Постанова

від 26.11.2024 по справі 910/7335/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/7335/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Міністерства оборони України (далі - Міністерство, позивач, скаржник) - Ковальчук І.В. (самопредставництво),

відповідача - Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (далі - Компанія, відповідач) - Заєць Ю.О. (самопредставництво), Попічко Р.Р. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 (головуючий - суддя Яковлєв М.Л., судді Гончаров С.А., Станік С.Р.)

у справі за позовом Міністерства

до Компанії

про стягнення 576 869 968,80 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення попередньої оплати, перерахованої на виконання умов державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Міністерство звернулося до суду з позовною заявою до Компанії про стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати у розмірі 576 869 968,80 грн, перерахованої на виконання умов державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на виконання умов контракту перераховано попередню оплату в розмірі 659 449 000 грн, а відповідачем поставлено товар на суму 31 598 207,80 грн, також повернуто частину попередньої оплати у розмірі 50 980 823,40 грн, а відтак вартість непоставленого товару становить 576 869 968,80 грн та підлягає поверненню позивачу.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 14.11.2023 у цій справі (головуюча - суддя Ващенко Т.М.) позов задовольнив повністю.

2.2. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Компанія звернулася до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 15.10.2024 у цій справі апеляційну скаргу Компанії задовольнив повністю, рішення Господарського суду міста Києва від 14.11.2023 у справі №910/7335/23 скасував і прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю, стягнув з Міністерства на користь Компанії витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 1 127 280 грн.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Міністерство посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови з неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Міністерство у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати, застосувавши положення частини другої статті 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 16.07.2024 у справі №910/3574/23 щодо її застосування.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувану постанову залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 13.04.2022 позивач (замовник) і відповідач (виконавець) уклали державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/121 (далі - Контракт) [30.12.2022 сторонами укладено додаткову угоду №1, якою були внесені зміни до розділу 2 Контракту та Специфікації, а 03.03.2023 - додаткову угоду №2, якою також були внесені зміни до розділу 2 Контракту та Специфікації], відповідно до умов якого:

- виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари оборонного призначення (далі товари) у кількості та у строки, зазначені у специфікації товарів, що поставляються державним контрактом, що постачаються в умовах воєнного стану з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти через вантажоодержувача та оплатити такі товари (пункт 1.1);

- загальна вартість товару, що поставляється за Контрактом, складає 627 286 780 грн [пункт 2.1 Контракту та Специфікації (в редакції Додаткової угоди № 1)];

- замовник може здійснювати попередню оплату в розмірі до 97 % від вартості товару за Контрактом на строк не більше, як на дев`ять місяців з дати перерахування коштів на рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати, товар поставляється не пізніше строку поставки товару, зазначеного у Специфікації товару, що поставляється (пункт 2.9);

- товар поставляється відповідачем позивачу та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місце поставки), який сторони узгодять додатково та письмово (пункт 3.1);

- поставка відповідачем та приймання вантажоодержувачем товару за Контрактом здійснюється відповідно до комплекту технічної документації, що поставляється разом з товаром у місці поставки з підписанням сторонами акта приймання-передачі товару (пункт 3.2);

- датою виконання відповідачем зобов`язань щодо поставки товару є дата, зазначена в товаросупровідній документації (пункт 3.4);

- специфікацією встановлено, що строк поставки товару - не пізніше 15.06.2022;

- Контракт набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2023 (пункт 10.1 в редакції Додаткової угоди №1).

6.2. На виконання умов Контракту 22.04.2022 позивач перерахував відповідачу попередню оплату в розмірі 659 449 000 грн, що сторонами не заперечується та підтверджується копією платіжного доручення від 21.04.2022 №403/1/118.

6.3. Також сторонами не заперечується і те, що частину товару на суму 31 598 207,80 грн позивачу поставлено (акт приймання-передачі товару від 09.03.2023) та те, що відповідач, з огляду на поставку частини товару неналежної якості, враховуючи досягнення відповідних домовленостей між позивачем, відповідачем і постачальником та, з огляду на вказане, внесення відповідних змін до укладених сторонами правочинів, повернув позивачу кошти в сумі 50 980 823,40 грн (платіжне доручення від 27.12.2022 №3765).

6.4. З матеріалів справи слідує, що між сторонами існує спір щодо факту поставки товару на суму 87 605 523 грн (дата поставки 04.02.2023), а саме відповідач стверджує про поставку такого товару, а позивач вважає, що товар на суму 87 605 523 грн не може вважатися поставленим, оскільки, відповідачем не надано на такий товар сертифікати якості та сертифікати походження, в той час як за змістом пункту 3.2 Контракту товар передається виконавцем та приймається вантажоодержувачем згідно з товаросупровідними документами, технічною документацією, копіями сертифікатів якості, сертифікатами походження.

6.5. Звертаючись до суду з цим позовом позивач просить стягнути з відповідача попередню оплату у розмірі 576 869 968,80 грн, яка становить вартість непоставленого за Контрактом товару, в тому числі і того, щодо якого у сторін є спір щодо факту поставки (на суму 87 605 523, грн).

6.6. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, з чим не погодився суд апеляційної інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмови повністю, виходячи з такого.

6.6.1. З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що позивачем здійснено попередню оплату за Контрактом, що свідчить про те, що позивач, керуючись умовами пункту 2.9 Контракту, здійснив попередню оплату товару, незважаючи на те, що внесення передплати є не його обов`язком, а правом.

6.6.2. У Специфікації сторонами погоджено, що строк поставки товару - не пізніше 15.06.2022, проте матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що у вказаний строк товар у повному обсязі поставлений не був і таке прострочення триває і зараз.

6.6.3. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила про те, що зі змісту частини другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17).

6.6.4. При цьому, згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №3-127гс11 та неодноразово підтримана Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 від 31.10.2018 у справі №910/13318/16, від 26.10.2018 у справі №910/1775/18 від 27.08.2019 у справі №911/1958/18, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

6.6.5. Отже позивач, звернувшись до суду з позовом про стягнення з відповідача передоплати, засвідчив реалізацію ним своїми конклюдентними діями однієї з наданої йому частини другої статті 693 ЦК України правомочності - його волевиявлення відмовитися від прийняття простроченого виконання за договором і з цього моменту, за змістом приписів норм цивільного законодавства, у відповідача припинився обов`язок поставити позивачу товар та виник обов`язок повернути позивачу грошові кошти в названій сумі.

6.6.6. Поряд з цим, на думку суду апеляційної інстанції, з матеріалів справи слідує, що позивач, вимагаючи повернення попередньої оплати одночасно і не відмовляється і від отримання передбаченого Контактом товару, що ним не заперечується та підтверджується додатковими поясненнями позивача від 27.02.2024, листом від 03.01.2024 №220/11/46 та тим, що 29.12.2023 сторонами укладено додаткову угоду №3 до Контракту, якою строк дії Контракту продовжено до 31.12.2024.

6.6.7. Так, позивач вказує, що поставка товару, з огляду на встановлене в Контракті право замовника на внесення попередньої оплати, не залежить від сплати останньої, а у випадку поставки товару, позивач здійснить його оплату в порядку пункту 2.3 Контракту.

6.6.8. За встановлених обставин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що зазначена суперечлива поведінка позивача зумовила виникнення правової невизначеності у договірних відносинах між сторонами, зокрема, або вчинення відповідачем дій із продовження виконання зобов`язань з поставки, або їх припинення та негайного повернення передплати.

6.6.9. У цьому зв`язку, колегія суддів апеляційної інстанції приймає до уваги і надзвичайну потребу та необхідність товарів, які наразі постачаються за Контрактом, а також вчинення відповідачем дій спрямованих на поставку товарів, а тому доцільним є не дострокове припинення договірних відносин, а саме спонукання і сприяння відповідачу у поставці товару (виконанні обов`язку за контрактом в натурі).

6.6.10. Оцінивши встановлене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що підстави для стягнення з відповідача суми попередньої оплати за чинним Контрактом, який продовжує свою дію і зобов`язання за яким продовжують виконуватись відсутні. Слід окремо зауважити на тому, що позивачем не наведено нормативного обґрунтування з посиланням на відповідні положення законодавства щодо наявності у нього права на одночасне повернення передоплати та отримання товару.

6.6.11. За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати у розмірі 576 869 968,80 грн, перерахованої на виконання умов Контракту, відсутні.

6.6.12. З огляду на підстави відмови у задоволенні позовних вимог, колегією суддів апеляційної інстанції не досліджуються та не встановлюються обставини щодо спору сторін про поставку товару на суму 87 605 523 грн (дата поставки 04.02.2023), оскільки, встановлення вказаних обставин не впливає на вирішення спору сторін по суті.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 30.10.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/7335/23 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.3. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.7. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.8. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.9. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати, застосувавши положення частини другої статті 693 ЦК України без урахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 16.07.2024 у справі №910/3574/23 щодо її застосування.

8.10. Предметом розгляду у цій справі є стягнення попередньої оплати, перерахованої на виконання умов державного контракту на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.

8.10.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на виконання умов контракту перераховано попередню оплату, а відповідачем попередньо оплачений товар поставлено не повністю.

8.11. Предметом розгляду справи №910/3574/23 було стягнення з попередньої оплати та штрафних санкцій (пені та 7% штрафу) за прострочення поставки товару за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.

8.11.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежне виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним державним контрактом в частині поставки попередньо оплаченого товару.

8.12. З огляду на вищевикладене, у результаті аналізу змісту судових рішень у цій справі та у справі №910/3574/23, Суд дійшов висновку, що у контексті спірних правовідносин у вказаних справах, з урахуванням предмету та підстав позову, нормативно-правового регулювання (стаття 693 ЦК України), підстав виникнення правовідносин (контракти поставки товарів оборонного призначення), то правовідносини у вказаних справах у контексті змістовного критерію є подібними.

8.13. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

8.14 Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.15. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.16. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.17. Скаржник вказує, що судом апеляційної інстанції не враховано правові позиції, викладені у постанові від 16.07.2024 у справі №910/3574/23 щодо застосування вимог статті 693 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема у випадках коли договором (контрактом) передбачений порядок оплати фактично поставленого товару, а здійснення попередньої оплати є правом замовника, а не обов`язком.

8.18. Зі змісту постанови від 16.07.2024 у справі №910/3574/23 вбачається, що Судом зазначено, зокрема, таке:

«Зі змісту частини другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17).

Аналогічні висновки щодо застування наведеної норми викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/3611/23, від 09.02.2023 у справі № 910/5041/22, від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17, від 14.05.2024 у справі № 916/1164/23, від 09.04.2024 у справі № 909/335/23, від 27.11.2019 у справі № 924/277/19.

Отже, існує висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693 ЦК України, на відсутність якого посилався скаржник.

При цьому Суд зазначає, що норми ЦК України не ставлять застосування частини другої статті 693 ЦК України у залежність від того, чи передбачена попередня оплата саме як обов`язок покупця за договором (за умови фактичного здійснення попередньої оплати покупцем).

Водночас суди попередніх інстанцій у справі №910/3574/23, встановивши, що позивач звернувся до відповідача з пропозицією від 06.02.2023 №403/4/2/1692 повернути суму попередньої оплати, у зв`язку з невиконанням відповідачем поставки за Контрактом, а в подальшому відповідач здійснив на користь позивача лише часткову поставку товару, який (частково поставлений товар) і був прийнятий позивачем, не врахувавши зміст частини другої статті 693 ЦК України, дійшли передчасного висновку про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача попередньої оплати за непоставлений за Контрактом товар, який (Контракт) продовжує свою дію.

Так, суди залишили поза увагою те, що саме позивач, ініціюючи повернення попередньої оплати відповідачем у зв`язку з неналежним виконанням останнім зобов`язання з поставки товару, реалізував свою правомочність (волевиявлення) на відмову від прийняття простроченого відповідачем виконання за Контрактом (позовні вимоги на момент звернення позивачем з позовом до суду за захистом свого порушеного права відповідали встановленим судами обставинам і позивач не відмовлявся від позову в цій частині). При цьому прийняття в подальшому позивачем від відповідача поставленого в частині товару жодним чином не впливає на ту частину зобов`язання з поставки, яку не було виконано відповідачем на момент прийняття рішення у справі та не дає підстав для висновку, що відповідач звільняється від обов`язку повернути суму попередньої оплати товару, який не був поставлений, з урахуванням нарахованих відповідно до умов Контракту штрафних санкцій».

8.19. Зі змісту судових рішень у цій справі вбачається, що як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем обов`язок з поставки товару не виконано, втім існує спір щодо про поставку товару на суму 87 605 523 грн.

8.20. Так, зі змісту оскаржуваної постанови від 15.10.2024 вбачається, що суд апеляційної інстанції встановив, що у Специфікації сторонами погоджено, що строк поставки товару - не пізніше 15.06.2022, проте матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що у вказаний строк товар у повному обсязі поставлений не був і таке прострочення триває і зараз.

8.21. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

8.22. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (аналогічні норми містить стаття 526 ЦК України).

8.23. Частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

8.24. Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

8.25. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

8.26. Згідно із частиною другою статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

8.27. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач товар у визначений сторонами строк (15.06.2022) не поставив. Втім, суд апеляційної інстанції, з огляду на підстави відмови у задоволенні позовних вимог, колегією суддів апеляційної інстанції не досліджувалося та не встановлювалися обставини щодо спору сторін про поставку товару на суму 87 605 523 грн (дата поставки 04.02.2023), оскільки, встановлення вказаних обставин, на думку суду апеляційної інстанції, не впливає на вирішення спору сторін по суті.

8.28. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції неправильно застосував частину другу статті 693 ЦК України, з огляду на таке.

8.29. Зі змісту частини другої статті 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17).

8.30. Аналогічні висновки щодо застування наведеної норми викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 14.05.2024 у справі №916/1164/23, від 09.04.2024 у справі №909/335/23, від 27.11.2019 у справі №924/277/19.

8.31. Суд наголошує, що можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а тому суд, з огляду на статтю 3 ЦК України та статтю 14 ГПК України, не може замість останнього вирішувати питання щодо доцільності чи недоцільності обрання ним одного з двох варіантів поведінки, передбачених частиною другою статті 693 ЦК України та, у зв`язку з цим, відмовляти в позові.

8.32. Принцип диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 ГПК України) не надає права суду втручатися в розпорядження учасником справи своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

8.33. Згідно з частиною другою статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

8.34. До основних засад (принципів) господарського судочинства відноситься верховенство права (частина третя статті 2 ГПК України).

8.35. У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 14 ГПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 13 ГПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [дивись постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31)].

8.36. Задоволення судом позовної вимоги має з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права) дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №554/10517/16-ц).

8.37. Отже, Верховний Суд виходить з того, що суд має право інтерпретувати позовні вимоги та має застосовувати принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"). Втім, така інтерпретація та застосування принципу "jura novit curia" ("суд знає закони") має відбуватись з дотриманням приписів закріплених у статті 3 ЦК України та статтях 2 і 14 ГПК України.

8.38. Суд апеляційної інстанції вказав, що з матеріалів справи слідує, що позивач, вимагаючи повернення попередньої оплати одночасно і не відмовляється і від отримання передбаченого Контактом товару, що ним не заперечується та підтверджується додатковими поясненнями позивача від 27.02.2024, листом від 03.01.2024 №220/11/46 та тим, що 29.12.2023 сторонами укладено додаткову угоду №3 до Контракту, якою строк дії Контракту продовжено до 31.12.2024.

8.39. Втім, Суд звертає увагу, що Міністерство чітко визначило у позовній заяві свою вимогу саме про стягнення попередньої оплати.

8.40. Ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, позивач не відмовлявся від вказаної вимоги, не змінював її та не уточнював.

8.41. Поняття «строк дії договору» та «строк виконання зобов`язання» є різними та нетотожними в силу статей 530 і 631 ЦК України. Водночас, суд апеляційної інстанції помилково їх ототожнив.

8.42. Зі змісту оскаржуваного судового рішення убачається, що суд апеляційної інстанції не досліджував та не встановлював обставини щодо наявності/відсутності спору сторін про поставку товару на суму 87 605 523 грн (дата поставки 04.02.2023), адже, дійшов висновку, що встановлення вказаних обставин не впливає на вирішення спору сторін по суті. Втім, ці висновки є передчасними, з огляду на міркування викладені вище у цій постанові, та на правозастосування частини другої статті 693 ЦК України.

8.43. Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8.44. Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

8.45. У мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 5 частини четвертої статті 238 ГПК України).

8.46. Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність (стаття 76 ГПК України), допустимість (стаття 77 ГПК України), достовірність (стаття 78 ГПК України) кожного доказу окремо, а також вірогідність (стаття 79 ГПК України) і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

8.47. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

8.48. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.49. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення і передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.50. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.51. З огляду на те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму матеріального права (частину другу статті 693 ЦК України) та порушив норми процесуального права (статті 2, 14, 86, 236 і 237 ГПК України), що мало своїм наслідком не встановлення обставин, на підставі наданих сторонами доказів, що є визначальними, вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

8.44. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило, з огляду на доводи та докази, надані учасниками справи, встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції передбаченими статтю 300 ГПК України.

9.3. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

9.4. В силу приписів частини четвертої статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

9.5. Ураховуючи, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, то за таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Міністерства задовольнити частково, оскаржувану постанову у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

9.6. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 8 цієї постанови, надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

10. Судові витрати

10.1. Розподіл судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, та новий розподіл судового збору не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувану постанову та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судового збору.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2024 у справі №910/7335/23 скасувати.

3. Справу №910/7335/23 передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець