Рішення

від 28.11.2024 по справі 910/10908/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.11.2024Справа № 910/10908/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2)

до Київського квартирно-експлуатаційного управління (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 30, ідентифікаційний код 22991617)

про стягнення 305 432, 59 грн,

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся ІНФОРМАЦІЯ_3 з позовом до Київського квартирно-експлуатаційного управління про стягнення 305 432,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором оренди № 204 від 19.10.2022, а саме в частині оплати спожитих комунальних послуг, у останнього виникла заборгованість в розмірі 305 432, 59 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 було залишено без руху.

12.09.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, відповідно до якої позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 09.09.2024.

13.09.2024 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача повторно надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

01.10.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС Київським квартирно-експлуатаційним управлінням подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач не погоджується з позовними вимогами у повному обсязі, оскільки не є споживачем послуг з постачання електричної енергії - у даному випадку споживачем послуг є Військова частина НОМЕР_1 ; при цьому до сплати за оренду іншого окремого індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладеного договору зобов`язується надавати орендарю балансоутримувач; окрім того у зв`язку з відсутністю укладеного між сторонами договору про відшкодування витрат на електроенергію у Київського КЕУ не виникало обов`язку здійснювати відшкодування позивачу коштів; також у 2023 році включення обов`язку щодо відшкодування вартості електричної енергії позивачу в період з 18 серпня по грудень 2022 року є неправомірним та є порушенням бюджетного законодавства.

02.10.2024 вказаний відзив надійшов також до відділу діловодства суду.

08.10.2024 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зауважує на суперечливості поведінки відповідача, оскільки останній, підписавши акти надання послуг за 2023 рік щодо відшкодування вартості спожитої електричної енергії та здійснивши оплату, зазначає, що не є належним відповідачем, в той же час наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448 "Про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України" визначено, що квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, виходячи з відповідних номенклатур та норм, та саме відповідач повинен укладати договори на відшкодування комунальних послуг.

Відповідач своїм правом на подання заперечень, передбаченим приписами статті 167 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

На підставі акту приймання-передачі від 18.03.2022 ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі філії "Північна" ІНФОРМАЦІЯ_1 (балансоутримувач) передав до ІНФОРМАЦІЯ_2 (в/ч НОМЕР_1 ) об`єкт нерухомого майна, що розміщений в АДРЕСА_1 , для розміщення (розосередження) структурних підрозділів.

19.10.2022 між Концерном "Військторгсервіс" (далі - орендодавець) та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням (далі - орендар) укладено договір оренди №204 (далі - договір), за умовами пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 864, 1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.2. договору назване в п. 1.1. нерухоме майно орендодавець передає орендарю для розміщення Військової частини НОМЕР_1 .

При підписанні даного договору сторони усвідомлюють, підтверджують дійсність та керуються об`єктивними обставинами, які зумовили фактичне виникнення правовідносин між сторонами до підписання даного договору, а саме:

Нерухоме майно, зазначене у п. 1.1. договору використовується для розміщення військової частини НОМЕР_1 з 18.03.2022 (підпункт 1.3.1.);

Військова частина НОМЕР_1 на підставі наказу №487 від 04.10.2022 року зайняла нерухоме майно, зазначене у п. 1.1. договору, з 18.03.2022, про що було укладено Акт приймання-передачі нерухомого майна від 18.03.2022 між військовою частиною НОМЕР_1 та орендодавцем. Зайняття зазначеного нерухомого майна погоджено Бориспільською районною військовою адміністрацією 30.09.2022 року №48/07-46/1889 (підпункт 1.3.2.);

Згідно пункту 2.4. договору з урахуванням фактичного використання нерухомого майна, зазначеного у п. 1.1. договору, для розміщення військової частини НОМЕР_1 з 18.03.2022, на підставі акту приймання-передачі від 18.03.2022 та у порядку, визначеному ч. 3 ст. 631 ЦК України, сторони домовились про те, що умови даного договору застосовуються до відносин, що виникли з 18.03.2022, що відповідає початку фактичного використання військовою частиною НОМЕР_1 орендованого майна.

Пунктом 4.6. договору визначено обов`язок орендаря здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна, в тому числі фактичні комунальні платежі. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з орендодавцем орендованого майна договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

У пункті 10.1. договору погоджено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання та діє до моменту скасування або припинення воєнного стану в Україні та Києва чи Київської області включно. Сторони на підставі частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України також встановили, що умови договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли з 18.03.2022 року. Факт виникнення таких відносин з 18.03.2022 року - момент початку фактичного використання орендованого нерухомого майна для розміщення військової частини НОМЕР_1 підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 18.03.2022, укладеного між військовою частиною НОМЕР_1 та орендодавцем.

За актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 19.10.2022 орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове користування об`єкт оренди.

За актом приймання-передачі об`єкта від 02.07.2024 об`єкт оренди був повернутий орендодавцю.

Як зазначає позивач, протягом 2022 - 2024 років Військова частина НОМЕР_1 використовувала орендоване нерухоме майно, однак договору на відшкодування комунальних витрат з відповідачем укладено не було.

При цьому, відповідачем виконано свій обов`язок щодо сплати коштів за послуги з енергопостачання, надані у 2023 році, втім періоди з березня по грудень 2022 року та з січня по березень 2024 року лишились неоплаченими, у зв`язку з чим виник борг в сумі 305 432,59 грн.

Позивач разом з листом від 28.08.2024 направив відповідачу для підписання акти приймання-передавання електричної енергії за 2022 та за 2024 роки (повторно), де також зазначив про необхідність сплатити наявну заборгованість, однак вказаний лист залишений без відповіді, а вимоги без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає про відсутність у нього обов`язку зі сплати послуги енергопостачання, оскільки Київське квартирно-експлуатаційне управління не є споживачем цих послуг - у даному випадку споживачем є Військова частина НОМЕР_1 , при цьому, у відповідача відсутній укладений договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію;

Також, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630 "Про деякі питання розрахунку орендної плати за державне майно" передбачено, що до плати за оренду іншого окремого індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладеного договору зобов`язується надавати орендарю балансоутримувач;

Окрім того, відповідач є бюджетною установою, що фінансується та здійснює витрати за рахунок та в межах асигнувань Державного бюджету України, а відтак у 2023 році включення обов`язку щодо відшкодування вартості електричної енергії позивачу в період з 18 серпня по грудень 2022 року є неправомірним та є порушенням бюджетного законодавства.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини з договору оренди нерухомого майна, а відповідно до частин 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1, 3 та 5 статті 762 ЦК України).

Приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

При цьому, умовами пункту 4.6. договору погоджено, що орендар зобов`язаний здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна, в тому числі фактичні комунальні платежі. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з орендодавцем орендованого майна договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами не було укладено договору про відшкодування вартості спожитої електроенергії, який би регулював правовідносини між сторонами (в тому числі у спірний період з березня 2022 по березень 2024).

Однак, у п. 4.6. договору сторонами погоджено, що орендар зобов`язаний здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна, в тому числі фактичні комунальні платежі.

Тобто, обов`язок з відшкодування витрат за спожиту електроенергію покладено саме на відповідача (орендаря) умовами самого договору оренди №204 від 19.10.2022, навіть не зважаючи на неукладення відповідного договору з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.

У той же час, наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 №448 затверджено положення "Про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України" (далі - Положення), яке визначає організацію та завдання квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - ЗС України).

Організація квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном (пункт 1.1. положення).

Відповідно до пункту 2.1. положення Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться:

Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України (далі - Головне КЕУ ЗС України);

територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - КЕУ);

квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі - КЕВ (КЕЧ));

квартирно-експлуатаційні служби військових частин.

Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин проводиться за схемами:

Головне КЕУ ЗС України - КЕУ - КЕВ (КЕЧ)) - військові частини; Головне КЕУ ЗС України - види Збройних Сил України - військові частини (згідно з рішенням Міністра оборони України).

Згідно з пунктом 4.1. положення право на квартирно-експлуатаційне забезпечення мають військові частини, які входять до складу ЗС України, утримуються згідно із затвердженими штатами та (або) штатними розписами і фінансуються за рахунок бюджетних асигнувань.

Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України виходячи з відповідних номенклатур та норм (пункт 4.2. Положення).

Пунктом 5.12 положення визначено, що оренда нерухомого майна державної та комунальної власності, яке необхідне для розміщення військових частин, здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Організація роботи щодо оренди такого майна покладається на Головне КЕУ ЗС України.

Пунктами 8.1., 8.3., 8.4., 8.7. Положення унормовано, що комунальні послуги та енергоносії надаються відповідно до норм витрат енергоносіїв та комунальних послуг у ЗС України, методики нормування витрат палива на комунально-побутові потреби військових частин відповідно до чинного законодавства України.

Оплата комунальних послуг військовим частинам, що утримуються за рахунок кошторису МО України, провадиться за рахунок відповідних бюджетних асигнувань.

Заявка про потребу в комунальних послугах та енергоносіях (у фізичних показниках) на наступний рік (додаток 17) подається КЕВ (КЕЧ) до КЕУ до 01 вересня, КЕУ до Головного КЕУ ЗС України до 20 вересня поточного року (за кожну військову частину). Заявка підписується відповідним начальником квартирно-експлуатаційного органу.

