Ухвала

від 28.11.2024 по справі 120/4104/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 120/4104/23

адміністративне провадження № К/990/43786/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сурковою Іриною Олександрівною, на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 120/4104/23 за позовом ОСОБА_1 до 11-тої Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України про визнання протиправними та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до 11-тої Регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, у якому просив:

визнати протиправними дії 11 Регіональної військово-лікарської комісії Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону в частині формування в Свідоцтві про хворобу позивача №927 від 08.08.2022 висновку про те, що захворювання позивача "Захворювання, Ні, не пов`язані з проходженням військової служб".

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, представник позивача 14 листопада 2024 року через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

У якості підстави касаційного оскарження скаржник зазначає пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 806/526/16, від 12 червня 2020 року у справі № 810/5009/18 та від 10 лютого 2022 року у справі № 160/7153/20.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційного Суду України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.

У справі «Коссі проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що, хоч він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.

У справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Отже, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.

У цьому контексті слід зауважити, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування норми права.

Відповідач у касаційній скарзі не зазначає новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань у спорах цієї категорії, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, що б могло давати підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому усі доводи касаційної скарги неодноразово були предметом дослідження у подібних правовідносинах в інших справах, що перебували на розгляді у суді касаційної інстанції.

Отже, скаржник жодним чином не обґрунтовує підстави касаційного оскарження, що полягають у необхідності відступлення від правового висновку, у взаємозв`язку з положеннями статті 353 КАС України, а лише посилається на необхідність застосування правових норм саме так, як вважає заявник скарги.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Крім цього, Суд звертає увагу скаржника на пункт 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, який містить перелік виключних випадків, які допускають можливість касаційного перегляду судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та/або таких, які розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Посилання на кожен з підпунктів пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України повинно бути належним чином обґрунтовано.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, судом першої інстанції цю справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак рішення у цій справі можуть бути оскаржені до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Проте заявник не обґрунтовує необхідність касаційного перегляду цієї справи підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Решта доводів касаційної скарги щодо наявності підстав касаційного оскарження наведено без взаємозв`язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині четвертій статті 328 КАС України та зводяться до власного тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів, що виключає можливість їх перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

З огляду на те, що заявник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути скаржнику, з огляду на вимоги пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Сурковою Іриною Олександрівною, на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 120/4104/23 повернути скаржнику.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.

СуддяО.А. Губська