Постанова

від 19.11.2024 по справі зд/460/17/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № ЗД/460/17/24 пров. № А/857/23393/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів : Ільчишин Н.В., Шевчук С.М.,

з участю секретаря судового засідання : Скрутень Х.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Вараської міської ради Рівненської області на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року про відмову у забезпеченні позову (ухвалене головуючим-суддею Греськом О.Р.) у справі за заявою Вараської міської ради Рівненської області, поданої до подання позовної заяви до Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказу,

в с т а н о в и в :

23.08.2024 Вараська міська рада Рівненської області звернулася в суд із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, шляхом зупинення дії наказу начальника Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області №167 від 19.08.2024 Про здійснення повноважень у сфері освіти.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову Вараська міська рада зазначає, що начальником Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області видано наказ №167 від 19.08.2024 Про здійснення повноважень у сфері освіти, згідно якого на період дії воєнного стану Управління освіти Виконавчого комітету Вараської міської ради, підпорядковується Вараській міській військовій адміністрації Вараського району Рівненської області. Вважає такий наказ незаконним, прийнятим з перевищенням повноважень, таким, що порушує права та законні інтереси, систему місцевого самоврядування як такого, та органів місцевого самоврядування Вараської міської територіальної громади зокрема. При цьому, Вараська міська рада зазначає, що до моменту визнання незаконним та скасування спірного наказу, такий підлягає виконанню на всій території Вараської міської територіальної громади протягом усього строку його дії. В свою чергу, вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до негативних невідворотних наслідків, оскільки, таке рішення фактично зупиняє налагоджену систему роботи Управління освіти Виконавчого комітету Вараської міської ради як органу місцевого самоврядування та налагоджену роботу закладів та установ освіти напередодні початку навчального року 2024-2025, матиме негативний вплив на своєчасність та оперативність ухвалення управлінських рішень, створює правову невизначеність для установ та закладів освіти щодо порядку та способу виконання актів Вараської міської ради та її виконавчих органів, призводить до неправомірного втручання в роботу органів місцевого самоврядування, установ та закладів освіти Вараської міської територіальної громади. Крім того, невжиття заходів забезпечення позову, серед іншого, може істотно ускладнити виконання рішення суду по суті, ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача в майбутньому, оскільки реалізація функцій управління закладами та установами освіти, крім іншого, передбачає управління майном комунальної власності, кадрові питання, питання призначення на посади та звільнення працівників закладів та установ освіти тощо.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 у задоволенні заяви було відмовлено повністю.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Вараська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та задовольнити заяви про забезпечення позову, подану до подання позовної заяви.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції формально та не об`єктивно підійшов до вирішення питання забезпечення позову. Скаржник зазначає, що до моменту визнання незаконним та скасування спірного наказу, такий підлягає виконанню на всій території Вараської міської територіальної громади протягом усього строку його дії.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника Голицького А.І., який підтримав апеляційну скаргу, представницю відповідача ОСОБА_1 , яка заперечила проти її задоволення, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що з дослідженої заяви Вараської міської ради про забезпечення позову та доданих до неї документів слідує, що заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам та інтересам органу місцевого самоврядування, або унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів. Покликання суб`єкта владних повноважень, що невжиття заходів забезпечення позову до моменту визнання незаконним та скасування спірного наказу призведе до негативних невідворотних наслідків у сфері освіти Вараської міської територіальної громади, є лише припущенням та нічим не підтверджується. Також в матеріалах справи відсутні докази наявності очевидних ознак протиправності цього наказу, а також докази на підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду щодо визнання його незаконним та скасування.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Згідно ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом : зупиненням дії індивідуального акту або нормативно-правового акту; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, а тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язане з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 01.06.2022 по справі №580/5656/21.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Відтак, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин : очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Предметом спору в даній справі у випадку подання позовної заяви є правомірність наказу начальника Вараської міської військової адміністрації Вараського району Рівненської області №167 від 19.08.2024 Про здійснення повноважень у сфері освіти, яким на період дії воєнного стану Управління освіти Виконавчого комітету Вараської міської ради, підпорядковується Вараській міській військовій адміністрації Вараського району Рівненської області.

На переконання заявника, невжиття заходів забезпечення позову до моменту визнання незаконним та скасування вищевказаного наказу призведе до негативних невідворотних наслідків у сфері освіти Вараської міської територіальної громади, є лише припущенням та нічим не підтверджується.

З приводу вказаного суд першої інстанції вірно зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази наявності очевидних ознак протиправності спірного наказу, а також докази на підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду щодо визнання незаконним та скасування вказаного наказу.

Відтак, на думку колегії суддів, заявником не доведено необхідність вжиття на даному етапі заходів забезпечення позову.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову у цій справі та співмірність вимог заяви про забезпечення позову з обставинам справи, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 150-152, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Вараської міської ради Рівненської області залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року про відмову у забезпеченні позову по справі №ЗД/460/17/24 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді Н. В. Ільчишин С. М. Шевчук Повне судове рішення складено 28.11.24