Постанова

від 26.11.2024 по справі 910/15342/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/15342/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Пеняк І. В. (адвокат),

відповідача - Франюк А. В. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Державного підприємства "Гарантований покупець",

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024,

постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та

додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут"

до Державного підприємства "Гарантований покупець"

про стягнення 2 017 593 354,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Закарпаттяенергозбут" (далі - ТОВ "Закарпаттяенергозбут", Товариство, позивач) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - ДП "Гарантований покупець", Підприємство, відповідач, скаржник) про стягнення 2 017 593 354,28 грн, з яких:

- 1 712 259 101,73 грн основного боргу;

- 24 131 464,76 грн 3% річних;

- 5 309 599,52 грн інфляційних втрат;

- 275 893 188,27 грн пені.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг від 15.09.2021 № 2299/02/21 (далі - Договір) в частині здійснення повної та своєчасної оплати наданих послуг за лютий 2023 - серпень 2023 року.

1.3. У подальшому, позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої: заявив про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за інший період (збільшив період нарахування за розрахункові періоди січень 2022 року - серпень 2023 року).

1.4. Вказана заява прийнята судом першої інстанції до розгляду та з урахуванням заяви (про збільшення розміру позовних вимог) позовні вимоги складають 2 268 528 144,54 грн, з яких:

- 1 712 259 101,73 грн заборгованість за послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів лютий 2023 - серпень 2023 року;

- 219 592 704,54 грн інфляційні втрати внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди лютий 2022 року - серпень 2023 року;

- 60 783 150,00 грн 3 % річних внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди січень 2022 року - серпень 2023 року;

- 275 893 188,27 грн пені.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 13.02.2024 (суддя Мудрий С. М.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 (колегія суддів: Хрипун О. О., Гончаров С. А., Вовк І. В.) позов задовольнив частково; стягнув ДП "Гарантований покупець" на користь ТОВ "Закарпаттяенергозбут" заборгованість у розмірі 1 361 279 906,43 грн, 60 783 150,00 грн 3 % річних, 219 592 704,54 грн інфляційних втрат, 818 311,34 грн судового збору, 217 775,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Провадження у справі в частині стягнення 334 441 118,44 грн основного боргу закрив у зв`язку з відсутністю предмета спору. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

2.2. Судові рішення щодо закриття провадження мотивовані тим, що після звернення Товариства з позовом у справі, яка розглядається, зобов`язання Підприємства з оплати наданих Товариством послуг на суму 334 441 118,44 грн припинено внаслідок їх виконання, а також зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом підписання контрагентами в двосторонньому порядку відповідних актів.

2.3. Факт наявності основної заборгованості за Договором (за розрахунковий період квітень 2023 - серпень 2023 року включно) у відповідача перед позивачем в сумі 1 361 279 906,43 грн Товариством належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований Підприємством.

2.4. Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення пені суд першої інстанції з яким погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на приписи пункту 16 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 25.02.2022 №332 "Про забезпечення стабільного функціонування ринку електричної енергії, у тому числі фінансового стану учасників ринку електричної енергії на період дії в Україні воєнного стану", яка є чинною, та обов`язковою для суб`єктів спірних правовідносин, суд дійшов про відсутність правових підстав для нарахування та стягнення з відповідача пені в розмірі 275 893 188,27 грн. У зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовив.

2.5. Задовольняючи вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, суди з посиланням на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23 (щодо можливості застосування до спірних правовідносин підпункту 2 пункту 8 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (далі - Положення про ПСО) у взаємозв`язку з положеннями частини першої статті 212, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пункту 7, підпункту 2 пункту 12 Договору від 15.09.2021 про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг), дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню повному обсязі.

2.6. Крім того, суди зазначили про те, що наявними в матеріалах справи доказами також підтверджується порушення відповідачем, визначеного у пункті 7 Договору графіка платежів у спірний (заявлений позивачем період), а отже, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим на користь позивача підлягають також стягненню річні та інфляційні втрати.

2.7. Здійснивши перевірку розрахунку позивача стосовно інфляційних втрат, з урахуванням практики об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

2.8. У вирішенні питання про стягнення судових витрат Товариства суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, керувався положеннями статті 126 та частиною четвертою статті 129 ГПК України і виходив з того, що заявлений позивачем розмір судових витрат є доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат у розмірі 217 775,00 грн.

2.9. Додатковою постановою від 14.10.2024 Північний апеляційний господарський суд заяву Товариства про розподіл судових витрат задовольнив частково; стягнув з Підприємства на користь Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн, в решті вимог заяви відмовив.

2.10. Суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини цієї справи та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (їх дійсність, необхідність, обґрунтованість та розумність їх розміру), мотивував додаткову постанову тим, що сума визначених адвокатом витрат у розмірі 250 000, 00 грн є завищеною та неспіврозмірною. У цьому зв`язку апеляційний суд задовольнив частково заяву позивача про розподіл судових витрат та стягнув із заявника апеляційної скарги витрати на професійну правничу допомогу в сумі 100 000,00 грн.

3. Короткий зміст касаційних скарг

3.1. У касаційній скарзі Підприємство, з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить Суд: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі № 910/15342/23 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

3.2. Також Підприємство просить справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а у разі відмови - передати цю справу на розгляд палати / об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду, які викладені у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23.

3.3. 28.10.2024 від Підприємства надійшли заперечення на заяву позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в яких воно просить відмовити у задоволенні заяви повністю.

3.4. Підприємство 28.10.2024 звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі № 910/15342/23 в частині задоволення заяви про розподіл судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Підставами касаційного оскарження відповідач зазначає пункти 1, 2, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.1.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суд першої інстанції в порушення вимог пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України незаконно прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, всупереч вимогам законодавства та сталій практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 11.11.2020 у справі № 922/53/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, від 11.11.2021 у справі № 922/404/19, від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17, від 28.03.2019 у справі № 910/23066/17, від 10.09.2019 у справі № 910/13267/18.

4.1.3. У цьому контексті скаржник звертає увагу на те, що у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути додатково 3 % річних в сумі 36 651 685,24 грн та інфляційних втрат в сумі 214 283 105,02 грн, внаслідок прострочення оплати послуги за січень 2022 року - січень 2023 року, однак вказана вимога була відсутня у позовній заяві, а, отже, вона не могла бути розглянута в межах цієї справи. Первісно позивач не заявляв вимог про стягнення спірних нарахувань за вказані розрахункові місяці, оскільки фактично просив стягнути заборгованість за послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за період лютий 2023 - серпень 2023 року, пеню та 3 % річних і інфляційні втрати, нараховані у зв`язку з прострочення виконання грошового зобов`язання за означений період (лютий 2023 - серпень 2023 року).

4.1.4. На переконання скаржника, у порушення вимог статті 46 ГПК України суди не врахували, що у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач заявив дві нові позовні вимоги (про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за новий період) які жодним чином не пов`язані з первісними вимогами. Відповідач вважає, що позивачем заявлено абсолютно нові вимоги, які не заявлялися у позовній заяві та на обґрунтування цих вимог позивач посилається на зовсім інші обставини щодо порушення відповідачем грошових зобов`язань, хоч і за одним Договором, однак за відмінний розрахунковий період та надає нові докази.

4.1.5. Скаржник також наголошує, що позивач до заяви про збільшення позовних вимог не додав платіжне доручення про сплату судового збору, заявивши що сума раніше сплаченого судового збору є максимальною, а відтак обов`язку сплачувати такий збір за нові позовні вимоги у нього не виникло.

4.1.6. Також скаржник з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України вказує про те, що суди першої та апеляційної інстанції не врахували висновків Верховного Суду, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та у постанові Верховного Суду від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23 щодо обов`язку суду перевірити правильність здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

4.1.7. У цьому аспекті скаржник наголошує, що суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги, що позивач проігнорував положення пункту 7 Договору, зокрема, що на момент підписання акта приймання-передачі послуги планові обсяги послуги, за переконанням відповідача, змінюються на фактичні, а тому, відповідно у Підприємства припинялись зобов`язання щодо здійснення оплат за першим-п`ятим платежами згідно з Договором. Оскаржувані судові рішення будь-яких обґрунтувань щодо здійснених позивачем розрахунків, окрім як формальної вказівки на нібито їх правильність, не містять. Судами не надано жодної оцінки поданому відповідачем контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

4.1.8. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23.

4.1.9. У цьому аспекті наголошує, що в силу приписів пунктів 1, 7, 8 Положення надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів є неможливим без укладення між (в даному випадку) ДП "НАЕК "Енергоатом" та Гарантованим покупцем (Підприємством) договору про надання послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів гарантованим покупцем. Наведене, у свою чергу, свідчить про пов`язаність вказаних осіб між собою грошовими зобов`язаннями один перед одним в силу специфіки правовідносин.

4.1.10. На переконання скаржника, виходячи з наведеної вище норми, своєчасність та повнота оплати послуг постачальників універсальних послуг ставиться у залежність з своєчасністю та повнотою оплати постачальниками універсальних послуг електричної енергії, придбаною у ДП "НАЕК "Енергоатом" на виконання Положення. Водночас, наявність заборгованості Підприємства перед ДП "НАЕК "Енергоатом" є відкладальною обставиною в розумінні законодавства. У цьому аспекті Підприємство наголошує на тому, що під час розгляду справи представниками позивача підтверджено наявність такої заборгованості відповідача до дати звернення до суду з позовом, як і не спростовано факт наявності заборгованості останнього перед ДП "НАЕК "Енергоатом". Разом з тим суди першої та апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права не надали оцінки, наявному у матеріалах справи листуванню між Підприємством та ДП "НАЕК "Енергоатом" та, відповідно, не застосовано відкладальну обставину.

4.1.11. Крім того, підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 287 цього Кодексу та вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази.

4.1.12. На обґрунтування касаційної скарги рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині висновків щодо розподілу витрат Товариства на професійну правничу допомогу, Підприємство посилається на те, що суди не врахували правових висновків щодо застосування статей 1, 19, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та у постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18, від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, що є підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

4.1.13. У поданій касаційній скарзі на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі № 910/15342/21 Підприємство з посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, стверджує про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм статтей 126, 129 ГПК України (стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу), без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 02.02.2024 у справі № 910/9714/22, від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17, від 17.04.2024 у справі № 915/436/23, від 23.10.2024 у справі № 910/7977/23.

4.1.14. За доводами скаржника, суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач не дотримався вимог статті 126 ГПК України, зокрема щодо надання звіту наданих послуг, їх деталізації, документального підтвердження понесення витрат (квитанцій, платіжних доручень) у заявленому позивачем розмірі.

4.1.15. Крім того, відповідач вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката позивача неспівмірний із складністю справи, обсягом наданої правової допомоги, а також часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (наданих послуг).

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. Товариство у відзивах на касаційні скарги заперечує викладені в них доводи і просить у задоволенні касаційних скарг Підприємства відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

4.2.2. До Суду 25.10.2024 також надійшла заява Товариства про розподіл судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

5.1. Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство (постачальник універсальних послуг) та Підприємство (замовник) уклали Договір, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), а замовник зобов`язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням (зі змінами). Відповідно до пункту 4 Договору загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

5.2. Прогнозна вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення (пункт 5 Договору).

5.3. За умовами пункту 6 Договору до 15-го числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формою, наведеною у додатку 5 до цього Договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.

5.4. Згідно з пунктом 7 Договору оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника таким чином:

перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

другий платіж - до 3-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

третій платіж - до 9-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

четвертий платіж - до 15-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

п`ятий платіж - до 21-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

шостий платіж - до 14-го (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, у розмірі, що визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п`яти платежів.

У разі якщо дата платежу припадає на вихідний / святковий, такий платіж здійснюється наступного робочого дня після такого вихідного / святкового дня. Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п`яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15-го (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.

5.5. Згідно з пунктом 8 Договору фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних.

5.6. Відповідно до пункту 9 Договору до 10-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, постачальник універсальних послуг надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 1 - 4 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.

5.7. Факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг. Постачальник надсилає не пізніше 11-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді. Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені. Постачальник надсилає не пізніше 12-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику поштою або передає через уповноваженого представника постачальника два примірники підписаних із своєї сторони акта приймання-передачі послуг. Замовник протягом трьох робочих днів після отримання оригіналів акта приймання-передачі послуг підписує їх та повертає один оригінал на адресу постачальника (пункт 10 Договору).

5.8. У пункті 16 Договору сторони передбачили, що у разі порушення замовником зобов`язань щодо строків оплати наданих послуг він сплачує постачальнику послуг пеню в розмірі 0,1 відсотка розміру платежу, за яким допущено прострочення оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діє на день розрахунку), за кожний день прострочення. Додатково на користь постачальника послуг стягується штраф у розмірі 7 відсотків зазначеного розміру платежу за прострочення понад 30 днів. Замовник звільняється від відповідальності, передбаченої цим пунктом Договору, у разі несвоєчасної та/або неповної оплати виробниками гарантованому покупцю наданих послуг відповідно до пункту 8 Положення.

5.9. Суди попередніх інстанцій також встановили, що сторонами не заперечується, що на виконання договору постачальником щомісячно направлялись замовнику на електронну адресу: pso@gpee.com.ua (зазначену у реквізитах договору) розрахунки платежів прогнозованої вартості послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, що надається постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю за формою додатку № 5 до Договору.

5.10. Прогнозована вартість послуг за договором становить: за січень 2022 року - 547 391 963,50 грн, за лютий 2022 року - 443 166 893,96 грн, за березень 2022 року - 475 116 540,29 грн, за квітень 2022 року - 433 423 510,60 грн, за травень 2022 року - 329 715 014,78 грн, за червень 2022 року - 238 361 484,74 грн, за липень 2022 року - 319 491 971,66 грн, за серпень 2022 року - 316 201 911,74 грн, за вересень 2022 року - 341 791 023,14 грн, за жовтень 2022 року - 485 862 818,64 грн, за листопад 2022 року - 552 667 040,76 грн, за грудень 2022 року - 726 314 460,00 грн, за січень 2023 року - 571 687 735,92 грн, за лютий 2023 року - 571 662 760,54 грн, за березень 2023 року - 530 066 282,16 грн, за квітень 2023 року - 561 003 996,84 грн, за травень 2023 року - 421 236 409,44 грн, за червень 2023 року - 281 099 053,32 грн, за липень 2023 року - 308 087 306,70 грн, за серпень 2023 року - 350 718 979,26 грн.

5.11. На виконання умов Договору Товариство з січня 2022 року по серпень 2023 року надавало послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів до договору, що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі, наявними у матеріалах справи.

5.12. Як встановили суди, станом на час звернення Товариством до суду з позовом відповідачем сплачено в повному обсязі (проте з простроченням) заборгованість по Договору за розрахункові періоди січень 2022 року - березень 2023 року, як шляхом здійснення оплат (довідки Закарпатського обласного управління АТ "Ощадбанк" від 12.09.2023 № 106.20-20/565116/2023 та від 20.10.2023№106.20-20/70452/2023), так і шляхом підписання актів зарахування зустрічних однорідних вимог, які наявні в матеріалах справи.

5.13. Сума основної заборгованості за Договором станом на час звернення до суду становила: за квітень 2023 року - 472 352 253,25 грн, за травень 2023 року - 399 660 745,57 грн, за червень 2023 року - 255 353 665,27 грн, за липень 2023 року - 276 070 827,07 грн, за серпень 2023 року - 308 821 610,57 грн.

5.14. Судами також встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором за розрахунковий період серпень 2023 року складає 292 283 533,71 грн (334 180 902,40 грн (по акту) - 41 897 368,69 грн - оплачена).

5.15. Крім того суди встановили, що під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем погашено основну заборгованість на суму 334 441 118,44 грн. Між сторонами складено акти зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідачем також здійснювалась часткова оплата, зокрема:

- 14.09.2023 сторонами підписаний акт зарахування зустрічних однорідних вимог щодо часткового припинення зобов`язання відповідача за Договором за розрахунковий період квітень 2023 року у розмірі 68 300 500,28 грн;

- 04.10.2023 відповідач сплатив позивачу 22 787 307,06 грн із призначенням платежу: "Опл факт вартості надання послуг із забезп доступ е/е для побут спожив (наказ 296) за 04.2023, зг.дог. 2299/02/21 тенд не потреб, у т.ч ПДВ 20%" (банківська виписка по рахунку за 04.10.2023);

- 13.10.2023 сторонами підписаний акт зарахування зустрічних однорідних вимог щодо часткового припинення зобов`язання відповідача за Договором за розрахунковий період квітень 2023 року в розмірі 53 610 117,12 грн;

- 17.01.2024 сторонами підписаний акт зарахування зустрічних однорідних вимог щодо часткового припинення зобов`язання відповідача за Договором за розрахунковий період квітень 2023 року в розмірі 189 743 193,98 грн.

5.16. На день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем (за розрахунковий період квітень - серпень 2023 року включно) у відповідача перед позивачем становить 1 361 279 906,43 грн.

5.17. За висновком судів попередніх інстанцій, Підприємство не довело наявності відкладальної умови, про існування якої воно стверджує.

5.18. Водночас суди встановили, що оплату вартості надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за означений спірний період Підприємство здійснювало з порушенням графіка платежів, визначеного у пункті 7 Договору, а тому нарахування Товариством Підприємству 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України є правомірним.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Підприємства є оскаржувані рішення та постанова в частині висновків про задоволення позовних вимог Товариства та стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг, а також 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за порушення виконання грошового зобов`язання. В іншій частині судові рішення жодним з учасників спору не оскаржуються.

7.2. Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, Суд виходить з такого.

7.3. Верховний Суд зазначає, що самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

7.4. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.5. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.

7.6. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

7.7. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

7.8. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

7.9. Скаржник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, з посиланням на висновки у якій суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову.

7.10. Зміст оскаржуваних судових рішень в цій частині свідчить про те, що за висновком судів попередніх інстанцій, Підприємство не довело наявності відкладальної умови, про існування якої воно стверджує з посиланням на положення підпункту 2 пункту 8 Положення.

7.11. Колегія суддів у цьому аспекті зазначає, що у справі № 910/1294/23 Верховний Суд відзначив, зокрема, таке:

"… підпунктом 2 пункту 8 Положення передбачено, що Гарантований покупець зобов`язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення;

Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника, що умовою для оплати ним заборгованості є відсутність будь-якої заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом";

Верховний Суд не вбачає підстав для необхідності здійснення розширеного тлумачення правової норми, де тлумачення має буте ширшим, ніж буквальний текст внаслідок суб`єктивного тлумачення скаржником "волі закону";

суди попередніх інстанцій при застосуванні пункту 5 Положення правильно встановили безпосередній зміст норми Положення та, відповідно, в межах своєї компетенції здійснили її буквальне тлумачення та застосування (а не довільне трактування як про це зазначає скаржник). Вказана норма носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту;

положення наказу Міністерства енергетики України не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 859)), враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб`єктами нормотворення;

системний аналіз зазначених вище положень свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем;

в умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення про ПСО та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення".

7.12. Проаналізувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, колегія суддів вважає, що він стосується правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, за змістовним критерієм (з огляду на правове регулювання та права й обов`язки сторін).

7.13. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами надано оцінку поданим Підприємством доказам на обґрунтування своїх доводів щодо наявної заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" встановили, що матеріалами справи не підтверджується наявність такої заборгованості за електричну енергією придбаної за результатами проведення електронних аукціонів.

7.14. Зокрема, судами встановлено, що відповідно до положень підпункту 2 пункту 2 наказу Міністерства енергетики України "Про забезпечення продажу електричної енергії операторам систем розподілу та постачальникам універсальних послуг" від 13.03.2022 № 114 (із змінами), ДП "НАЕК "Енергоатом" має забезпечити на визначений період постачання, продаж електричної енергії постачальникам універсальних послуг, у тому числі тим, територією ліцензованої діяльності яких до об`єднання торгових зон була територія торгової зони "Острів Бурштинський ТЕС", за двосторонніми договорами без проведення електронного аукціону.

