Рішення

від 19.11.2024 по справі 755/10085/23

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №:755/10085/23

Провадження №: 2/755/697/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне рішення)

"19" листопада 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Катющенко В.П.

при секретарі - Яхно П.А.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2», ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_2 , звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд:

1)визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_2 на повагу до її честі, гідності та ділової репутації, розповсюджену Товариством з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2», ОСОБА_3 інформацію у телеграм - каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 від ІНФОРМАЦІЯ_6 на: 1 хв. 40 сек. (час), пряма мова: «... ОСОБА_4 пошол на *уй вместе....с своей проституткою мамою», що в перекладі на державну мову «... ОСОБА_5 пішов на *уй разом ... зі своєю хвойдою мамою».

2)зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2», ОСОБА_3 спростувати поширену відносно ОСОБА_2 недостовірну інформацію та протягом десяти днів з дати набрання рішення суду законної сили розмістити у телеграм - каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» ІНФОРМАЦІЯ_1 спростування недостовірної інформації під заголовком: «Спростування», текст наступного змісту: «Інформація, яка поширювалася: у телеграм - каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 від ІНФОРМАЦІЯ_6 на: 1хв. 40 сек. (час) пряма мова: «.. . ОСОБА_4 пошол на *уй вместе.. ..с своей проституткою мамою», що в перекладі на державну мову «... ОСОБА_5 пішов на *уй разом ... зі своєю хвойдою мамою» є недостовірною, про що я - ОСОБА_3 публічно заявляю».

3)стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «Інформаційне агентство «Інша в мка», ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 250 000 грн.

4)стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2», ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви та витрати за надання правової допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_6 її чоловіку - ОСОБА_6 зателефонував бойовий побратим і запропонував переглянути відео-ролик у телеграм - каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки у ньому поширено про неї інформацію, яка принижує її гідність, честь та ділову репутацію. Телеграм-канал за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» є стрічкою новин з елементами блогу. Користувач робить підписку на канал за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 /inshadumka з метою регулярного отримання інформації. Телеграм-канал за назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» створено ІНФОРМАЦІЯ_5 є публічним каналом, має постійне ім`я, адресу, його можна знайти пошуком у Telegram, будь - які публікації можна переглянути навіть без підписки. Використовується, за формою блогу, більш персоналізованою внаслідок способу доставки постів - користувачу не потрібно заходити і гортати стрічку, він отримує пост як повідомлення. Водночас, і використовується, як онлайн-медіа з метою доставки контенту своїм передплатникам. Автором, адміністратором Телеграм-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_2» систематично розміщується інформація - запрошення підписників для огляду інформації на відео-хостингу YouTube на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8. За вказаним посиланням їй стала відома і наступна інформація: дата реєстрації каналу «ІНФОРМАЦІЯ_2»: 14.11.2016, країна Україна; мета створення каналу «ІНФОРМАЦІЯ_2»: викривати продажних і корумпованих політиків та доносити цю інформацію на суд, звичайних людей; кількість підписників каналу «ІНФОРМАЦІЯ_2»: 4,4 тис. осіб (станом на 24.05.2023); адміністратор, автор поширеної інформації каналу «ІНФОРМАЦІЯ_2»: ОСОБА_3 . Додатково на каналі розміщена інформація, з посиланням на сторінки: ОСОБА_7 у Інстаграмі, де зазначається інформація про власника: ОСОБА_10 Громадський діяч, Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2», t.me/spartakserhiienko. «ІНФОРМАЦІЯ_2» у Телеграмі посилання на сторінку. https://t.me/inshadumka, підписниками є 21738 тис. осіб (станом на 24.05.2023) «ІНФОРМАЦІЯ_2» у Інстаграмі посилання неактивне (не відтворюється). З наведеного, стало відомо про «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2» та адміністратора, автора поширеної інформації каналу «ІНФОРМАЦІЯ_2»: ОСОБА_3 . У зазначених інформаційних джерелах ОСОБА_3 оприлюднює інформацію, яку він збирає, одержує, створює, редагує та поширює від свого імені, прямо заявляючи про те, що він в такий спосіб провадить журналістську діяльність і свій правовий статус журналіста він підтверджує посвідченням. За таким документом (посвідчення журналіста), ОСОБА_3 здійснює письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів; безперешкодно відвідує приміщення суб`єктів владних повноважень, відкриті заходи, які ними проводяться; збирає інформацію щодо воєнних дій та розповсюджує її у вище вказаних інформаційних джерелах (наведене чітко прослідковується у телеграм - каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2»). Наведене безсумнівно дає розуміти та стверджувати, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агенство «ІНФОРМАЦІЯ_2» є власником Телеграм - каналу, ОСОБА_3 є автором, адміністратором телеграм - каналу «ІНФОРМАЦІЯ_2» та автором оспорюваної поширеної недостовірної інформації. Відтак, проглядаючи відео-ролик з поширеною інформацією у автора ОСОБА_3 на головному уборі відтворено найменування Інформаційного агентства «ІНФОРМАЦІЯ_2» та нашиті емблеми «ІНФОРМАЦІЯ_2», як на його головному уборі так і на його верхньому одязі. Наведене є підтвердженням того, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2» про неї поширило недостовірну інформацію у телеграм - каналі « ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 від ІНФОРМАЦІЯ_6 , а ОСОБА_3 є автором цієї поширеної інформації. Отже, переглядаючи відео-ролик у телеграм - каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 від ІНФОРМАЦІЯ_6 на: 1 хв. 40 сек. (час) йдеться саме про неї: «... ОСОБА_4 пошол на ІНФОРМАЦІЯ_7 », що в перекладі на державну мову «... ОСОБА_5 пішов на *уй разом ... зі своєю хвойдою мамою» (далі - Інформація). Факт поширення даної Інформації для необмеженого кола осіб підтверджується скріншотом з телеграм - каналу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 від ІНФОРМАЦІЯ_6 та реакцією підписників цього телеграм - каналу, яка висловлена понад 202 учасниками та коментарями 16-ти учасниками. Оскільки, вона є мамою ОСОБА_8 - міського голови міста Конотоп Сумської області, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_8 НОМЕР_1 від 22.06.1982, мова йде саме про неї. Проте, впродовж усього свого життя вона користується повагою та авторитетом серед мешканців міста Конотоп, живе у шлюбі, дбає про збереження сімейних цінностей, виховує трьох дітей і жодного разу не чула в свою адресу схожих висловлювань, таких, які собі без обґрунтувань дозволив висловити автор Інформації. Така поширена Інформація відповідачами у телеграм - каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 від ІНФОРМАЦІЯ_6: «... ОСОБА_4 пошол на *уй вместе....с своей проституткою мамою», що в перекладі на державну мову «... ОСОБА_5 пішов на *уй разом ... зі своєю хвойдою мамою» не відповідає дійсності, є негативною та такою, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію, як мами, дружини і людини в цілому. Зазначила, що вона з відповідачами особисто взагалі не знайома, тому така протиправна його поведінка по відношенню до неї повинна бути розцінена, як поширення недостовірної негативної Інформації про неї, що порушує її немайнові права, принижує її честь, гідність та ділову репутацію. У зв`язку з такою Інформацією вона втратила соціальне благополуччя та певні концептуальні цінності для належної самоорганізації особистості, а саме: наявна необхідність постійно виправдовуватися щодо висловленого відповідачем, в тому числі і у соціальних мережах та репутаційно реабілітовуватися перед її дітьми, оточуючими, у зв`язку із порушенням соціальних репутаційних зв`язків як мами та дружини, що призвело до погіршення самопочуття та стану здоров`я. Такі немайнові втрати призвели до заподіяння їй моральних страждань, що у своїй сукупності призвело до моральної шкоди.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29.08.2023 відкрито провадження у цій справі, за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз`яснено їх право подати заяви по суті справи та визначено відповідні процесуальні строки.

20.09.2023 представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 до суду було подано клопотання про долучення доказів (документів) до матеріалів справи.

Копію позовної заяви з додатками, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 29.08.2023 відповідачем ТОВ «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2» не було отримано, поштове повідомлення повернулось до суду із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Копію позовної заяви з додатками, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 29.08.2023 відповідачем, ОСОБА_3 , було отримано 19.09.2023, що підтверджується рекомендованим поштовим повідомленням про вручення поштового направлення.

03.11.2023 представником позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 до суду було подано клопотання про долучення доказів (документів) до матеріалів справи.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15.01.2024 у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_3 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

Будь-яких заяв по суті справ до суду не надійшло.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 13.02.2024 закінчено підготовче провадження у цій цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті, у судове засідання викликано сторони по справі.

Представниця позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримала заявлений позов з підстав викладених у ньому та просила задовольнити. При цьому, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідачів, які будучи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, в судові засідання не з`являлись, про причини не явки суд не повідомляли, правом на подання відзиву не скористалися та за згодою сторони позивача ухвалити заочне рішення.

Таким чином, суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові та електронні докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач у даній справі - ОСОБА_2 є мамою ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 22.06.1982 (а.с. 16).

