Рішення

від 21.11.2024 по справі 757/8991/24-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8991/24-ц

пр. 2-5304/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого - судді Ільєва Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

за участю представника позивача - Фоменка Д.А. ,

представників відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Позняки-автосервіс» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території в розмірі 24480,00 грн., суму інфляційних нарахувань в розмірі 1930,87 грн, 3% річних в розмірі 487,20 грн, судовий збір в розмірі 3028,00 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

Мотивуючи позовні вимоги, представник позивача вказує, що з вересня 2022 року відповідач не оплачує послуги по утриманню машиномісць № АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , які належать їй на праві приватної власності, а тому утворилась заборгованість, яка станом на 01.02.2024 становить 24480,00 грн., що і послугувало підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді Ільєвої Т.Г. від 28.02.2024 р. справу прийнято до провадження та відкрито спрощене провадження з розгляду справи, призначено дату судового розгляду з повідомленням (викликом) сторін.

10.06.2024 до суду надійшов відзив ОСОБА_4 на позовну заяву, в якій відповідач вказує, що позовні вимоги побудовані на договорі, дія якого скінчилась 30 вересня 2008 року, та правочині відсутні будь-які умови його пролонгації. Окрім цього, позивач не надав доказів, що він являється управителем підземної автостоянки по АДРЕСА_2 , а відтак відсутні підстави для стягнення коштів.

06.08.2024 до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача, який вказує на необґрунтованість та безпідставність викладених доводів у відзиві.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо позовних вимог, вказуючи на їх безпідставність та просив відмовити у їх задоволенні.

Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, враховуючи доводи відповідача, що викладені у відзиві, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення та задоволення позовних вимог.

Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_4 є власником паркомісць АДРЕСА_2, АДРЕСА_1 секція Б за адресою: по АДРЕСА_2 .

Окрім іншого встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЗНЯКИ-АВТОСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 30183224) здійснює діяльність з технічного обслуговування підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_2 , прийнятої до експлуатації державною приймальною комісією відповідно до Акту № 326 від 15.10.2003.

Вказане в сукупності спростовує доводи відповідача, що позивач не являється управителем підземної автостоянки по АДРЕСА_2 .

01.10.2007 між ТОВ «ПОЗНЯКИ-АВТОСЕРВІС» та ОСОБА_4 (далі - Власник/Відповідач) було укладено договір №1-10-АДРЕСА_2,101Б/СТ13 про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території (далі - Договір), згідно умов якого Власник передає, а Виконавець приймає на обслуговування місця АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 секції «Б» підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_2 , що належать власникові на праві приватної власності (далі - Стоянка).

Відповідно до п. 1.2. Договору, Виконавець забезпечує обслуговування Стоянки і прилягаючої території, збереження транспортних засобів Власника на Стоянці, а Власник оплачує послуги Виконавця по обслуговуванню Стоянки і бере участь витратах по її утриманню.

У відповідності до умов п. 2.1. Договору, Виконавець зобов`язався забезпечити умови обслуговування стоянки, охорону, цілодобовий пропускний та внутрішній режим, здійснювати комплекс робіт по утриманню стоянки та прилягаючої території в належному технічному і санітарному стані та інші послуги.

Власник зобов`язався своєчасно сплачувати Виконавцю вартість послуг та свою частку у витратах по утриманню й обслуговуванню Стоянки згідно умов даного Договору (п. 2.2.4 Договору).

У вартість наданих послуг включено: водопостачання, електроенергію, телефон, касове обслуговування, прибирання стоянки та прилеглої території, загальногосподарські витрати, заробітну плату обслуговуючого персоналу, обов`язкові відрахування, збори, платежі і податки, передбачені чинним законодавством (п. 4.2 Договору).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_4 та ТОВ «ПОЗНЯКИ-АВТОСЕРВІС» виникли правовідносини щодо утримання останнім, як виконавцем, двох паркомісць, належних ОСОБА_4 на праві власності, за що остання зобов`язана сплачувати за надані послуги.

Відповідно до п. 4.1. Договору Власник оплачує надані Виконавцем послуги в сумі, що відповідає частці Власника у витратах по утриманню й обслуговуванню Стоянки.

Згідно п. 4.4. Договору, на момент підписання даного Договору сума однієї частки (одного місця) Власника у витратах по утриманню і обслуговуванню Стоянки на місяць складає 165 (сто шістдесят п`ять) грн 00 коп. без ПДВ. Всього до сплати за два місця 330 (триста тридцять) грн 00.

В силу п. 4.5. Договору, оплата здійснюється Власником у національній валюті України на розрахунковий рахунок Виконавця за поточний місяць на пізніше 25-го числа поточного місяця.

Витрати по утриманню та експлуатації стоянки розраховуються, виходячи із фактичних витрат на утримання за попередній період з урахуванням планового прибутку та податків, шляхом ділення на загальну кількість машино (парко) місць, що становить 264 машино-місць.

З 01.02.2019 діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 410 грн щомісячно, з 01.09.2021 діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 580 грн щомісячно та з 01.12.2022 діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 750 грн. щомісячно (діючий тариф).

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином, згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 901 та ч. 1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому, такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Крім того, відповідно до п. 7 Правил користування будинку та прибудинкової території, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, на власника, наймача житлового приміщення, покладено обов`язок сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із наведеними нормами чинного законодавства споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 30 жовтня 2013 року роз`яснено, що не укладання договору про надання житлово-комунальних послуг у письмовій формі не звільняє боржника від обов`язку оплачувати отримані ним послуги.

Аналізуючи законодавство, що регулює відносини, які виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, суд може прийти до висновку щодо того, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такий висновок висловлено Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року № 6-2951цс15 та у постанові від 15 травня 2014 року у справі № 5011-31/17255-2012.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За змістом норми ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

При цьому, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і при будинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

Згідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує (частина 4 цієї статі).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 322 ЦК України).

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

Згідно положень частин 2 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

За положеннями вказаного Закону, власником приміщення є фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням. У разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо управління майном приймається відповідно до закону. Споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

На адресу відповідача неодноразово надсилались пропозиції та проєкти додаткових угод для підписання, в яких пропонувалось погодити розмір щомісячної плати за надання послуг (частка Власника у витратах) за обслуговування машиномісць. Однак підписані Відповідачем примірники додаткових угод, не повертались на адресу Позивача, водночас заперечень чи зауважень відповідача щодо нових тарифів також не надходило.

Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992р. № 572, наймачі, власники квартир багатоквартирних будинків зобов`язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідачу кожного місяця надаються платіжні квитанції на сплату нарахувань за послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Даними квитанціями боржники щомісяця повідомляється про наявність заборгованості за спожиті послуги, що також є претензіями про стан боргу та необхідність його сплати.

Відповідно до загальних умов виконання зобов`язання, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов`язань.

Згідно із частиною першою ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

В зв`язку з тим, що з вересня 2022 року відповідач не оплачує послуги по утриманню машиномісць № АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , за нею утворилась заборгованість, яка станом на 01.02.2024 становить 24480,00 грн.

Згідно з нормами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до ч. 2 ст. 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.

Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачем зобов`язань. Розмір суми заборгованості наданий позивачем відповідачем у в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України не спростований.

Що стосується доводів відповідача, що позовні вимоги побудовані на договорі, дія якого скінчилась 30 вересня 2008 року та у цьому правочині відсутні будь-які умови його пролонгації, то дані доводи суд не приймає до уваги та вважає їх безпідставними, оскільки це не спростовує висновку суду щодо наявності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості, оскільки незважаючи на відсутність письмового договору про надання послуг з утримання та обслуговування нерухомого майна, між сторонами у справі фактично склалися саме такі зобов`язальні правовідносини, оскільки позивач надає відповідачу послуги з утримання та обслуговування машиномісця, які не можуть бути відокремлені, фактично надаються, а тому відповідач, як власник цього нерухомого майна, зобов`язана їх оплачувати.

Окрім цього, позивач просить суд стягнути суму інфляційних нарахувань в розмірі 1930,87 грн, 3% річних в розмірі 487,20 грн, проте вказані вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на те, що в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України постановою від 5 березня 2022 року заборонив:

- нараховувати та стягувати неустойку (штрафи, пеню), інфляційні нарахування, проценти річні, нараховані на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги;

- припиняти/зупиняти надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі.

Разом із цим, враховуючи, що вказані вимоги стосуюються вказаного періоду, а позивачем не надано розрахунку, за яким судом можна було визначити суми, які виходять за межі періоду визначеного Постановою, тому приходжу до висновку про повну відмову у вказаній частині позовних вимог.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, також необхідно стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір пропорційно задоволених позовних вимог у розмірі 2755,79 грн.

Що стосується стягнення судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ,договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України)

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

За приписами частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Вказана судова практика щодо питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу є сталою.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просив суд покласти витрати за надання заявнику правничої допомоги на відповідача та наводив відповідний попередній (орієнтовний) розрахунок понесених судових витрат, який, за попередніми розрахунками заявника, становить 5 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Додатковою угодою № 10 від 02.01.2024 до Договору про надання правничої допомоги №18/08/23/ПА від 18.08.2023, укладеним між ТОВ «ПОЗНЯКИ-АВТОСЕРВІС» та адвокатом Фоменком Д.А., було погоджено, що гонорар АДВОКАТА за послуги з професійної правничої допомоги, а саме: представництво інтересів КЛІЄНТА в Печерському районному суді міста Києва в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗНЯКИ-АВТОСЕРВІС» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, становить фіксовану суму 5000,00 грн та повинен бути сплачений КЛІЄНТОМ протягом 60 днів після набрання законної сили рішенням суду в цивільній справі за вищевказаним позовом.

По факту надання вищевказаної правничої допомоги ТОВ «ПОЗНЯКИ-АВТОСЕРВІС» та адвокат Фоменко Д.А. склали Акт № 10 приймання-передачі наданих послуг від 21.02.2024 (далі - Акт), згідно якого АДВОКАТ надав, а КЛІЄНТ прийняв послуги з професійної правничої допомоги, а саме: послуги з представництва інтересів КЛІЄНТА в Печерському районному суді міста Києва в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗНЯКИ-АВТОСЕРВІС» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Відповідно до п. 2 Акта гонорар АДВОКАТА за послуги з професійної правничої допомоги становить фіксовану суму у розмірі 5000,00 грн та повинен бути сплачений КЛІЄНТОМ протягом 60 днів після набрання законної сили рішенням суду в цивільній справі за вищевказаним позовом. Клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції заявлено не було.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на корить позивача витрат на надання правничої допомоги в розмірі 5000,00 грн.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Керуючись ст.ст. 3, 8, 21, 22, 24, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. ст. 10, 64, 66, 67, 179, 191 ЖК України, ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 289, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Позняки-автосервіс» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЗНЯКИ-АВТОСЕРВІС» заборгованість (за період з вересня 2022 року по січень 2024 року) в розмірі 24480,00 грн, судовий збір в розмірі 2755,79 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЗНЯКИ-АВТОСЕРВІС», 02068, м. Київ, вул. А. Ахматової, буд. 3, код ЄДРПОУ 30183224.

Відповідач: ОСОБА_4 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення буде виготовлено протягом десяти днів.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА