Ухвала

від 28.11.2024 по справі 380/535/23

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про повернення касаційної скарги

28 листопада 2024 року

м. Київ

справа №380/535/23

адміністративне провадження № К/990/39824/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

перевіривши касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Січ» Стрюкової Ірини Олександрівни

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 (суддя Москаль Р.М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2024 (колегія у складі: судді-доповідача Курильця А.Р., суддів Ніколіна В.В., Пліша М.А.)

у справі № 380/535/23

за позовом ОСОБА_1

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Банк Січ» Степанець Вікторії Сергіївни, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Банк Січ» Стрюкової Ірини Олександрівни

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю «НОКСхем», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Банк Січ» Степанець Вікторії Сергіївни (далі - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Банк Січ» Степанець В.С. , відповідач 1) та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Банк Січ» Стрюкової Ірини Олександрівни (далі - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Банк Січ» Стрюкова І.О. , відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації АТ «Банк Січ» Степанець В.С. щодо не включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 до Переліку рахунків, за якими вкладники АТ «Банк «Січ» мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на суму вкладу 85 760 грн;

- зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Січ» Стрюкову І.О. надати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування за договором банківського рахунку НОМЕР_1 від 17.01.2020, укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Банк Січ», у сумі вкладу 85 760 грн.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 31.07.2024, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2024, задовольнив позов частково.

18.10.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Січ» Стрюкової І.О. (далі також - скаржник), в якій остання з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними приписів процесуального права просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2024 в частині задоволення позову, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні відповідної частини позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження судових рішень визначила п.п. 1, 2 і 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, мотивуючи це тим, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних відносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 826/3595/16, від 31.07.2019 у справі № 826/1821/16, від 31.07.2019 у справі №826/1792/16; необхідністю відступлення від існуючого правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові від 02.10.2024; відсутністю висновку Верховного Суду щодо питання застосування п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI; у редакції, чинній з 05.08.2021) у подібних правовідносинах.

Верховний Суд ухвалою від 05.11.2024 залишив касаційну скаргу без руху відповідно до ч. 2 ст. 332 КАС України, надавши скаржнику десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги (а саме для наведення мотивування підстав касаційного оскарження, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, доповнення змісту касаційної скарги інформацією про реквізити третьої особи та надання примірників такої скарги саме відповідно до кількості учасників справи).

06.11.2024 о 22:46 копія зазначеної ухвали Суду доставлена в електронний кабінет скаржника та в розумінні п. 2 ч. 6 ст. 245 КАС України вважається врученою йому 07.11.2024.

19.11.2024 до Верховного Суду від представника скаржника надійшов супровідний лист, до якого долучені примірники касаційної скарги в уточненій редакції.

Перевіривши зміст касаційної скарги у поточній редакції Суд встановив, що скаржник не виконав вимог ухвали від 05.11.2024 про залишення касаційної скарги без руху, оскільки не обгрунтував заявлені ним підстави касаційного оскарження судових рішень за п.п. 1, 2 і 3 ч. 4 ст. 328 КАС України.

Скаржник не вказав на конкретні норми матеріального права, які були застосовані судами першої та апеляційної інстанцій неправильно та саме щодо яких Верховним Судом у подібних правовідносинах були сформовані висновки з правозастосування. Натомість виклав фактичні обставини, процитував положення законодавства із покликанням на постанови Верховного Суду від 31.07.2019 у справах № 826/3595/16, № 826/1821/16 і №826/1792/16 (без наведення правових висновків та доведення подібності правовідносин). Тим часом висновки, викладені у перелічених вище постановах Верховного Суду від 31.07.2019, не можуть бути враховані, оскільки оскаржувані судові рішення та вищезазначені постанови суду касаційної інстанції прийняті за різних фактичних обставин, які у своїй сукупності не дозволяють встановити подібність правовідносин у цих справах.