Так, ІНФОРМАЦІЯ_9 об 13:53 год. у месенджері TELEGRAM на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» був опублікований допис, яким опубліковано відео з коментарем до нього: «Звертаюсь до наших хлопців, які зараз захищають нашу святу, рідну, українську землю! Повертайтесь, обирайте собі квартири, робимо косметичний ремонт, заїжайте та живіть!» (а.с. 23).

Згідно перекладу з російської мови на українську відеозапису із інтернет мережі «Telegram» від ІНФОРМАЦІЯ_6 «ІНФОРМАЦІЯ_2» у відеоматеріалі йдеться про таке: «Маленький конотопський бандеровець, маленька конотопська смердюча свиня, психічнохворий боров ОСОБА_5 сьогодні відкрив свою вонючу пащу, почав розповідати про мою земельну ділянку, яка у моїй власності вже більше ніж 5 років, яка знаходиться у селі Озаричі Конотопського району, точніше Нове. Кричав, що ту земельну ділянку «потрібно віддати хлопцям, які боронять святу рідну українську землю». Я погоджуюсь із тим, що у хлопців повинна бути земля. У всіх хлопців, які боронять нашу святу українську землю повинна бути земля. У них також повинні бути й квартири, дах над головою. І ось у цьому будинку «показує на будинок» ОСОБА_5 , цей боров, свиня ця дурна, психічно хвора, обіцяв надати їм квартири. Вже 8 років як тут повинні жити родини наших захисників. Але подивіться зараз у якому то все стані відбувається. А ця паршива конотопська психічнохвора свиня ОСОБА_5 лізе в мою приватну власність і щось там, дурник, розповідає. Із сьогоднішнього дня починає революцію у місті Конотоп. «ІНФОРМАЦІЯ_2» і я, як її головний редактор, оголошуємо цю революцію. Хлопці! Квартири, які у цьому будинку повинні бути - вони ваші! Але поки ви їх не візьмете самі, вам їх ніколи ніхто не дасть. Тому, приїжджайте, обирайте, робимо ту перегородки, заселяйтесь і живіть. А цього конотопського борова, цю свиню, блядь, тупорилу, блядь, оцього психічнохворого мера посилайте на хуй. ОСОБА_5 , пішов на хуй. Із своїм кінченим кульгавим татом, ти ж мого тата чіпляв, і зі своєю проституткою мамою, ти ж мою маму сьогодні зачепив. Підарас йобаний.» (а.с. 119).

У вказаному відео, яке досліджене у судовому засіданні, зокрема з 01:36 по 01:41 хвилини запису ОСОБА_3 заявив: «... ОСОБА_4 пошол на *уй вместе....со своей проституткою мамою» (а.с. 27).

Позивач уважає висловлювання ОСОБА_3 щодо неї у вказаному відеоматеріалі таким, що не відповідає дійсності, є негативним та таким, що принижує її честь, гідність та ділову репутацію, як мами, дружини і людини в цілому.

Заперечуючи проти таких висловлювань надала до суду (а.с. 83, 86, 87, 88, 107):

-лист Конотопського районному відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області від 12.09.2023, у якому вказано, що ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності не притягувалась;

-лист Конотопського районному відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області від 29.09.2023, у якому вказано, що ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за заняття проституцією за ст. 181-1 КУпАП не притягувалась;

-характеристику ОСОБА_2 , яка видана ОСОБА_9 , якою позитивно охарактеризовано позивача у справі;

-витяги з Вікіпедії та Академічного тлумачного словника щодо поняття/тлумачення слова «проститутка».

Таким чином, встановивши наведене у відповідності до заявлених позовних вимог та суб`єктного складу відповідачів, проаналізувавши письмові та електронні докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, суд дійшов такого.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Визначення у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19, від 20.01.2021 у справі 203/2/19).

Якщо заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі в якості відповідача, не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення, без залучення таких належних відповідачів позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 (пункт 75)).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_3 є засновником, директором та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2», основним видом економічної діяльності якого є діяльність інформаційних агентств.

Таким чином, зважаючи на встановлене у відповідності до наведених норм права, суд доходить висновку, що у вимогах позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2» слід відмовити, оскільки судом не було встановлено про те, що ОСОБА_3 поширював інформацію, яку уважає позивач недостовірною саме від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2». Також, судом не було встановлено, а позивачем не доведено, що безпосередньо адміністратором каналу «ІНФОРМАЦІЯ_2», розміщеного в мережі TELEGRAM, його засновником та власником є ОСОБА_3 , що у сукупності вказує на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2» не є належним відповідачем у даній справі.

Вирішуючи вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації, суд виходив з такого.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 34 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.

Верховний Суд наголошує на важливості права кожної людини на приватність і права на свободу вираження поглядів як основи демократичного суспільства. Ці права не є абсолютними і не мають ієрархічного характеру, оскільки мають однакову цінність.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні брати до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доведення достовірності оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, слід відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до п. 2 ст 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік), свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Отже, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

У розрізі наведених норм права, надаючи оцінку висловлюванню відповідача ОСОБА_3 «проститутка» щодо ОСОБА_2 у відеоматеріалі від ІНФОРМАЦІЯ_9, суд зазначає наступне.

Так в національному законодавстві України відсутній термін «проститутка», що підтверджується розділом «термінологія законодавства» офіційного веб-порталу https://zakon.rada.gov.ua.

Оскільки встановити роз`яснення цих виразів у законодавстві України неможливо, суд вважає за доцільне звернутися до джерел лексичного тлумачення.

Відповідно до академічного тлумачного словника української мови, «проститутка» - це жінка, яка займається проституцією.

При цьому термін проститутка може вживатися і в наступних значеннях - продажна, безпринципна, безчесна людина.

Виходячи зі змісту викладених тлумачень терміну «проститутка», використаних ОСОБА_3 у відеоматеріалі від ІНФОРМАЦІЯ_9, опублікованого у месенджері TELEGRAM на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» відносно позивача ОСОБА_2 є оціночними судженням останнього щодо позивача, правдивість якого не можна перевірити на предмет його дійсності. Таке висловлювання є вираженням суб`єктивної думки і погляду останнього та не підлягає спростуванню.

Таким чином, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов переконання, що ужиті у відеоматеріалі висловлювання щодо позивача, розміщені у дописі від ІНФОРМАЦІЯ_9 об 13:53 год. у месенджері TELEGRAM на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» є виключно оціночним судженням ОСОБА_3 щодо ОСОБА_2 , яке було ужито в контексті викладу думок та висновків в ході відеоматеріалу, проте виключно не стосується особи позивача ОСОБА_2 та оскільки правдивість чи правильність оціночного судження встановити неможливо, суд позбавлений можливості визнати такі висловлювання ОСОБА_3 щодо ОСОБА_2 недостовірним, що зумовлює відмову у задоволення позовних вимог в цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Водночас, оскільки поширена відповідачем ОСОБА_3 інформація містить образливі вирази щодо позивача, тобто суб`єктивну думку не про об`єкт, а про суб`єкт, висловлювання у брутальній, принизливій формі, що принижує честь, гідність і ділову репутацію особи ОСОБА_2 , на користь останньої підлягає відшкодуванню моральна шкода.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30.07.2020 у справі № 200/20351/1/, від 30.09.2020 у справі № 728/1144/19.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.05.2022 в справі № 487/6970/20.

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2020 в справі № 477/874/19.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Звертаючись до суду із позовом позивач оцінила завдану їй моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн., яку просить стягнути з відповідачів.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суд встановлює фактичні обставини справи та має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Так, судом було встановлено, що поширена спірна інформація є оціночним судженням, що не може бути спростована чи підтверджена, проте містить образливі вислови. Водночас позивачкою доведено поширення відповідачем щодо неї інформації образливого характеру, яка принижує її честь, гідність та ділову репутацію, відтак суд вважає, що наявні підстави для відшкодування з ОСОБА_3 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., що буде розумним та допустимим у розрізі спірних правовідносин, а заявлений розмір моральної шкоди позивачем є завищеним, тому підлягає зменшенню судом. При цьому, суд враховує обставини справи та зібрані у справі докази, характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних страждань щодо поширення відносно неї інформації образливого характеру, яка стала відома широкому колу осіб, яка спричинила душевні хвилювання ОСОБА_2 , що свідчить про завдання моральної шкоди.

Вирішуючи заяву позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд виходив з такого.

За правилом п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, законодавцем включено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Незалежність адвокатури гарантується.

Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена

У Рішенні Конституційного Суду України № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30.09.2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до пунктів 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать і консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.

Конституційний Суд України у Рішенні № 23-рп/2009 (пункт 3.2) від 30.09.2009 зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу.

Згідно з частинами першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя (on measures facilitating access to justice) № R (81) 7, яким передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, яка виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Також у пункті 4 цих Рекомендацій зазначено, що жодна зі сторін не повинна бути позбавлена можливості користуватися послугами адвоката.

