Постанова

від 28.11.2024 по справі 480/9739/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 480/9739/21

адміністративне провадження № К/990/29584/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу №480/9739/21 за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі прокуратури Сумської області, а з 11 вересня 2020 року Сумської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року (головуюча суддя Савицька Н.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року (колегія суддів у складі головуючого судді Бершова Г.Є., суддів - Ральченка І.М., Катунова В.В.)

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Держави України в особі Сумської обласної прокуратури, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачу з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року заробітної плати відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати відповідача нарахувати позивачу з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року заробітну плату, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням установлених у цей період надбавок та премій, і виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою (без урахування податків і зборів) та фактично отриманою сумою виплат за указаний період.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що його посадовий оклад має обчислюватись відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», у зв`язку із чим він звернувся до відповідача та просив провести нарахування та виплату заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року включно, виходячи з розміру посадового окладу з урахуванням усіх установлених у цей період надбавок та премій.

3. Однак, відповідач листом повідомив позивача, що у нього немає правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати відповідно до положень частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

4. Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

6. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди зазначили, що позивач у спірний період перебував на посаді прокурора Шосткинської місцевої прокуратури, а тому на нього не поширювалося положення частини третьої статті 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо розмірів посадових окладів прокурора окружної прокуратури. Питання оплати праці таких прокурорів визначалися у розмірі їх посадових окладів, установлених Постановою №505.

7. Тож, оскільки посадові оклади, визначені статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», передбачені для прокурорів, які успішно пройшли атестацію та були призначені в Офіс Генерального прокурора, обласні та окружні прокуратури, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст касаційної скарги

8. Не погоджуючись із такими судовими рішеннями ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

9. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі указує на пункти 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

10. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 у справі №520/2098/19, від 13 січня 2021 року у справі №440/2722/20 щодо застосування статті 131-1 Конституції України, статті 81 Закону України «Про прокуратуру», статті 7 КАС України та абзацу 3 пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо того, чи повинні суди застосувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції, та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Позивач акцентує увагу на тому, що питання виплати йому як прокурору заробітної плати у період роботи з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року одночасно регулювалося Законом України «Про прокуратуру» (стаття 81) та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», бланкетні норми якого відправляли до постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» щодо оплати праці працівникам органів прокуратури і суди, всупереч наявності наведених вище правових висновків суду касаційної інстанції, не застосували їх до цих правовідносин.

11. Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статі 328 КАС України указує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 жовтня 2020 року у справі №826/18228/16, від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справах №160/13767/20 та №600/3960/21-а, від 28 липня 2022 року у справі №160/8181/21, оскільки суд у цій постанові не досліджував питання про те, чи правомірно суд апеляційної інстанції застосовував до правовідносин між ним та відповідачем щодо оплати праці прокурора після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року, тобто з 27 березня 2020 року, а в розрізі справи з 01 квітня 2020 по 14 березня 2021 року, норм Постанови Уряду №505 в період її чинності, яка не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, чи в такому разі слід застосовувати статтю 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 13 січня 2021 року у справі №440/2722/20 та від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19, а також Верховного Суду України у постанові від 10 лютого 2016 року у справі №537/5837/14-а та статті 7 КАС України. Також позивач зазначає, що з огляду на висновки Конституційного Суду України в Рішенні №6-р/2020 від 26 березня 2020 року, приписи Закону №113-ІХ в частині надання Кабінету Міністрів України повноваження встановлювати оплату праці працівників органів прокуратури мають ознаки суперечності приписам статті 131-1 Конституції України, а відповідно в силу частини четвертої статті 7 КАС України не повинні застосовуватися.

12. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статі 328 КАС України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування визначених у частині четвертій статті 7 КАС України засад пріоритетності законів над підзаконними актами у спірних правовідносинах з питань оплати праці прокурора після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 положень Постанови №505, абзацу 3 пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», бланкетна норма якого має на увазі саме Постанову №505, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та статті 131-1 Конституції України.

13. Переконує, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи, з`ясувавши, що у період з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року питання розміру оплати праці регулювалося одночасно статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» та абзацом 3 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності з 25 вересня 2019 року та бланкетна норма якого відсилає до Постанови №505, зобов`язаний був, виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру зарплати прокурора застосовувати не Постанову №505, а статтю 81 Закону України «Про прокуратуру», яка має вищу юридичну силу.

Позиція інших учасників справи

14. 02 грудня 2022 року до касаційного суду надійшов відзив Сумської обласної прокуратури, у якій відповідач зазначає про необґрунтованість касаційної скарги та просить відмовити у її задоволенні.

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

15. 28 жовтня 2022 року до касаційного суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .

16. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 жовтня 2022 року для розгляду справи №480/9739/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів - Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

17. Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі №480/9739/21 на підставі пунктів 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

18. Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2024 року справу №480/9739/21 призначено до розгляду у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

19. Позивач працював на посаді прокурора Шосткинської місцевої прокуратури з 17 квітня 2014 року по 15 березня 2021 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.23).

20. Наказом №187К від 15 березня 2021 року позивачу тимчасово визначено робоче місце в Шосткинській окружній прокуратурі без виконання функцій прокуратури, у зв`язку з утворенням з 15 березня 2021 року окружних прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації місцевих прокуратур відповідно до наказу Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року №2ш (а.с.24).

21. 06 серпня 2021 року позивач звернувся до Сумської обласної прокуратури із заявою про нарахування йому заробітної плати за період з 01 липня 2015 року по 14 березня 2021 року виходячи з посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру».

22. Листом від 25 серпня 2021 року №21-539вих-21 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для перерахунку заробітної плати ОСОБА_1 .

23. Позивач, вважаючи порушеним своє право на отримання заробітної плати у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

24. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України в чинній редакції).

26. Перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

27. Спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати недоотриманої заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року.

28. Так, правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним Законом України від 19 вересня 2019 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», що набрав чинності 25 вересня 2019 року, яким передбачена переатестація прокурорів. Отже, в оспорюваному у цій справі періоді діяла нова редакція статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

29. Сам Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

30. Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

31. Отже, правовий статус зазначених вище прокурорів, який вони мали до набрання чинності цим Законом, характеризується і державними гарантіями щодо виплати заробітної плати з відповідних джерел фінансування. Тобто правове регулювання оплати праці, яке існувало до прийняття спеціального Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» здійснювалося у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

32. Системний аналіз приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», дозволяє зробити висновок, що на зазначений період (тобто, до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснювалась відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», яка була чинною у оспорюваний позивачем період.

33. Згідно з пунктами 1, 2, 6 Постанови №505 затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

34. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в Офіс Генерального прокурора, обласну прокуратуру, окружну прокуратуру, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

35. Верховний Суд звертає увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації, і указана норма була чинною в оспорюваному позивачем періоді.

36. Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

37. Подібну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі №600/778/21-а, від 24 жовтня 2024 року у справі №620/2173/22, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21 та від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19 та інших, і Суд вважає такі висновки застосовними до спірних правовідносин.

38. Судами установлено, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, зокрема у період, щодо якого позивач звернувся до суду з цим позовом (з 01 квітня 2020 року по 14 березня 2021 року), він не пройшов атестацію та не був призначений на посаду в новоствореному (реформованому) органі прокуратури.

39. З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для обрахування посадового окладу та заробітної плати позивача, який не пройшов атестацію, у спірному періоді у іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою №505.

40. У тексті касаційної скарги позивач наполягає на необхідності відступлення від указаних вище висновків Верховного Суду та переконує, що Верховний Суд помилково посилається, у тому числі на те, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» в частині пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» неконституційним в установленому законом порядку не визнавався [у спірному періоді]. Зазначає, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.

41. Вважає, що з огляду на висновки Конституційного Суду України в Рішенні №6-р/2020 від 26 березня 2020 року, приписи Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» в частині надання Кабінету Міністрів України повноваження установлювати оплату праці працівників органів прокуратури мають ознаки суперечності приписам статті 131-1 Конституції України, а відповідно в силу частини четвертої статті 7 КАС України не повинні застосовуватися.

42. У додаткових поясненнях від 18 вересня 2023 року зазначає, що 13 вересня 2023 року Конституційним Судом України ухвалено Рішення №8-р(ІІ)/2023, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», а тому просить не застосовувати указану норму до спірних правовідносин та урахувати висновки Конституційного Суду України, викладені в указаному Рішенні.

43. Також указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування визначених у частині четвертій статті 7 КАС України засад пріоритетності законів над підзаконними актами у спірних правовідносинах з питань оплати праці прокурора після прийняття Конституційним Судом України рішення від 26 березня 2020 року №6-р/2020 положень Постанови №505, абзацу 3 пункту 3 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», бланкетна норма якого має на увазі саме Постанову №505, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» та статті 131-1 Конституції України.

44. З цього приводу колегія суддів зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 зазначено, що рішення Конституційного Суду України про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.

45. Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформульованої у рішенні №6-р/2020 (абзац одинадцятий пункту 2.2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

46. Таким чином, Конституційний Суд України [у рішенні від 26 березня 2020 року] дав тлумачення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р (II)/2020 указує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

47. Суд зазначає, що Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

48. Тобто рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» без обмежень пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в новоутворені/оновлені прокуратури (відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури»).

49. З урахуванням викладеного Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постанові від 21 липня 2020 року у справі №280/1992/21. Указані висновки у подальшому підтримані Судом у постановах від 24 травня 2024 року у справі №160/22252/21, від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21 та від 14 вересня 2021 року у справі №320/1874/19, від 14 липня 2022 року у справі № 600/3960/21-а, від 21 липня 2022 року у справі №280/1992/21, від 28 липня 2022 року у справі №160/8181/21, від 28 липня 2022 року у справі № 620/1338/21, від 18 серпня 2022 року у справі №200/2499/21-а, від 18 серпня 2022 року у справі №240/18457/20 та інших, тож судова практика у цій категорії спорів є сталою та послідовною. З цих же підстав Суд не вбачає необхідності формування іншого висновку у цій категорії спорів.

50. Щодо посилання позивача на висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №8-р(ІІ)/2023, колегія суддів зауважує, що пунктом 2 резолютивної частини указаного Рішення передбачено, що друге речення абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

51. Частиною другою статті 152 Конституції України і частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

52. Так, у постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду указала, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію, тобто поширюється на правовідносини, що виникли або тривають після його ухвалення (за винятком тих випадків, якщо інше встановлено Конституційним Судом України безпосередньо у тексті ухваленого рішення).

53. Суд наголошує, що дія другого речення абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року №8-р(ІІ)/2023, втратила чинність 13 вересня 2023 року.

54. Водночас, спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування і виплати недоотриманої заробітної плати та інших похідних платежів за період з 01 квітня 2020 року до 14 березня 2021 року.

55. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що в оспорюваному періоді Сумська обласна прокуратура, при нарахуванні заробітної плати позивачу, керувалась чинним на той момент законодавством, що, у свою чергу, виключає протиправність її дій/бездіяльності та наявність підстав для покладення на неї негативних наслідків у вигляді стягнення коштів з її бюджетних асигнувань.

56. Суд відхиляє посилання скаржника на необхідність урахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 у справі №520/2098/19, від 13 січня 2021 року у справі №440/2722/20, оскільки такі стосуються інших фактичних обставин справи, мають інше нормативно-правове регулювання та склад учасників справи.

57. Підсумовуючи викладене колегія суддів констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно установлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

58. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

59. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

60. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IV. Висновки щодо судових витрат

61. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 січня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2022 року у справі №480/9739/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

..................................

..................................

..................................

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду