Рішення

від 27.11.2024 по справі 357/8152/24

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/8152/24

Провадження № 2/357/3588/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27 листопада 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Орєхова О. І. ,

за участі секретаря Махненко Б. В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

В червні 2024 року позивач Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, посилаючись на наступні обставини.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України цивільні права і обов`язки виникають з підстав, передбачених законодавством. В силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно статей 67, 68 та 162 Житлового кодексу та у відповідності до «Правил надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 року та Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року.

У відповідності до ч.ч. 1,2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 р (діючого з 01.11.2019 року), покладено обов`язок на індивідуального споживача щодо укладення договору про надання житлово комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом. Оплачувати надані житлово комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строк встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189- VIII від 09.11.2017 року (діючого з 01.11.2019 року), споживач здійснює оплату за спожиті житлово комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово комунальних послуг, отриманих ним до укладання відповідного договору.

Згідно ч. 3 п. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії є постачальна організація.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017 року, ціни (тарифи) на житлово комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державним органом або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Плата за комунальні послуги (централізоване опалення, централізоване постачання гарячої води) береться за затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в установленому порядку тарифами та вноситься щомісяця.

Відповідно до п.5 ч.5 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово комунальні послуги за цінами (тарифами) встановленими відповідно до законодавства та у строки, що встановлені договорами.

Відповідно до вищезазначеного закону, передбачається запровадження публічних договорів приєднання до надання комунальних послуг.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власниками квартири АДРЕСА_1 являються ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , кожному належить по 1/3 частки.

Щомісяця на адресу відповідачів розносяться квитанції з зазначеною сумою боргу за наданні послуги з централізованого опалення та підігіріву води, це означає, що вони повідомлені про заборгованість.

Згідно особового рахунку № НОМЕР_1 боржник за період з 01.11.2017 по 01.05.2024 має заборгованість за послуги із централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води в розмірі 34 794,61 гривень.

КП БМР «Білоцерківтепломережа» боржникам було надіслано претензію від 08.05.2024 про наявність заборгованості з вимогою сплатити її до 20.05.2024,але боржник не відреагував на дану претензію та не сплатив заборгованість.

Своїми діями боржник порушила статті 525, 526 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

У відповідності до ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг, покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.

Просили суд стягнути в солідарному порядку з відповідачівсуму боргу в розмірі 34 794,61 грнза централізоване опалення на користь КП БМР «Білоцерківтепломережа». Стягнутив солідарному порядку з відповідачів суму, на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 4 283,29 грн та три відсотки річних в розмірі 1 855,93 грн на користь КП БМР «Білоцерківтепломережа». Стягнути з відповідача витрати на оплату судового збору в розмірі 3 028 грн ( а. с. 1-2 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2024, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. (а.с. 15) та матеріали передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

12 червня 2024 року здійснено запити стосовно відомостей про реєстрацію місця проживання відповідачів(а.с. 20-22).

01 липня 2024 року за вх. № №35398, 35399, 35401 судом отримано з відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС в Києві та Київській області щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідачів (а.с. 23-25).

З вказаних інформацій вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 26.07.1989 року зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .

Водночас, відповідач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 була зареєстрована з адресою: АДРЕСА_2 , однак знята ІНФОРМАЦІЯ_4 , як померла.

Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом ( ч. 1 ст. 27 ЦПК України ).

Відповідно до ч. 15 ст. 28 ЦПК України позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред`являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Водночас, позов про стягнення заборгованості за комунальні послуги має пред`являтися за місцем знаходження нерухомого майна, тобто за правилами виключної підсудності. Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.04.2019 р. у справі №638/1988/17.

Такої правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 (провадження № 12-73гс20).

Тому, позивачем правомірнопред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, оскільки дана справа підсудна цьому суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу. Якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статутсу підприємця, суд відкриває провадження не підніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи відповідача.

Ухвалою судді від 04.07.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі в частині вимог Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» ОСОБА_6 ( а. с. 26-27 ).

Ухвалою судді від 04 липня 2024 року прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у справі за позовною заявою Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості про стягнення заборгованості. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання у справі на 30 серпня 2024 року ( а. с. 28-29 ).

08 серпня 2024 року за вх. № 42040 судом отримано від ОСОБА_2 відзив, в якому просила застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу у задоволені позову ( а. с. 37-39 ).

12 серпня 2024 року за вх. № 42346 судом отримано заяву про зімну предмету позову, в якому позивач просив стягнути в дольовому порядку з відпоідачів суму боргу в розмірі 34 794,61 грн, а саме 1/3 з ОСОБА_3 та 2/3 з ОСОБА_2 та в такому порядку суму, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в сумі 4 283,29 грн та 3% річних в сумі 1 855,93 грн, а також стягнути з відповідачів витрати на оплату судового збору в розмірі 3 028 грн ( а. с. 44 ).

12 серпня 2024 року за вх. № 42345 судом отримано відповідь на відзив ( а. с. 47-48 ).

Ухвалою суду від 26 вересня 2024 року визнано обов`язкову явку в судове засідання представника позивача та відкладено судове засідання на 30.10.2024 ( а. с. 60-61 ).

30 жовтня 2024 року судове засідання було відкладено на 27.11.2024 у зв`язку з неявкою відповідачів ( а. с. 67-70 ).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги частково, просила стягнути з відповідачів заборгованість зі сплати послуг з централізованого опалення за період з 01.11.2017 по 01.05.2024 в розмірі 29 929,55 грн, оскільки за час перебування спрваи на розгляді в суді відповідач ОСОБА_2 сплатила 5 300 гривень. Суму боргу та інфляційні втрати та 3% річних просила стягнути з відповідачів відповідно до їх часток у праві власності. З відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненю заборгованість з урахуванням її частки 2/3, оскільки 1/3 їй належала, а 1/3 частка була нею успадкована після смерті її матері ОСОБА_5 .

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача до неї визнала частково, визнала суму боргу, інфляційні втрати та 3% річних, але в межах позовної давності. Підтвердила, що 1/3 частку квартири вона успадкувала після смерті своєї матері, а також те, що дійсно має заборгованість, оскільки отримані послуги сплачувала не своєчасно та не в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи свідчить розписка від 30.10.2024, в якій останній розписався особисто ( а. с. 71 ).

Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Заяв та клопотань з боку відповдіача ОСОБА_3 на адресу суду не надходило.

Тому, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_3 був належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи та завчасно у відповідності до вимог Цивільно-процесуального кодексу України та про можливість проведення судового засідання за його відсутності.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».

Так, з матеріалів справи вбачається, що по особовому рахунку № НОМЕР_1 , який оформлено в КП Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» по квартирі АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_2 , рахується заборгованість за централізоване опалення перед КП БМР «Білоцерківтепломережа» в розмірі34 794,61 грн, що слідує з розрахункового листа абонента, наданого позивачем(а.с. 4-5), а також, розрахунку суми на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 4 283,29 грн та три відсотки річних в розмірі1 855,93 грн,відповідно до розрахункової відомості, наданої позивачем (а.с. 6-7).

08 травня 2024 року КП БМР «Білоцерківтепломережа» боржникам надіслано претензію про наявність заборгованості з вимогою сплатити її до 20.05.2024, але боржники не відреагували на дану претензію та не сплатили заборгованість.

Встановлено, що об`єкт нерухомості (квартира), ща знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, належить на праві приватної спільної часткової власності ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , де частка кожного у вказаному майні становить 1/3 (а. с. 8).

Водночас частка, яка належала ОСОБА_5 ( 1/3 ), належить відповідачу ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину, таким чином частка вказаного відповідача у правтній спільній частковій власності складає 2/3.

Отже, на сьогодні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками вищевказаного майна, отримують послуги з централізованого опалення, які були надані позивачем КП БМР «Білоцерківтепломережа».

Відповідно до розрахункового листа абонента, доданого до відповіді на відзив, рахується заборгованість за централізоване опалення перед КП БМР «Білоцерківтепломережа» в розмірі 29 865,71 грн ( а. с. 50-51 ).

Встановлено, що оновлений розрахунок листа абонента було здійснено після того, як в липні 2024 року було здісненооплатув погашення заборгованості на суму 5000 гривень.

Крім того, як встановлено в судовомузасіданні та не спроствано з боку сторін по справі, на час розгляду справи ( 27.11.2024 ) було сплачено 300 грн, тому з урахуванням всіх сплат здійснених з боку відповідачів, рахується заборгованість по квартирі АДРЕСА_1 в розмірі 29 929,55 грн, про що наголошувала представник позивача та яку просила стягнути з відповідачів відповідно до їх часток у праві власності.

Однак, як встановлено та підтверджено матеріалами справи, відповідачі мають заборгованість, яку позивач просить стягнути.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом (ст. 13 ЦПК України).

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить якщо інше не встановлене договором або законом.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» утримання будинків і прибудинкових територій господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно п. 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (висновок Верховного Суду викладений у постанові від 14.02.2018 року у справі № 462/6393/15-ц).

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.

Така правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).

Де, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги.

Так, матеріали справи не містять договору між сторонами про надання вищевказаних послуг, однак, суд приходить до висновку, що у сторін спору є фактичні договірні відносини згідно яких позивач КП БМР «Білоцерківтепломережа» надавав відповідачам послуги з централізованого опалення, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє останніх від обов`язку здійснювати своєчасно оплату за надані послуги.

Частиною 2 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Плата за комунальні послуги (централізоване опалення, централізоване постачання гарячої води) береться за затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в установленому поряду тарифами та вноситься щомісячно.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцем послуг з центрального опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

У відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VІІІ від 09.11.2017 року (діючого законодавства з 01.11.2019 року), виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» від 09.07.2010 року № 2479-VІ, органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 6 згаданого вище Закону, передбачено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг бере участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки.

Згідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами відсутні чинні договори про надання житлово-комунальних послуг, однак відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , а отже суд вважає доведеним, що відповідачам надавалися послуги із централізованого опалення, що підтверджується розрахунковим листом абонента за особовому рахунку № НОМЕР_1 , який закріплений за ОСОБА_2 .

Отже, позивач виконав свої зобов`язання щодо надання послуг з централізованого опалення, а відповідачі, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов`язані оплатити надані послуги. У разі наміру споживачів не отримувати відповідні послуги вони не позбавлені можливості у передбачений законом спосіб провести відключення квартири від мережі теплопостачання. Самовільне відключення від вказаної мережі не є підставою для звільнення від оплати за послуги з теплопостачання.

Викладене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеними у постановах від 11 листопада 2015 року у справах № 6-1192цс15 та № 6-1706цс15.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2019 року у справі № 226/1437/16-ц, провадження № 61-29708св18.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У частині першій статті 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у редакції чинній на час виникнення спірних відносин, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 13 Конституції України власність зобов`язує. Вказана норма кореспондується зі статтею 322 ЦК України, відповідно до якої власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц (провадження № 61-26462св18).

Житлово-комунальні послуги зобов`язаний оплачувати кожен із співвласників квартири (КЦС/ВС у справі № 703/2200/15-ц від 19 серпня 2020 року).

Судом встановлено, що відповідачі є співвласниками оспорюваної квартири і відповідно до закону зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

В разі належності квартири декільком особам на праві спільної сумісної або спільної часткової власності, позовні вимоги мають бути пред`явлені до кожного з них про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірах, що відповідають їх часткам у праві спільної сумісної/часткової власності на квартиру. Крім тих випадків, коли між співвласниками досягнуто домовленості щодо утримання квартири і визначено уповноваженого власника квартири (постанова ВС від 20.09.2018 у справі № 522/7683/13-ц, постанова ВСУ від 04.11.2015 у справі № 6-734цс15, постанова ВС від 01.09.2020 у справі № 352/2163/13-ц).

Таким чином, якщо відповідач має у власності частину квартири, то в такому випадку стягнення з нього всієї суми буде неправомірним.

Так, судом не буловстановлено, щоміжспіввласникамидосягнутодомовленостіщодоутриманняквартири і визначеноуповноваженоговласникаквартири.

Крім того, не проживаннявідповідача у квартирі, яка належитьйому на правіспільноїчастковоївласності, не звільняєвідобов`язку нести витрати з оплати житлово-комунальнихпослуг, якібулинаданіпозивачем.

Такийправовийвисновокміститься в постанові Верховного Суду у складіколегіїсуддівПершоїсудовоїпалатиКасаційногоцивільного суду від 02 квітня 2020 року у справі № 757/29813/17-ц.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Як встановлено судом відповідачіє співвласниками квартири (приватна спільна часткова), якій позивач надав послуги з централізованого опалення.

З огляду на це, відповідачі, як співвласники квартири, в якій були отримані послуги з централізованого опалення, мали обов`язок оплатити позивачеві їхню вартість, однак, за матеріалами справи мають заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, відповідачі жодного належного доказу в спростування доводів позивача не було надано, як і не спростовано те, що останні не є споживачами зазначених послуг та дійсно не мають заборгованості.

Відповідачі не надали до суду доказів того, що житло вибуло з їх власності або не є такими, які отримують надані з боку позивача послуги.

Отже, з урахуванням положень статті 319 ЦК України, суд приходить до того, що в силу належності квартири на праві спільної часткової власності, кожен із співвласників має нести відповідальність відповідно до своєї частки у спільному майні, оскільки іншої домовленості між співвласниками щодо утримання квартири не встановлено, доказів визначення уповноваженого власника квартири суду не надано.

Тягар утримання майна належить на співвласниках квартири (стаття 322 ЦК України).

Зазначений правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2018 року у справі №522/7683/13-ц, провадження №61-31025св18.

Як зазначено вище та встановлено судом, заборгованість відповідачів перед позивачем за отримані послуги становить 29 929,55 гривень, що не було спростовано з боку останніх.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Навпаки, відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні підтвердила, що має заборгованість, яка виникла у зв`язку з її несвоєчасною оплатою та не в повному обсязі у зв`язку із життєвими обставинами.

До того ж, відповідач ОСОБА_2 визнала позовні вимоги позивача в частині заборгованості за послуги з централізованого опалення та інфляційних втрат, а також 3% річних частково, в межах строку позовної давності, тобто за останні три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Тому, з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає стягненню заборгованість за послуги з централізованого опалення з кожного, у розмірі, що відповідає їх частці у праві власності на вищевказане нерухоме майно.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказана заборгованість виникла за період з 01.11.2017 по 01.05.2024.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_2 звертаючись до суду з відзивом на позовну заяву, просила застосувати строк позовної давності.

Позовна давність це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд. Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦКУ).

Статтею 256 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначено поняття позовної давності, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність, згідно з вимогами статті 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підтсавою для відмови у позові ( ч. 4 ст. 267 ЦК України ).

Однак, суд не може погодитися з доводами відповідача стосовно застосування строку позовної давності за період з 01.05.2017 по 01.05.2021, та відповідно в цій період не підлягають задоволенню вимоги, оскільки перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Згідно з ч. 1,3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вбачається з доданого розрахункового листа абонента, за період з 01.11.2017 по 01.05.2024, згідно особового рахунку № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 здійснювалися оплати ( часткові ) в 2017 році, в 2018 році, в 2019 році, в 2020 році, в 2021 році, в 2022 році, в 2023 році та в період розгляду справи в липні 2024 року.

Отже, сплата за вищевказані періоди, свідчить про визнання свого боргу або іншого обов`язку, що в свою чергу, такі дії особи прериваютьперебіг позовної давності.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19 (провадження № 61-13802 св 21).

Отже, визнання боргу свідчить його часткова сплата (постановаВС по справі № 437/2726/13-ц від 22.01.2019).

Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 по справі № 127/23910/14-ц дійшов висновку, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Тому, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що з боку позивача за вищевказаний період не було пропущено строку позовної давності, оскільки часткові сплати є тією дією, яка свідчить про визнання відповідачами боргу та відповідно преривають перебіг позовної давності, а тому заява відповідача ОСОБА_2 не підлягає врахуванню та відповідно застосуванню.

Одночасно суд звертає увагу, що у зв`язку із запобіганням поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, постанова КМУ від 11.03.2020 за № 211, який неодноразово та тривало продовжувавася, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а також запроваджений воєнний стан в Україні, Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, наодноразаово продовжено та який діє до теперішнього часу, відповідно продовжуються процесуальні строки, в тому числі трирічний строк позовної давності.

Тому, з урахуванням часток кожного з відповідачів у праві власності, часткової сплати заборгованості за час перебування справи на розгляді в суді, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за надані послуги із централізованого опалення у розмірах, що відповідають їх часткам, а саме з ОСОБА_2 в сумі 19 953,03 грн ( 29 929,55 грн - заборгованість : 2/3 частки співвласника) та з ОСОБА_3 в сумі 9 976,51 гривень (29 929,55 грн - заборгованість : 1/3 частки співвласника).

Стосовно вимог позивача в частині стягнення з відповідачів суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів та 3% річних, згідно розрахунку, доданого з боку позивача, то суд приходить до наступного.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 6 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання вираженого в національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в якій індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.

Разом з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

«З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем)».

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

У постанові об`єднаної плати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 зазначено, що відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, щодо неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Верховний суд (в рамках цієї справи) наголошує, що положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Наведену правову позицію також викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13.

Між тим, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 (ЄДРСРУ № 82887781), з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця є обґрунтованим, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання.

Серед іншого правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

Згідно з вимогами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

А тому, згідно вищенаведених правових норм обов`язком відповідача є своєчасна оплата отриманих послуг згідно затверджених в установленому порядку тарифів.

За ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як роз`яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.

В даному випадку, факт порушення відповідачами зобов`язань щодо своєчасної оплати за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії встановлений, а наявність непогашеної заборгованості перед виконавцем послуг КП БМР «Білоцерківтепломережа» підтверджується матеріалами справи.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Таким чином платежі встановлені ст. 625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на те, що відповідачі, прострочили виконання грошового зобов`язання, вони на вимогу позивача повинні сплатити інфляційні втрати та три проценти річних від простроченої суми, оскільки дійсно мали заборгованість з несплати за комунальні послуги з теплопостачання в певний період, тому позивач має право вимагати від відповідачів сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Зазначена правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 № 712/8916/17 (14-448цс19 ).

Суд погоджується з доданим з боку позивача розрахунком інфляційних нарахувань та 3% річних за період з 01.11.2017 по 23.02.2022.

Відповідачі, жодних належних та допустимих доказів в спростування доводів позивача щодо нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних не надали, як і не надали контррозрахунку сум.

Навпаки, як зазначено вище, відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні визнала вимоги позивача частково, а саме в межах строку позовної давності, до іншого періоду просила застосувати строк позовної давності, в іншому, не спростовувала нарахування інфляційних втрат та 3% річних та відповідно нараховані позивачем суми.

Оскільки відповідачі, як встановлено в судовому засіданні та не спростовано з боку останніх дійсно мали заборгованість за певний період з несплати за послуги постачання теплової енергії, судом не застосовно строк позовної давності, позивач має право вимагати від відповідачів сплати інфляційних втрат та 3% річних.

Тому, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідачів інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими, та вважає необхідним стягнути з відповідачів інфляційних втрат та 3% річних у розмірах, що відповідають їх часткам, оскільки відповідачі прострочили виконання грошового зобов`язання, а тому на вимогу кредитора зобов`язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Отже, будучи споживачами послуг, відповідачі повинні сплачувати отримані послуги, які були надані позивачем з постачання теплової енергії.

Оскільки відповідачіє власниками майна (приватна спільна часткова), відповідно до своєї частки у спільному майні, то на користь позивача має бути стягнуто з ОСОБА_2 інфляційних втрат в розмірі 2 855,53 грн, з ОСОБА_3 в сумі 1 427,76 грн та 3% річних з ОСОБА_2 в сумі 1 237,29 грн, а з ОСОБА_3 в сумі 618,64 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, відповідно до коментованої статті тягар утримання майна покладається на власника цього майна, але при умові, що інше не передбачене законом або договором.

А тому, виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що позовні вимоги Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно із п. 1 ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем КПБМР «Білоцерківтепломережа» були понесені судові витрати у сумі 3 028 гривень, які документально підтверджені (а.с. 3).

Тому, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених вимог з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача судові витрати по справі, які складаються з судового збору за подачу позову, з відповідача ОСОБА_2 в розмірі 2 018,66 гривень, а з ОСОБА_3 в сумі 1 009,33 гриивень, понесення яких документально підтверджується наявною в справі платіжною інструкцією № 1031 від 16 квітня 2024 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 67, 68 ЖК України, ст.ст. 4, 5, 6, 11, 15, 16, 251, 256, 257, 264, 267, 322, 360, 509, 526, 544, 612, 625 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 19, 76, 77, 81, 89, 133, 141, 187, 263-265, 273, 274, 353-355 ЦПК України, Законом України «Про житлово-комунальні послуги»,п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,- задовольнити.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01.11.2017 по 01.05.2024 в розмірі 19 953,03 гривень, суму на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 2 855,53 гривень, три відсотки річних в розмірі 1 237,29 гривень за період з 01.11.2017 по 23.02.2022 та судові витрати в розмірі 2 018,66 гривень, загалом 26 064,51 гривень ( двадцять шість тисяч шістдесят чотири гривні п`ятдесят одна копійка ).

Стягнути з відповідача ОСОБА_3 користь позивача Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 01.11.2017 по 01.05.2024 в розмірі 9 976,51 гривень, суму на яку збільшилася заборгованість внаслідок інфляційних процесів в розмірі 1 427,76 гривень, три відсотки річних в розмірі 618,64 гривень за період з 01.11.2017 по 23.02.2022 та судові витрати в розмірі 1009,33 гривень, загалом 13 032,24 гривень ( тринадцять тисяч тридцять дві гривні двадцять чотири копійки ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа» (адреса місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, вул. Мережна буд. 3, код ЄДРПОУ 04654336);

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складено 29 листопада 2024 року.

Рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

Суддя О. І. Орєхов