Постанова

від 21.11.2024 по справі 753/3160/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2024 року місто Київ

справа № 753/3160/24

провадження №22-ц/824/13659/2024

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М. за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.,

сторони :

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Терещенко Людмилою Вячеславівною,

на ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 11 червня 2024 року про забезпечення позову, постановлену у складі судді Маркєлової В.М.,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання спільної сумісної власності, припинення права власності та визнання особистої приватної власності, стягнення компенсації.

У травні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гливук М.І. подала до суду заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Дарницького районного суду м.Києва від 11 червня 2024 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 -адвоката Гливук М.І. про забезпечення позову.

Накладено арешт на квартиру загальною площею 73,3 кв.м., житлова площа 31,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна 1164327780000; дата реєстрації об`єкта нерухомого майна 06.02.2017, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заборонено будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження квартири загальною площею 73,3 кв.м., житлова площа 31,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до набрання законної сили рішення суду у справі №753/3160/24, - без обмеження у праві володіння та користування нею.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Терещенко Л.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду про забезпечення позову, а заяву про забезпечення позову залишити без задоволення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Вважає, що ухвала постановлена судом першої інстанції без дослідження фактичних обставин справи та доданих стороною відповідача копій документів.

Зазначила, що житлова квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 придбана у 2014 році на підставі договору про участь у Фонді фінансування будівництва. Грошові кошти на оплату даного об`єкту нерухомості відповідачка отримала в борг від брата ОСОБА_3 . Станом на 2014 рік позивач перебував у офіційному шлюбі та ніяких шлюбних відносин з відповідачкою не мав, так як і не мав з нею спільного бюджету. На підтвердження спільного проживання та ведення спільного бюджету до позовної заяви додано лише фото знімки із спільного відпочинку. Посилання на періодичний спільний відпочинок не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні ст. 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї.

Вважає, що суд першої інстанції не врахував правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, та постановив необґрунтовану ухвалу.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Ряснянська І.С. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Терещенко Л.В. доводи апеляційної скарги підтримала, просила апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Долгих А.С. заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої у справі ухвали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між предметом спору та заходами забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірне майно наявний зв`язок, саме такі заходи співмірні позовним вимогам та спроможні забезпечити виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У частині 1 ст.150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову.

Відповідно до положень п.п.1,2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Системний аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок, що від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до пункту 6 зазначеної постанови, особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір щодо поширення режиму спільності майна, придбаного у період з вересня 2016 року по квітень 2022 року, та зареєстрованого на праві власності за відповідачкою, зокрема, стосовно нерухомого майна - квартири загальною площею 73,3 кв.м., житлова площа 31,5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Матеріали справи підтверджують існування між сторонами спору.

Оскільки квартира зареєстрована на праві власності за відповідачкою ОСОБА_2 , то існує ризик, що відповідачка до ухвалення судового рішення, без згоди заявника, може відчужити спірну квартиру на користь третіх осіб, що у разі невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Враховуючи обставини спору та положення ст.151 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що є достатні підстави для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

При цьому варто врахувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Обраний позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони будь-яким особам вчиняти дії щодо відчуження спірного майна, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачки ОСОБА_2 , оскільки арештоване майно фактично зберігається у володінні та користуванні власника, а обмежується лише можливість розпорядитися ним.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.

Право на мирне володіння майном, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод дозволяє втручатися у здійснення особою права власності і обмежувати його згідно закону, в тому числі для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним.

В даному випадку втручання у право власності ОСОБА_2 у вигляді обмеження на відчуження спірного майна здійснене згідно із законом і є пропорційним переслідуваній меті, оскільки здійснене для захисту прав і свобод інших осіб, зокрема позивача. При цьому, відповідачі не позбавляються права володіння та користування спірним майном.

Слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Посилання апелянта на те, що спірна квартира придбана особисто відповідачкою, і не може бути визнана спільною сумісною власністю сторін за обставин встановлених судом при вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, є безпідставними, оскільки під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження під час розгляду спору по суті і не вирішується судом під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав уважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Терещенко Людмилою Вячеславівною, залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду м.Києва від 11 червня 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус