Постанова від 31.10.2024 по справі 758/11900/23

Справа №758/11900/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/12262/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Ренессанс-Медикал» до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

В обґрунтування позову зазначав, що сторони перебували у трудових відносинах з 16.11.2021 року, які припинені 13.02.2023 року на підставі п. 1 ст. 326 КЗпП України за угодою сторін. За час перебування відповідача на посаді юриста адміністрації, її було визначено уповноваженою особою, відповідальною за організацію та проведення закупівель у відповідності до ЗУ «Про публічні закупівлі». За період з вересня 2022 року по лютий 2023 року товариство брало участь у відкритих торгах (листопада 2022 року, лютий 2023 року), однак не отримало перемогу через недбале ставлення відповідача до своїх обов`язків, адже остання неналежним чином оформила тендерну документацію та не понижувала ставки під час проведення аукціону. Очікувана вартість предметів закупівлі становила на загальну суму 507 420,00 грн, що є збитками, яких позивач зазнав у вигляді недоотриманого доходу.

На підставі викладеного, просив суд стягнути з останньої збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 507 420,00 грн та вирішити питання розподілу судових витрат.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 квітня 2024 року у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренессанс-Медикал» до ОСОБА_1 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, 15 травня 2024 року позивач направив апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

08 липня 2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У судове засідання, призначене на 31 жовтня 2024 року з`явилися представник позивача, відповідач та представник відповідача.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 прийнято на посаду юриста адміністрації ТОВ «Ренессанс-Медикал», що підтверджено наказом товариства від 15.11.2021 року № 31-К «Про прийняття на роботу».

13 лютого 2023 року ОСОБА_1 звільнено з посади юриста адміністрації ТОВ «Ренессанс-Медикал» за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджено наказом товариства від 10.02.2023 року № 02-К.

Спір між сторонами виник щодо упущеної вигоди, яку позивач з протиправною поведінкою відповідача - ненаданням належної тендерної пропозиції та не пониження ставки під час проведення аукціону.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено протиправність дій відповідача, адже попередня дискваліфікація учасника закупівель ТОВ «Ренессанс-Медикал» відбулась через відсутність неналежної оформленої технічної документації та такі недоліки усунуті у встановлений строк; аукціони полоту №1та Лоту № 2 не відбились через нестабільний доступ до мережі Інтернет, тобто з об`єктивних причин, що не залежали від відповідача; відхилення пропозицій із сторони відповідача суд не установив; встановлення факту проведення аукціонів по спірних лотах з подальшим укладенням договорів про співпрацю, що свідчить про відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками (упущеною вигодою) та відсутністю вини відповідача у таких діях, адже позивач був визнаний переможцем аукціонів та з ним було укладено договори про співпрацю, а відтак позивачем було отримано оплати від наданих послуг замовникам, тобто на які він очікував за наслідком перемоги у аукціоні.

Як убачається з апеляційної скарги, переважна більшість її доводів фактично повторюють позицію позивача, заявлену в його позові. Така позиція була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року в справі «Руїз Торія проти Іспанії», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

Таким чином, апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Окремо апеляційний суд звертає увагу на наступне:

Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Відповідно до вимог ст.1166 ЦК України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. При цьому для встановлення деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення:

а) наявність шкоди,

б) протиправна поведінка заподіювача шкоди,

в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача,

г) вина.

Уразі відсутності хоча б одного елементу складу правопорушення деліктна відповідальність не настає.

На позивача покладений обов`язок доведення факту спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна у розмірі, заявленому позивачем.

Позивач має доводити, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 (справа № 750/8676/15-ц), Верховного Суду від 10.06.2020 (справа №910/12204/17), від 16.06.2021 (справа № 910/14341/18).

Як убачається з матеріалів справи, позивачем не доведено жодної з цих складових. Так, позивачем не було доведено, що тендери були скасовані через недоліки документів, які підготувала відповідач.

Також позивачем не було надано до суду доказів того, що саме відповідач подавала ці документи до тендерної комісії. Не було надано суду доказів того, що взагалі підготовка і складання цих документів входило до складу обов`язків відповідача.

Не було доведено позивачем і розмір шкоди, оскільки загальна сума контракту не є тим прибутком, який би отримало підприємство у разі отримання перемоги у відкритих торгах.

Вказані обставини залишились недоведеними.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні збитків, оскільки чинним законодавством закріплена презумпція вини особи, яка порушила зобов`язання. Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання

В ході розгляду справи відповідач підтвердила, що брала участь у підготовці тендерної документації. В той же час повноважень на подання такої документації вона не мала, документи подавалися до тендерної комісії керівником підприємства за його підписом. За таких умов відповідальність за належність поданих документів з точки зору суду має нести саме та особа, яка їх подавала. Таким чином в ході розгляду справи не було встановлено у визначеному законом порядку вини відповідача.

На підставі наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом, відтак підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНЕССАНС-МЕДИКАЛ» залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 16 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько