Рішення

від 29.11.2024 по справі 523/2772/23

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

523/2772/23

СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2024 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Кицюк В.С., за участю: секретаря Лопатюк А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

представника третьої особи ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інвестжитло», третя особа Державне підприємство Міністерства оборони України «Оборонавторемсервіс», про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення завданої моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року позивач звернулась до суду із вищезазначеним позов, у якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ ДП «Інвестжитло» №2 від 11 січня 2023 року про звульнення ОСОБА_1 ; поновити ОСОБА_1 на роботі в ДП «Інвестжитло» з 11 січня 2023 року на посаді економіста; зобов`язати ДП «Інвестжитло»; зобов`язати ДП «Інвестжитло» внести зміни до трудової книжки у розділі «Відомості про роботу» та зазначити, що запис про звільнення є недійсним; стягнути з ДП «Інвестжитло» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з ДП «Інвестжитло» на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1200,00 грн; стягнути з ДП «Інвестжитло» на користь позивача судові витрати; зобов`язати ДП «Інвестжитло» подати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що 06 липня 2021 позивач призначена на посаду економіста Відділу фінансово-економічної роботи, податкового та бухгалтерського обліку в ДП «Інвестжитло». Наказом МОУ припинено юридичну особу ДП «Інвестжитло», правонаступником визначено ДП МОУ «Оборонавторемсервіс». 10.11.2022 позивача попереджено про заплановане вивільнення у зв`язку із реорганізацією ДП «Інвестжитло». 11.01.2023 наказом №2 позивача звільнено із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку із реорганізацією. Позивач вважає наказ про звільнення незаконним та таким, що порушує права позивача, оскільки відповідачем не дотримано встановленого порядку звільнення особи із займаної посади. Починаючи з дня видачі Наказу МОУ «Про реорганізацію ДП «Інвестжитло» №355 від 07 листопада 2022 року та по день звільнення позивача 10 січня 2023 року, фактично штатний розпис ДП «Інвестжитло», затверджений наказом №21 від 01 лютого 2022 року, не змінювався, а скорочення чисельності або штату працівників не відбувалось (Т.1 а.с.1-19).

Ухвалою Суворовського районного суду міста Одеси від 21 березня 2023 року справу передано за підсудністю до Солом`янського районного суду міста Києва (Т.1 а.с.36).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 21 червня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (Т.1 а.с.50).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2023 року здійснено перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільної справи - в розгляд справи в порядку спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін (Т.1 а.с.67).

06.02.2024 до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначає, що 07 листопада 2022 року МОУ прийняло Наказ №355 «Про реорганізацію ДП «Інвестжитло», яким припинено юридичну особу ДП «Інвестжитло», реорганізувавши його шляхом приєднання до ДП МОУ «Оборонавторемонтсервіс». На виконання наказу, Головне управління майна та ресурсів затвердило План заходів щодо реорганізації ДП «Інвестжитло» шляхом приєднання до ДП МОУ «Оборонавторемсервіс». У відповідності до п.4 Плану заходів щодо реорганізації ДП «Інвестжитло» шляхом приєднання до ДП МОУ «Оборонавторемсервіс» представником власника який виконує його функції було прийнято рішення про заплановане вивільнення всіх працівників ДП «Інвестжитло» не задіяних в виконанні заходів з реформування та технологічних процесах. Економіст відділу фінансово-економічної роботи, податкового та бухгалтерського обліку ОСОБА_1 не була задіяна у виконанні заходів з реформування та технологічних процесах (Т.1 а.с.116-161).

07.02.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначила, що у ДП «Інвестжитло» фактично відбулась реорганізація шляхом приєднання до ДП МОУ «Оборонавторемсеріс», у той час як скорочення чисельності або штату працівників на ДП «Інвестжитло» фактично не відбулось. Хоча і відбулась реорганізація, посада позивача фактично не скорочувалась (Т.1 а.с.165-171).

20.02.2024 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника відповідача про долучення доказів (Т.1 а.с.180-188).

12.03.2024 надійшли пояснення позивача щодо розрахунку середнього заробітку (Т.1 а.с.189-204).