Заявивши ж підставою касаційного оскарження п. 2 ч. 4 ст. 328 КАС України, скаржник у той же час не виклав обґрунтування необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення, не визначив ані конкретної норми права, від висновку щодо застосування якої слід відступити, ані висновку, який скаржник вважає правильним.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України скаржник зазначає, що на сьогодні не існує єдиного правового висновку щодо застосування положень п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону №4452-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Стосовно цього Суд зауважує, що хоча касаційна скарга й містить покликання на норму права щодо якої, на думку Уповноваженої особи, відсутній висновок Верховного Суду, однак скаржником не зазначено, в чому полягає неправильне застосування судами зазначеної норми права та який саме правовий висновок необхідно сформулювати виходячи із сукупності встановлених судами обставин і досліджених ними доказів, а Верховним Судом самостійно не встановлено, що у судовій практиці, яка склалася у подібних правовідносинах, існують підстави, які б вказували на наявність проблеми, вирішення якої потребує формулювання позиції Верховним Судом.

Таким чином, нова редакція касаційної скарги також не містить аргументованих мотивів підстав касаційного оскарження в розумінні пунктів 1, 2 і 3 ч. 4 ст. 328 КАС України. Самі ж лише покликання скаржника на фактичні обставини справи, нормативно-правові акти, а також його позицію про те, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення з порушенням вимог чинного законодавства України не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні ст. 328 КАС України, про що скаржнику було роз`яснено у тексті ухвали про залишення касаційної скарги без руху від 05.11.2024.

Водночас слід відзначити, що Восьмий апеляційний адміністративний суд, переглядаючи рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.07.2024, виходив з того, що у чинній на момент виникнення спірних правовідносин (з 05.08.2021) редакції п. 9 ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI відсутня (виключена) згадка про можливість оцінки уповноваженою особою ФГВФО «здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства». Водночас операція з перерахування АТ «Банк Січ» 09.08.2022 коштів в сумі 85 000 грн з банківського рахунку ТОВ «НОКСхем» на підставі платіжного доручення цього клієнта банку на банківський рахунок ФОП ОСОБА_1 (іншого клієнта цього банку) для цілей застосування ст. 38 Закону № 4452-VI: не є правочином, а тому не може визнаватися Фондом нікчемною; натомість «операцією за правочином», тобто операцією, що стосується виконання банком своїх зобов`язань за правочинами (договорами банківського рахунку) з його клієнтами ТОВ «НОКСхем» (щодо виконання платіжного доручення) та ФОП ОСОБА_1 (щодо зарахування коштів, що надходять клієнту). Відповідно до ч. 8 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд (від імені якого діє Уповноважена особа Фонду) має повноваження припиняти здійснення операцій за правочинами, вчиненим (укладеним) банком з окремим кредитором чи іншою особою, протягом тимчасової адміністрації у банку. Разом з тим, повноваження Фонду зупиняти операції за правочинами ніяким чином не можуть тлумачитися як можливість Фонду визнавати нікчемними такі операції, а не правочини.

Наведені висновки апеляційного суду не суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 04.07.2018 у справі № 826/1476/15, де вказано, що:

«…якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею…»

та постанові від 01.07.2020 у справі № 816/378/16, де зазначено, що:

«…за результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. У разі виявлення таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними…»

«…дії уповноваженої особи Фонду щодо віднесення операції з перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на користь іншої з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, до числа нікчемних правочинів не відповідають вимогам законності….».

Станом на момент постановлення цієї ухвали скаржник не навів обгрунтування заявлених ним підстав касаційного оскарження судових рішень за п. 1, 2 і 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, а отже, не усунув недолік, який серед іншого слугував підставою для залишення касаційної скарги без руху.

У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника на те, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.

Також суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, оскільки такий обов`язок покладено саме на особу, яка оскаржує судові рішення.

За приписами частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

За викладених обставинах, Суд вважає, що скаржнику слід повернути касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 169, 332 КАС України, Верховний Суд,-

УХВАЛИВ:

1. Повернути Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Січ» Стрюковій Ірині Олександрівні касаційну скаргу на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2024 у справі № 380/535/23.

2. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не перешкоджає особі, яка її подала, реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб