Ухвала

від 28.11.2024 по справі 916/3159/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 916/3159/22

Касаційний господарський суд у складі судді Верховного Суду Мамалуя О.О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024

у складі колегії суддів: Таран С. В. - головуючий, Богатир К. В., Поліщук Л. В.

та на рішення господарського суду Одеської області від 24.01.2024

суддя: Литвинова В. В.

у справі № 916/3159/22

за позовом ОСОБА_1

до громадської організації "Водно-моторне спортивно-оздоровче товариство рибалок-любителів"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ,

про визнання протиправними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та на рішення господарського суду Одеської області від 24.01.2024 у справі № 916/3159/22.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не відповідає вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до приписів пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначено, зокрема, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

З огляду на зміст наведених вище вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, зокрема, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити посилання на норму права, яка, на думку скаржника, була неправильно застосована/порушена судом, та обґрунтування, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший висновок щодо застосування цієї ж норми права, з обґрунтуванням подібності правовідносин, в яких Верховний Суд сформував такий висновок, з правовідносинами у конкретній справі.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, скаржник подає її на підставах пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України. В обґрунтування підстави, визначеної в п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник наводить висновки, викладені в постановах Верховного Суду, які, на його думку не врахували суди попередніх інстанцій та цитує їх.

При цьому, варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок, обов`язковою умовою є те, що cкаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду, а правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.

З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки при поданні касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник не зазначив норму права (пункт, частина, стаття), яку застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Згідно з підпунктом 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви немайнового характеру, становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною третьою статті 4 Закону встановлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позов у цій справі подано у 2022 році.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" з 01.01.2022 встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 481,00 грн.

Предметом позову в зазначеній справі є дві вимоги немайнового характеру. Отже, при поданні касаційної скарги мав бути сплачений судовий збір у сумі 7939,20 грн (2 х 2 481,00 грн х 200 %) х 0,8. До касаційної скарги в якості доказу сплати судового збору додана платіжна інструкція від 21.11.2024 №0.0.4023659409.1 про сплату судового збору у сумі 8052,00 грн.

Разом з тим 25.11.2024 до Верховного Суду від скаржника надійшла заява щодо сплати судового збору разом з платіжною інструкцією від 23.11.2024 №0.0.4027413530.1 про сплату судового збору у сумі 536,80 грн.

Проте зазначені платіжні інструкції не можуть вважатися належним доказом сплати судового збору у встановленому законодавством порядку, з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з приписами частин першої та другої статті 9 Закону України "Про судовий збір" (далі - Закон) судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

При зверненні до суду з касаційною скаргою, скаржник долучив копії платіжних інструкції 21.11.2024 № 0.0.4023659409.1 про сплату судового збору у сумі 8052,00 грн та від 23.11.2024 № 0.0.4027413530.1 про сплату судового збору у сумі 536,80 грн, з яких вбачається, що в графі "призначення платежу" зазначено: *;101;2255612427;22030102; Судовий збір (Верховний Суд, 055); ОСОБА_1 .

Відповідно до частини першої статті 6 Закону судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, у тому числі з використанням електронного платіжного засобу або за допомогою платіжних пристроїв, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу.

Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг (далі - Інструкція), якою встановлені загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів.

Згідно з пунктом 37 розділу ІІ Інструкції платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити обов`язкові реквізити, зокрема "призначення платежу".

Платник заповнює реквізит "призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України (пункт 41 розділу ІІ Інструкції).

Слід зауважити, що на офіційному веб-сайті Верховного Суду (https://supreme.court.gov.ua/supreme/) в розділі "судовий збір" зазначено приклад заповнення графи "Призначення платежу" в платіжному документі. Разом з тим, у графі "Призначення платежу" обов`язково необхідно вказати, зокрема, номер справи у межах якої подається відповідна скарга, назва та/і дата судового акта, що оскаржується, вказується на те яке рішення оскаржується.

Отже, зазначені вище платіжні інструкції не можуть бути прийняті як належний доказ сплати судового збору за подання касаційної скарги у даній справі, оскільки платіжні документи не містять ані номера справи у межах якої подається відповідна скарга, ані дати судового акта, що оскаржується.

Таким чином, подані скаржником до суду платіжні інструкції від 21.11.2024 №0.0.4023659409.1 про сплату судового збору у сумі 8052,00 грн та від 23.11.2024 №0.0.4027413530.1 про сплату судового збору у сумі 536,80 грн не є належним доказом сплати судового збору у встановленому законом порядку.

Водночас Суд зазначає, що процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, зокрема, податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, встановлена Порядком повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок).

Цей Порядок розроблено зокрема на виконання статті 7 Закону та визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, зокрема, податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету (пункт 2 розділ І Порядку).

Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

У разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

З огляду на викладене Суд дійшов висновку, що касаційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 290 ГПК України, оскільки до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому законом порядку.

Згідно з приписами частини другої статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Зі змісту частини другої статті 174 ГПК України вбачається, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Таким чином, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме:

- у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначити норму права (пункт, частина, стаття), яку застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду;

- надати документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі 7939,20 грн за актуальними реквізитами щодо сплати судового збору за подачу касаційної скарги до Верховного Суду на час вчинення такої дії, а у розрахунковому документі у графі «Призначення платежу» має бути зазначено номер справи, у межах якої подається касаційна скарга, дата судового акта, що оскаржується та назва органу, що прийняв оскаржуваний акт або інші належні і допустимі докази, які б підтверджували призначення платежу.

Суд звертає увагу скаржника на те, що заяву про усунення недоліків слід подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії заяви про усунення недоліків касаційної скарги іншим учасникам справи.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2024 та на рішення господарського суду Одеської області від 24.01.2024 у справі №916/3159/22 залишити без руху.

2. Надати ОСОБА_1 строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

3. Роз`яснити ОСОБА_1 , що в разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто скаржнику без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Верховного Суду О. О. Мамалуй