7.15. Тобто, виконання спеціальних обов`язків в частині купівлі-продажу електричної енергії у визначений період, а саме з наступного розрахункового періоду (періоду постачання) після прийняття наказу та до поточного розрахункового періоду між ТОВ "Закарпаттяенергозбут" (позивачем) та ДП "НАЕК "Енергоатом" забезпечувалося, шляхом укладення додаткових угод до основного договору без проведення процедури електронного аукціону.

7.16. Таким чином, встановивши недоведеність відповідачем існування заборгованості позивача перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення, господарські суди, з посиланням саме на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, і дійшли висновку, що відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення.

7.17. Що ж до наявності / відсутності вмотивованої обґрунтованості необхідної для відступлення від правового висновку Верховного Суду, то Суд виходить з такого.

7.18. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

7.19. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

7.20. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

7.21. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

7.22. Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

7.23. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою є забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

7.24. Верховний Суд неодноразово наголошував, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

7.25. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, Суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

7.26. Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.

7.27. У цьому аспекті Суд зазначає, що фактично, викладені Підприємством в касаційній скарзі доводи зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у наведеній скаржником постанові.

7.28. У вирішенні поставлених відповідачем у касаційній скарзі питань колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що саме Підприємство має доводити ті обставини, про які воно стверджує (у цьому випадку - наявність у Товариства заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів). Однак, як вже було зазначено вище, Підприємство у цьому спорі на надало доказів на підтвердження власних аргументів.

7.29. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що Підприємство у касаційній скарзі у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК не навело вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, а саме не довело наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту).

7.30. Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права що регулюють спірні правовідносини та визначають підстави застосування відкладальної умови щодо договірних зобов`язань Гарантованого покупця, про що вже було зазначено вище у цій постанові. У свою чергу доводи касаційної скарги також не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної в такій постанові та зводяться до незгоди з висновком апеляційного суду про наявність правових підстав для задоволення вимог заявленого Товариством позову.

7.31. Як вже зазначено вище, ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що саме Підприємство має доводити ті обставини, про які воно стверджує (в цьому випадку - наявність у Товариства заборгованості перед ДП "НАЕК "Енергоатом" за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів). Однак у цьому випадку Підприємство на надало доказів на підтвердження власних аргументів.

7.32. Отже, у межах цієї справи (№ 910/15342/23) Суд вважає, що наведена Підприємством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження .

7.33. Щодо клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то колегія суддів зазначає, що, виходячи із системного тлумачення положень статей 302, 303 ГПК України і статей 13, 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", можна зробити висновок, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду.

7.34. Відповідно до частини третьої статті 302 ГПК, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

7.35. З огляду на викладене, оскільки Підприємство просить уточнити висновки Касаційного господарство суду у складі Верховного Суду, а не іншого касаційного суду, то відповідно, відсутні підстави для задоволення клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

7.36. Відтак, підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК, у цьому випадку не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

7.37. Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 1частини другої статті 287 ГПК України, Суд виходить з такого.

7.38. Так, з посиланням на положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник у касаційній скарзі вказує на те, що у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути додатково 3 % річних в сумі 36 651 685,24 грн та інфляційних втрат в сумі 214 283 105,02 грн, внаслідок прострочення оплати послуги за січень 2022 року - січень 2023 року, однак вказана вимога була відсутня у позовній заяві та відповідно до положень статті 46 ГПК України не підлягала розгляду в межах цієї справи, оскільки така вимога не пов`язана з основними вимогами, заявленими у позові.

7.39. На думку скаржника, всупереч вимогам законодавства та сталій практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 11.11.2020 у справі № 922/53/19, від 10.12.2019 у справі № 923/1061/18, від 19.12.2019 у справі № 925/185/19, від 23.01.2020 у справі № 925/186/19, від 11.11.2021 у справі № 922/404/19, від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17, від 28.03.2019 у справі № 910/23066/17, від 10.09.2019 у справі № 910/13267/18, суд першої інстанції незаконно прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог.

7.40. У контексті наведених вище доводів скаржника Верховний Суд звертає увагу на те, що згідно з абзацом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

7.41. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, звертаючись з позовною заявою в цій справі № 910/15342/21, позивач просив стягнути суму боргу за Договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг, спожитих у лютому 2023 - серпні 2023 року, нараховані на суму спірної заборгованості: пеню відповідно до умов пункту 16 Договору та 3 % річних і інфляційні втрати на підставі положень статті 625 ЦК України.

7.42. У заяві про збільшення розміру позовних вимог, поданій до закінчення підготовчого засідання у справі, позивач просив стягнути: суму боргу за Договором за спожиті у лютому 2023 - серпні 2023 року послуги у розмірі 1 712 259 101,73 грн, 219 592 704,54 грн інфляційні втрати внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди лютий 2022 року - серпень 2023 року, 60 783 150,00 грн 3 % річних внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди січень 2022 року - серпень 2023 року та 275 893 188,27 грн пені.

7.43. Протокольною ухвалою місцевого господарського суду від 22.11.2023 прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

7.44. Скаржник у касаційній скарзі вказує, що судами першої та апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано норми процесуального права, а саме статтю 46 ГПК України. На думку скаржника, подана позивачем заява заяви про збільшення розміру позовних вимог, фактично є зміною предмету позову шляхом доповнення нових позовних вимог.

7.45. Верховний Суд виходить з того, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

7.46. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу.

7.47. Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

7.48. Підстава позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки.

Підставу позову становлять фактична й правова підстава.

7.49. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

7.50. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

7.51. Відповідно до частини третьої статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

7.52. У цьому контексті Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.05.2020 у справі № 908/299/18, такого змісту:

- частиною третьою статті 46 ГПК України передбачено право позивача на зміну предмета або підстав позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання (пункт 69 постанови);

- під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення;

- підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (пункт 70 постанови)

- відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається (пункт 71 постанови).

7.53. Разом з тим, Верховний Суд відзначає, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

7.54. Суд виходить з того, що стаття 46 ГПК України передбачає саме право позивача: збільшити або зменшити розмір позовних вимог; змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

7.55. При цьому, Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17 (на яку посилається скаржник) наголосив, що у будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК України.

7.56. У вирішенні спірних питань Верховний Суд наголошує на тому, що одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Аналогічні правові висновки щодо застосування частини третьої статті 46 ГПК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15.

7.57. Оскільки норма частини третьої статті 46 ГПК України виключає можливість одночасної зміни предмета і підстав позову, то у разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити у задоволенні такої заяви і розглянути по суті раніше заявлені (первісні) позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку (постанови Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 910/18802/17, від 28.03.2019 у справі № 910/23066/17, від 10.09.2019 у справі № 910/13267/18 на які посилається скаржник).

7.58. У свою чергу, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Збільшено (зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

7.59. Такий висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 922/53/19, якою також обґрунтована підстава касаційного оскарження.

7.60. Верховний Суд зазначає, що відповідно до усталеної судової практики предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, статті 20 Господарського кодексу України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин (постанова Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 922/53/19 на яку посилається скаржник).

7.61. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

7.62. Зміна предмета позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

7.63. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц зробила висновок, зокрема, про те, що: "як збільшення або зменшення розміру позовних вимог потрібно розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами".

7.64. Верховний Суд зазначає, що одночасна зміна підстав і предмета позову є тоді, коли фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Подібні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13.08.2024 у справі № 914/3080/20.

7.65. У вирішенні спірного питання Верховний Суд зауважує, що інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, а вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19).

7.66. Разом з тим, у вирішенні заяви позивача про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції не врахував, що у цій заяві, додатково до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на суму прострочених зобов`язань з оплати послуги за лютий 2023 - серпень 2023 року, позивач, посилаючись на вимоги частини другої статті 625 ЦК України, фактично заявив нові позовні вимоги, додавши вимоги про стягнення нарахованих відповідно до частини другої статті 625 ЦК України трьох процентів річних та інфляційних втрат за попередні періоди заборгованості з оплати послуги (за січень 2022 року - січень 2023 року), які передують тим періодам, за які первісно заявлялись означені вимоги та за які не пред`являлась до стягнення сума основного боргу.

7.67. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що хоч подана позивачем заява і була названа останнім як заява про збільшення позовних вимог, за своїм змістом така заява, у частині вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних, є новими позовними вимогами, оскільки такі вимоги не змінюють ні предмет вимоги позивача з якою він звернувся до суду вперше - стягнення заборгованості з оплати наданих послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг, спожитих у лютому 2023 - серпні 2023 року та нараховані на суму спірної заборгованості: пеню та 3 % річних і інфляційні втрати на підставі положень статті 625 ЦК України, ні підстави їх стягнення (заборгованість за означений період). Натомість стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних, внаслідок прострочення оплати відповідачем заборгованості за розрахункові періоди січень 2022 року - січень 2023 року, незважаючи на те, що вказана заборгованість виникла із одного Договору, однак жодним чином не пов`язана із вимогами про стягнення заборгованості за послуги спожити / отримані відповідачем у лютому 2023 року - серпні 2023 року та становить самостійний предмет позову щодо стягнення саме таких сум і обґрунтовується самостійними доказами на обґрунтування (фактичними підставами) для їх стягнення (акти приймання-передачі послуг, розрахунки платежів прогнозованої вартості послуг, періоди прострочення та періоди нарахування відповідних сум).

7.68. Отже, заява позивача за своєю правовою природою не є заявою про збільшення розміру позовних вимог, оскільки вимоги та обґрунтування, наведені позивачем у цій заяві є відмінними від вимог та обґрунтувань (фактичних підстав), зазначених ним у первісній позовній заяві, що свідчить про неправильне застосування судом першої інстанції приписів частини третьої статті 46 ГПК України, на що суд апеляційної інстанції також уваги не звернув. Таке правозастосування не узгоджується з практикою Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови від 24.04.2024 у справі №657/1024/16-ц та від 13.08.2024 у справі № 914/3080/20).

7.69. При цьому, Підприємство під час розгляду справи у суді першої інстанції у запереченнях на клопотання (заяву) від 21.11.2023, наданих до суду першої інстанції, а також в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції, звертало увагу судів на невідповідність такої заяви приписам частини третьої статті 46 ГПК України.

7.70. Водночас, здійснюючи розгляд цієї справи, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції, в порушення положень частин другої, п`ятої статті 236 та підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України, взагалі не надали оцінки аргументам Підприємства щодо одночасної зміни позивачем предмета та підстав позову в поданій заяві про збільшення позовних вимог, як і не навели мотивів відхилення таких доводів відповідача. У результаті чого не надали належної оцінки змісту цієї заяви та безпідставно залишили поза увагою з`ясування питання щодо одночасної зміни позивачем предмета та підстав позову, а тому оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам процесуального законодавства щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

7.71. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги в цій частині є обґрунтованими.

7.72. Щодо доводів касаційної скарги з посиланням на те, що судами першої та апеляційної інстанції у вирішенні питання щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та у постанові Верховного Суду від 18.07.2024 у справі № 910/1083/23 (щодо обов`язку суду перевірити правильність здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується), що призвело до помилкового врахування судами розрахунку наданого позивачем, Суд зазначає таке.

7.73. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в цій частині Підприємство вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги положення пункту 7 Договору та безпідставно погодились з поданим позивачем розрахунком позовних вимог 3 % річних та інфляційних втрат.

7.74. На переконання скаржника у розумінні положень означеного пункту на момент підписання акта приймання-передачі послуги планові обсяги послуги змінюються на фактичні, а тому, відповідно у Підприємства припинялись зобов`язання щодо здійснення оплат за першим-п`ятим платежами згідно з Договором. Натомість позивач не змінював базу нарахування для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після заміни прогнозного обсягу послуг на фактичний.

7.75. Відповідач також вказує на те, що, як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, неодноразово наголошував на арифметичній некоректності розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат.

7.76. У контексті наведених вище доводів колегія суддів зазначає, що Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3 % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

7.77. У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (на яку посилається скаржник) Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

7.78. Водночас, зі змісту рішення суду першої інстанції не вбачається, що судом дійсно було перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат. Рішення суду не містить висновків та обґрунтувань щодо способу нарахування річних, інфляційних. Судом також не наведено відповідного розрахунку в обґрунтування свого рішення у цій частині, у тому числі і висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача саме зазначених у рішенні сум.

7.79. На вказані недоліки рішення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув та їх не усунув. Натомість, як убачається зокрема із додаткових письмових пояснень відповідача, які останній подав до апеляційного господарського суду, Підприємство наводило обґрунтовані заперечення стосовно того, що позивач у розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат здійснював нарахування цих платежів на планові обсяги послуги навіть після підписання акта приймання-передачі послуги за розрахункові періоди (а.с. 167- 172 т.5).

7.80. Водночас апеляційний господарський суд, зазначивши у мотивувальній частині оскаржуваної постанови про те, що розрахунок позивача є арифметично правильним, не перевірив доводи Підприємства щодо бази нарахування для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після заміни прогнозного обсягу послуг на фактичний та не встановив, за який період (до якого моменту) здійснено нарахування на планові обсяги.

7.81. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

7.82. Відхиляючи будь-які доводи сторін (учасників справи) чи спростовуючи подані докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

7.83. Разом з тим, дійшовши висновку про задоволення позову про стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних, зазначивши про здійснення судами перевірки наданого позивачем розрахунку заявлених до стягнення сум, місцевий та апеляційний господарські суди не врахували заперечень відповідача та не перевірили доводів Підприємства щодо бази нарахування для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після заміни прогнозного обсягу послуг на фактичний. Оскаржувані судові рішення не містять висновків щодо належної правової оцінки доводів відповідача у контексті нарахування зазначених сум. Суд апеляційної інстанції не перевірив наданий відповідачем контррозрахунок (а.с.194 -202 т. 5).

7.84. Верховний Суд зауважує, що в такій ситуації недостатнім є зазначення, що суд перевірив розрахунок і контррозрахунок, позаяк суд мав навести, які саме докази, покладені сторонами в основу здійснених ними розрахунків, були ним досліджені, оцінені і, відповідно, прийняті та/або відхилені із зазначенням відповідних мотивів такого прийняття / відхилення.

7.85. Водночас, зважаючи на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, які встановлені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений можливості дослідити проведений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат, відсотків річних, у тому числі і контррозрахунок відповідача, та встановити їх обґрунтованість/необгрунтованість, чого не зробили й суди попередніх інстанцій.

7.86. Такої ж позиції щодо неможливості перевірки судом касаційної інстанції розрахунку заявлених вимог дотримується Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (на яку посилається скаржник) та від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, а також Верховний Суд, зокрема у постановах від 25.05.2019 у справі № 910/20107/17, від 03.10.2029 у справі № 905/587/18, від 28.05.2021 у справі № 916/1665/20, від 09.12.2021 у справі № 922/3109/20, від 25.05.2022 у справі № 910/19129/20, від 09.11.2022 у справі № 904/5899/21, від 09.12.2022 у справі № 921/542/20, від 21.01.2023 у справі № 904/842/20.

7.87. Доводи скаржника в цій частині (щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах) та не з`ясування судами всіх істотних обставин, що мають значення для справи з міркувань наведених у цій постанові, колегією суддів визнаються обґрунтованими. Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів визначає частково обґрунтованими аргументи касаційної скарги про допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм процесуального права щодо повноти з`ясування обставин справи та перевірки їх наявними доказами (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

7.88. Наведене, у свою чергу свідчить про обґрунтованість підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 та 4 частини другої статті 287 (пункт 1 частини третьої статті 310) ГПК України.

7.89. Щодо доводів касаційної скарги в частині оскарження рішення суду першої інстанції (вирішення заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу) та доводів касаційної скарги в частині оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції, Суд зазначає таке.

7.90. На обґрунтування доводів касаційних скарг в частині вирішення судами першої та апеляційної інстанції заяв позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, позивач зазначає, що суди, зокрема, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 126, 129 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та у постановах Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 922/2604/20, від 29.06.2022 у справі № 161/5317/18, від 21.10.2021 у справі № 620/2936/20, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц.

7.91. У контексті доводів касаційних скарг в цій частині Верховний Суд зазначає про те, що під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, які ухвалені по суті спору, Верховним Судом було встановлено порушення судами норм матеріального та процесуального права, що, у свою чергу, з наведених у цій постанові мотивів, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і в частині вирішення заяви відповідача про відшкодування судових витрат, понесених під час розгляду справи в суді першої інстанції.

7.92. З огляду на те, що за результатами розгляду касаційної скарги постанова Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024 також підлягають скасуванню в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розгляд заяви позивача про відшкодування судових витрат також повинен бути здійснений за результатами нового розгляду справи.

7.93. Суд також враховує, що додаткове рішення є невід`ємною частиною прийнятого по суті рішення суду і може бути оскаржено відповідно до статті 287 ГПК України (відповідний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 15.05.2020 у справі № 910/5410/19).

7.94. Тобто, додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення та у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2018 у справі № 923/631/15, від 23.01.2020 у справі № 910/20089/17, від 23.12.2021 у справі № 925/81/21, від 09.02.2022 № 910/17345/20, від 06.04.2023 у справі № 910/18417/21.

7.95. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі і у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

7.96. Оскільки оскаржувана додаткова постанова суду апеляційної інстанції від 14.10.2024 у цьому випадку є додатковою до постанови Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024, суд касаційної інстанції доходить висновку про наявність підстав для скасування також і оскаржуваної додаткової постанови суду апеляційної інстанції у справі.

7.97. Наведеним відповідачем доводам щодо обґрунтованості, розумності та співмірності заявлених позивачем до відшкодування витрат на правничу допомогу, у тому числі і доводам про недотримання позивачем положень статті 126 та частини восьмої статті 129 ГПК України у суді першої інстанції, має бути надана оцінка під час вирішення питання про розподіл судових витрат за наслідками нового розгляду цієї справи.

7.98. Отже, касаційна скарга Підприємства в частині оскарження додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 підлягає задоволенню, з мотивів, викладених у пунктах 7.92. - 7.94. цієї постанови.

7.99. Верховний Суд вважає неприйнятними доводи відповідача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на міркування, викладені у цій постанові.

7.100. ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

7.101. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

7.102. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та у справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 7 цієї постанови.

8.2. Спочатку суд першої інстанції, а потім суд апеляційної інстанції допустили порушення норм права.

8.3. Порушення судами попередніх інстанцій норм права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.4. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

8.5. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

8.6. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, ураховуючи, що спочатку суд першої інстанції, а потім і суд апеляційної інстанції допустили порушення норм права.

8.7. Під час нового розгляду суду слід звернути увагу на викладене у розділі 7 цієї постанови.

9. Розподіл судових витрат

9.1. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України постанова касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

9.2. Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

9.3. Порядок розподілу судових витрат визначений у статтях 129, 130 ГПК України.

9.4. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

9.5. Отже, суд касаційної інстанції, здійснює новий розподіл судових витрат у справі лише у разі прийняття ним постанови про скасування чи зміну остаточного судового рішення суду першої (апеляційної) інстанції, прийнятого по суті заявлених вимог. При цьому, у випадках скасування касаційним судом рішення суду першої інстанції або постанови апеляційної інстанції з переданням справи на новий розгляд, судові витрати у справі підлягають розподілу господарським судом, який вирішує спір по суті за результатами нового розгляду справи.

9.6. За таких обставин розподіл судового збору та витрат позивача на професійну правничу допомогу, понесених в суді касаційної інстанції, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання, зокрема, щодо розподілу судових витрат, понесених у суді касаційної інстанції.

9.7. Відтак, за наведених міркувань передчасним є вирішення питання щодо заяви Товариства про відшкодування судових витрат понесених у суді касаційної інстанції, а тому докази, які додані позивачем на обґрунтування понесених витрат на професійну правничу допомогу з точки зору належності, допустимості, достовірності та вірогідності, судом не оцінюються.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.10.2024 у справі № 910/15342/23 скасувати.

Справу № 910/15342/23 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя Т. Малашенкова