Постанова

від 28.11.2024 по справі 754/6714/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи 754/6714/20

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/15530/2024

Головуючий у суді першої інстанції В. О. Сенюта

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

28 листопада 2024 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О.І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач Державний торговельно - економічний університет

відповідач ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві

апеляційну скаргу Державного торговельно - економічного університету, подану представником Козаченко Юлією Сергіївною , на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року,

апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року,

ухвалені у складі судді Сенюти В. О., в приміщенні Деснянського районного суду міста Києва,

у с т а н о в и в :

У червні 2020 року Київський національний торговельно - економічний університет (правонаступником якого є Державний торговельно-економічний університет) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 (яка зімнила 22.11.2019 прізвище на ОСОБА_5 у зв`язку із реєстрацією шлюбу), у якому просив суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на навчання в аспірантурі у цьому університеті за період з 01.11.2015 по 31.10.2018 у розмірі 173 539, 84 грн та судові витрати по сплаті судового збору.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що 30.10.2015 відповідач на підставі наказу була зарахована до аспірантури університету за спеціальністю 25.00.02. 01.11.2015. Між Київським національним торговельно-економічного університетом та ОСОБА_5 було укладено угоду про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення. Термін навчання з 01.11.2015 по 01.11.2018. На засіданні вченої ради КНТЕУ було затверджено тему дисертаційної роботи ОСОБА_5 , призначено наукового керівника професора Науменко Р. А. , 18.04.2018 було переведено на утворену за профілем кафедру публічного управління та адміністрування. Індивідуальний план за першій рік навчання 2015/2016, за І півріччя 2016-2017 (ІІ року навчання) та другий рік навчання очної (денної) форми навчання 2017/2018 навчальних років відповідач ОСОБА_5 виконала успішно. Однак, 17.09.2018 та 19.09.2018 на засіданнях факультету кафедри та Вченої ради було встановлено невиконання індивідуального плану. У зв`язку із чим, вчена рада КНТЕУ від 25.10.2018 постановила відрахувати аспіранта ОСОБА_5 за невиконання індивідуального плану без поважних причин. Наказом КНТЕУ від 31.10.2018 ОСОБА_5 було відраховано. За рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19.04.2019 ОСОБА_5 було поновлено в навчанні в аспірантурі.

З метою проведення оцінки виконання індивідуального плану роботи аспіранта ОСОБА_5 було зобов`язано до 30.10.2019 надати на кафедру публічного управління та адміністрування відповідні матеріали, копію відповідного наказу було направлено рекомендованим листом, який 01.11.2019 був отриманий відповідачем. Однак ОСОБА_5 не надала матеріали для оцінки виконання індивідуального плану роботи аспіранта. Було повторно надано термін подачі матеріалів, але лист повернувся із відміткою не отримано. Станом на 11.12.2019 ОСОБА_5 не подала необхідні документи, а тому була відрахована на підставі наказу від 28.12.2019 у зв`язку із невиконанням індивідуального плану без поважних причин з відшкодуванням вартості навчання з 18.12.2019.

КНТЕУ свої зобов`язання перед відповідачем виконував відповідно до умов угоди, однак відповідач належним чином не виконала покладені на неї угодою обов`язки. За таких обставин, відповідач повинна відшкодувати понесені університетом витрати - державні кошти, що були витрачені на її навчання у розмірі 173 539,84 грн.

Заочним рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 12.11.2020 у справі №754/6714/20 було стягнуто з ОСОБА_5 на користь Київського національного торговельно - економічного університету витрати за навчання в розмірі 173 539,84 грн та судовий збір у розмірі 2 603,10 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 01.06.2022 у справі №754/6714/20 замінено стягувача Київський національний торговельно - економічний університету (ЄДРПОУ 01566117) правонаступником Державним торговельно-економічним університетом (ЄДРПОУ 44470624).

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 29.02.2024 у справі №754/6714/20 заочне рішення Деснянського районного суду міста Києва від 12.11.2020 скасовано, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року у задоволенні позову Державного торговельно - економічного університету до ОСОБА_2 про відшкодування збитків (витрат на навчання) відмовлено.

Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року стягнуто зДержавного торговельно - економічного університету на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду та додатковим рішенням суду Державний торговельно - економічний університет через свого представника Козаченко Ю. С. , подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невірну оцінку доказів зібраних по справі, помилковість висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, здійснити перерозподіл судових витрат.

В обґрунтування зазначено, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав вважати відповідача такою, що не виконала індивідуальний план без поважних причин, оскільки зазначене повністю спростовується зібраними у справі доказами. Суд не врахував, що відповідач не виконала індивідуальний план та не захистилась по спеціальності в КНТЕУ. Окрім цього суд не взяв до уваги розбіжності тем дисертації В КНТЕУ та в НАВС, де відповідач отримала диплом кандидата наук. Не відповідає вимогам закону та правовій позиції Верховного Суду висновок суду першої інстанції у тому, що стипендія не підлягає поверненню, оскільки позивач просив суд стягнути виплачену відповідачці стипендію не на підставі ст.1212 ЦК України, а просив стягнути усю визначену суму як відшкодування шкоди відповідно до умов укладеного між сторонами договору та на підставі відповідного наказу.

Звернуто увагу на те, що позивач перед відповідачем виконав свої зобов`язання відповідно до умов Угоди, однак відповідач належним чином не виконала покладені на неї Угодою обов`язки, а тому повинна повернути Університету державні кошти, що були затрачені на її навчання, оскільки вона була відрахована з підстав, які Угодою та Положеннями № 309 передбачають таке відшкодування.

Не погоджуючись із додатковим рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить додаткове рішення в частині відмови у стягненні з позивача на її користь витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з позивача на свою користь витрати на правничу допомогу у розмірі 24 000,00 грн.

В обгрунтування зазначила, що суд безпідставно відмовив у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем, оскільки наявність платіжних документів не є визначальним при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, формальні недоліки щодо різних розрахункових рахунків, зазначених у квитанціях не є підставою для висновку щодо відсутності доказів понесення відповідачем цих витрат. Зазначила, що строною відповідача було дотримано вимог закону для реалізації права на компенсацію понесених судових витрат у спорі. Оскаржуваним додатковим рішенням суду відповідача позбавлено права на компенсацію понесених нею витрат на правничу допомогу з формальних підстав.

Від Державного торговельно - економічного університету 20.11.2024 на адресу суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача, у якій позивач підтримав подану апеляційну скаргу та просить задовольнити заявлені Університетом позовні вимоги у повному обсязі та здійснити перерозподіл судових витрат.

Відповідач ОСОБА_8 , будучи належним чином повідомленою про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явилася, явку свого представника не забезпечила. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від відповідача чи її представника не надходило.

З метою дотримання процесуальних строків, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи судом апеляційно інстанції.

Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Враховуючи те, що учасники судового процесу були повідомлені про розгляд справи апеляційним судом, подану представником позивача заяву про розгляд справи без її участі, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності учасників справи та їх представників, оскільки неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, та скласти постанову у визначений законом строк. Вступна та резолютивна частини постанови не виготовлялись та не проголошувались судом 20.11.2024.

Перевіривши доводи апеляційних скарг сторін, законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду в межах їх апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Згідно із частиною першоюстатті 270 ЦПК Українисуд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).

За загальним правилом, у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішено всі інші, в тому числі, процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також окремих процесуальних питань, зокрема, розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення.

Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.

Вказаний висновок викладено у постанові (додатковій) Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі № 447/3950/21.

Так, відповідно до частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (стаття 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що 01.11.2015 між Київським національним торговельно - економічним університетом та ОСОБА_5 було укладено угоду про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення.

Відповідно до п. 1 угоди, університет здійснює підготовку аспіранта за державним замовленням в обсязі й на умовах, передбачених законодавством України з питань підготовки науково-педагогічних кадрів, Положенням про порядок підготовки та атестації науково-педагогічних кадрів КНТЕУ та цією Угодою, а аспірант наукова спеціальність - 25.00.02 - механізм державного управління, форма навчання денна, виконує індивідуальний план роботи, бере участь у навчально-виховному процесі та громадському житті університету. Відповідно до ст. 61, 62 Закону України «Про вищу освіту», а також статуту КНТЕУ, аспірант є особою, що навчається у вищому навчальному закладі, і на нього розповсюджуються права і обов`язки осіб, які навчаються в університеті, є членами трудового колективу та відповідної кафедри. Термін навчання в аспірантурі становить з 01.11.2015 по 01.11.2018.

Відповідно до п. 4.1 угоди передбачено, що аспірант може бути відрахований за грубе порушення Статуту, Правил внутрішнього розпорядку Університету, Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, невиконання наказів ректора, вчинення протиправних дій, а також невиконання індивідуального плану роботи аспіранта без поважних причин, передбачених законодавством України з наступним відшкодуванням вартості навчання.

Згідно витягу з протоколу № 7 засідання вченої ради КНТЕУ від 28.01.2016 було затверджену тему дисертаційної роботи.

Наказом від 19.05.2016 № 1395 призначено наукового керівника доктора наук з державного управління Науменко Р.А .

Згідно наказу від 18.04.2018 № 1326 аспіранта ОСОБА_5 було переведено на утворену за профілем кафедру публічного управління та адміністрування.

Як вбачається з письмових матеріалів, ОСОБА_5 успішно виконала індивідуальний план за 2015/2016, за І півріччя 2016-2017 навчального року, 2017/2018, що підтверджується витягами з протоколів засідань Вченої ради факультету.

Відповідно до постанови вченої ради КНТЕУ від 25.10.2018 про результати атестації випускників аспірантури та докторантури постановлено про відрахування з аспірантури університету за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин та у зв`язку із закінченням терміну навчання ОСОБА_5 .

Наказом КНТЕУ № 4042 від 31.10.2018 відповідач відрахована у зв`язку із закінченням терміну навчання з невиконанням індивідуального плану роботи без поважних причин та відшкодування вартості навчання.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 19.04.2019 визнано протиправним наказ КНТЕУ № 4042 від 31.10.2018 в частині п. 2 (включно з підпунктом 2.2) про відрахування ОСОБА_5 з університету у зв`язку з закінченням терміну навчання з невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин та відшкодування вартості навчання з 31.10.2018. Зобов`язано КНТЕУ скасувати наказ № 4202 від 31.10.2018 в частині п. 2 (включно з підпунктом 2.2).

Наказом КНТЕУ № 3353 від 11.10.2019 скасовано наказ від 31.10.2018 № 4042 в частині пункту 2 (включно з підпунктом 2.2) на підставі рішення Деснянського районного суду міста Києва від 19.04.2019. Поновлено ОСОБА_5 для продовження навчання в аспірантурі. Кафедрі публічного управління та адміністрування доручено провести оцінку виконання індивідуального плану роботи аспірантки ОСОБА_5 за час навчання її в аспірантурі. Для проведення оцінки виконання індивідуального плану роботи аспірантці ОСОБА_5 необхідно було надати до 30.10.2019 на кафедру публічного управління та адміністрування матеріали (текст дисертації за підписом автора, проект автореферату за підписом автора, оригінали всіх наукових видань в яких опубліковані результати дослідження, довідки, основні результати роботи у вигляді презентацій, електронний варіант дисертації).

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, наказ від 11.10.2019, відповідно до змісту якого відповідачу необхідно було надати результати її дослідження до 30.10.2019, відповідач отримала лише 01.11.2019.

Згідно наказу КНТЕУ від 01.11.2019 № 3736 відповідачу встановлено повторний термін надання документів до 10.12.2019.

Відповідно до письмових матеріалів справи відповідач вказаний наказ від 01.11.2019 не отримала, конверт повернувся відправнику із відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

22.11.2019 у зв`язку із реєстрацією шлюбу, відбулась зміна прізвища відповідачки з ОСОБА_5 на ОСОБА_5 .

Згідно наказу КНТЕУ від 28.12.2019 № 4494 ОСОБА_5 відраховано з аспірантури університету у зв`язку із невиконанням індивідуального плану роботи без поважних причин та відшкодування вартості навчання з 18.12.2019.

Вказаний наказ відповідач не оскаржила, він є діючим та не визнаний судом незаконним.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

У статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету (стаття 71 Закону «України «Про вищу освіту»).

Згідно з частиною першою статті 46 Закону України «Про вищу освіту» (в редакції, чинній на час відрахування відповідачки) підставами для відрахування здобувача вищої освіти є: завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; власне бажання; переведення до іншого навчального закладу; невиконання навчального плану; порушення умов договору (контракту), укладеного між вищим навчальним закладом та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; інші випадки, передбачені законом.

Відповідно до пунктів 1, 4 Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 1999 року № 309 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення № 309), аспірантура і докторантура є формами підготовки науково-педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації. Аспірантура і докторантура відкривається при вищих навчальних закладах третього або четвертого рівнів акредитації і прирівняних до них закладах післядипломної освіти (далі - вищі навчальні заклади), у наукових установах, які мають висококваліфіковані науково-педагогічні та наукові кадри, сучасну науково-дослідну, експериментальну та матеріальну базу. Підготовка в аспірантурі і докторантурі здійснюється, крім іншого, за рахунок коштів Державного бюджету України - за державним замовленням для роботи у державному секторі народного господарства.

У підпункті 4 пункту 16 Положення № 309 аспіранти і докторанти зобов`язані виконувати індивідуальний план роботи над дисертацією. Індивідуальний план роботи аспіранта передбачає складання кандидатських іспитів із спеціальності, іноземної мови та філософії, а у разі необхідності - додаткового іспиту, визначеного рішенням спеціалізованої вченої ради закладу, установи, де передбачається захист дисертації, і заліків з дисциплін, визначених рішенням вченої ради вищого навчального закладу, наукової установи з урахуванням профілю підготовки, а також педагогічна практика.

Згідно з пунктом 17 Положення № 309 взаємозобов`язання аспіранта або докторанта, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, та вищого навчального закладу, наукової установи визначаються в типовій угоді, якою передбачається своєчасне закінчення роботи над дисертацією, працевлаштування після закінчення аспірантури або докторантури, забезпечення відповідних умов праці, надання впорядкованого житла тощо, та відповідальність сторін у разі невиконання умов типової угоди.

Відповідно до пунктом 22 Положення № 309 аспірант або докторант може бути відрахованим з аспірантури або докторантури за грубе порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу, наукової установи, за вчинення протиправних дій, а також за невиконання індивідуального плану роботи без поважних причин, передбачених пунктом 19 цього Положення. Рішення про відрахування аспіранта або докторанта приймає вчена рада вищого навчального закладу, наукової установи. На підставі рішення вченої ради аспірант або докторант відраховується з аспірантури або докторантури наказом керівника вищого навчального закладу, наукової установи. Аспірант або докторант, який був зарахований до аспірантури або докторантури за державним замовленням і відрахований через зазначені причини, відшкодовує вартість навчання згідно із законодавством України.

Методика розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року № 346 (далі - Методика), застосовується для розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки за державним замовленням одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, слухача за освітньо-кваліфікаційним рівнем, науковим ступенем, спеціальністю, напрямом підготовки, галуззю знань, видом економічної діяльності (для професійно-технічного навчального закладу), професією та формою навчання з урахуванням мінімальних економічно обґрунтованих витрат для їх підготовки державними і комунальними професійно-технічними навчальними закладами, вищими навчальними закладами I-IV рівня акредитації, науковими установами і закладами післядипломної освіти на плановий рік та два бюджетні періоди, що настають за плановим роком. Розрахунок орієнтовної середньої вартості здійснюється для: аспіранта, докторанта - за спеціальністю, галуззю знань та формою навчання.

Відповідно до пункту 3 Методики заклади, установи розраховують вартість підготовки за державним замовленням одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, слухача за освітньо-кваліфікаційним рівнем, науковим ступенем, спеціальністю, напрямом підготовки, галуззю знань, видом економічної діяльності (для професійно-технічного навчального закладу), професією та формою навчання на плановий рік згідно з порядком, затвердженим МОН разом з Мінекономіки та Мінфіном.

Напрями використання бюджетних коштів, що спрямовуються на досягнення мети та забезпечують виконання завдань університету, визначаються паспортом бюджетної програми, який щорічно затверджується у порядку, визначеному наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 2002 року № 1098 «Про паспорти бюджетних програм». Паспортом бюджетної програми Університету, що затверджується спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Міністерства фінансів України щорічно, визначаються середні витрати на підготовку 1 аспіранта, який навчається з відривом від виробництва, у поточному році.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Із матеріалів справи вбачається, що Державний торговельно-економічний університетфінансується з державного бюджету.

Суд апеляційної інстанції, з`ясувавши обставини, що мають значення для справи, дійшов висновку, що відповідач всупереч укладеній між сторонами угоді про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення не виконала індивідуального плану без поважних причин, що є підставою для відшкодування майнової шкоди університету, який здійснював підготовку відповідача як аспіранта за рахунок державного замовлення. Суд бере до уваги ту обставину, що наказом КНТЕУ від 28.12.2019 № 4494 ОСОБА_5 відраховано з аспірантури університету у зв`язку із невиконанням індивідуального плану роботи без поважних причин та відшкодування вартості навчання з 18.12.2019. Вказаний наказ є діючим, він не скасований та не визнаний судом незаконним. Таким чином, відповідачка відрахована з аспірантури з 18.12.2019 року саме у зв`язку із невиконанням індивідуального плану роботи без поважних причин. Крім того, відповідно до вказаного Наказу підлягає відшкодуванню вартість навчання відповідачки в аспірантурі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пунктах 48-53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі №607/3693/17 зроблено висновок, що: «студентам, які навчаються за державним замовленням у закладах вищої освіти державної або комунальної власності, призначається академічна стипендія за результатами навчання з урахуванням критеріїв, визначених Кабінетом Міністрів України, або соціальна стипендія - як частина державних пільг і гарантій. Таким чином, витрати на виплату академічної стипендії включаються до витрат на підготовку за державним замовленням одного фахівця. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 ЦК України, не підлягають поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Отже, стипендія, надана фізичній особі як засіб до існування, належить до особистих майнових виплат, яка виплачується громадянинові і не підлягає поверненню. Водночас академічна стипендія призначається студентам як засіб заохочення академічної успішності і не ставить на меті забезпечення студента засобами для існування, на відміну від соціальної стипендії, яка призначається студенту саме як частина державної допомоги, тобто надається саме як засіб до існування. Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що академічні стипендії, які сплачуються студентам закладів вищої освіти, належать до категорії витрат на навчання таких студентів, які за наявності на те підстав підлягають компенсації замовникові відповідного навчання».

Відповідно до змісту позовної заяви Університет не обгрунтовував свою вимогу про стягнення витрат на навчання положеннями ст.1212 ЦК України, а тому суд помилково застосував положення ст.1215 ЦК України. Крім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що в наказі зазначено про стягнення вартості навчання з 18.12.2019, оскільки у наказі йшлось про відрахування відповідачки з 18.12.2019. З 18.12.2019 відповідачка вже в аспірантурі не навчалась, а відповідно і витрати на навчання ОСОБА_2 з 18.12.2019 Університет не ніс.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що при зверненні з позовом про стягнення коштів КНТЕУ посилалось на те, що відповідача було відраховано з аспірантури у зв`язку з невиконанням індивідуального плану. На навчання ОСОБА_2 за період з 01.11.2015 по 31.10.2018 університет згідно з розширеним розрахунком поніс такі витати: оплата праці - 27 876,87 грн, нарахування на оплату праці - 6 346,03 грн, загальноуніверситетські витрати - 5 5671,17 грн, стипендія - 133 745,77 грн, які позивач просив стягнути.

Так, КНТЕУ в розумінні статті 2 БК України є розпорядником бюджетних коштів, а навчання аспірантів є витратами КНТЕУ, що пов`язані з навчанням.

Отже, у зв`язку з порушенням аспірантом зобов`язань за угодою, кошти підлягають поверненню до загального фонду державного бюджету через казначейські рахунки університету на підставі розрахунку, визначеного КНТЕУ.

З урахуванням встановлених обставин справи колегія суддів вважає, що відповідач порушила зобов`язання за угодою про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення в частині виконання індивідуального плану.

За умовами угоди відповідач зобов`язалась в разі відрахування за наслідками атестації, невиконання індивідуального плану без поважних причин, грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку університету відшкодувати вартість навчання згідно з чинним законодавством.

Отже, відповідач, була відрахована з 28.12.2019 зі складу аспірантів економічного факультету у зв`язку із невиконанням індивідуального плану роботи аспіранта без поважних причин. Відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та типової угоди про підготовку аспіранта, який навчається в аспірантурі з відривом від виробництва, за рахунок державного замовлення, тобто вона порушила взяті на себе цивільно-правові зобов`язання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що обставини справи встановлені судом першої інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, дійшла висновку, що відповідач всупереч укладеній між сторонами угоді про підготовку аспіранта за рахунок державного замовлення не виконала індивідуального плану без поважних причин, у результаті чого останню відраховано з аспірантури Університету, наказ позивача від 28.12.2019, яким вирішено питання про відрахування її з аспірантури в установленому порядку не оскаржила, дійшла висновку, що з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню вартість навчання згідно з умовами укладеної між сторонами Угоди від 01.11.2015 у розмірі, заявленому позивачем і, розрахованому, виходячи із встановленої бюджетною програмою за відповідний період суми середніх витрат на одного аспіранта, який навчається з відривом від виробництва, і який відповідачем не спростовано.

Твердження відповідача про те, що вимоги про повернення стипендії не ґрунтуються на нормах закону, адже не є збитками, апеляційний суд вважає необґрунтованими. Так, з підписанням договору відповідач взяла на себе певні зобов`язання, в тому числі як аспірант погодилася на відшкодування витрат: збитків, вартості навчання, зокрема і державних коштів, що були затрачені на виплату стипендії, у випадку відрахування з аспірантури.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що студентам, які навчаються за державним замовленням у закладах вищої освіти державної або комунальної власності, призначається академічна стипендія за результатами навчання з урахуванням критеріїв, визначених Кабінетом Міністрів України, або соціальна стипендія - як частина державних пільг і гарантій.

Таким чином, витрати на виплату академічної стипендії включаються до витрат на підготовку за державним замовленням одного фахівця. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачу сплачувалася соціальна стипендія. Натомість підтверджено, що аспіратну була виплачена академічна стипендія, що належать до категорії витрат на навчання, які за наявності на те підстав підлягають компенсації замовникові відповідного навчання.

Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі.

Так, згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову Університету. Оскільки суд апеляційної інстанції скасовуює рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову і ухвалює нове судове рішення, яким задовольняє вимоги Університету, скасуванню підлягає і ухвалене у цій справі додаткове рішення, оскільки відсутні підстави для відшкодування відповідачці понесених нею судових витрат, повязаних з розглядом судом даної справи.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду у розмірі 2 603, 10 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 3 904,63 грн. При цьому судові витрати на правничу допомогу, понесені відповідачем не підлягають відшкодуванню позивачем.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Апеляційну скаргуДержавного торговельно - економічного університету, подану представником Козаченко Юлією Сергіївною , задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 31 липня 2024 року та додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позов Державного торговельно - економічного університету задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Державного торговельно - економічного університету (ЄДРПОУ 44470624, адреса: вул. Кіото, 19, м. Київ, 02156) витрати на навчання в аспірантурі у цьому університеті за період з 01.11.2015 по 31.10.2018 у розмірі 173 539 (сто сімдесят три тисячі п`ятсот тридцять дев`ять) гривень 84 копійок та судовий збір у розмірі 6 507 (шість тисяч п`ятсот сім) гривень 73 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна