Постанова

від 19.11.2024 по справі 300/6142/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 300/6142/24 пров. № А/857/23446/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів : Коваля Р..Й. Шевчук С.М.,

з участю секретаря судового засідання : Скрутень Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року з питань забезпечення позову (постановлена головуючим-суддею Тимощуком О.Л. в порядку письмового провадження у м. Івано-Франківську), прийняту за результатами розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю ЛЕГЕНДА-Ф до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про зупинення дії розпорядження,

в с т а н о в и в :

09.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю ЛЕГЕНДА-Ф (далі - ТзОВ ЛЕГЕНДА-Ф, Товариство) звернулося в суд із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, шляхом зупинення дії розпорядження №296-л від 07.08.2024 в частині анулювання ліцензій реєстраційний номер 09150308202401674 терміном дії з 01.06.2024 до 01.06.2025, реєстраційний номер 09150308202401497 терміном дії з 18.05.2024 до 18.05.2025, реєстраційний номер 09150308202401523 терміном дії з 18.05.2024 до 18.05.2025.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 заяву ТзОВ ЛЕГЕНДА-Ф було задоволено повністю.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ГУ ДПС в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить її скасувати та відмовити Товариству у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що забезпечення позову у спосіб, який визначено оскаржуваною ухвалою, фактично вирішує спір по суті, що суперечить меті застосування норми ст.150 КАС України.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Товариства Фелик О.І. просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, представницю заявника ОСОБА_2 , яка заперечувала проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що у разі не зупинення дії спірного розпорядження, якщо позивачем при розгляді адміністративної справи буде доведено протиправність дій відповідача та у випадку прийняття судом рішення про задоволення позовних вимог і до моменту набранням ним законної сили, може скластись ситуація, при якій для відновлення прав позивача у подальшому необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Суд також зазначив, що ухвала, якою вживаються заходи забезпечення позову жодним чином не встановлює законність чи протиправність спірного розпорядження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Згідно ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом : зупиненням дії індивідуального акту або нормативно-правового акту; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, а тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язане з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.06.2022 по справі №580/5656/21.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Відтак, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин : очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Предметом спору в даній справі у випадку подання позовної заяви є правомірність розпорядження №296-л від 07.08.2024 в частині анулювання ліцензій реєстраційний номер 09150308202401674 терміном дії з 01.06.2024 до 01.06.2025, реєстраційний номер 09150308202401497 терміном дії з 18.05.2024 до 18.05.2025, реєстраційний номер 09150308202401523 терміном дії з 18.05.2024 до 18.05.2025.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, у зв`язку з чим останнім було отримано ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями : реєстраційний номер 09150308202401674, реєстраційний номер - 09150308202401497, реєстраційний номер 09150308202401523.

Зазначені ліцензії були анульовані розпорядженням ГУ ДПС в Івано-Франківській області №296-л від 07.08.2024.

Статтею 1 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального №481/95-ВР від 19.12.1995 (далі - Закон №481/95-ВР) визначено, що анулювання ліцензії - позбавлення суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) права на провадження діяльності, зазначеної в ліцензії.

Згідно ст.15 Закону №481/95-ВР, роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, або рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, або пальним може здійснюватися суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Також нормами вказаної статті визначено, що ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) письмового розпорядження про її анулювання.

Таким чином, заявник позбавлений можливості здійснювати господарську діяльність через скасування спірним розпорядженням виданих йому ліцензій на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

З цього приводу колегія суддів звертає увагу на те, що анулювання ліцензії, яка видана ГУ ДПС може призвести до значних фінансових втрат та до зупинки господарської діяльності Товариства.

Колегія суддів зазначає, що забезпечення позову у цій справі є способом забезпечення здійснення діяльності позивача до вирішення в судовому порядку питання щодо законності прийняття спірного розпорядження, яким така діяльність може бути обмежена.

На думку колегії суддів, без вжиття заходів забезпечення позову та зупинення дії спірного розпорядження, поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів Товариства ускладнить їх відновлення або взагалі унеможливить.

Колегія суддів вважає, що до розгляду справи по суті щодо законності або не законності розпорядження про анулювання ліцензії, суттєво впливає на ведення господарської діяльності позивача, а саме може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав або інтересів Товариства, оскільки діяльність ресторанів, що є основним видом діяльності ТзОВ ЛЕГЕНДА-Ф, можлива лише за наявності відповідних ліценцій, а тому як слушно зауважив суд першої інстанції, їх анулювання призведе до зупинення господарської діяльності, блокує формування доходу та виплати працівникам Товариства заробітної плати, призводить до негативних наслідків у взаємовідносинах з іншими суб`єктами господарювання, яким Товариство повинно здійснити оплату за вже отриманий товар, проте який за таких обставин не може бути реалізований.

Доводи скаржника з посиланням на те, що крім основного виду діяльності Товариства є й інші види діяльності колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки наявність інших КВЕД та ймовірне отримання від них доходу не підтверджено жодними доказами та такі в матеріалах справи відсутні.

Більше того, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган не був позбавлений можливості надати відповідні докази, проте таких не надав.

При цьому, в умовах воєнного стану та руйнування економіки України внаслідок прямої збройної агресії російської федерації, особливе значення має збереження функціонування суб`єктів економічної системи, які забезпечують саме існування такої системи, як загалом, шляхом здійснення активної господарської діяльності та насичення коштами фінансової системи країни, так і виконанням податкових та соціальних зобов`язань, зокрема.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Аргументи відповідача про те, що судом першої інстанції не встановлено жодних обставин, з якими процесуальний закон пов`язує можливість застосування заходів забезпечення адміністративного позову є безпідставними і спростовуються встановленими обставинами та зробленими висновками.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті, і не свідчить про неправомірність оспорюваного розпорядження.

На думку колегії суддів, вказане свідчить про те, що негативні наслідки, за період чинності оспорюваного розпорядження, є більше обтяжливими, ніж наслідки, які б могли виникнути у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Відтак, на думку колегії суддів, заявником доведено необхідність на даному етапі вжити заходи забезпечення позову.

Разом з тим, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд не дає оцінки спірному розпорядженню, не оцінює ґрунтовність та підставність обставин його прийняття та покладене в основу таких рішень правове обґрунтування, не перевіряє його на відповідність критеріям, закріпленими у статті 2 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що розгляд справи та прийняття судом рішення, яке не спричинить ефективного захисту та поновлення порушених прав, не буде відповідати завданням та основним засадам адміністративного судочинства у контексті положень ст.2 КАС України.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову у цій справі та співмірність вимог заяви про забезпечення позову з обставинам справи, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 150-152, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року про забезпечення позову по справі №300/6142/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді Р. Й. Коваль С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 28.11.24