КЕВ (КЕЧ) або військові частини оформляють договори про надання військовим частинам комунальних послуг та енергоносіїв з відповідними підприємствами та організаціями. Договори до підписання перевіряються та візуються головним бухгалтером і юрисконсультом КЕВ (КЕЧ).

Таким чином, саме на відповідача покладено обов`язок з відшкодування комунальних витрат військових частин, які перебувають на його обліку, та, відповідно, обов`язок з укладення як договору оренди приміщення для розташування та розміщення військовослужбовців військової частини, так і обов`язок з укладення договору з відшкодування вартості спожитих комунальних послуг.

При цьому, як вже зазначено судом, відсутність у вказаному періоді діючого договору на відшкодування витрат балансоутримувача не звільняє відповідача від обов`язку здійснити таке відшкодування, так як обов`язок Київського квартирно-експлуатаційного управління з відшкодування позивачу вартості спожитої електроенергії був встановлений договором оренди, який був чинним у спірному періоді.

Суд також відхиляє посилання відповідача, як на підставу невиконання відповідного обов`язку, відсутність відповідних бюджетних асигнувань, оскільки сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 27.03.18 у справі №925/246/17 та №925/974/17, а також постанові Великої Палати Верховного Суду ввід 10.04

При цьому, у ст. 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

На підтвердження викладених у позовній заяві обставин щодо споживання Військовою частина НОМЕР_1 електроенергії у 2022 році на суму 177 748, 98 грн та у 2024 році на суму 127 683, 61 грн позивачем долучено до матеріалів справи копії актів прийняття-передавання електричної енергії: №А-5002038650 від 31.03.2022 на суму 3568, 61 грн, №А-5023458853 від 30.04.2022 на суму 1726, 57 грн, №А-5004945688 від 31.05.2022 на суму 994, 22 грн, №А-5065455072 від 30.06.2022 на суму 43323, 68 грн; акти №420009945/2 від 27.10.2023: за серпень 2022 р. на суму 20 951, 02 грн, за вересень 2022 р. на суму 12 862, 19 грн, за жовтень 2022 р. на суму 25 152, 19 грн, за листопад 2022 р. на суму 43 885, 08 грн, за грудень 2022 р. на суму 25 285, 44 грн; акти №А-5199291724 від 31.01.2024 на суму 40 577, 74 грн, №А-5258554376 від 29.02.2024 на суму 58 951, 85 грн, №420009945/3/1-1 від 31.03.2024 на суму 28154, 02 грн; акти зняття показників приладів обліку: за період з 18.03.2022 по 01.03.2022 та на 01.01.2024; зведений акт звірки взаєморозрахунків за спожиту електроенергію на суму 135259, 20 грн; перелік приладів обліку; акт наданих послуг за період з 18.03.2022 по 01.01.2023.

В той же час, відповідачем під час розгляду справи не надано більш вірогідних доказів на спростування розміру заявленої до стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію.

Враховуючи викладені обставини та керуючись принципами змагальності та вірогідності, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами, наданими позивачем, підтверджується обсяг спожитої у періоди з березня по грудень 2022 року та з січня по березень 2024 року електричної енергії у спірному орендованому приміщенні в загальній сумі 305 432,59 грн.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача з листом від 28.08.2024, в якому зазначив про необхідність сплатити наявну заборгованість за 2022 та за 2024 роки.

Втім, доказів сплати грошових коштів у розмірі 305 432, 59 грн станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви встановлюються у таких розмірах: майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Отже, позивач, подаючи даний позов у електронній формі, наділений правом застосувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З огляду на це, сума судового збору за подання позовної заяви має становити 3665, 19 грн - 1,5 відсотка ціни позову з урахуванням понижуючого коефіцієнту при поданні позовної заяви в електронній формі.

В якості доказів сплати судового збору до позовної заяви додано квитанцію про сплату №1122-7223-2974-1385 від 05.09.2024 на суму 3 028, 00 грн, що на 637, 19 грн менше від встановленої суми.

Оскільки факт недоплати судового збору з`ясовано господарським судом на стадії розгляду справи по суті, то суд вбачає за необхідне стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору.

Зокрема, про можливість присудження до стягнення недоплаченої суми судового збору зазначав Пленум Вищого господарського суду України у п. 2.23 постанови «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» №7 від 21.02.2013.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Київського квартирно-експлуатаційного управління (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 30, ідентифікаційний код 22991617) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2) заборгованість у розмірі 305 432 грн 59 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 3 028 грн 00 коп.

3. Стягнути з Київського квартирно-експлуатаційного управління (03168, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 30, ідентифікаційний код 22991617) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 637 грн 19 коп.

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст складено 28.11.2024

Суддя Л.Г. Пукшин