У пункті 1 Резолюції (78) 8 Комітету Міністрів Ради Європи (КМРЄ) державам-членам про безоплатну правову допомогу і юридичні консультації (on legal aid and advice) від 02.03.1978 зазначено, що ніхто не може бути в силу перешкод економічного характеру позбавлений можливості використання або захисту своїх прав у будь-яких судах, повноважних виносити рішення по цивільних, господарських, адміністративних, соціальних чи податкових справах. З цією метою кожна особа має бути наділена правом на необхідну правову допомогу в судовому провадженні. При розгляді того, чи така допомога є необхідною, слід враховувати: а) фінансові можливості та зобов`язання відповідної особи; b) очікувані судові витрати.

Суд також зазначає, що принцип повного відшкодування витрат на професійну правничу допомогу стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, ґрунтується на загальних принципах справедливості та компенсації в правовій системі.

Зазначений принцип допомагає взаємно збалансувати тягар витрат і забезпечити ефективний доступ до правосуддя, оскільки це дає можливість: 1) стимулювати справедливі судові процеси: якщо сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, може очікувати відшкодування витрат на адвоката, це стимулює її використовувати правові засоби та користуватися послугами адвокатів для ефективного представлення своїх інтересів у суді, що сприяє справедливому та рівноправному судовому процесу; 2) захистити право на доступ до правосуддя: гарантування відшкодування витрат на професійну правничу допомогу забезпечує можливість захисту особою своїх прав у суді, незалежно від її фінансового стану, що сприяє реалізації принципу рівності перед законом; 3) збалансувати інтереси сторін: відшкодування витрат на професійну правничу допомогу сприяє встановленню балансу інтересів сторін та дає змогу стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, компенсувати витрати, що виникли внаслідок необхідності захищати свої права в суді; 4) забезпечити судову ефективність: якщо сторона, на користь якої ухвалено судове рішення, може очікувати відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, це сприяє ефективності судового процесу та робить його більш доступним та прозорим.

Положеннями частини другої статті 137 ЦПК України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Отже, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17, від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17.

Разом з тим, суд враховує, що за частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до пункту шостого частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі та обов`язку суду в будь-якому випадку задовольнити заяву про їх відшкодування.

У постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22 у розвиток зазначеної вище позиції Об`єднаної палати Верховний Суд указав, що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

Зазначені правові висновки кореспондуються також і з положеннями ЦПК України у цій частині, відповідно можуть бути застосовані до даних правовідносин при вирішенні даної заяви.

Разом з тим, застосовуючи зазначені вище висновки Об`єднаної палати Верховного Суду, викладені у постанові від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22, та правові норми до правовідносин, що виникли у цій справі, суд звертає увагу, що у позові представником позивача зазначено загальне прохання про необхідність стягнення судових витрат, при цьому зазначена вимога не конкретизована, а на її підтвердження останньою будь-яких доказів не подано. До ухвалення у справі рішення представником не надано доказів на підтвердження понесення таких витрат, як і не вказано будь-яких причин, які унеможливлюють подання останніми вчасно - до завершення судових дебатів, відповідних доказів, не повідомлено про наявність поважних причин, які зумовлюють необхідність подання таких доказів в першій заяві по суті справи позивачем.

Зазначена правова позиція висвітлена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.01.2024 у справі № 380/12348/22.

Наведене вище дає підстави вважати, що представник позивача не подала заяви, яка б у розумінні положень ч. 8 ст. 141 ЦПК України, надавала б суду можливість вирішити питання щодо розподілу судових витрат, та у разі необхідності в резолютивній частині рішення, у відповідності до вимог п.5 ч.6 ст. 265 ЦПК України призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, дату, час і місце його проведення, строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру понесених нею судових витрат.

Відтак, оскільки представник позивача не дотрималася процесуальних норм закону, не подала до суду доказів на підтвердження понесених витрат разом із першою заявою по суті справи або до закінчення судових дебатів, а в судових дебатах не повідомила суду про причини неможливості подати такі докази вчасно, та не заявила про намір подати такі докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Аналогічний підхід застосовний в ухвалі Верховного Суду від 08.01.2024 у справі № 580/3758/19.

Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2», ОСОБА_3 про захист честі, гідності та ділової репутації.

В порядку ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору на суму 3 750,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України, ст.ст. 11, 23, 15, 16, 201, 277, 197, 299 ЦК України, Законом України «Про інформацію», Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 247, 259, 263-265, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 ( РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «ІНФОРМАЦІЯ_2» (код ЄДРПОУ: НОМЕР_5, АДРЕСА_4), ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) про захист честі, гідності та ділової репутації - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн та судовий збір в сумі 3 750 грн, а всього 13 750 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 28.11.2024.

Суддя: