захистом своїх прав.

Спосіб захисту в такому випадку обумовлюється предметом спору, підставами позову, обставинами, за яких виник спір, але насамперед повинен мати на меті відновити/захистити порушенні права від неправомірних рішень, дій/бездіяльності, якщо розглядати це в контексті адміністративного судочинства, суб`єктів владних повноважень у публічно-правових відносинах.

При цьому, право громадських організацій на звернення до суду із відповідними позовами у розумінні пункту 2 частини 1 статті 21 Закону № 4572-VI є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов`язана статутна діяльність громадських організацій, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

Системний аналіз вищенаведених законодавчих приписів надає підстави стверджувати, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду.

При цьому, таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у відповідних законодавчих актах право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Разом з тим, саме по собі порушення вимог закону рішенням суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів відповідним рішенням.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України визначив, що поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».

Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічні правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 504/4148/16-а, від 06 листопада 2019 року у справі № 826/15078/17, від 30 червня 2020 року у справі № 640/1609/19 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов`язковими для колегії суддів при вирішенні даної справи.

При цьому поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 826/24498/15.

У рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У свою чергу, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме конкретних порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Під час розгляду справи суд повинен установити, чи має місце порушення прав позивача, оскільки без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 815/938/17.

Разом з тим Конституційним Судом України у рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначено, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

При цьому колегія суддів враховує правовий висновок Європейського суду з прав людини, викладений в рішенні від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (пункт 57 рішення Європейського суду з прав людини від 28.05.1985 у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

Особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів аналізувалися Верховним Судом у справі № 640/21611/19. У постанові від 31 березня 2021 року Верховний Суд дійшов таких висновків:

«Громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Таким чином, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав.

Отже, вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати:

- статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову;

- мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову;

- інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту;

- чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації;

- добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду».

Відповідно до фактичних обставин справи, Громадська організація «Комітет громадського самоврядування Київської області» зареєстрована як юридична особа юридичною особою, метою діяльності якої є реалізація та захист інтересів, прав і свобод членів організації шляхом поєднання зусиль громадян задля відродження національної свідомості та політичної освіти громадян; здійснення просвітницької діяльності з метою утвердження принципів народовладдя, рівності, демократизму, соціальної справедливості та соціальної солідарності всіх громадян (пункт 2.1 Статуту, а.с.11-12).

Отже, згідно з установчими документами, Громадська організація "Комітет громадського самоврядування Київської області" має повноваження захищати права та інтересів виключно тих осіб, які є членами такої громадської організації.

Відповідно до пункту 3.2 Статуту позивача, членами громадської організації можуть бути виключно фізичні особи. Право на представлення та захист прав та інтересів осіб, які не є членами громадської організації, установчі положення не передбачають.

При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що в Статуті позивача ані метою його діяльності, ані серед завдань, задля виконання яких він створений, не передбачено захист прав та/або інтересів суб`єктів господарювання, фізичних осіб-підприємців, які здійснюють свою господарську діяльність в тимчасових спорудах на території Броварської територіальної громади.

Разом з тим, позивачем не було надано суду жодних доказів звернення до нього його членів та/або будь-яких інших осіб з приводу захисту їх прав і охоронюваних законом інтересів у сфері господарської діяльності від порушень, спричинених оскаржуваним рішенням Броварської міської ради Київської області від 03 лютого 2022 року № 656-22-08 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд на території Броварської міської територіальної громади».

Відповідно до правових висновків Верховного Суду у постанові від 10 травня 2024 року у справі № 420/18539/22 позови в інтересах неконкретизованих осіб (в інтересах суспільства, народу) можуть розглядатися як виняток у випадках, прямо передбачених законодавством (зокрема, на захист екологічних інтересів суспільства відповідно до Орхуської конвенції та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Крім того, у справі № 420/18539/22 Верховний Суд зазначив, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, яке оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення. Відтак, суд не повинен з`ясовувати питання щодо правомірності оскарженого рішення, адже це питання не має самостійного правового значення.

Натомість у межах спірних правовідносин, доводи позивача не містять жодного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Позивач не визначив, з яким конкретним матеріальним або нематеріальним благом пов`язаний його інтерес та що цей інтерес належить саме позивачу. Позивач не обґрунтував свій особистий, безпосередній, індивідуальний інтерес, а покликається на порушення інтересу неконкретизованих фізичних осіб-підприємців, які здійснюють свою господарську діяльність в тимчасових спорудах на території Броварської територіальної громади.

Разом з тим, безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваного рішення, оскільки воно не спричинило суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди.

Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі №820/6649/17.

На підставі вищенаведеного, судова колегія висновує, що позивачем не доведено порушення оскаржуваним ним рішенням саме його індивідуально визначених прав або охоронюваних законом інтересів, як і не доведено наявності в нього права на звернення з цим позов у матеріальному розумінні.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій справі.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, та не підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Комітет громадського самоврядування Київської області" - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Комітет громадського самоврядування Київської області" до Броварської міської ради Київської області про визнання протиправним та нечинним рішення - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: Т.Р. Вівдиченко

І.О. Грибан