Постанова

від 27.02.2025 по справі 300/6142/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 300/6142/24

адміністративне провадження № К/990/48590/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Юрченко В.П., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року (суддя Тимощук О.Л.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року (судді: Кухтей Р.В. (головуючий), Коваль Р.Й., Шевчук С.М.) у справі № 300/6142/24 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕГЕНДА-Ф» до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області про зупинення дії розпорядження,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. До подання позовної заяви Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕГЕНДА-Ф» (далі - заявник, Товариство, ТОВ «ЛЕГЕНДА-Ф» ) звернулося до суду із заявою до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (далі - контролюючий орган, ГУ ДПС в Івано-Франківській області) про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження № 296-л від 07.08.2024 в частині анулювання ліцензій: реєстраційний номер 09150308202401674 терміном дії з 01.06.2024 до 01.06.2025, реєстраційний номер 09150308202401497 терміном дії з 18.05.2024 до 18.05.2025, реєстраційний номер 09150308202401523 терміном дії з 18.05.2024 до 18.05.2025.

2. Заява про вжиття заходів забезпечення позову обґрунтована Товариством тим, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити поновлення його порушених прав та інтересів заявника та суттєво впливає на ведення господарської діяльності, а саме, блокує формування доходу та виплати працівникам Товариства заробітної плати, призводить до негативних наслідків у взаємовідносинах з іншими суб`єктами господарювання, яким ТОВ «ЛЕГЕНДА-Ф» повинен здійснити оплату за вже отриманий товар, що підтверджується актами звірки, проте товар за таких обставин не може бути реалізований. Товариство наголосило, що оскільки можливість здійснення заявником господарської діяльності залежить від наявності відповідних ліцензій, анулювання яких призведе до припинення господарської діяльності, що матиме невідворотні наслідки, заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам та інтересам ТОВ «ЛЕГЕНДА-Ф», правам та інтересам третіх осіб, а також ускладнить їх відновлення або взагалі унеможливить. Тобто існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року, заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволено.

Зупинено дію розпорядження № 296-л від 07.08.2024 в частині анулювання ліцензій Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕГЕНДА-Ф» на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями:

- реєстраційний номер 09150308202401674 терміном дії з 01.06.2024 до 01.06.2025, за адресою роздрібної торгівлі: Україна, 76000, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 34А, БАР «ЛЕГЕНДА»;

- реєстраційний номер 09150308202401497 терміном дії з 18.05.2024 до 18.05.2025, за адресою роздрібної торгівлі: Україна, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Івасюка, 25, Ресторан «Легенда»;

- реєстраційний номер 09150308202401523 терміном дії з 18.05.2024 до 18.05.2025, за адресою роздрібної торгівлі: Україна, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, площа Ринок, 18А, КАФЕ «ЛЕГЕНДА-ЦЕНТР».

Суд повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕГЕНДА-Ф», що позовна заява по суті спору повинна бути подана до 22.08.2024.

4. Задовольняючи вказану заяву суд першої інстанції, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до висновку, що до ухвалення рішення в адміністративній справі існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам заявника, а саме - анулювання ліцензій призведе до зупинення господарської діяльності Товариства, що тягне за собою такі наслідки як: втрата прибутку від здійснення господарської діяльності, неможливість виплати заробітної плати персоналу, негативні наслідки у взаємовідносинах з іншими суб`єктами господарювання, яким Товариство повинно здійснити оплату за вже отриманий товар, тощо. Таким чином, на переконання судів, невжиття заходів забезпечення позову призведе до настання негативних наслідків, для відновлення яких позивачу буде необхідно докласти значних зусиль та витрат.

При цьому, суди зазначили, що вжиття заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС в Івано-Франківській області подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 300/6142/24 та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «ЛЕГЕНДА-Ф» про забезпечення позову відмовити в повному обсязі.

6. Підставою для відкриття касаційного провадження у справі № 300/6142/24 є оскарження зазначеного у частині другій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судового рішення, з посиланням у касаційній скарзі на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

На обґрунтування касаційної скарги ГУ ДПС в Івано-Франківській області зазначає, що суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень не взяли до уваги того, що заява не містить належних та достатніх обґрунтувань необхідності забезпечення позову, у зв`язку з чим контролюючий орган вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Контролюючий орган наголошує, враховуючи інші види діяльності позивача, які він здійснює, можна прийти до висновку, що анулювання ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, не може призвести до зупинення діяльності Товариства в цілому, а відповідно і до негативних наслідків, які з цим пов`язані.

7. Товариство надіслало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

8. Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

9. Відповідно до вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного розпорядження контролюючого органу заявнику анулювало попередньо видані ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (чинний на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 481/95-ВР), анулювання ліцензії - позбавлення суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) права на провадження діяльності, зазначеної в ліцензії; ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.

Ліцензія анулюється та вважається недійсною з моменту одержання суб`єктом господарювання (у тому числі іноземним суб`єктом господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) письмового розпорядження про її анулювання (стаття 3 вказаного Закону № 481/95-ВР).

Отже, правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що суб`єкт господарювання позбавлений права здійснювати діяльність, зокрема, з роздрібної торгівлі пальним, тютюновими виробами та алкогольними напоями, без відповідних ліцензій.

Колегія суддів зазначає, що для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи переконатися, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання наведеного суди попередніх інстанцій встановили, що згідно з інформацією, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Товариства є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, у зв`язку з чим останнім було отримано ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями за наступними реєстраційними номерами: 09150308202401674, 09150308202401497, 09150308202401523. Зазначені ліцензії були анульовані розпорядженням ГУ ДПС в Івано-Франківській області № 296-л від 07.08.2024.

Суди також встановили, що анулювання ліцензії суттєво впливає на ведення господарської діяльності позивача, а саме - може ускладнити чи унеможливити поновлення оспорюваних прав або інтересів Товариства, оскільки діяльність ресторанів, що є основним видом діяльності ТОВ «ЛЕГЕНДА-Ф», можлива лише за наявності відповідних ліценцій, а тому їх анулювання призведе до зупинення господарської діяльності, блокує формування доходу та виплати працівникам Товариства заробітної плати, призводить до негативних наслідків у взаємовідносинах з іншими суб`єктами господарювання (застосування штрафних санкцій та ін.), яким Товариство повинно здійснити оплату за вже отриманий товар, проте який за таких обставин не може бути реалізований Товариством.

Тобто, анулювання вищезазначених ліцензій, на переконання судів, призведе до настання для Товариства негативних наслідків в значних розмірах, з огляду на неможливість, внаслідок позбавлення його права на здійснення передбаченої ліцензіями діяльності, реалізації ним, зокрема, залишків належних йому алкогольних напоїв.

Таким чином, виходячи з приписів законодавства, а саме статті 3 Закону України Закону № 481/95-ВР колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що можливість здійснення позивачем господарської діяльності напряму залежить від наявності діючих ліцензій.

Отже, суд касаційної інстанції не може не погодитись із висновком судів попередніх інстанцій про існування підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, для вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження в частині анулювання ліцензій у цій справі на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями за реєстраційними номерами: 09150308202401674, 09150308202401497, 09150308202401523. Наведені Товариством обставини дійсно впливають на здійснення ефективного способу захисту порушеного права, який, насамперед, спрямований на поновлення такого права, і лише у разі неможливості такого поновлення - гарантування особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову у світлі конкретних обставин даної справи та особливостей правового регулювання спірних відносин відповідає і принципу процесуальної економії, який забезпечує відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано вважали, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

В даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, не є вирішенням спору по суті і не свідчить про неправомірність висновку контролюючого органу про наявність підстав для анулювання ліцензій.

Правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів (анулювання ліцензії) вже була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 14 грудня 2021 року (справа № 240/16920/21), від 15 квітня 2022 року (справа № 440/6755/21), 13 липня 2022 року (справа № 240/26736/21), від 11 січня 2023 року (справа № 640/10679/22) дійшов висновків, аналогічних до викладених колегією суддів у даній справі.

Суд касаційної інстанції наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову є складним та специфічним інструментом, призначення якого полягає у створенні можливості реального й ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів, зокрема фізичних та юридичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, що реалізується в залежності від індивідуальних фактичних обставин конкретної справи, що й зумовлюють різні висновки щодо наявності підстав для його застосування.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції зазначає, що аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених судами висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б свідчили про порушення судами норм процесуального права при ухваленні судових рішень, а тому колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, вважає що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року у справі № 300/6142/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер В.П. Юрченко Р.Ф. Ханова