18.03.2024 до суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів (Т.1 а.с.220-225).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 08 квітня 2024 року задоволено клопотання позивача та витребування доказів (Т.1 а.с.237).

08.04.2024 до суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів (Т.2 а.с.1-3, 4-7).

19.04.2024 до суду надійшли пояснення позивача на висновок за результатами службової перевірки (Т.2 а.с.13-18).

19.04.2024 до суду надійшло клопотання позивача про долучення доказів (Т.2 а.с.24-31).

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 06 травня 2024 року задоволено клопотання представника відповідача про виклик та допит свідків (Т.2 а.с.43-49).

13.05.2024 через систему «Електронний суд» надійшли витребувані докази (Т.2 а.с.59-66).

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 27 липня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача від 04 липня 2024 року про долучення доказів та відмовлено у повторному клопотанні представника відповідача про виклик свідків (Т.2 а.с.89-94). У судовому засіданні 29 липня 2024 року приведено до присяги та допитано свідків: ОСОБА_6 та ОСОБА_7

25.09.2024 через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення представника відповідача (Т.2 а.с.120-126).

27.09.2024 до суду надійшли заперечення представника позивача на додаткові пояснення (Т.2 а.с.127-137).

14.10.2024 до суду надійшли заперечення представника позивача на додаткові пояснення (Т.2 а.с.147-158).

У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, оскільки наказ про звільнення позивача є незаконним.

Позивач у судовому засіданні підтримала свого представника та просила позов задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову, оскільки наказ про звільнення є законним. Наголосив, що відповідачем була дотримана процедура та порушення норм трудового законодавства відсутні.

Представник третьої особи, доповнюючи судовий розгляд своїми поясненнями, зауважив, що дії відповідача по звільненню позивача, що є предметом розгляду даної справи, цілком узгоджуються з нормами діючого законодавства. Просив в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду і вирішення справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частина шоста статті 43 Конституції України).

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ч.1 ст.40 КЗпП).

Згідно з ч.2 ст.40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17 зроблено висновок, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).

Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

За приписами ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації, а також припинення трудового договору з домашнім працівником з ініціативи роботодавця відповідно до статті 173-6 цього Кодексу), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Судом встановлено, що 06 липня 2021 року ОСОБА_1 призначено на посаду економіста ДП «Інвестжитло», відповідно до Наказу №106-к від 05 липня 2021 року, про що зроблено запис в трудовій книжці (Т.1 а.с.16).

Наказом Міністерства оборони України «Про реорганізацію державного підприємства «Інвестжитло» №355 від 07 листопада 2022 року припинено юридичну особу - Державне підприємство «Інвестжитло», ідентифікаційний код юридичної особи - 33294267 (03168, місто Київ, Повітрофлотський проспект, будинок 6), реорганізувавши його шляхом приєднання до Державного підприємства Міністерства оборони України «Оборонавторемсервіс», ідентифікаційний код юридичної особи - 43069909 (02093, місто Київ, вулиця Миколи Хвильового, будинок 15) (Т.1 а.с.144).

Також п.2 Наказу визначено, що Державне підприємство Міністерства оборони України «Оборонавторемсервіс» є правонаступником усіх прав та обов`язків Державного підприємства «Інвестжитло» (Т.1 а.с.144).

10.11.2022 ОСОБА_1 повідомлено про наступне планове звільнення з посади на підставі п.1 ст.40 КЗпП України, яке відбудеться 11 січня 2023 року у зв`язку з припиненням юридичної особи, реорганізувавши ДП «Інвестжитло» шляхом приєднання до ДП МОУ «Оборонавторемсервіс» (Т.1 а.с.17).

Наказом №52-в від 13 грудня 2022 року ДП «Інвестжитло» надано ОСОБА_1 , економісту, відпустки 26 календарних днів з 14.12.2022 року по 10.01.2023 року включно (Т.1 а.с.195).

Наказом №2 від 11 січня 2023 року ДП «Інвестжитло» звільнено ОСОБА_1 , економіста відділу фінансово-економічної роботи, податкового та бухгалтерського обліку, з 11 січня 2023 року у зв`язку із реорганізацією, згідно із п.1 ст.40 КЗпП (Т.1 а.с.18).

Наказом №21 від 01 лютого 2022 року ДП «Інвестжитло» затверджено з 01 лютого 2022 року штатний розклад ДП «Інвестжитло» разом із посадовими окладами, який додається до цього наказу. Зокрема, у структурному підрозділі «Відділ фінансово-економічної роботи, податкового та бухгалтерського обліку» наявна одна штатна одиниця «Економіст» (Т.1 а.с.196, 198).

Даний штатний розпис діяв станом на час попередження позивача про майбутнє вивільнення та станом на час її звільнення.

Відповідно до довідки начальника відділу кадрів ДП МОУ «Оборонавторемсервіс» від 13 квітня 2023 року вих. №120, станом на 10 листопада 2022 року в Штатному розкладі ДП МОУ «Оборонавторемсервіс» була відсутня вакантна посада «Економість». Також були відсутні інші вакантні посади, що відповідали б кваліфікаційним вимогам працівника, та могли б бути запропоновані для працевлаштування (Т.1 а.с.151).

Так, право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з ч.2 ст.65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Наказом МОУ №261 від 27 серпня 2021 року внесено зміни до Статуту ДП «Інвестжитло» (Т.1 а.с.121). Відповідно до Статуту, ДП «Інвестжитло» засноване на державній власності як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України (п.1.1.), і у своїй діяльності підприємство керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та наказами Міністерства оборони України, нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, а також цим Статутом (п.1.3.) (Т.1 а.с.123).

Наказом Міністерства оборони України, яке діяло відповідно до Положення про МОУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 730) та у зв`язку із проведенням у Міністерстві оборони України орагіназаційних заходів було видано Наказ №355 від 07 листопада 2022 року «Про реорганізацію державного підприємства «Інвестжитло».

Згідно з п.4 Плану заходів щодо реорганізації державного підприємства «Інвестжитло», затвердженого 08 листопада 2022 року, представника Головного управління майна та ресурсів (керівника) та Голову комісії з реорганізації (працівників) уповноважено письмово персонально повідомити працівників підприємства про заплановане звільнення (фактичне звільнення працівників підприємства, не задіяних в виконанні заходів з реформування та технологічних процесах раніше 2-х місяців від дати персонального повідомлення) (Т.1 а.с.148).

На виконання вказаного Плану та Наказу Міністерства Оборони Ураїни №355 від 07 листопада 2021 року ОСОБА_1 10 листопада 2022 року попереджено про наступне планове звільнення.

Згідно з ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст.49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі №6-40цс15 вказано, що оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №800/538/17, провадження №11-431асі18, зазначено, що згідно з частиною першою статті 40, частинами першої та третьої статті 49-2 КЗпП власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована існуюча робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша робота.

Отже, у зв`язку із припиненням юридичної особи, реорганізувавши її шляхом приєднання до ДП «Оборонавторемсервіс», скороченню підлягали всі працівники, не задіяні у виконанні заходів з реформування та технологічних процесах, і вся процедура мала бути завершена до 30 березня 2023 року (п.16 Плану заходів) (Т.1 а.с.150).

Оскільки доказів задіяння позивача у вказаних заходах матеріали справи не містять, відтак її посада підлягала скороченню, а пропозицій іншої роботи відповідач не міг надати через те, що представник власника уповноважений орган в особі Головного управління майна та ресурсів прийняв рішення про звільнення всіх працівників ДП «Інвестжитло», не задіяних у виконанні заходів з реформування та технологічних процесах. Відтак, відсутні порушення з боку відповідача під час звільнення позивача.

Отже, оскільки підстав для поновлення позивача на роботі судом не встановлено, позивачем не доведено порушення її прав, які призвели до незаконного звільнення, доводи останньої спростовані відповідачем, оскільки решта вимог, у тому числі про стягнення середньомісячного заробітку та моральної шкоди - є похідними від вимоги про поновлення на роботі, відтак суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Крім того, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Інвестжитло», третя особа Державне підприємство Міністерства оборони України «Оборонавторемсервіс», про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення завданої моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Вікторія КИЦЮК

Повний текст виготовлено 29.11.2024